Зберегти бізнес та розвиватися під час війни: досвід Бердичівської громади
Із перших днів повномасштабної війни найбільші підприємства Бердичівської громади жодного разу не зупинялися. Вони пекли хліб, виконували замовлення закордонних партнерів, допомагали армії, працевлаштовували переселенців, виплачували заробітну плату та сплачували податки. Попри воєнні ризики, іноземні інвестори не припинили там діяльності свого бізнесу, доставляючи разом із сировиною гуманітарну допомогу для мешканців.
За підтримки Програми «U-LEAD з Європою» Бердичівська громада розробила стратегію розвитку, яка стала її візитною карткою для інвесторів і закордонних партнерів.
ХЛІБОЗАВОД НЕ ЗУПИНЯВСЯ НІ НА ДЕНЬ
До складу територіальної громади входять три населені пункти, а її індустріальний потенціал забезпечують численні підприємства, які наповнюють місцевий бюджет та забезпечують роботою жителів.
«У нас невелика громада. Тут є підприємства та фабрики. Війна внесла свої корективи, та ми зробили максимум із того, що могли, аби підприємства громади працювали», – говорить голова Бердичівської громади Сергій Орлюк.
Це на практиці підтвердив бізнес, який у перші дні повномасштабної війни зумів адаптуватися до нових умов та продовжує діяти.
Директор ТОВ «Бердичівський хлібозавод» Олена Левченко каже, що 24 лютого 2022 року всі працівники прийшли на роботу і вирішили пекти хліб. За весь цей час підприємство не зупинялося ані на день. Працювали і під час відключень світла завдяки генераторам, тож у місцевих магазинах завжди був хліб.
«Наші лінії не зупинялися, бо ми бачили постійний попит. Біля фірмового магазину поруч із заводом завжди стояла черга. Телефон контакт-центру був гарячим: до нас телефонували ФОПи і замовляли хліб. У нас замовлення у перші дні зросло майже вдвічі. Тоді ми значно скоротили наш асортимент, який налічує близько 140 найменувань. Коли почалася повномасштабна війна, ми перейшли на випікання сортів хліба, які не потребують багато ресурсів, і повністю зупинили виробництво кондитерських виробів, але наростили обсяги сухарної продукції. Перші 10 днів попит був нескінченний, бо така наша генетична пам’ять, що хліб завжди має бути», – пригадує керівник заводу.
Підприємство мало проблеми з сировиною, адже багато складів розташовані в Одесі та Києві. Тому переорієнтувалися на постачальників із заходу України, звідки було простіше привезти все необхідне.
Олена Левченко додає, що завод постійно реагував на попит споживачів. Спочатку люди просили повернути у продаж тостовий хліб та булочки, а згодом – тістечка. Колектив вагався, чи варто випікати паски, для яких ще до війни зробили запас сировини, та зрештою вирішив задовольнити бажання споживачів.
За словами директора, завод свою першу допомогу хлібом надав Харкову. Він також забезпечував тероборону та військові частини на території Житомирщини, а коли деокупували Київщину, місцеві волонтери повезли бердичівський хліб і туди. Згодом географія допомоги розширилася на Миколаївську та Херсонську області.
«Коли розпочалася повномасштабна війна, нашим працівникам одразу виплатили зарплату, бо нам було важливо втримати колектив, і продовжуємо робити це стабільно. У нас працевлаштовані і ВПО», – додає Олена Левченко.
Окрім того, хлібозавод постійно сплачує податки. Якщо у 2021 році вони сягали 32,6 млн грн, у 2022 році – 37,2 млн грн, то за 9 місяців цього року – вже 36,6 млн грн.
Нині підприємство повернулося до довоєнного асортименту і навіть розширило його новинками. Ринок збуту продукції Бердичівського хлібозаводу майже не змінився.
ПОЛЬСЬКИЙ ІНВЕСТОР ВІРИТЬ У СВІЙ УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС
Бердичів перебуває на другому місці в області за обсягом залучених в економіку міста прямих іноземних інвестицій. Одне з підприємств, яке має польського інвестора, – ТОВ «М’ясовита».
- Ми розуміли, що велика війна може бути, тому зробили запас сировини, придбали генератори, які допомагали під час відключень світла, – говорить директор ТОВ «Інко-Фуд Україна» та ТОВ «М’ясовита» Геннадій Галецький. – Найважче було в перші три місяці повномасштабної війни, та підприємство не зупинялося жодного дня. Зарплата у нас конкурентна, бо в Бердичеві не вистачає кадрів. Маємо працевлаштованих переселенців. Податки всі платимо, адже ми одне з бюджетоутворюючих підприємств.
