Одещина єдина у ставленні до переселенців, релігії та нацменшин, однак подразником все ще залишається мовний фактор
Принаймні, про це свідчать результати опитування, проведеного влітку в Одеській області Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Водночас не можна ігнорувати й той факт, що мова досі виступає фактором, який розділяє суспільство. Однак цей фактор вже не є таким суттєвим, як ще два роки тому. І те, що війна підштовхнула українців у тому процесі, який науковці називають «творення української політичної нації», підтверджується ставленням людей різних національностей один до одного – крім очевидно негативного ставлення до росіян, які за цим показником випередили навіть ромів, упередженість щодо яких є традиційною на Одещині. Жителі регіону у більшості своїй сприймають як співгромадян тих людей, яких роками демонізувала російська пропаганда: жителів заходу України та євреїв.
МІЖНАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ: СТЕРЕОТИПИ ЩОДО РОМІВ І НЕЛЮБОВ ДО РОСІЯН
Якщо позитивне ставлення до останніх можна пояснити досить великою кількістю євреїв в Одесі та області і тим, що місцеві жителі давно сприймають представників цієї національності як сусідів, то щодо «західняків» ставлення приємно дивує – майже половина опитаних бачить їх у якості «жителів однієї країни», а понад чверть готова прийняти їх як «близьких друзів і членів родини». Ставлення до жителів західних областей серед одеситів майже таке саме, як і до біженців від війни, щодо яких одесити виказали вельми високий рівень співчуття.
У ставленні до росіян, як уже зазначалося, сталися кардинальні зміни – соціальна дистанція щодо них навіть перевищує таку у ставленні до ромів – якщо останніх більшість респондентів готові визнати у якості співгромадян, а 19% навіть не проти допустити їх у своє близьке коло, то росіян більшість не готова сприймати у якості громадян однієї держави. Більш того, 38,5% опитаних не хоче навіть пускати їх до України.
Якщо ставлення до росіян пояснюється великою війною, яка триває від лютого минулого року і призвела до ломки російського наративу про «братній народ», то ставлення до ромів залишається традиційно стереотипним. Яким чином зламати цей стереотип – відповіді немає, однак те, що це можливо, зрозуміло із того, як швидко було зруйновано міф про росіян як «братній народ». Хоча цей міф вбивався у свідомість українців майже чотириста років. Однак досить було кількох ракетних обстрілів (Одеська область не була окупована) та жахливих кадрів із Бучі, Маріуполя й інших українських міст, щоб цей міф було зруйновано.
У контексті ставлення одеситів до інших національностей варто зупинитися на їхньому ставленні до євреїв, оскільки дані опитування з усією очевидністю заперечують ще один російський міф – про українців-антисемітів. Як свідчать відповіді респондентів, у цілому ставлення до єврейської меншини позитивне – лише 7,6% висловили небажання бачити євреїв у якості громадян України, 52,1% вважає їх співгромадянами, а майже 35% визнає представників цієї національності родичами, сусідами, колегами та друзями. Звісно, тут очевидний вплив того факту, що єврейська громада в Одеській області є досить великою і мешкає тут дуже давно, тому місцеві мешканці звикли сприймати їх як своїх близьких сусідів, однак дані опитування з усією очевидністю доводять, що антисемітизм є абсолютно надуманою проблемою.
МОВНЕ ПИТАННЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТОЧКОЮ НАПРУГИ
Однак, попри явний позитив у міжнаціональних стосунках, дані опитування дають і тривожний сигнал, на який необхідно звернути якнайпильнішу увагу. Йдеться про мову. Тут варто зазначити, що мовне питання не є таким критично важливим, як те намагаються показати російські та проросійські сили, однак точка напруги все ж існує, і її не слід ігнорувати. І тут важливо те, що дискримінованими себе за фактором мови вважають здебільшого представники російської меншості, хоча порушення мовних прав зазначали носії як російської, так і української мови.
Мовні скандали досі періодично виникають в Одеській області, отже ігнорувати той факт, що досить значна частка її мешканців вважає себе ущемленою у цьому питанні, не варто. Причому йдеться про обидві мови – і російську, і українську. Ця частка не така критична, як можна припустити із заголовків у ЗМІ, які відверто хайпують на черговому мовному скандалі – опитування свідчить, що 48,8% респондентів вважають, що мовні права громадян, які спілкуються українською, не порушуються, а 41,9% вважають, що права російськомовних громадян також не порушуються. Однак проблема таки є, і не варто вирішувати її методом відвертого примусу або ігнорування, попри те, що більш обділеними у мовному питанні вважають себе представники російської меншини.
Це зазначають і автори дослідження, які звертають увагу на те, що «потенційно найбільшою проблемою є дистанціювання російської національною меншості від решти етнічних груп, що очікувано зросла після початку російського вторгнення. Попри в цілому позитивні зрушення в соціальній дистанції між більшістю етносів, фактор відносно великої російської національної меншини, з її вищим середнього рівнем несприйняття політики декомунізації, зменшення вивчення російської мови та літератури у навчальних закладах може бути важливою соціальною проблемою у поствоєнній Україні».
