Залишитись в Оріхові, щоби рятувати тварин

В'їзд до Оріхова, що на Запоріжжі, тепер обмежений. Тому ми вирушили до міста у супроводі правоохоронців. Вони взяли із собою корм для тварин, який передали волонтери, ми також купили трохи смаколиків для пухнастих. Поліцейські пояснюють: вивезти всіх тварин із прифронтової території тепер, на жаль, неможливо, – усі притулки переповнені. Тож залишається тільки підгодовувати їх.

«МИ, МОЖЛИВО, ЖИВЕМО ЗАВДЯКИ ТВАРИНАМ»

В’їжджаємо до міста під звуки вибухів. «Це КАБ. Тут ліпше довго не стояти», – кажуть правоохоронці. Ми були в Оріхові нещодавно, але місто все складніше впізнати через нові руйнування. Ворог «накриває» його артилерією, атакує авіацією. Якщо до початку війни в самому Оріхові мешкало близько 14–15 тисяч людей, то нині – до тисячі. Серед них – і подружжя Лисенків: Юрій та Любов. Це вони взяли під опіку тварин, яких тут лишили.

Тільки-но ми під’їхали до будинку Лисенків, як на вулицю вибігли кілька собак та котів. За ними вийшли й господарі.

- На нашій вулиці залишились три-чотири родини, вісім осіб. – ділиться пані Люба. – А було більше сотні, точніше, до двохсот. Усі інші виїхали. Всі зробили свій вибір, а ми зробили свій. Кожного разу, як «прилітає» на вулицю, люди кажуть: «Ну що, одумаються ті Лисенки? Може, зараз виїдуть?» А ми тут… От буржуйку поставили, вікна закрили і чекаємо на перемогу.

Жінка згадує: коли почалась війна, вони з чоловіком були в розпачі, не знали, що й робити. Потім пішли до церкви. А тепер, за її словами, уже й звикли.

- Годуємо 50 котів та десь 15–18 собак. Куди їх всіх подіти – не знаємо. Якщо чесно, то роботи вдома повно: то город посадити, то в хаті… З ранку до вечора крутимось. Варимо котикам та собакам три-чотири каструлі каші, курячі лапки, щоб бульончиком приправити. Потім маємо близько трьох годин вільного часу, щоби собі щось зварити, і вже знову їх треба кормити. Тепер темнішає раніше, тож ледь встигаємо, – розповідає жінка.

До війни у подружжя були собака та семеро котів. Жартують, що тварин любили і тоді.

- Рижик, Пушок – це отой, трошки глухенький. Барсік, Бушенька, Паша… Прийду кормити їх, перерахую. Іноді замість тридцяти котів, які в цьому дворі, приходять їсти двадцятеро. Кажу чоловікові, що мало якось їх, а він мені: так вони в іншому дворі сидять. Зранку Юра їде собак годувати, там по вулиці далі є будинок, а вони зграєю за ним біжать, потім сідають біля двору і чекають. Вивезти їх ми не зможемо і залишити без догляду – теж. Хоч і кажуть, що це – не причина, щоби тут лишатися, а ми, можливо, і живемо завдяки тваринам, – додає Люба.

КОЖНА БУДІВЛЯ – ПОБИТА І ЗАЛАТАНА

Другого вересня в будинок їхнього сусіда, Валерія Павленка, влучив ворожий снаряд.

- Це КАБ був. Зруйнував мені хату. Криші немає, вікон, дверей – теж. Сумно це. Мене в той момент удома не було, у сусідів був. Тому й живий, – розповідає Валерій.

Його ми зустріли випадково: саме їхав велосипедом у бік свого будинку. Виїжджати з Оріхова чоловік не збирається. Каже: по-перше – нікуди, а по-друге – без нього тут не впораються. Адже Валерій працює на місцевому водоканалі, де щодня качають воду та розвозять її водовозками людям.

- Гатять вороги постійно, але ми вже перебоялися, – каже чоловік, усміхаючись.

Питаємо в нього, де буде зимувати. Каже, що у господарській будівлі поки що мешкає. Сподівається, що зима не буде лютою.

- Якщо зовсім погано стане, то в підвалі ховатимемося і від обстрілів, і від холодів, – додає.

Поки спілкуємось з людьми, чуємо звуки артилерії.

Правоохоронці кажуть, що руйнувань у місті не просто багато, а кожна будівля побита і «залатана» хоча б раз.

Любов Лисенко, згадуючи про удар по хаті сусіда, зауважує: вибух був настільки потужний, що вся вулиця здригнулася.

- Вибухова хвиля йшла страшна. Ми були вдома з чоловіком. Це був ужас. На мене впав потолок, штукатурка, але, дякувати Богу, ми живі. Прибігли люди і кричали: «Чи є живі?» А ми кричимо, що ми є. Дим стовпом стояв, – розповідає про пережите жінка.

Тоді Лисенки зазнали контузії. А от інший їхній сусід під час однієї з таких атак був тяжко поранений, втратив руку. Після цього виїхав із родиною.

- Щодня нас обстрілюють. От сьогодні «касети» кидали, – розповідають люди.

У пана Юрія нещодавно був день народження. Йому подарували шурупокрут, бо в місті постійно щось потрібно лагодити і без інструмента – ніяк.

Оріхівці дуже радіють гостям, розповідають про те, як їм живеться в незламному місті. Проте довго залишатись в «гостях» тепер не можна. Вибухи лунають постійно, і невідомо, куди прилетить наступний снаряд.

Правоохоронці кажуть, що намагаються регулярно привозити бодай корм для тваринок і, коли буде можливість, допоможуть вивезти їх.

Кінолог Світлана Сополева, яка була в Оріхові разом із нами, дорогою додому сказала, що повернеться в місто за кілька днів і забере до себе трьох котиків. Поліцейська розповіла, що вже має вдома трьох врятованих котів, але й тут не може пройти осторонь.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка