Як нащадки козаків відновлюють зруйноване житло в селах над Бугом
Село Лимани на березі Бузького лиману заснували запорозькі козаки. Поселення згадане в козацьких літописах, звітах європейських картографів, дипломатів і мандрівників ще з XVII століття. Про давнину ж сусіднього села Лупареве свідчать старовинні хрести на кладовищі, а його перша назва – Семенів Ріг – згадувана у XV сторіччі і пов’язана з особою київського князя Семена Олельковича з династії Ольгердовичів.
У мирні часи незалежної України тут займалися землеробством місцеві аграрії, а частина населення їздила працювати на Миколаївський глиноземний завод (МГЗ). Люди не бідували – в усіх були добротні будинки, а мешканці Миколаєва купували тут ділянки для дач. Після створення Галицинівської ОТГ, однієї з найуспішніших на Миколаївщині, в селах з’явилося вуличне освітлення. В громаді діяли два вокальні ансамблі для дорослих і кілька гуртків для дітей. Для дорослих почали запроваджувати систему професійної перепідготовки. Одна з них передбачала створення гончарної артілі, яка б орієнтувалася на ручні вироби в ольвійському стилі. Адже на протилежному боці добре видно руїни стародавньої Ольвії. То є звідки черпати ідеї... Проте з лютого 2022 року всі плани громади були зруйновані, а до статусу старовинних і аграрних сіл додався ще й прифронтовий. Торік лінія фронту зупинилася за кілька кілометрів від будинків. Через Лимани трасою Херсон – Станіслав – Миколаїв потяглися сотні автомобілів з евакуйованими мешканцями Херсонщини, населені пункти яких захопив ворог. Поїхали подалі від ворожого вогню і мешканці Миколаївського району. У Лиманах, де до повномасштабного вторгнення проживало 2700 людей, тоді залишилося близько 200. У сусідньому с. Лупареве з понад 1100 жителів – лише 37. Тепер жителі потроху повертаються додому і намагаються відбудувати те, що зруйнував ворог.
Чи отримують вони допомогу, як входять в зиму і розв'язують проблеми цікавилася кореспондентка Укрінформу.
ВІЙНА ПРОЙШЛАСЯ ПО КОЖНІЙ ХАТІ
«Перший обстріл наших сіл відбувся 19 березня 2022 року. Тоді було зруйновано кілька будинків, і люди почали виїздити, насамперед жінки з дітьми. З 27 березня по нас вже гатили щодня. А 5 квітня загинуло перших двоє односельців», – пригадує староста сіл Лимани та Лупареве Наталія Панашій.
Ми зустрічаємося у маленькій кімнатці з фанерними дверми, яка потопає у зелені. Це лише невелика частка тих рослин, які вдалося врятувати з-під завалів після обстрілів сільради. Наталія Федорівна каже, що до війни в її робочому кабінеті стояло понад 120 вазонів з квітами!
«Було два прильоти по сільраді, перший – ще в ніч на 2 квітня минулого року, а через тиждень – ще один. Ми власними силами відремонтували, що змогли, але руйнування – значні, тому повністю впоратися самі не змогли», – розповідає співрозмовниця.
Вона зазначає, що допомогти відновити приміщення зголосився канадський благодійний фонд «Будуємо Україну разом». Це мало статися ще до 10 грудня 2023 року. Пройшли відбір, затвердили проєкт. Але 2 листопада цього року росіяни знову обстріляли село, пошкоджено кілька будинків. Тому міжнародні партнери поки що відклали відновлення з міркувань безпеки. Тож і цю зиму працівники сільради проведуть в малопристосованих для роботи приміщеннях.
Але набагато гірше тут переживають людські втрати. Староста каже, що з початку війни росіяни вбили семеро цивільних, ще 16 поранили. Також 10 місцевих жителів загинули на фронті, захищаючи країну.
Згадуючи події весни та літа 2022 року, пані Наталія зазначає, що тоді за їхніми селами закінчувалася цивілізація, – далі вже були лінія фронту й окупована Херсонщина. З травня до них не приїздили ні швидка допомога, ні пожежні. Але допомагали поліцейські офіцери громади Денис Фільєв та Віталій Пашков. Хлопці – місцеві, тому завжди підставляли плече, коли треба було чи то продукти привезти, чи поранених евакуювати.
Тоді до Миколаєва дістатися можна було лише власним автотранспортом – перевізники припинили обслуговування маршруту ще у перші дні війни. «Через деякий час до мене звернувся багатодітний батько, пастор однієї з християнських церков, і запропонував власну маршрутку, щоб люди мали можливість добиратися до Миколаєва. Це нам дуже допомогло, хоча нерідко їздити доводилося під обстрілами», – розповідає пані Наталя.
