Підрив Каховської ГЕС: геть від великої води
На Херсонському вокзалі людно. Час від часу вдалині щось гучно бахає, але люди не звертають на ці звуки жодної уваги – вони вже давно звикли.
ВІД ВОДИ І ВІД БІДИ
Пані Наталя евакуюється з Острова (район у Херсоні, – ред.) з двома синами. Каже, зранку їх оселю вже підтопило. Старшому Леонідові 10 років, молодшому Тимуру – 3 місяці. Малий народився в Херсоні, родина не хотіла полишати рідну домівку до останнього.
«Було страшно, коли обстрілювали. Ми ховалися у коридорі між двома стінами. Одного разу було влучання по нашому будинку, у нас знесло балкон. Але це наш дім, ми не хочемо жити в іншому місці. Старший син спочатку дуже боявся вибухів, з ним навіть працював психолог, але зараз він уже звик до такого життя», – розповідає Наталя.
Жінка каже, що коли зранку дізналася про підрив ГЕС, дуже злякалася. Вона взяла дітей, речі першої необхідності, документи й одразу поїхала на вокзал. Родина вирушила до Миколаєва, але за словами Наталі, коли вода спаде, вони одразу повернуться додому. «Ми ненадовго в Миколаїв, сподіваюся, за тиждень повернемося», – каже жінка.
На цьому нашу бесіду перериває сигнал повітряної тривоги, всі йдуть до укриття. Якийсь чоловік курить біля входу до підвалу. Директорка вокзалу сварить його і «прискорює» вбивчою фразою: "Тут уже один курив і не спускався, он – лише пляма від нього лишилася. Це вам не жарти, бігом!"
В УКРИТТІ
В укритті вздовж стін стоять лавки, є туалет, світло й вода. Люди дуже втомилися, адже час прибуття евакуаційного потягу відкладається вже на півтори години. Усі їдуть до Миколаєва.
Ми підійшли до хлопця, на ім’я Микита. Він допомагає виїхати старенькій бабусі, яка живе в Корабельному районі Херсона. Кажуть, коли покинули домівку – підтоплення ще не було, але за прогнозами рятувальників, воно ймовірне. Жінка відмовилася їхати без улюбленої кішки, тож довелося везти й тварину.
Поряд із Микитою сидять ще дві жінки поважного віку. Одна дуже пригнічена й відмовляється розмовляти, а ось друга залюбки спілкується. "Ми з Острова. Коли рвонули ГЕС, одразу почала збирати речі. Потім нас автобусом привезли на вокзал", – каже пані Наталія. На наше питання, чому не виїхали з Херсонщини раніше та чи не боялась вона обстрілів, жінка відповідає, що тут залишилися лише найстійкіші, які давно звикли до вибухів. Таке життя...
А от пані Людмила каже, що про вибух на ГЕС їй розповіла сестра. "Вона зателефонувала мені о восьмій ранку та сказала, щоб за 15 хвилин мене на Острові не було. Я схопила документи й побігла з будинку, в чому була", – бідкається Людмила.
До нас підійшла маленька собачка, а за нею підбіг і господар. "Дівчата, о котрій потяг? Вже нема сил чекати", – питає. Пан Дмитро теж з Острова. Про вибух він дізнався від сусіда, який його розбудив. "Кричить: Дмитро, агов! Кацапи ГЕС підірвали, давай, збирайся! Ну я й зібрався, взяв Софочку (собачку), документи. Речі не брав, немає сили тягати, в мене важка форма астми", – ділиться з нами чоловік.
РАЙОН РІЧПОРТУ
Відправлення евакуаційного потяга все переносять. Тож ми вирушаємо в район річпорту, де стрімко прибуває вода. Частина вулиць тут уже затоплені, але людей чимало.
Пан Павло каже, що залишати Херсон не збирається, навіть попри свій поважний вік.
"Ні, не страшно. Дійсно, є в місті й панікери, але я не з таких, переживемо!" – жартує Павло.
А ось подружжя – Валентина та Сергій – вони прийшли подивитися на квартиру сина: будинок сильно підтопило.
"Молодший син ще кілька годин тому їхав тут на велосипеді – не було такої кількості води, як зараз", – розповідає жінка.
Вона каже, що напередодні війни син зробив ремонт у своєму житлі, а зараз уся праця пропаде намарно. Подружжя не збирається залишати Херсон, твердять, що пережили в місті окупацію, то вже водою їх не злякати. На прощання прошу дозволу їх сфотографувати, пан Сергій спочатку відмовляється, а потім дає згоду.
"Може, син побачить", – каже він.
До нас підійшла мокра жінка. Просить про допомогу, але одразу видно, що це їй дається нелегко.
"Я живу в приватному будинку нижче по вулиці. Там усе затопило. Я рятувала своїх тварин, але не змогла допомогти всім. Вагітна собака потонула, розумієте, яке горе?!" – плаче Тетяна.
Жінка вийшла з дому в гумових капцях, у легенькому одязі, не знайшла навіть документів. Просить у нас пару гривень – купити хліба.
"За що це нам?" – плачучи, питає, але що тут відповісти...
Маленький Даня живе трішки вище, до його будинку вода не дійшла. Хлопчик залюбки позує журналістам і навіть плаває у воді.
Його мама Марина каже, що вони не бояться потопу і не поїдуть з міста, а до прильотів давно звикли.
