Найбільша атака на Львів за час повномасштабної війни
Ворожий ракетний удар по Львову в ніч на 6 липня, за словами мера Андрія Садового, став «найбільшою атакою на цивільну інфраструктуру міста від початку повномасштабного вторгнення». Армія РФ випустила по Львівщині десять крилатих ракет «Калібр» з акваторії Чорного моря, сім із них були збиті силами ППО.
Рятувальники працювали понад добу, щоб розібрати завали найбільш постраждалого будинку на Стрийській, 66. Відтак, станом на ранок 7 липня відомо, що десятеро людей загинуло, 48 отримали поранення, шестеро перебувають у лікарні. Пошкоджено понад пів сотні автомобілів та більш як 40 будинків.
6 і 7 липня у Львові оголошено днями жалоби у пам’ять про загиблих.
Як рятували людей, розбирали завали, надавали допомогу, шукали рідних і знайомих, бачили кореспонденти Укрінформу.
ЗРУЙНОВАНЕ ВІДБУДУЄМО, АЛЕ ЛЮДЕЙ НЕ ПОВЕРНУТИ
Сигнал «Повітряна тривога» пролунав на Львівщині о 02:07, відбій – о 03:17. Відбувся запуск ракет «Калібр» з Чорного моря, однак багато львів’ян просто проспали тривогу посеред ночі, не здогадуючись про небезпеку, дехто використовував правило «двох стін», лише одиниці пішли в укриття. У Львові пролунала серія гучних вибухів.
Уже о 3:30 голова Львівської ОВА Максим Козицький повідомив, що пошкоджено об’єкт критичної інфраструктури і що є поранені. Згодом додав, що російська ракета влучила у багатоквартирний будинок у місті.
Як згодом виявилося – це майже в центрі міста, біля Стрийського парку, в буферній зоні спадщини ЮНЕСКО. Будинок також входить до комплексу із 17-ти подібних, що мають статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Містяни називають цей квартал «професорськими будинками», адже будувалися багатоповерхівки для викладачів Львівської політехніки ще у 1930 роки.
Як пересвідчилися кореспонденти Укрінформу, вранці 6 липня уже на підході до епіцентру вибуху було чути запах горілого. Рух на вулиці Стрийській перекрито, вона нагадувала пішохідну зону. Попри ранню пору, тут було дуже людно: поліція, рятувальники, медики, комунальники, просто розгублені й налякані містяни, які дивляться на руйнування і не можуть повірити в те, що сталося.
Перше, що впадає в око, – це величезний бізнес-кампус інноваційного парку LvivTech.City. Його запустили в роботу лише у 2021 році. Новітня модернова будівля зазнала масштабних руйнувань, і видно, що нескоро працівники зможуть знову працювати у своїх офісах.
«З командою все гаразд, наразі намагаємося оцінити стан будівлі та масштаби відновлення», – повідомив віцепрезидент девелопера Віталій Мельник. За його словами, співробітники кампусу не постраждали, резидентів у будівлі не було.
Одразу біля бізнес-центру – відомий львівський ресторан. Він працює тут уже 20 років. Біля входу метушаться люди: виносять меблі, знімають розбиті вікна, розбирають завали. Знадвору гуде генератор, адже електро-, водо- та газопостачання нема в цілому районі. Пані Алла, власниця, дуже заклопотана, ще не може відійти від шоку, тому говорить неохоче.
«Дякувати богу, що людей тут не було. Ресторан повністю розвалило, але ми, як каже наш Президент, відбудуємо. Наразі все збираємо, вивозимо, а далі буде видно. Це наживне, а от людей, які загинули, і яких ще досі шукають під завалами, вже не повернеш», – каже власниця.
Одразу біля розгромленого ресторану помічаю мера Львова Андрія Садового, він якраз збирається записувати новий стрім про наслідки ракетного удару і повідомити новини про виділення допомоги.
«Щойно завершилася комісія з надзвичайних ситуацій. Ми прийняли рішення про виділення перших 100 мільйонів з фонду надзвичайних ситуацій, і велика частина цих коштів – для того, щоб якомога швидше привести до пуття весь житловий фонд», – каже Садовий.
І додає, що це наймасштабніша атака з погляду руйнувань і жертв у Львові за час «великої» війни. Станом на ранок, зі слів мера, крім житлових будинків, також є пошкодження у закладах освіти, гуртожитках НУ "Львівська політехніка", зруйнований великий офісний центр поруч. Пошкоджено близько 57 машин. Організовано роботу постійного штабу, залучено всі служби міста.
ЛИШИЛАСЯ З КОТОМ І КЛЮЧАМИ ВІД КВАРТИРИ, ЯКОЇ НЕМА
У колись затишному дворі будинків на Стрийській – налякані мешканці. Люди, в яких за одну ніч життя змінилося докорінно: хтось утратив авто, хтось – квартиру, але найстрашніше, коли близьких.
