На офіційному сайті Запорізької обласної військової адміністрації про нового керманича нашої складної з військової точки зору області є зовсім невеликий біографічний витяг. Зокрема, зазначено, що Юрій Малашко народився 16 лютого 1975 року, закінчив Київський інститут військово-повітряних сил, досить тривалий час служив у Службі безпеки України, був першим заступником керівника військово-цивільної адміністрації у м.Мар’янка та с.Побєда на Донеччині, очільником військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Донецької області. З 9 лютого 2023 року є начальником Запорізької обласної військової адміністрації.

З паном Юрієм кореспонденти Укрінформу зустрілися після його першої пресконференції, на якій він звітував про 100 днів роботи на новій посаді.

Говорили про деокупацію, військовий досвід участі в АТО, звільнення Слов'янська та про зрадників.

КЕРУВАТИ ЗАПОРІЖЖЯМ – ВИКЛИК, АЛЕ Я ЗВИК ВИКОНУВАТИ НАКАЗ

- Напередодні вашого призначення Президент Володимир Зеленський заявив, що у прифронтові регіони на керівні посади призначатиме людей з військовим досвідом. У соцмережах миттєво з'явилася інформація про нібито призначення військового Володимира Горбатюка, але потім стало відомо про вашу кандидатуру. Розкажіть про те, як це відбувалося.

- Я військова людина, і коли Верховний Головнокомандувач дає накази та завдання, то маю їх виконувати. Тому в певний час я був викликаний до Офісу Президента України, де відбулася зустріч, ми переговорили – і після цього, власне, й вийшов указ про моє призначення.

- Це було для вас несподіванкою?

- Це і не неочікувано, і не несподівано. Я військова людина і виконую накази. Ураховуючи той досвід, який у мене був – і я про це говорив із Президентом, – було ухвалене рішення. Звичайно, я проходив певні перевірки, звичайно ж, зі мною говорили про те, що, ймовірно, може бути такий наказ, і говорили, як цю роботу треба буде виконувати.

- Запорізька область є досить складною, адже левова частка її нині перебуває в окупації. Це призначення – виклик для вас?

- Так, 67% області окуповані, причому з перших днів війни. Із розумінням того, що ворог там буде робити все те саме, що робив з 2014 року в Донецькій та Луганській областях, зараз у Херсонський, це дійсно був виклик. Територія області, яка нині захоплена, велика і вона є надважливою, в тому числі й для ворога, бо це є шлях суходолом до Криму, як і Херсонщина.

- З часу вашого призначення пройшло 100 днів. Військова ситуація в області змінилась? Те, про що можемо говорити.

- Мені здається, так. Я аналізував це питання. Я вивчав потреби військових, які були раніше, і що необхідно зараз. Військові стали більше боєздатними, у них з'явилася техніка, необхідна для того, аби давати гідну відсіч, вони навчилися протистояти такому ворогу, як Російська Федерація.

- Ви говорили, що на 2023 рік на обороноздатність області передбачено трохи більше 700 млн гривень. Куди мають піти ці гроші?

- У Сил оборони, які розташовуються в нашій області, є потреби. Це не лише про танки, літаки чи те, що надає Міністерство оборони. Це і про розміщення особового складу, про забезпечення автомобільним транспортом, "Мавіками" (дронами, – авт.). Це, в тому числі, й про фортифікаційні споруди. Наприклад, якщо говорити про потужну класичну фортифікаційну споруду, то вона коштує близько 4 млн гривень. Нам їх треба не одна й не три.

РЕЛОКОВАНИЙ БІЗНЕС ХОЧЕ ПОВЕРНУТИСЯ

- Чи допомагають у цьому наші промислові підприємства?

- Так. Великий бізнес допомагає військовим. Не буду називати, хто саме, але скажу, що вони надають не лише необхідну техніку, а й бронежилети, ті ж "Мавіки", зарядні станції.

- Через окупацію багато запорізького бізнесу релоковано. Чи є розуміння, скільки відсотків тих, хто виїхав, повернеться після деокупації?

- Бізнес перемістився до більш безпечних місць, здебільшого до Західної та Центральної України. Але бізнес хоче повернутися, бо тут їхні потужності, складські та інші приміщення. Зрозуміло, що коли, наприклад, "прилітає" С-300 по території підприємств, а це було неодноразово, то темпи виробництва знижуються. Для бізнесу головне, щоб була можливість реалізувати продукцію, яку вони випускають. Є проблема імпорту й експорту. Якщо з імпортом можна вирішити, то з експортом – є питання. Ми зверталися до Кабінету міністрів України. Коли почнеться деокупація, це питання буде вирішено. Бізнес буде повертатись, але говорити про відсотки поки рано.