"Ми тут пережили окупацію. Так, як вас, я бачила перед собою орків. Вони жили в будинку навпроти мого. Страшніше вже бути не може", – каже Марина.
ДО СУСІДІВ-МИКОЛАЇВЦІВ І ДАЛІ
Врешті ми знову на вокзалі, повідомляють, що прибув потяг до Миколаєва. Крокуємо на перон. Одна жінка йде дуже важко, спираючись на палиці. Їй складно самотужки піднятися у вагон, але вона відмовляється від допомоги провідника. "Вона в нас ого-го-го! І молодим фору дасть!" – підбадьорює жінку подруга.
Врешті-решт посадка завершується. Люди втомлені, але не панікують, більшість налаштовані оптимістично і кажуть, що невдовзі повернуться додому.
Уже за кілька годин перший евакуаційний потяг з Херсона прибув до Миколаєва. Він привіз 43 пасажири, які змушені були виїхати через загрозу затоплення. Трохи раніше ще 11 осіб доправили автобусом.
У Миколаєві розгорнуто два пункти збору людей – залізничний та автовокзал. Хоч яким би хто транспортом їхав – евакуаційними автобусами, потягом чи власним авто, у цих точках люди отримають допомогу.
…На залізничному вокзалі у Миколаєві багато волонтерів, журналістів і просто небайдужих. В очікуванні потяга з евакуйованими, тут розгорнули свою діяльність кілька громадських і волонтерських організацій. Це World Central Kitchen, UNHCR, OCHА, «Червоний Хрест», організації «10 квітня», «Право на захист», Фонд міжнародної солідарності, Данської ради у справах біженців та інші. Також працюють представники департаменту соціального захисту населення Миколаївської ОВА, центру соціальних служб, усі екстрені служби.
Тут є все необхідне – їжа, вода, намети, у яких можна сховатися від палючого сонця та отримати медичну допомогу.
Як тільки люди прибувають, їх одразу ж реєструють, пропонують поїсти чи втамувати спрагу. Крім того, Укрпошта видає матеріальну допомогу.
«Ми здійснюємо виплату евакуйованим мешканцям з Херсонщини. Грошова допомога становить 2 тисячі гривень дорослому і 3 тисячі грн дітям та особам з інвалідністю. Перед посадкою на потяг чи автобус люди реєструються і поки їдуть, ми опрацьовуємо відомості, й одразу видаємо гроші по приїзду. Сьогодні вже виплатили 52 людям», – розповідає директор із розвитку мережі Миколаївської дирекції Укрпошти Володимир Очеретнюк.
Крім того, представники Данської ради у справах біженців (DRC) теж реєструють людей для надання фінансової допомоги.
«Це перша хвиля евакуйованих. Ми очікували більше. Але люди не хочуть покидати свої домівки, думають, що вода відійде швидко, і вони будуть жити вдома. Як бачите, зустрічаючих аж занадто багато. Деякі громадські організації проявили ініціативу, хоча ми домовлялися, що вистачить на допомогу одного-двох штабів. Місто при потребі може розмістити евакуйованих, але залишаються далеко не всі. Хтось має намір їхати до західного регіону, хтось – в Одесу, ще хтось до родичів. Людей доправлять туди, куди кому треба», – сказав перший заступник міського голови Миколаєва Віталій Луков.
…Люди одне за одним покидають вагони евакуаційного потяга. Вагонів – 11, але пасажири були лише у двох. У більшості з собою невеликий багаж. Серед них і 24-річний Денис з родиною. Він родом з Донеччини, приїхав до Херсона 10 років тому. І ось знову змушений покидати насиджене місце. Каже, що не хотів виїжджати, але боїться за маму та семирічну сестричку. Хлопець розповідає, що евакуація пройшла організовано, щоправда, трохи довелося чекати потяга. Родина поки залишиться у Миколаєві, а тоді вирішуватиме, як бути далі.
Пані Ольга всю окупацію прожила з сім’єю в Херсоні. У січні переїхали на Одещину, але буквально кілька тижнів тому повернулися. Жили неподалік Антонівського мосту і спостерігали, як велика вода вже зранку затопила пляж неподалік. «У мене почалася паніка, піднявся тиск. Тому вирішила евакуюватися, хоч донька з онучкою залишилися в Херсоні. Волонтери все гарно організували, годували, міряли тиск. Зараз я вирішила зупинитися у Коблевому, а там буде видно», – каже жінка.
Пані Тамара живе у Федорівці, за 25 км від Херсона. Село розташоване на річці Інгулець, неподалік того місця, де річка впадає у Дніпро. Тому небезпека затоплення тут дуже велика. «Їду в Одесу, там живуть внуки, які втекли від обстрілів ще раніше. То житиму поки з ними. Чоловік залишився на господарстві. Доглядатиме за будинком, городом та курми», – не стримує сліз жінка.
У кожного з цих людей – власна важка історія. Дехто не хоче розмовляти, комусь важко й слово промовити. Але люди сподіваються, що велика вода спаде і вони повернуться додому.
А наразі в Херсоні більшою чи меншою мірою затоплено райони Річпорту, Антонівку, Корабельний та Острів.
Анна Бодрова, Алла Мірошниченко, Херсон–Миколаїв
Фото – Ніни Ляшонок та Алли Мірошниченко
