Мамони з Грози: що односельці розповідають про горе-братів

Мамони з Грози: що односельці розповідають про горе-братів

Репортаж
Укрінформ
Прізвище цієї родини стане для українців синонімом найпідступнішої зради та жахливої ницості

У будинку Мамонів у селі Грозі на Куп’янщині порожньо. Господарі забрали з собою найцінніше, тікаючи до Росії у вересні 2022-го. Хоч напроти садиби, хоч направо чи наліво пройти вулицею – усюди мешкають сім’ї, що втратили під час ракетного удару 5 жовтня найдорожчих людей.

Що розповідають сусіди та родичі жертв про тих, кого слідство називає навідниками російського «іскандера», та чи вірять у їхню причетність до воєнного злочину, що став найбільшим у Харківській області за кількістю одночасно загиблих?

Про це – у репортажі Укрінформу.

ЗВИЧАЙНІ СОБІ ЛЮДИ, ТРИМАЛИ ВЕЛИКЕ ГОСПОДАРСТВО

Загиблих це не поверне, тож палити хату Мамонів жителі Грози не збираються. Навпаки – тут нині щось на кшталт громадської варти. Люди не дозволяють потрапити в будинок і забрати якісь речі бабусі братів. Жінка й тепер мешкає у сусідньому селищі Шевченковому, вже двічі приїздила, та грозяни миттєво викликають поліцію. Місцевий житель, який представився Віктором, говорить: «Хата має бути ціла. Буде суд, вирок. Нехай це буде конфісковано на користь держави».

Віктор Кожеуров
Віктор Кожеуров

Сусід праворуч, пенсіонер Віктор Кожеуров, нічого поганого про Мамонів сказати не може, конфліктів із ними не мав, стосунки обмежувалися буденним «привіт», «здоров» чи «як життя?». Коли родина втекла під час стрімкого українського контрнаступу минулої осені, навіть не помітив. Про це йому розповіли вже односельці.

«Сергій (батько братів, – ред.) – роботящий чоловік. Було, тримали чотири корови. Потім займалися свиньми, по два десятки одночасно вигодовували. Ще й працював водієм бензовоза, трактористом», – зазначає Віктор Семенович.

Ще згадує, що голова родини товаришував із тепер загиблими Миколою та Ніною Грибами. Чоловіки працювали разом.

«Коля був головним інженером, а Сергій – шофером на одному підприємстві, тут у нас Коля йде вранці на роботу, заходить до нього на чай. Ніна – та в обід заходила до Наталі. Мужики на рибалку їздили разом. Близькі стосунки були», – говорить Кожеуров.

Із синів Мамонів пенсіонер більше згадує, яким був наймолодший, Дмитро, – чемним і спортивним.

«Хлопці з вулиці отут у мене перед двором бігали у футбола, он там досі ті каменюки валяються, які вони клали замість воріт. Дмитро завжди питав дозволу, мовляв, чи можна ми тут будемо грати? Коли вже дорослий став, я все жартував: "Дімко, ти мабуть, генералом хочеш стати". А він сміявся: "Та ні. Хіба полковником"», – переповідає Кожеуров.

ЛУКАВСТВО РОДИНИ, ЯКЕ РОЗКРИЛОСЯ В ОКУПАЦІЇ

Слідом за будинком пенсіонера – подвір’я Муховатих. Під час ракетного удару загинули голова родини Володимир, учитель математики, інформатики та фінансової грамотності в місцевому ліцеї, його дружина Світлана та матір Тетяна. Подружжя пішло на поминальний обід, бо з Козирями (родина військовослужбовця, перепоховання якого відбулося 5 жовтня в Грозі) товаришували в молоді роки, як-то кажуть у селі: «Разом ходили на вулицю». 

Олександр, який втратив в одну мить батьків і бабусю, відверто говорить про свій відчай: «Якби не сестра, я б, мабуть, щось собі зробив уже… Хотілося там, на руїнах, головою стукнутися. Ксюші всього 15, я не кину її, нам треба триматися одне одного».