Села стояли пусткою. Миколаївський глиноземний завод (МГЗ), де працювало чимало місцевих, зупинився. Аграрії також не могли вийти у поле. Люди масово покидали свої домівки.
«У Лиманах, де до повномасштабного вторгнення проживало 2700 людей, залишилося близько двох сотень. У сусідньому с. Лупареве з понад 1100 жителів – лише 37», – розповідає Наталія Федорівна. Сама вона теж увесь час була вдома. На запитання: чому не виїхала, відповідає, що не наважилася покинути оселю з чоловіком, який має проблеми зі здоров’ям, та 82-річною свекрухою. Крім того, важко було залишити господарство, а особливо молодий сад, який посадили лише три роки тому. Та й треба було комусь працювати, бо тоді з 12 працівників сільради на місці перебувало лише троє.
По селах бродили зграї голодних собак, котів, курей, траплялися й інші домашні тварини, яких люди покинули, тікаючи від війни. Багато хто за безцінь здавав заготівельникам корів та іншу худобу. Тож ті, хто залишався, підгодовували тварин чим могли.
За кілька місяців інтенсивних обстрілів у двох селах, де налічувалося близько півтори тисячі дворів, повністю вцілілим не залишився майже жоден будинок. Два десятки – зруйновані вщент, і їхнім власникам нікуди повертатися. Сильно пошкоджені місцевий Будинок культури, школа, дитячий садок, сільська рада та інші соцоб’єкти.
ПОЖЕЖІ ГАСИЛИ ХТО ЧИМ МІГ
Але попри це життя в селі тривало. Пані Наталя каже, що вже у середині квітня до них почали приїздити волонтери і привозити продукти харчування та речі першої необхідності. Це було дуже важливо, бо магазини на той час майже не працювали. Сюди їхали волонтери з Київської, Тернопільської, Рівненської та інших областей України. Завдяки цьому і виживали.
Великою проблемою були пожежі, які неминуче виникали під час обстрілів. «Пожежні машини до нас не приїздили. Через це згоріло 11 будинків. Миритися з цим ми не могли, тому організували людей, які на той час залишалися. МГЗ допоміг зі спеціальними хлопавками, якими збивали вогонь. Моїм особистим знаряддям був старий килим. Тож як тільки бачили пожежу, кидали клич – і всі, хто міг, бігли гасити, попри небезпеку. Згодом почали допомагати військові пожежні, які у минулому році жили у нас певний час. Так нам вдалося запобігти ще більшим втратам», – розповідає староста.
Вона також з гордістю згадує, як тоді вдалося зробити ще одну важливу справу – організувати власну бригаду енергетиків з жартівливою назвою «Лиманиобленерго», які ліквідовували численні аварії, спричинені обстрілами. До неї увійшли працівники філії «Південна» АТ «Миколаївобленерго», що жили у тутешніх населених пунктах, і яким керівництво дозволило залишатися на місці й допомагати людям.
«У ніч на 11 червня були прильоти на центральну підстанцію. Фахівці сказали, що руйнування дуже серйозні, і села залишаються без електрики на невизначений термін. Але ми з цим не змирилися. Разом з керівництвом МГЗ сіли, поміркували і знайшли обхідні шляхи, щоб підключити двори тих людей, які тут залишалися. На це пішло 10 діб, і це в період інтенсивних обстрілів. А ось наприкінці листопада вже цього року, коли ми були без електрики через негоду, то нам ремонтували лінію аж п’ять діб», – зазначає моя співрозмовниця і додає, що двічі перебивали і газові мережі, але і там вдавалося якось розв’язати проблему.
ОЧІ БОЯТЬСЯ, А РУКИ РОБЛЯТЬ
Покидаємо «зелену кімнатку» і йдемо на «екскурсію» сільрадою. Біля одних дверей – черга. Тут розташоване відділення поштового зв’язку, яке обслуговує два великих села. Під час прильотів воно теж зазнало пошкоджень. «Вікна вибиті, їх якось затулили, але тепла вони не тримають. До того ж тут розбита система опалення. І дівчата (дві працівниці пошти, – ред.) рятуються “електродуйками” вже другу зиму. Вони ж власноруч тут прибирали, білили. А у миколаївській дирекції Укрпошти сказали, що можуть виділити хіба банку фарби», – розповідає Наталія Панашій.