Пані Галина, пригортає до себе кішку Мусю – вони обидві ледве врятувалися від ворожої ракети. Жінка говорить, що це кішка її врятувала.
«Почалася тривога – і вона почала дряпати двері. Я не кожен раз іду в укриття. Але взяла Мусю… на нічну сорочку ото накинула пальто… закрила двері. А потім – вибух і другий. Вже як вийшли після тривоги всі, дивлюся на свій під’їзд, а квартири нема», – каже жінка. Розкриває долоню, а в ній в’язка ключів. Далі вже важко було зрозуміти, чи є їй де ночувати, чи є рідні, вона просто плакала і дивилася повз мене, на свій будинок, завали якого розбирали рятувальники.
Багато хто з постраждалих мешканців насамперед рятував своїх улюбленців.
«Коли почалася тривога, а в мене в хаті дві собачки Люся та Нікуся, от вони почали ходити по хаті й вити. Але до бомбосховища я не встигла зібратися, бо все трапилося якось раптово, відчула вібрації, заховалися у ніші в коридорі. Коли стався вибух, посипалося скло, пошкодило меблі, квартира в жахливому стані, двері заблокувало, то друзі відкривали ззовні, але добре, що живі й неушкоджені», – каже мешканка Ірина.
Вона розповідає, що як тільки рятувальники почали розбирати завали, знайшли вівчарку. Шукали господаря, та як виявилося, власницю забрала швидка до лікарні, то один із сусідів відвіз пса до притулку в ЛКП «Лев».
У ПОШУКАХ РІДНИХ
До місця трагедії сходяться люди, шукають свої рідних, друзів, колег, із якими нема зв’язку. Насамперед звертаються до поліції, шукають у списках поранених.
«Хлопчики, поможіть! – каже ридаючи жінка. – До мене подзвонив син з Німеччини і сказав, що в будинок Люди, моєї племінниці, влучила ракета... І я зразу – сюди. Вона з сином жила. Не можемо додзвонитися. Біда!»
Жінка звернулася до поліції, щоб її рідних внесли у списки. Коли правоохоронці повідомили, що про близьких нема ніякої інформації, пані стало зле і її відвели до карети “швидкої”. Проте вона відмовилася їхати в лікарню, сказала, чекатиме, доки розберуть завали. Через деякий час відчуваю чиюсь теплу руку в себе на плечі. Повертаюся – знайома пані.
«Я вас знайшла. Хотіла сказати, вони вийшли на зв'язок. Живі! Їх під ранок перевезли в гуртожиток. Слава Богу! Дякую, що ви мене підтримали. Йду додому...»
Але, на жаль, не всі мали втішні новини. Серед присутніх вирізняється військовий Георгій, який стривожено щоразу підбігає до рятувальників, потім телефонує, чекає, знову телефонує. Під завалами – його кохана жінка…
«Я сказав рятувальникам і поліції, що там є людина, і вони почали там розбирати. Я мав теж сьогодні тут ночувати, але поїхав у частину, бо зранку мав їхати на фронт, та з півдороги повернувся, подзвонила подруга коханої, і я – бігом сюди», – каже стримано військовий.
Він наполягає, щоб його не фотографували та постійно пропонує допомогу рятувальникам, пориваючись за «заборонну» стрічку.
«Зараз зусилля рятувальників зосереджені на двох квартирах, де, ймовірно, ще можуть перебувати двоє людей. Є труднощі, оскільки будівля стара, перекриття повністю дерев'яні. Усі конструкції обсипалися фактично до першого поверху. Ми не можемо залучити всіх рятувальників, щоб це розбирати, бо дуже обмежений простір, є загроза обвалу конструкцій, що зверху. Тому працюємо групами», – сказав тоді речник ГУ ДСНС Віталій Туровцев.
Загалом рятувально-пошукова операція тривала більш як добу. Було залучено 258 рятувальників і 40 одиниць техніки. З-під руїн дістали тіла 60-річної жінки та її 32-річної доньки, яка щойно заручилася й готувалася до весілля, що мало відбутися за кілька тижнів. Також між третім і четвертим поверхами, яким дісталося найбільше, знайшли тіла 35-річного чоловіка та 63-річної жінки. По обіді рятувальники дістали ще одну загиблу, а о 22:00 – ще одну. З 23:00 по 02:30 підрозділами ДСНС з-під завалів деблоковано тіла чотирьох загиблих осіб. Тіло десятої жертви російської атаки знайшли вже зранку.
ДОПОМОГА ПЛІЧ-О-ПЛІЧ
Від самого ранку разом із рятувальниками та комунальниками працюють волонтери. На місці розгорнуто дев’ять наметів для розміщення та харчування постраждалих, надання їм психологічної допомоги.
«Ми не чекаємо, що до нас людина підійде, ми робимо моніторинг, бачимо, що хтось у відчаї, в апатії, самі ініціюємо взаємодію, оскільки це екстремальна ситуація. Люди розгублені, вони не знають, що робити. Вони розповідають про свої переживання, хтось, наприклад, переїхав сюди з-під обстрілів і зустрівся знову тут з ними, хтось переживає за документи, хтось не може знайти близьких – у цих людей найбільший стрес», – зазначає психолог Ксенія Березяк.
Як повідомили в ДСНС, на місці події ще досі працюють дев’ять психологів (7 – ДСНС та 2 – Нацполіції). Наразі психологічну допомогу отримали 363 людини.
Окрім того, психологічну та гуманітарну підтримку надають громадські організації та благодійні фонди: Червоний Хрест, Neeka, «Рокада», «Друзі спільноти святого Егідія», Екуменічна служба, Мальтійська служба, ЮНІСЕФ, Hias, Solidarites International та ін. Зокрема, мешканці отримали індивідуальні набори гігієни, ковдри, одяг, речі першої потреби, їжу та воду.
Також безупинно працюють комунальні служби. Будівельне сміття вивозять тоннами, натомість в’їжджають авто з дошками та плівкою. Насамперед закривають вікна та пройми дверей, ремонтують пошкоджені дахи.
Понад 40 людей провели цю ніч у модульному містечку Стрийського парку.
ПІСЛЯ ДРУГОГО ВИБУХУ УКРИТТЯ БУЛО ПЕРЕПОВНЕНЕ
За повідомленням влади, під час нічної атаки в укритті перебувало лише п’ятеро людей. Більшість мешканців будинку, у який влучила ракета, у сховище не спускались.
Спілкуючись із мешканцями, ми з’ясували, що укриття в них справді в належному стані й на час повітряної тривоги було відкрите, але більшість сподівалися, що «пронесе».
Галина й Ігор – молода пара, що винаймає квартиру в одному з постраждалих будинків, кажуть, що коли почалася тривога, йти в укриття не збиралися. Після першого вибуху – почали збирати речі, щоб бігти у бомбосховище, але майже одразу пролунав другий вибух.
«Зараз єдине, в чому себе звинувачуємо, то це у своїй безпечності. Коли пролунав сигнал тривоги, треба було встати і йти в укриття, а не сподіватися, що пройде, як завжди. Вже коли гатануло другий раз, ми попадали на підлогу, яскравий спалах вогню, дуже було гучно, вікна полетіли. Ми підірвалися і швидко в бомбосховище. На той час воно вже було переповнене», – кажуть молоді люди.
Але разом з тим, втішають себе, що не вийшли одразу після першого вибуху, бо все скло і каміння, яке розлетілося у дворі й поруйнувало автомобілі, зокрема й їхній, могло б травмувати чи вбити.
Проте на гарячу лінію Львова надійшло 10 скарг про закриті укриття під час нічної тривоги 6 липня. Відтак мер Львова Андрій Садовий заявив: «Оскільки забезпечити відкриття сховищ на 100% неможливо, у Львові забороняємо закривати укриття. Відповідальні особи, визначені власником будівлі, мають напрацювати схему, за якою сховки будуть у вільному доступі цілодобово».
В УКРАЇНІ НЕМАЄ БЕЗПЕЧНИХ МІСЦЬ
На місці «прильоту» у Львові працювало кілька десятків блогерів, репортерів, журналістів – як регіональних, національних, так і міжнародних ЗМІ. Серед колег помічаємо колумбійську журналістку Каталіну Гомес. Ми познайомилися напередодні на похороні Віки Амеліної. Саме вона була 27 червня у складі делегації колумбійських журналістів, які разом із письменницею перебували в піцерії в центрі Краматорська, коли туди влучила ворожа ракета. Унаслідок того удару загинуло 13 людей, серед яких і Амеліна. Власне, колумбійка була біля неї в лікарні, під час евакуації у Дніпро й в останні хвилини життя.
«Це мій вибір – бути в Україні, щоб доносити світові правду про те, що тут відбувається. Так, я пережила ракетну атаку в Краматорську. Це було жахливо. А тепер тут, у Львові. Свого часу я вважала, що тут безпечне місто, але сьогодні хочу сказати, що в Україні йде війна і тут немає безпечних місць. І те, що сьогодні тут відбулося, – це ще одне нагадування, що Росія вбиває мирних людей, що Росія – терорист, і хоч де б ти був в Україні, ти не можеш відчувати себе в безпеці», – наголосила журналістка.
Людмила Гринюк, Львів
Фото Анастасії Смольєнко