В умовах війни не обійшлося без труднощів через втрачені ринки збуту на півдні та сході України, а також у Казахстані. Періодично виникали й проблеми з деякою сировиною. Водночас підприємство прийняло в себе завод «Бащинський», потужності якого розміщувалися на лінії фронту в Донецькій області.
«Якби ми працювали самі, то наше виробництво скоротилося б, як мінімум, удвічі. А разом ми утричі наростили обсяги», – додає Галецький.
Цей бізнес теж із перших днів війни допомагає теробороні та ЗСУ, і не лише продуктами. Директор каже, що не рахує обсягів допомоги, бо армії одразу передали автомобіль, а ще забезпечують її спорядженням. Запити від військових продовжують надходити, всю допомогу погоджують із польським інвестором, і, як зауважує Галецький, той не заперечує.
МОДНИКИ В ЄВРОПІ ТА США НОСЯТЬ КОСТЮМИ З БЕРДИЧЕВА
У місті є пам’ятник «Костюмчик із Бердичева», який гармонійно вписався в його імідж. Адже тут працює Бердичівська фабрика одягу зі 103-річною історією, яка шиє чоловіче вбрання для відомих закордонних брендів. На пошитому тут одязі є маркування «Made in Ukraine».
Фабрика належить до групи «Formens» та має французького власника. Саме в Бердичеві шиють одяг для таких брендів, як Hackett (Велика Британія), Fursac, Kooples (Франція), Peter Milar (США).
«Ми готувалися до того, що може бути війна, – ділиться голова правління Бердичівської фабрики одягу Елла Кучевська. – Зокрема, проводили навчання для персоналу, як евакуюватися в укриття, бо воно в нас є. У перший день повномасштабної війни всі прийшли на роботу. Частину замовлення власник забрав, і ми почали потихеньку працювати. Разом із матеріалом для пошиття одягу нам привозили гуманітарну допомогу, яку наш власник збирав серед своїх партерів. Ми допомагали 95-й бригаді і шпиталям медикаментами та аптечками. Допомагали також розкроювати розгрузки для військових. Працівниці навіть залишалися після роботи і шили їх. На пошиття військової форми перейти не можемо, бо для цього треба інше обладнання».
Фабрика змогла своєчасно виконувати всі замовлення в умовах перебоїв з електропостачанням завдяки тому, що придбала потужний генератор на 420 кВт. Нині вона перейшла на складніший асортимент, зокрема, це одяг без підкладок, який вимагає більше часу та зусиль. Найближчим часом у Бердичеві планують відкрити фірмовий магазин фабричного вбрання.
«Навіть в таких умовах бізнес повинен працювати там, де це можливо, і платити податки, щоб надавати країні ресурс для продовження оборони», – додає голова правління фабрики.
За її словами, цього року на підприємстві на 20% зросла зарплата працівників. Із 595 людей, які там працюють, є 18 ВПО. Фабрика – один із найбільших платників податків у громаді.
ВІЗИТІВКА ГРОМАДИ ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ ТА МІЖНАРОДНИХ ПАРТНЕРІВ
Як розповідає начальник відділу економічного розвитку Бердичівської міської ради Михайло Май, за декілька місяців до повномасштабної війни громада у співпраці з Програмою «U-LEAD з Європою» розпочала розробку стратегії розвитку. За його словами, тепер Бердичів має своєрідну візитівку міста, яку можна пропонувати міжнародним партнерам та інвесторам для того, щоб зацікавити їх працювати на території громади.
«Один із ключових напрямків підтримки «U-LEAD з Європою» під час війни – це розробка інвестиційного паспорту, допомога громаді у реалізації активності з проєктного менеджменту та супровід у написанні стратегії розвитку громади. Історія позитивної роботи Бердичівської громади – це показник того, як злагоджена співпраця громади, підприємців та підтримки «U-LEAD з Європою» може перетворити виклики у можливості та зростання навіть у такі нелегкі для нашої країни часи», – зауважує керівник регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» у Житомирській області Василь Невмержицький.
Зараз громада веде перемовини із закордонними інвесторами, які зацікавлені співпрацею в галузях деревообробної та харчової промисловості. Нещодавно Бердичів підписав меморандуми про співпрацю із литовським містом Алітус та польською Ченстоховою.
Ірина Чириця, Житомир