До нас підходить літня жінка, щоб поділитися своєю проблемою з газом. Це Катерина Гончарук, у якої син і невістка служать у ЗСУ. «У мене в хаті стояв газовий котел, який фізично зносився – 12 років відпрацював. Я звернулася до облгазу, зібрала всі необхідні документи, але чекаю на їхніх працівників вже третій місяць. Зима прийшла, а опалення немає. Кажуть, не вистачає спеціалістів. А як же мені жити?» – скаржиться жінка.
Їдемо селом – воно прибране, дорожнє покриття у задовільному стані. Але сліди війни видно скрізь – діряві дахи, посічені осколками огорожі, забиті фанерою вікна. Водночас впадають у вічі вже свіжі покрівлі, новенькі металопластикові вікна, стоси будматеріалів, дбайливо складені біля дворів.
Біля одного з будинків знайомимося з 61-річною Єлизаветою Ермуракі. Троє чоловіків з її родини – на фронті. Старший син – офіцер ЗСУ, молодший нині воює під Бахмутом, а внук – на Херсонщині.
«Чоловік помер і я залишилась одна. На початку війни дуже бомбили, і декілька днів я переховувалась у сусідки. В березні 2022 року мене забрала дочка до Миколаєва, а коли і там стало небезпечно, виїхала до Молдови, звідки родом. Навесні цього року повернулася і застала розбиту хату. Розтрощило дах, повибивало вікна, впала стеля», – показує будинок пані Єлизавета.
Сама вона свого часу перенесла інсульт, важкі роботи з ремонту виконувати не в змозі, тож допомагає донька. Вже відремонтували дві маленькі кімнати, щоб можна було хоч якось перезимувати. Підключилась сільрада – виділила дошки, балки, 35 листів шиферу. А ще отримали компенсацію від програми «єВідновлення». Тому тепер збираються докупити шифер та інші будматеріали. В одній з кімнат стоїть невелика бетономішалка та лежить інше знаряддя – чекають весни, щоб продовжити ремонтні роботи.
…Ольга Шепель живе в Лиманах більше 20 років, працює вчителькою. Її будинок двічі постраждав від обстрілів. Вдруге у двір прилетіло відразу три снаряди. «Коли почався той сильний обстріл, ми з чоловіком були у будинку, але вирішили спуститися у підвал. Майже одразу відчули прильоти», – розповідає жінка.
Коли вийшли, то побачили, що немає паркану, розвалені ворота, з хати знесло дах, частково зруйновані стіни, вилетіли вікна, а, крім того, рознесено господарські будівлі і вбито собаку.
«Відновлення розпочали вже після того, як звільнили Херсон. Сільрада виділила шифер, міжнародні благодійні організації допомогли поставити вікна та двері, надали кошти на придбання покрівлі. Але поки що немає грошей на виконання самих робіт, бо треба міняти балки, крокви тощо. А ще збираємо кошти на відбудову господарських приміщень», – каже пані Ольга.
ДОПОМОГА БЛАГОДІЙНИКІВ: ВІД ЦВЯХІВ – ДО НАСІННЯ
Розпитую старосту, як загалом триває процес відновлення. Вона каже, що вже вдалося чимало зробити. Тепер замінюють вікна у школі, відремонтували амбулаторію, відновлюють дитячий садок.
Багато хто допомагає будматеріалами. Зокрема, це Миколаївська РВА, Галицинівська громада, до якої вони належать, але найбільше – благодійні організації та волонтерські фонди.
«Будматеріали почали з’являтися ще навесні минулого року, коли ми отримали 690 разових будівельних наборів (плівка, цвяхи, ЮСБ плити тощо) від ГО ”10 квітня”. Згодом нам дали 1400 листів шиферу, який ми розподілили між постраждалими. Минулої осені держава допомогла з дровами. Потім до нас приїхала благодійна організація ”За мирне небо”, яка поставила буржуйки всім, хто цього потребував. Червоний Хрест надав по 25 тисяч гривень кожній родині. А вже з березня цього року почалося більш масове відновлення», – каже Наталія Федорівна.
У село зайшла волонтерська французька гуманітарна організація ACTED. Вони відібрали 49 дворів і вставили вікна. Потім заїхав британський благодійний фонд, який взяв під опіку 40 будинків, де, крім вікон, зробив ще й внутрішній ремонт.
Ще була допомога грошовими сертифікатами на ремонт сараїв у 40 дворах, відновлення Міжнародною організацією міграції (МОМ) багатоквартирного будинку в с. Лупареве, де був повністю зруйнований під’їзд. Також вони допомогли відремонтувати кілька приватних будинків у Лиманах.