Олександр Муховатий
Олександр Муховатий

Родині, де ще є бабуся та два дідусі, потрібно вирішувати питання з офіційним опікунством.

Та поки що Муховаті очікують, коли дадуть тіла для поховання.

«Батька впізнавав наживо, але більше по одягу. А маму – по фотографіях. По червоному кардигану. Здається, що тіло – це пластилінова фігурка, яку взяли і зімнули», – говорить Олександр.

Із сусідом Дмитром Мамоном він дружив змалечку.

«Ми з трьох років були найкращими друзями. Я дуже помилявся в ньому. Хоча й досі не можу осягнути, усвідомити все це, я згадую якісь ситуації, історії і розумію, що він по життю завжди був лукавим. А в окупації це все вже вилізло. Та взагалі всі Мамони поводили себе, наче вони – царі та боги тут, а насправді вони – гидкі пішаки росіян», – зазначає Муховатий.

Він особисто бачив, що середній брат Олександр Мамон чергував на ворожих блокпостах.

«Інколи їздили з батьком в окупований Куп’янськ, щоб купити хоч якісь продукти. Виходу не було. То бачив Сашка. Впізнав нас, опустив очі. Може, соромно стало, що він прислужує. Кацапи стоять у броніках, шлемах, з автоматами, а той – звичайні штани, футболка, кепочка», – згадує грозянин.   

Він вважає, що впевненими «рускомірцями» брати стали через виховання Мамона-старшого.

«Назагал Сергій нікому нічого такого не говорив, але ж не самі собою хлопці такими тварями стали. Якось, коли ще ми були в окупації, Дмитро виводив мене на відверту розмову, казав, що Буча та Ірпінь – це фейк, постановка, що Путін хороший, і з ним у нас все буде зашибісь. Я йому кажу: "Діма, ти *бонутий. У тебе однокласники, друзі дитинства загинули недавно під Бахмутом". Але то як до стіни було. Єдине,  що він знав про мої переконання і не здав росіянам. Мене не чіпали. Напевне, тоді ще була в нього якась совість», – розмірковує Олександр.

Чоловік сподівається, що братів Мамонів і в РФ спіткає кара – наші диверсанти чи самі ж росіяни, бо, як відомо, зрадників ніде не поважають і не бережуть.

«Я хочу, щоб їхнє прізвище звучало на увесь світ, щоб усі знали та не забували про те, що вони зробили», – говорить наостанок Муховатий.

ВОЛОДИМИР НЕ ЛИШЕ ЗДАВАВ, АЛЕ Й ОСОБИСТО КАТУВАВ ОДНОСЕЛЬЦІВ

Та найжахливіші подробиці про діяльність Мамонів у Грозі розповідають ті, хто відчув її на собі під час окупації. Майже навпроти зруйнованого кафе мешкає Любов Плетінка, 34-річного сина якої, учасника АТО, окупанти викрали з дому за наведенням Володимира (сина Сергія Мамона від першого шлюбу). 

Любов Плетінка
Любов Плетінка

«Старший брат – найгірший. Який він жорстокий! За сином прийшли 18 липня (2022-го, – ред.), три дні в Шевченковому били – катівня була у відділку поліції. Ще привозили якогось кадирівця, той з булавою, якоюсь ще трубою всіх бив і лякав. Потім сина відвезли кудись із мішком на голові. Не сказали куди. Я їздила шукати у Куп’янськ. Возила передачі, то брали, люди, що так само стояли по добі в черзі, щоб щось дізнатися і передати, казали, як беруть, значить, там. Виявилося, місяць тримали у клітці. Допити, а побої які! Він повернувся чорний увесь. Тепер з психікою таке… Мамон бив найбільше. Фашист», – говорить Любов.

Вона зазначає, що катував Володимир й інших жителів Грози, які раніше служили в ЗСУ, а також упіймав місцевих, що намагалися пошкодити росіянам техніку. 