- На окупованих територіях ворог розграбував усе, вивіз устаткування, складські запаси. Чи готовий бізнес повертатись туди, де вже нічого немає?

- Ворог дійсно грабує, все вирізає, бо розуміє, що деокупація – це питання часу. Ми готові до того, що на деокупованих територіях нічого не буде, геть нічого. Бізнес теж готовий до цього. Міжнародні партнери готові надати підтримку та допомогу.

- Перейдемо до аграрної теми. Більшість посівних площ нині окуповані та заміновані. На підконтрольній Україні території залишилось не так багато ріллі. Чи вистачить хліба?

- Потреби нашої області готові покрити на 100%. Так, ми тимчасово втратили дуже великі території. Щодо розмінування, то більше 1200 га посівних площ розміновано і засіяно. Додам, що ми переговорили з міжнародними партнерами і надали їм перелік того, що нам необхідно: яка пшениця, інші зернові, особливо озимі. Нам обіцяли, що у вересні ми отримаємо допомогу.

ГАДАЮ, НА ВІДБУДОВУ ЗНАДОБИТЬСЯ ДО 5 РОКІВ

- Якщо говорити про деокупацію та відбудову, то на своїй пресконференції ви озвучили, що потрібно буде 29 млрд гривень. Я так розумію, це попередня цифра?

- Це попередня цифра, і вона розрахована на той випадок, якщо ми заходимо на території, а там нічого немає. А, на жаль, так і буде. Ми знаємо, що зруйновано понад 7000 об'єктів. Це і багатоповерхові будинки, і приватні будинки, й інше.

- Скільки часу треба на відбудову?

- Все залежить від ступеню руйнування. Я думаю, що до п'яти років. Це моя така суб'єктивна думка. Держава буде надавати і вже надає сертифікати на відновлення житла.

- Ми ж розуміємо, що область не буде такою, як була до 24 лютого 2022 року. Зникнуть певні села, а може, й міста...

- Місяць тому ми зібрали керівників громад і архітекторів. Чесно сказали, що деяких населених пунктів після деокупації не буде. Десь залишилося 4-5 чи 15 домівок, і створювати інфраструктуру – тягнути воду, електрику, будувати школу, дитсадок, лікарні тощо – там ніхто не стане. Так от, на нараду ми запросили архітекторів-урбаністів і попросили дати нам модель, як треба відбудовувати, використовуючи європейський досвід. Уже призначено головного архітектора області, є певні напрацювання, є розуміння. Керівники громад надають інформацію про те, які населені пункти, ймовірно, зникнуть. Мабуть, краще зробити хорошу дорогу, по якій будуть їздити діти до хорошої школи, яка буде за 5 км в іншому населеному пункті.

- Скільки цивільного населення постраждало та загинуло внаслідок збройної агресії Росії?

- З 24 лютого 2022 року загинуло 23 дитини. Загалом по Запорізькій області загинуло 354 людини, 47 з них залишаються невідомими. Ще 999 осіб поранені, з них – 70 дітей. І цифри, на жаль, збільшуються.

- Чи багато людей, у тому числі дітей, залишається на територіях, де ведуться активні бойові дії?

- Багато, але останнім часом інтенсивність обстрілів збільшилась, і за місяць ми близько 2000-3000 людей евакуювали. Не всі реєструються у Запоріжжі, дехто їде далі. Людей важко вмовляти.

- Чи відомо, скільки людей нині в полоні, і чи є бодай якась інформація про мера Дніпрорудного Євгена Матвєєва, якого росіяни захопили понад рік тому?

- Про Матвєєва є різна інформація. Не хочу поки що нічого говорити, бо для рідних це дуже тяжко. Треба вірити, за кожну людину треба боротися. В полоні перебуває до тисячі мешканців Запорізької області.

- Серед них є діти?

- Є випадки, коли окупанти затримують дітей. Без будь-яких на те причин.

- Що знаєте про "гауляйтера" Запорізької області Євгена Балицького?

