Невелике місто Бахмут на Донеччині сьогодні знають, мабуть, у всьому світі. Тому що в цій страшній, нелюдській війні Росії проти України він став каменем спотикання, точкою, де агресор за 10 місяців боїв зламав собі зуби, але так і не зміг повністю захопити місто. Російська армія спопелила його, не залишила жодного цілого будинку в місті, котре було засноване ще у 1571 році й у 2021-му яскраво відзначило своє 450-річчя.
Як свідчить історія, у листопаді 1917 року, коли у Києві проголосили утворення Української Народної Республіки, над Бахмутом уперше на Донбасі підняли жовто-сині національні прапори. А з 1920 по 1925 рік Бахмут був адміністративним центром Донеччини. Більшовики перейменували його у 1924 році на Артемівськ, але мешканці у 2015 році повернули місту історичну назву.
Бахмут виділявся серед малих міст регіону своїм стилем та архітектурою, бо тут було збережено й відреставровано багато історичних будівель. У місті була гарна сучасна набережна і вулиці прикрашала нескінченна кількість троянд. Зустріч із Бахмутом дарувала радість. Навіть тим, хто ніколи не був у цьому місті, відоме «Артемівське шампанське», яке виготовляли у льохах тутешнього заводу…
Про те, яким було місто до 24 лютого 2022 року, які були досягнення та плани, і про те, як Росія все зруйнувала, про евакуацію жителів, їхні надію та віру зараз, розповів Укрінформу мер Бахмута Олексій Рева. Він беззмінний очільник цього міста з 1991 року, єдина людина в Україні, яка має такий досвід роботи міського голови. Усі роки від відновлення незалежної України він горів життям цього міста, яке нині стало нашою фортецею і символом мужності та незламності.
БАХМУТ МАВ МІЦНІ ПОЗИЦІЇ У РЕЙТИНГУ 55 КРАЩИХ МІСТ УКРАЇНИ
- Розкажіть, яким був Бахмут до 24 лютого 2022 року. Який місто мало промисловий, культурний, освітній, медичний потенціал?
- До повномасштабного вторгнення Росії Бахмут упевнено займав провідне місце у Всеукраїнській мережі міст стійкого розвитку.
Як один із найстаріших куточків Донецького краю, Бахмут, якому цьогоріч виповнюється 452 роки, справедливо увійшов до Ліги історичних міст України. Він займав міцні позиції у Всеукраїнському рейтингу 55 кращих міст, а також кілька років поспіль входив до п'ятірки лідерів за рівнем соціально-економічного розвитку в обласному рейтингу.
Загалом промисловий потенціал Бахмута був представлений різноплановими підприємствами: завод кольорових металів і фабрика лікарських препаратів, машинобудівний і електротехнічний заводи, приватне підприємство «АРТВАЙНЕРІ» – єдине в Україні, яке виробляє ігристі вина класичним способом. Завдяки родовищу гіпсу на нашій території працювала бельгійська компанія «СІНІАТ» з виробництва будівельних матеріалів і сумішей.
Ми приділяли багато уваги розвитку сфер охорони здоров’я, освіти, культури, спорту. Відремонтовані школи та дитячі садочки, відділення лікарні, будинки культури – всі сьогодні знищені ворожими снарядами.
Гордістю міста був легкоатлетичний манеж спортивного комплексу «Металург», якому присвоєно статус бази олімпійської та паралімпійської підготовки спортсменів. Сучасний легкоатлетичний манеж відповідав усім європейським стандартам. На його базі проходили підготовку спортсмени з різних куточків нашої країни. Він також знищений ворогом.
Після 2014 року до Бахмута переїхав із Донецька обласний спортивний коледж ім. С.Бубки, на території міста був побудований новий обласний лікарсько-фізкультурний диспансер, де спортсмени мали можливість проходити відновлювальну реабілітацію. Також до міста переїхав Горлівський інститут іноземних мов.
Про наш Бахмут можна розповідати годинами. Це одне з найстаріших міст Донеччини, і воно впевнено розвивалося та було комфортним для життя.
МИ МАЛИ ЩЕ ДУЖЕ БАГАТО ПЛАНІВ
- У нас було ще дуже багато планів, яким, на жаль, не судилося справдитись. Ми мали завершити розпочате будівництво Центру надання адміністративних послуг, Відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги, завершити реконструкцію загальноосвітніх шкіл №11, № 12, №24 та гуртожитку по бульвару Металургів.
Крім того, планували продовжити співпрацю з Проєктом USAID «Економічна підтримка Східної України», мали намір з їх допомогою придбати та встановити відкритий льодовий каток та виконати капремонт внутрішніх приміщень першого поверху Центру технічної творчості дітей та юнацтва і створити на його базі надійне підґрунтя для розвитку ІТ-освіти у нашій громаді.
Ми були націлені на розвиток туристичного напрямку на території громади й активно шукали інвесторів для створення багатофункціонального парку екстремальних розваг та будівництва парку відпочинку біля ставка «Північний».
У нашій пам’яті назавжди залишаться затишні парки і сквери, оновлена набережна та унікальна Алея троянд – через неї Бахмут називали містом тисячі троянд. У 2015 році на Алеї троянд у Бахмуті навіть зафіксували рекорд України у номінації «Найбільша кількість троянд в одній локації». Експерти нарахували понад п’ять тисяч трояндових кущів. Ця трояндова алея була однією з візитівок нашого міста.
- Скільки людей мешкало в Бахмуті до повномасштабного вторгнення росіян?
- До повномасштабного вторгнення Росії на території Бахмутської громади проживало близько 80 тисяч жителів, серед яких 70 тисяч – це саме мешканці міста. На сьогодні, за нашими підрахунками, у Бахмуті залишається близько 500 осіб.
- Що сьогодні відомо про кількість загиблих жителів Бахмута?
- Найстрашніші втрати – це людські життя. З початку війни поранень від мінно-вибухових травм зазнали 505 наших жителів, серед них 17 дітей. На жаль, 204 загинули, серед них 4 дитини.
СЬОГОДНІ БАХМУТ – ЦЕ РУЇНИ І ПОПІЛ
- Бої за місто точаться й зараз. Чи можна оцінити сьогодні приблизно завдану шкоду місту?
- Сьогодні Бахмут – це руїни та попіл. Складно усвідомлювати, що місто, яке ми так усі любили, окупанти просто стерли з лиця землі. Після багатьох місяців війни у Бахмуті повністю знищена вся інфраструктура, не залишилось жодної вцілілої будівлі. Ворог знищив усе! І це не просто знищені будинки, а й повністю перекреслені життя десятків тисяч людей. Це розділені сім’ї, понівечені долі, розбиті мрії…
- Чи встигли вивезти якесь обладнання з медичних та освітніх закладів?
- Так, з освітніх закладів вивезено комп’ютерну техніку, інтерактивне та мультимедійне обладнання, частково меблі, шкільні автобуси та автотранспорт. Все обладнання зараз допомагає нашим вчителям здійснювати дистанційно освітній процес.
Спільними зусиллями з Бахмута було врятовано і медичне обладнання, яке не було залучене в наданні допомоги нашим військовим і цивільному населенню, а також частково меблі. Зараз на цьому медобладнанні працюють наші лікарі у Лікувально-діагностичному центрі структурного підрозділу комунального некомерційного підприємства «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м.Бахмут», який наразі успішно працює у місті Бровари Київської області. До речі, дуже скоро плануємо відкриття структурного підрозділу цього підприємства у Дніпрі. Підготовчі заходи – вже на завершальному етапі. Туди завезено медичне устаткування та меблі, змонтовано стоматологічне обладнання, створено кабінет лабораторної діагностики та пересувного рентгенапарата. Також облаштовуємо приміщення для виїзного консультативного прийому лікарів «вторинки» у Києві в одному з приміщень Центру підтримки бахмутян.