«Один чоловік, атошник, майже пів року переховувався. І в посадках, і коло ставків жив. То прийшли росіяни з Володимиром і били його дружину і сина прийомного, неповнолітнього хлопця. Як нас звільнили, то він зразу подався на фронт. Загинув у Бахмуті», – каже Плетінка.    

Вона переконує, що й голова родини Мамонів, і його дружина Наталія (матір Олександра та Дмитра) фактично теж діяли в інтересах окупантів.

«Нехороші вони люди, жорсткі, жорстокі, зверхні. Наташа ж працювала в кафе, під час окупації теж. Вона спостерігала, слухала розмови, знала, хто алкоголь купив, хто випив, повідомляла це Сергію, а той – Вові. Людей хапали, підстерігали, щоб під будь-яким приводом забрати автомобіль чи трактор. Володимир давно жив у Чкаловському (селище у сусідньому Чугуївському районі за 30 км від Грози, – ред.). Від батька знав усе про село», – розповідає Любов.

Ще жінка згадує і давню історію – таку, що вже «не для преси» і не за темою. Та й вона додає штрих до родинного портрета Мамонів.

«На початку 90-х це було. Захворіла свиня. Ветеринара викликали, він проколов і сказав, щоб тварина трохи вільно по двору порухалася. Та ми забули хвірточку накинути, вона втекла, та – на городи. І що? Сергій Мамон її загнав і заколов. Ми її пів ночі шукали по селу, а вона вже порубана в його погребі лежала. Міліцію викликали, та ніякого ходу заяві не дали», – говорить Плетінка.

НА МОМЕНТ ОКУПАЦІЇ ВСІ БРАТИ БУЛИ ДІЙСНИМИ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ

Теракт, у причетності до якого підозрюють Мамонів, має ще й негативний для країни репутаційний аспект: на момент окупації 30-річний Володимир, 26-річний Олександр і 23-річний Дмитро були дійсними поліцейськими. Так, їх звільнили, як і всіх, хто не вийшов у певний строк на підконтрольну Україні територію. А згодом, коли стало відомо про співпрацю з ворогом, стосовно Володимира та Олександра відкрили кримінальні провадження, за статтями «державна зрада» та «колабораційна діяльність» відповідно заочно оголошені підозри.

У ГУ Нацполіції в Харківській області про ексколег говорити не хочуть: «Покидьки. Звільнені. Крапка».

Розслідувачі громадської організації «Харківський антикорупційний центр», досліджуючи відкриті реєстри, з’ясували, що справу Володимира Мамона тепер розглядають у суді в порядку спеціального провадження. Згідно з судовими документами, із 19 жовтня 2020 року він служив у батальйоні конвойної служби, а після окупації отримав від росіян вогнепальну зброю, «Ниву» з маркуванням «Z» і почав разом із загарбниками патрулювати територію Чкаловської громади. Забирав автомобілі, вилучав зброю у мисливців, чергував на блокпостах, привозив загарбникам їжу та цигарки, допомагав обирати місця для розміщення військової техніки. На початку липня 2022 року Володимира Мамона росіяни призначили так званим «начальником відділу карного розшуку» у селищі Шевченковому.

Ще відомо, що в 2021 році колишня дружина подала на нього до суду через несплату аліментів.

Олександр Мамон до вторгнення працював у відділі реагування патрульної поліції Куп’янського райвідділу. Окупанти ж «призначили» його «виконувачем обов'язків інспектора дорожньо-постової служби».

Дмитро також працював у правоохоронних органах, принаймні з жовтня 2019 року

Після втечі до РФ, за даними СБУ та прокуратури, Володимира та Дмитра прийняли на роботу до управління МВС Росії в Бєлгородській області, у цьому регіоні вони начебто й перебувають тепер. І саме звідти, як розповів керівник Харківської обласної прокуратури Олександр Фільчаков, прилетів «іскандер-М» по кафе у Грозі.