- Про нього володів інформацією тільки як працівник СБУ. Особисто не знайомий. Багато прихильників нині заборонених в Україні партій залишилися на окупованій території й стали "вєрнимі друзьямі Російской Фєдєрациі". Вони ще з 2014 року таку діяльність продовжують. Такі люди й такі партії давно мали піти з України.

- Окупанти готуються до псевдовиборів. Буде просто шалений шквал дезінформації. Як із нею боротися?

- Деокупація вирішить усі питання, і фейки не доведеться розвінчувати. Та й люди самі вже навчилися все розрізняти.

ПОТРІБНІ ФАХІВЦІ ДЛЯ РОБОТИ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

- У Запорізькій області указом Президента почали створювати військові адміністрації. Скільки їх має бути?

- Військові адміністрації вже формуються. Двадцять сім було сформовано до мого призначення, 19 – після, і ще 9 зараз на розгляді в Офісі Президента, узгоджуємо деякі питання.

- Ви казали, що після того, як та чи інша територія буде деокупована, впродовж семи діб там має все запрацювати. Що треба для цього?

- Є загальний план деокупації, який передбачає першочергові кроки кожної громади. Далі вже громада розробляє свій деталізований план, який має містити навіть прізвище, ім'я та по-батькові керівника кожного комунального підприємства, його номер телефона і завдання, які він має вирішувати з першого дня, коли туди прийшов. Треба створювати матеріальний резерв. Старлінки, генератори є, 54 мобільних ЦНАПи ми маємо отримати від партнерів. А от питання в тому, щоб був достатній кадровий ресурс. Треба, щоб були фахівці, які готові працювати на деокупованій території.

ДЛЯ МЕНЕ ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ У 2014-МУ

- Повернімося до вашого минулого. Ви є учасником АТО. Розкажіть про це.

- Для мене початок війни – це 2014 рік. Тоді я був керівником одного з підрозділів, і коли починалась Антитерористична операція, я був у складі Антитерористичного центру. Я не можу говорити певні речі. Був призначений у штаб, де був керівником сил і засобів СБУ на тій території. Основне завдання – це виявлення ворога, його прибічників. Зараз можу вже про це сказати: ми були в населеному пункті Довгеньке (село на межі Харківської та Донецької областей, – авт.), яке рашисти знищували. Кожного дня у нас були бойові виходи, виявляли тих, хто допомагав рашистам. Потім ми зайшли в Слов'янськ і Краматорськ і разом з військовими їх звільняли.

- Як зустрічали люди? Бачила в соцмережах світлину, де поруч із вами маленький хлопчик.

- Коли ми заходили, то не було жодної людини. Зовсім. У Слов'янську ми прийшли на центральну площу біля мерії, якраз люди почали підходити. Більшість із них були похилого віку, були люди з дітьми. Той хлопчик зі світлини… у мене були якісь цукерки, гроші, у побратимів також, і ми це віддавали їм. Люди чекали нас. Але були й інші. В той самий день один із прихильників Росії вийшов на площу і хотів застрелити нас. Його ліквідували. Це говорить про те, що були приховані групи.

- Ви є оборонцем Красногорівки і в цьому ж місті працювали на керівній посаді в адміністрації...

- Був спочатку першим заступником керівника військово-цивільної адміністрації в Мар'їнці, а потім був призначений на керівну посаду в Красногорівці. Це два міста на відстані 3 км одне від одного, але вони були і нині є на лінії розмежування. Я знав, яка там ситуація – як військовий і як співробітник СБУ.

- Керівник ВЦА чи ОДА – це політична діяльність. Чому вирішили змінити службу у війську та СБУ?

- Це не зовсім політична діяльність. Наприклад, у Красногорівці потрібні були, перш за все, нагальні військові дії. А крім того, – виділяти гроші на те, що потрібно населенню прямо зараз, призначати керівників комунальних підприємств, не чекаючи якихось сесій. У принципі, так само і в Запорізькій області. Зараз обороноздатність – це найголовніше, серед пріоритетів – допомога ВПО.

ПИТАННЯ ПРО ЕКСЗАСТУПНИЦЮ НАЧАЛЬНИКА ОВА ВИРІШИТЬ СУД

- Не можу не запитати про звільнення заступниці попереднього керівника ОВА Злати Некрасової. Чому тільки зараз?

- Коли мене було призначено, вона перебувала на лікарняному через вагітність. Вона не написала заяву про звільнення і складання повноважень, як це зробили інші заступники. Мені знадобився певний час, аби розібратись у ситуації. Був скандал, є певні посадові особи, яким повідомлено про підозру в справі щодо можливого розкрадання гуманітарної допомоги. Матеріали справи зараз у суді. Є суд, який має прийняти рішення та сказати, хто винен, а хто ні.

Щодо Некрасової, вона не отримувала зарплатню в ОВА під час перебування на лікарняному. Вона народила і була звільнена.

- Вона написала, що порадиться з адвокатом і ухвалить рішення, чи йти до суду…

- Ми брали практику Верховного суду, є такі приклади. Мова не про загальне законодавство, це спеціальне законодавство. Вона мала написати заяву про звільнення після призначення нового керівника ОВА і цього не зробила. Тому вона звільнена по спеціальному законодавству. Вона буде звертатись до суду, я впевнений. Нічого страшного. Хай суд вирішить.

НА ЧАС ДЕОКУПАЦІЇ НАПОЛЕГЛИВО РАДИМО ЦИВІЛЬНИМ ВИЇЖДЖАТИ

- Знову повернемося до деокупації. Звільняти міста, які були в окупації кілька місяців, – це одна історія, а з тими, які окуповані понад рік, мабуть, буде складніше?

- Для військових складніше. Бо ми розуміємо, що ворога треба вибивати, а для цього треба застосовувати зброю. Найтяжче, що може страждати цивільне населення. Тому ми й говоримо, що треба виїжджати. Хай через треті країни, хай і з російським паспортом, але виїжджати.

- Щодо людей, які через примус та залякування отримали російський паспорт, чи будуть вони вважатися колаборантами? Бо саме такі чутки нині розповсюджують окупанти.

- Ні. Якщо немає доказів їх співпраці з рашистами. Все буде вирішуватися у юридичній площині.

- Про вашу родину немає жодної інформації. Якщо це не є секретом, то розкажіть.

- Можу сказати, що розлучений.

- Переїхати з уже рідної вам Донеччини до Запоріжжя важко було?

- На Донеччині я чотири з половиною роки працював на посадах у військово-цивільних адміністраціях. З 2014 року землею Донеччини вже ходив. Запорізька область для мне – вже третя батьківщина. Чесно.

Коли приходжу працювати на нове місце, вважаю його вже своїм і роблю все, щоб воно стало кращим.

У ВАЖКИЙ ЧАС ДОПОМАГАЮТЬ СЛОВА ШЕВЧЕНКА

- Багато є нарікань у соцмережах, що про Запоріжжя нібито мало говорять. Погоджуєтеся із цим?

- Я так не думаю. Регіон постійно під обстрілами, і ми говоримо про цивільних людей, які страждають, ми показуємо все, що відбувається. Це потрібно робити, світова спільнота має знати.

Мова не лише про місто Запоріжжя. Оріхів просто стирають з лиця землі, Гуляйполе, Малу Токмачку також.

- Ви не "кабінетний начальник". У яких містах уже були?

- По всій лінії фронту: починаючи від Дніпропетровської, Донецької областей і закінчуючи Запорізькою.

- Щось вразило особливо?

- Оріхів і Комишуваха, Степногірськ… Коли приїхали в Степногірськ, зайшли в дитсадок, який був обстріляний. Там були сторож і тимчасово виконуючий обов'язки директора, і вони щось робили по господарству. Під обстрілами.

- Чи є у вас гасло, яке допомагає, коли важко?

- Слова Шевченка: "Борітеся – поборете". Я знаю, що коли мені тяжко, то є той, кому ще тяжче. Ворог сильний, він підступний, він не рахується ні з чим, навіть із життями людей.

- Уявляли собі перемогу?

- У моїй уяві перемога – це коли я повернусь додому й обійму маму і тата. Вони чекають.

- Чи були такі моменти, коли думали, що цей день – останній?

- Це дуже особисте, але скажу, що були такі ситуації.

- Наостанок традиційно: побажайте щось нашим хлопцям, які на фронті.

- Сили, терпіння, розуміння, що їх чекають діти, родини, батьки.

- Тим, хто в окупації і не може виїхати…

- Тільки терпіння і розуміння, що деокупація буде скоро і треба себе вберегти.

- І ворогам.

- Запрошую їх на "концерт Кобзона".

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка

P.S. Попросили Юрія Малашка розписатися на нашому прапорі, який беремо із собою на фронт до військових. Залишив на ньому слова Тараса Григоровича Шевченка. Щоправда, підписався не бойовим позивним – він поки є секретом.