Однак, попри дещо тривожну ситуацію з мовним питанням, очевидним є і те, що факторів, які об’єднують, все ж куди більше, ніж тих, що служать точкою розколу – це і ставлення до внутрішніх переселенців, яке є надзвичайно позитивним, це і сприйняття жителів Заходу України як свої співгромадян, це низький рівень негативу щодо національних меншин.
ЦЕРКВА ТА РЕЛІГІЯ: КРАЇ РОСІЙСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я ТА СПЛЕСК АТЕЇЗМУ
Ще одним важливим фактором, який є точкою прикладення сил російської пропаганди, є релігійне питання. Попри те, що в Одеській області надзвичайно строката релігійна картина, з огляду на її мультиетнічність, очевидним є те, що найбільшим подразником залишається православ’я, а саме діяльність так званої «Української православної церкви Московського патріархату», або РПЦвУ, і Православної Церкви України.
Після початку повномасштабного вторгнення для більшості українців стало очевидним, що діяльність УПЦ МП сприяла війні, а Росія через неї провадила і провадить на території України підривну діяльність. Таку думку поділяє майже половина опитаних – 49%. Більшість із них відносяться до представників інших релігійних конфесій або є атеїстами, однак досить цікавим є те, що 20% прихожан УПЦ МП також погодилося з тезою про те, що саме діяльність їхньої церкви сприяла вторгненню росіян в нашу країну.
Цей очевидний факт став однією із причин перетоку прихожан церкви Московського патріархату до Православної Церкви України або ж до відмови від конфесійної приналежності чи релігії взагалі. Причому цей процес не закінчився і перебуває в динаміці: якщо станом на грудень 2022 року вірними УПЦ МП називали себе близько третини жителів Одеської області, то на момент опитування (липень 2023 року) такими вважали себе вже лише 7%. І лише трохи більше половини з них (57%) не згодні з тим, що саме їхня церква винна в тому, що сприяла російському вторгненню. При цьому варто зазначити, що цю думку поділяють переважно прихожани старшої вікової групи, вони ж найбільш негативно ставляться до декомунізації, європрагнень України та не вірять у перемогу нашої країни у війні.
Як зазначають автори дослідження, Одещина є одним з найменш релігійних регіонів країни – наразі близько третини опитаних заявили, що є атеїстами. Однак, якщо порівняти це з показником грудня 2022 року, коли такими себе визнали лише 7% жителів регіону, та з падінням кількості прихожан московської гілки православ’я, очевидним є те, що число атеїстів зросло внаслідок розчарування у діяльності УПЦ МП та масового відходу від цієї церкви, викликаного її проросійською орієнтацією та очевидною виною за початок повномасштабної війни. Цей висновок підтверджується і тим фактом, що така зміна у ставленні до релігії та конфесії є нетиповою як для регіону, так і для України в цілому.
Можливими поясненнями такого дисонансу є, як уже зазначалося, масовий відхід прихожан від церков, що належать УПЦ Московського патріархату, а також боязнь або небажання відповідати на питання про свою приналежність до вірних УПЦ МП. Можливою зміною є й міграція населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій, а також з лінії бойового зіткнення, та через міграцію населення області за кордон. Однак очевидним є й те, що Православна Церква України наразі явно домінує як основна релігійна група регіону, що є найбільшою зміною за останні роки. І спричинилася до цього саме повномасштабна війна, розпочата Росією 24 лютого минулого року.
Результати дослідження з усією очевидністю підтверджують той факт, що у настроях жителів Одеської області, як, власне, і всієї України, війна викликала різкі зміни. І ці зміни є позитивними у тому контексті, що вони направлені, якщо можна так сказати, у проукраїнське русло. Навіть попри дещо тривожні розбіжності у мовному питанні, очевидна консолідація жителів області, незалежно від їхньої національності. Більшість опитаних, серед них і представники національних меншин, ставляться до дій української влади у соціальному напрямку скоріш схвально, при цьому очевидною є явна емпатія до переселенців з місцевостей, які постраждали від бойових дій, і сприйняття жителів інших регіонів як своїх співгромадян.
Отже, жодного розколу на ґрунті соціальних, релігійних, політичних та навіть мовних питань наразі не існує. Втім, очевидним є і те, що владі й громадянському суспільству не варто розслаблятися і заспокоюватися на тому стані речей, який є зараз – попереду ще багато роботи.
Цей матеріал є результатом проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, що здійснюється за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У виданні представлені винятково результати дослідження авторів. Вони не обов’язково відображають позицію Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Опитування проводилося 10–21 липня 2023 року в Одеській області. Загалом було опитано 708 респондентів віком від 18 років, максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 3%.
Фонд «Демократичні ініціативи»
Перше фото – RFI