НЕПОПРАВНІ НАСЛІДКИ БАЛАЧОК ІЗ КОЛАБОРАНТАМИ

Жахливий злочин спричинив збурення у соціальних мережах. Уже котрий день українці дискутують – як, як можна було приректи на смерть односельців? Судячи з переписки, яку оприлюднила СБУ, розповідей жителів Грози, інформації слідства, можна сказати: вчинили так, бо могли, бо хотіли бути корисними, підвищити авторитет і отримати бонуси. Шкода їм було тільки «генделика». Справді, за словами грозян, Мамони в ньому провели чимало часу.

Вибух цієї смертоносної ракети – наче фізичне зіткнення двох ментальних світів. Андрій Козир, перепоховання якого відбулося 5 жовтня, та його син Денис на початку повномасштабної війни покинули заробітки в Польщі, повернулися в Україну і пішли на фронт. Родина Мамонів натомість раділа приходу росіян і всіляко їм допомагала.  Невідомо, чи були раніше між цими родинами якісь конфлікти (зведення колаборантами особистих рахунків під час окупації – непоодинокі). Сусіди лише можуть підтвердити, що Денис Козир і Дмитро Мамон майже в один час навчалися в Куп’янському автотранспортному коледжі, мешкали в одному гуртожитку.

Звідки така зацікавленість у перепохованні Козиря-старшого? Чи були сподівання на велику кількість військових на заході? Ймовірно. Однак правоохоронці впевнені, що підозрювані цілком усвідомлювали, що загинуть цивільні.

«Безумовно, розуміли, що там будуть тільки мирні люди. І це ми встановили, очевидно, довели. І навіть бажання, щоб загинули саме мирні люди, – говорить заступник керівника обласної прокуратури Андрій Кравченко. – Я для себе розумію наступне. Що ці люди, мабуть, ненавидять Україну і все, що пов'язане з Україною. Вони, на мій погляд, по-перше, є ідейними прихильниками "руского міра", а по-друге, напевно, якісь грошові винагороди їх цікавлять та посади, на які вони сподівалися, які вони отримали від окупаційної влади».

Ще слідство наголошує на тому, що Мамонів інформував хтось із місцевих жителів. Час поминального заходу, кількість присутніх.  Удар стався, щойно люди сіли за столи.

«Ми не можемо наразі стверджувати, що усі, хто з ними спілкувався, є їхніми спільниками. Ці злочини характеризуються наявністю прямого умислу. Тобто особа повинна прямо розуміти, що вона робить і для чого вона це робить. Це основна характеристика, яка поки що підлягає встановленню щодо тих осіб, які мали спілкування з підозрюваними», – каже Кравченко.

Якщо з’ясується, що людина несвідомо під час спілкування на побутову тему розповіла певну інформацію, не маючи умислу, притягувати до кримінальної відповідальності її не будуть. Однак, по суті, ця особа посприяла вбивству своїх односельців.

«Це може бути гірким прикладом. Важливо донести до людей, особливо до тих, які мешкають на деокупованих територіях, що спілкування з особами, які під час окупації підтримували російську владу та у подальшому переїхали до РФ або на тимчасово окуповані території, може мати негативні наслідки не тільки для конкретних громадян, а для всієї держави в цілому. Тому що, здебільшого, під час розслідування кримінальних проваджень, ми встановлюємо в тих чи тих громадян, які підтримували окупантів, кураторів з-поміж представників правоохоронних органів та військової системи РФ. Тобто інформація передається, а далі реалізується через, зокрема, нанесення ракетних ударів», – застерігає Кравченко.

P.S. У переписці між Дмитром Мамоном та його знайомим, яку оприлюднила СБУ, після обговорення наслідків прильоту ракети знайомий написав: «Все на совести Вовки. Тупо мирных накрыли. Я думаю, какой бы теперь флаг не висел в селе, вам там делать больше нечего». Це однозначно!

Юлія Байрачна, Харків – Гроза
Фото В’ячеслава Мадієвського

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-