Крім того, у Києві відкрито амбулаторію №11 КНП «ЦПМД м. Бахмута», де працюють наші сімейні лікарі. У червні планується відкриття ще однієї амбулаторії в Кривому Розі.
Війна триває, вчимося жити у нових реаліях.
- Як загалом відбувалася евакуація мешканців міста? Куди здебільшого виїжджали бахмутяни?
- Люди були схвильовані, розгублені. Але поки у Бахмуті було відносно спокійно, масова евакуація не йшла. Коли безпекова ситуація загострилася, тоді вже жителі більш свідомо почали приймати рішення про евакуацію. З перших днів війни було організовано маршрути до безкоштовних евакуаційних потягів, які доставляли людей у більш безпечні регіони країни. Спільними зусиллями Бахмутської міської військової адміністрації, Донецької облдержадміністрації, Бахмутської районної військової адміністрації – жителів було евакуйовано до Закарпатської, Кіровоградської, Черкаської, Житомирської та інших областей.
Бахмутяни, рятуючись від війни, роз’їхалися по всій країні, багато хто виїхав за кордон. Наразі найбільше наших жителів тимчасово проживають у Дніпрі, Дніпропетровській області та у столиці.
Була категорія людей, які – попри всі наші вмовляння – відмовлялися виїжджати. Ми щодня проводили роз’яснювальну роботу щодо безкоштовної евакуації, розповідали про гарантії, які надає держава для того, аби люди змогли пристосуватися до нових реалій, оформити виплати.
Я вдячний нашим військовим, евакуаційній групі поліції «Білий янгол», рятувальникам ДСНС, благодійним фондам та організаціям, гуманітарній місії «Проліска», волонтерам, які під кулями допомагали бахмутянам покинути найбільш небезпечні мікрорайони та околиці міста.
- Ті, хто не хотів виїжджати та залишався у місті, наскільки були забезпечені мінімальними необхідними для життя речами?
- Найголовніше завдання для нас як військової адміністрації було зробити все задля того, аби забезпечити необхідною допомогою жителів, які попри наші постійні вмовляння все ж не хотіли виїжджати з міста. Мешканці, які залишалися, були забезпечені усім необхідним. Гуманітарна допомога у місто завозилась постійно: продукти харчування, питна вода, засоби гігієни, ліки. Люди змогли зібрати собі певні запаси.
До останнього працювали об'єкти торгівлі, хай навіть в обмеженому режимі. 31 січня у Бахмуті зачинилася остання аптека (вул. Ювілейна, 67). У результаті чергового ворожого обстрілу будівля, у якій саме й працювала аптека, була пошкоджена, тож було вирішено її зачинити. Доки дозволяла безпекова ситуація, декілька разів на тиждень у різні райони міста завозили хліб, придбаний за кошти місцевого бюджету.
Навіть під обстрілами працювали три амбулаторії: №1 (центр міста, вул. Сибірцева), №2 (вул. Оборони) та №7 (вул. Чайковського).
У Бахмуті були створені та працювали три «пункти незламності», а також, завдяки небайдужим людям, у місті було організовано три пункти обігріву, де мешканці мали змогу зігрітися, поїсти, випити гарячого чаю, зарядити мобільний телефон, підключитися до мережі Інтернет.
Також діяло чотири пункти видачі гуманітарної допомоги. Забезпечення населення питною водою було організовано разом з Міжнародною гуманітарною організацією «Людина в біді», Благодійним фондом «Янголи Спасіння» та громадською організацією «Спільна справа для людей». Із завезенням води – як технічної, так і питної – допомагав загін ДСНС.
Ми пройшли місяці найважчої зими в історії нашої незалежності. У громаді з початку активних бойових дій було повністю відсутнє газо- та водопостачання, не було світла, майже не працював мобільний зв’язок, був відсутній інтернет.
Для того, аби бахмутяни, які відмовилися від евакуації, змогли пережити зиму, за рахунок коштів місцевого бюджету було придбано буржуйки, опалювальні металеві пристрої – булер’яни, вугілля, паливні брикети. За рахунок державної субвенції також було придбано дрова.
Всі паливні матеріали на безоплатній основі видавалися мешканцям гуртожитків, приватних і багатоквартирних житлових будинків, де люди облаштовували собі укриття.
Також для обігріву бахмутяни отримали близько двох тисяч (1732 одиниці) буржуйок від Донецької обласної організації Товариство Червоного Хреста України.
- Коли ви і загалом міська влада змушені були залишити Бахмут?
- Останній раз я був у Бахмуті на початку березня цього року, коли ще військові дозволяли проїхати до міста. Якщо чесно, не думав, що це буде моя остання поїздка…
ЦЕНТРИ ДОПОМОГИ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ ІЗ БАХМУТА
- Зараз у різних містах України відкрито центри допомоги переселенцям із Бахмута та релоковані підприємства. Яку роль у їхньому відкритті грає сьогодні міська влада?
- Для наших земляків Бахмутською міською військовою адміністрацією було відкрито центри/осередки підтримки у Дніпрі, Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Кривому Розі, Жовтих Водах і Костянтинівці. У межах співпраці з Покровською міською військовою адміністрацією ми також підтримуємо наших бахмутян, які тимчасово проживають у Кропивницькому.
Працюємо з міжнародними та благодійними фондами, громадськими організаціями щодо допомоги нашим мешканцям. Завдяки підтримці, бахмутяни регулярно отримують продуктові та гігієнічні набори, дитяче харчування, одяг, ковдри, постільну білизну, дитячі іграшки. Посадовими особами Бахмутської міськради на постійній основі здійснюється допомога жителям у вирішені соціальних, адміністративних, юридичних питань. При гуманітарних штабах відкрито освітні осередки, де проводяться різноманітні освітні заходи для дітей шкільного і дошкільного віку, творчі колективні заняття, майстер-класи, спортивні та культурні заходи.
- Яким бачите майбутнє Бахмута?
- Попереду на нас чекає ще багато випробувань. Проте я непохитно впевнений у нашій Перемозі й у тому, що у нашого міста обов’язково буде майбутнє. Моя найзаповітніша мрія – повернути у Бахмут життя. Ми відбудуємо його і зробимо наше місто ще кращим і ще комфортнішим для людей, але на все це потрібен час. І найголовніше – потрібно дочекатися нашої Перемоги!
РОСІЯ ПОВИННА ВІДШКОДУВАТИ УСІ ЗБИТКИ, ЯКІ ЗАВДАЛА БАХМУТУ
- Чи сподіваєтеся ви на репарації від Росії? Чи можна сьогодні хоча б приблизно говорити про якісь цифри?
- Про цифри говорити ще зарано. Місто знищено повністю, і нам потрібно буде його заново відбудувати. Росія повинна обов’язково відшкодувати усі збитки, які завдала Бахмуту своїм вторгненням.
- Знаю, що ви найдосвідченіший мер в Україні – на цій виборній посаді вже понад 30 років. Скажіть, ви припускали, що може статися така війна з Росією?
- Ні.
- Що, на ваш погляд, зміниться у менталітеті мешканців Бахмута після війни?
- Саме місто буде іншим, але не менш прекрасним і комфортним. Ми всі докорінно змінилися після 24 лютого… На другий план відійшли речі, які колись здавалися нам надважливими. Розв'язана Російською Федерацією війна показала цілому світові, як ми можемо підтримувати одне одного, коли важко; не боятися, коли дуже страшно, і ділитися останнім із тими, кому це необхідніше. Саме такі ми й повернемося в наш Бахмут. Єдині, незламні та загартовані війною.
- Що побажаєте сьогодні своїм землякам-бахмутянам, біженцям, які розкидані Україною та за її межами?
- Щиро хочу побажати землякам за жодних обставин не втрачати віри. Ми сильна нація, ми – українці. Ми вистоїмо й обов’язково все витримаємо. Повернемося додому, відбудуємо все, що знищив ворог, надолужимо те, що відтермінувала розв’язана Росією війна. Слава Україні!
Олена Колгушева, Донецька область