Міжнародна продовольча організація ФАО надала допомогу насіннєвим матеріалом. Завдяки цьому люди змогли виростити на своїх городах картоплю та овочі.
Також з літа запрацювала і державна програма «єВідновлення».
На сьогодні 84 двори вже отримали компенсацію за пошкоджене житло. Проте тут, як і в інших населених пунктах, зіткнулися з проблемою відсутності документів на право власності. В одних їх і не було, інші втратили під час обстрілів та пожеж.
«Допомогти відновити документи нам допомагає благодійна організація ”Восток SOS”, зокрема юрист Олександр. Людям не треба нікуди їздити, все вирішується на місці. Вже значна частина місцевих жителів змогла скористатися цими послугами, також я. Адже мої документи теж були пошкоджені, бо лежали у робочому кабінеті, який зруйновано під час прильоту», – ділиться староста.
…На одній з вулиць Лиманів зустрічаємо молодого чоловіка зі списком у руках. Знайомимося. Це Дмитро – керівник проєкту з відновлення житла Міжнародної організації «ZOA International» (Нідерланди). Він розповідає, що його організація на сьогодні вже допомогла відремонтувати 330 будинків у Миколаївській області, з них 155 – у селах Лупареве та Лимани.
«Ми працюємо у цих селах з вересня. Тепер приїхали до одного з наших бенефіціарів підписати договір на надання коштів для проведення внутрішніх робіт. Ця людина вже отримала компенсацію за програмою ”єВідновлення”, але її не вистачило. Тому наша організація надає додаткову суму», – розповідає Дмитро.
За його словами, тепер вони роблять технічні огляди помешкань, адреси яких надала громада. За їхніми результатами підготують додатковий список пошкоджених будинків, власникам яких також допоможуть.
Слід зазначити, що на цьому етапі ZOA працює не з усіма пошкодженими будівлями, а тільки з тими, які можна відносно швидко відновити. «Насамперед ми закриваємо тепловий контур – це дах, стеля, вікна, двері. Намагаємося запустити опалення. Але ми не займаємося відновленням будинків, а надаємо грошову допомогу. Люди вже самі купують будматеріали, знаходять працівників. Ми ж моніторимо їхні подальші дії», – наголошує волонтер.
ПИРІЖКИ ДЛЯ ОБОРОНЦІВ
Безумовно, місцеві мешканці щиро вдячні всім, хто допомагає відновити їхні оселі у такий складний час. Але, навіть маючи будматеріали, зробити ремонт своїми силами вдається не кожному. Адже доводиться власним коштом наймати будівельні бригади, та й робочих рук бракує. Найбільш незахищеним допомагають волонтери. Та обсяги робіт дуже великі.
…Будинок пані Світлани теж зазнав руйнувань: шифер злетів, стеля впала, вибиті вікна і двері. Нині тут тривають ремонтні роботи. Громада виділила шифер, волонтери із ZOA допомогли грішми. В той день, коли ми приїхали, вдома у Світлани Федорівни саме працював майстер Віктор – шпаклював віконні відкоси.
«Я вже подавала заявку на ”єВідновлення”, та мені відмовили, бо тоді тільки отримала допомогу з Нідерландів, але сказали, щоб звернулась пізніше. Звичайно, без сторонньої допомоги я не змогла б ремонтувати будинок: отримую пенсію 2,7 тисячі гривень, хоч маю стаж 33 роки. Але найбільша проблема, що поряд Херсон, який досі обстрілюють. І ми не виключаємо, що може і до нас долетіти», – бідкається жінка.
Попри власні проблеми місцеві жителі чим можуть допомагають ЗСУ. Щотижня тут проводять невеликі благодійні ярмарки, де збирають кошти на потреби військових. Печуть пиріжки, готують різні смаколики і везуть хлопцям на передову. А ще плетуть маскувальні сітки, шиють балаклави.
На сьогодні в села вже повернулося більше половини їхніх мешканців, також родини з дітьми. Для найменших з них у день святого Миколая представники Галицинівської громади разом з військовими влаштували невеличке свято – з ялинкою і подарунками. Дітки спілкувалися між собою і весело щебетали, роздивляючись подарунки. Так і має бути. Адже життя триває. Та і плани стосовно розвитку громади поки що ніхто не відміняв. І, крім захопливої старовини, в неї повинно бути майбутнє, як би його не намагалися знищити наші вороги.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора
