Ізмаїл після ворожого обстрілу
У ніч на друге серпня армія РФ атакувала Ізмаїл з використанням ударних безпілотників іранського виробництва "Shahed-136/131". Суттєвих руйнувань зазнали триповерхова будівля Морвокзалу, елеватор, зернові ангари, резервуари одного з вантажних терміналів, виробничі, складські приміщення та адмінбудівля Українського Дунайського Пароплавства. Також пошкодження отримали три заклади освіти, один заклад культури, 15 квартир в багатоповерхових будинках і десяток приватних будинків. Це перша атака на місто з початку війни.
У постраждалому від обстрілів місті побували кореспонденти Укрінформу.
На під’їзді до міста бачимо густий чорний дим вдалині - нагадування про нічні «прильоти». Прямуємо до 11-поверхової будівлі Дунайського Пароплавства, яку місцеві називають «стакан» за схожість форми та скляний фасад. Це найвища будівля в Ізмаїлі. У «склянці» пошкоджені всі вікна та частково зруйновані стіни. Прилегла територія вщерть всипана уламками скла.
Біля постраждалого будинку людно. Ізмаїльчани фотографують руйнування, роблять селфі на фоні вибитих вікон та телефонують по відеозв’язку родичам.
- Бачите, й до нас докотилося…, - чуємо розмову одного чоловіка.
Коли той кладе слухавку, підходимо ближче та питаємо, що ж саме «докотилося», адже «повномасштабка» триває вже майже півтора роки.
- Докотилося. Зараз й по нам почнуть гатити. Ми думали, що нас не чіпатимуть, адже тут до Румунії рукою подати, до країни НАТО. Але не бояться. Ні бога, ні диявола… Я пам’ятаю, як на початку 90-х зводили цю будівлю, а зараз що від неї залишилося, подивіться?! Напишіть в свої газети, що нам потрібен захист, усі ППО що є – потрібні, бо що ж то буде? А зерно? Ви елеватор бачили? У нас же порту так не залишиться! - не стримує емоцій житель міста Юрій.
Навпроти постраждалого офісу УДП – приватні будинки. В деяких пошкоджені вікна. Люди все ще прибирають скло.
- Як я злякалася! Люди добрі! У нас такого жодного разу не було! Точніше, на початку війни поцілили по військовій частині у Лощинівці, це за містом. Ну і все. Лунала, звичайно, тривога, та хто на неї звертав увагу! Ну дрони інколи літали, але щоб бомбили! Я спала, коли все це почалося. Воно як жахнуло! В мене хата ходуном пішла, я сама в коридор побігла. За що це нам? А ви бачили, що з Морвокзалом наробили? - каже мешканка постраждалого будинку пані Ірина.
Дійсно, будівля Морвокзалу постраждала значно більше, ніж офіс Українського Дунайського Пароплавства.
Від фасаду взагалі нічого не залишилося. На площі перед будинком купа сміття. Тут і бите скло, і уламки якогось залізяччя, і просто шматки стін. Зазначимо, що будівлю Морвокзалу - гордість містян - капітально відремонтували у 2019 році, на це витратили більш 50 млн грн.
Перед колишнім входом до Морвокзалу бачимо понівечену блакитну ялику – дерево повалило вибуховою хвилею.
- Що знімаєте? Краще скло б прибрали, - чуємо у свій бік від комунальників, яких репортери явно дратують.
Тим часом місцеві гуляють площею біля Морвокзалу цілими сім’ями. Діти бавляться з уламками будівлі. Дорослі кажуть, що «ось і в Ізмаїлі з’явилась визначна пам’ятка». Дехто йде з площі, прихопивши маленький уламок фасаду з собою - «трофей» на згадку. Дехто займається «аналітикою» та пояснює друзям причину атаки.
- Це помста. Вдарили, бо зайшли три судна, які прорвали зернову блокаду. Вдарили, щоб боялись. І по елеватору теж. Будуть й надалі бити, - підслуховуємо розмову трьох юнаків.
Зруйнований елеватор ми теж побачили, але здалеку. Знімати його не можна, бо це інфраструктурний об’єкт. Але навіть від думки, що там під завалами бетону та заліза лежить знищений український хліб, стає боляче.
Дорогою до нашої автівки, яку ми лишили біля офісу УДП, продовжуємо спілкуватися з місцевими. Всі кажуть приблизно одне й те саме: люди не очікували удару по місту. Усі вірили в міфічний захист сусідства з країною-членом НАТО. Люди розслабилися й у них утворилося хибне враження, що війна – то жахіття десь подалі від їх домівок. Але війна стосується кожного.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото: Ніна Ляшонок
