Одеса, атака дронами: Злякалися за дітей – у нас повний гуртожиток малечі

Увечері 13 грудня російська армія завдала дронового удару по Одещині. За словами керівниці об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталі Гуменюк, це наймасовіша атака на південний регіон з використанням безпілотників типу Shahed 131/136.

Рекордною за результативністю була і робота сил української ППО – уражено всі 39 цілей. Проте уламки збитого літального апарату впали на територію житлового кварталу в Одесі. Руйнувань зазнали гуртожиток та приватні будинки поруч із ним, вщент вигоріли дві автівки. Також відомо про одинадцять постраждалих, четверо з яких – діти.

З мешканцями постраждалих будівель поспілкувалися кореспонденти Укрінформу.

ОСЕЛЕДЕЦЬ І КАРТОПЛЯ “ПІД СКЛОМ”

Чотириповерховий корпус гуртожитку в Одесі наразі більше схожий на розбиті будинки з фронтових регіонів. Заходимо до будівлі через величезну діру в стіні. Йдемо довгим коридором у пітьмі, під ногами хрустить скло та хлюпає вода – від падіння уламків тут зайнялася пожежа, її ліквідували рятувальники.

Заглядаємо у перше відкрите приміщення- металеві двері до нього вивернуло разом із отвором. Це кухня. Бачимо, що тут люди вечеряли: шматок оселедця наколотий на виделку, розкладена на столі варена картопля “в мундирах” смачно приправлена битим склом... Під табуретом чиїсь капці – розуміємо, що людина в страху тікала босоніж.

Усі кімнати на поверхах відкриті, в багатьох просто немає дверей. Заглядаємо до осель – від колишнього затишку не залишилося нічого. Йдемо на пошуки мешканців далі. Майже на кожному поверсі у коридорі в око впадають дитячі речі – самокати, пластикові мотоцикли та роликові ковзани. На момент обстрілу в гуртожитку перебувала 41 особа, зокрема 13 дітей. Коли пролунав перший вибух, людей перевели у вціліле приміщення поруч, де вони й перебули ніч. Туди принесли обігрівачі, ковдри та матраци.

ДЕ ЖИТИ ДАЛІ, НЕВІДОМО

Заночувала тут і мешканка гуртожитку Ірина з маленьким сином Максимом.

- Був такий шок! Я злякалася за дітей – у нас повна общага малечі. Коли пролунав перший вибух, ми побігли до сховища. Пам’ятаю це як уві сні, уривками. Люди почали вибігати на вулицю хто в чому був. У нашій кімнаті все розбите, ми залишилися без житла, на вулиці. Де будемо жити – не знаю. Представники влади обіцяли, що заселять нас кудись, але на це потрібен час, – розказує жінка.

У мерії, своєю чергою, нам повідомили, що будівля гуртожитку знаходилася у приватній власності, а питання про надання тимчасового житла та допомоги постраждалим зараз обговорюється.

У першій від “вхідної” діри кімнаті бачимо молодого хлопця Сашка, який щось шукає серед купи уламків меблів та вікон. У кімнаті вибито частину стіни. Зрештою юнак дістає з-під ліжка мокрий брудний комок — це цуценя, воно верещить та труситься. У цьому помешканні живе мама Сашка – вона разом із його молодшою сестрою наразі перебуває у лікарні. Хлопець не дозволяє себе фотографувати і каже, що прийшов сюди за собакою рідних.

- Я тільки-но з роботи – і одразу сюди. Мама поїхала з сестрою до лікарні, а я ось документи шукаю та хочу пса забрати, пропаде тут. Досі не вірю, що таке могло статися з моєю родиною, – каже Сашко.

Не хочемо ще більше засмучувати парубка та полишаємо кімнату.

Біля входу до гуртожитку стоять дві згорілі автівки. Місцеві жителі намагалися їх тушити власноруч ще до приїзду ДСНС.

Навпроти гуртожитку розташовані приватні будинки. Старенькі стіни з черепашника місцями дали тріщини, де-не-де й зовсім обвалилися, як і дахи. Зазираємо у вікно: в маленькій кімнаті дві жінки прибирають уламки скла та відпалої стелі.

- Це ми вже майже все прибрали, тут таке було! Воно шуміло з усіх боків, я схопила сумку з документами, телефон та вибігла на кухню, як пролунав вибух. Я так злякалася, а ще й одна вдома була! Ніколи не думала, що таке може статися. Скільки в Одесі вже падало, але щоб так рядом з хатою – я не думала, що може статися. Мене трусило від жаху, стало погано із серцем. У мене немає вцілілих вікон, пошкоджено дах, відвалилася стеля. Як це буду лагодити зі своєю зарплатнею у п’ять тисяч гривень – я не знаю, – бідкається власниця постраждалого будинку Лариса.

НАКРИЛИ З ЧОЛОВІКОМ ДИТИНУ СОБОЮ – І ПРОЛУНАВ ВИБУХ

Поруч із будинком пані Лариси розташовано дім Юлії. Тут вона проживає разом із чоловіком, батьком та 8-річним сином Костянтином.

- Учора тут упав шахед, поруч із нашим будинком. Раніше лунали вибухи трохи далі. Ми чули, як вони летіли, чули постріли зі всіх сторін, та було важко зрозуміти, що відбувається. Чоловік мені крикнув, щоб я ховала дитину, бо летить, – розповідає жінка.

У будинку подружжя також вибиті вікна, частково обвалилася стеля та тріснули стіни.

За словами пані Юлії, після першого вибуху її батько вибіг надвір, щоб подивитися, як почувається їхня сусідка – самотня літня жінка, якій родина допомагає по господарству. У мить, коли батько Юлії зайшов до будинку старенької, пролунав другий вибух.

- Батька відкинуло вибуховою хвилею разом із віконною рамою, уламки скла посікли обличчя. Далі ми винесли бабусю до інших сусідів – там будинок вцілів. Чоловік із татом почали тушити пожежу під нашими вікнами – горіло авто. Також палав сусідський сарай з дровами. Далі вже приїхали швидка та ДСНС, – розказує Юлія.

Старенька сусідка, за словами Юлії, вижила лише завдяки диву. Ліжко жінки стояло під самим вікном, але жоден уламок її не поранив. Також, каже Юлія, на ліжко лише за кілька сантиметрів від бабусі впав величезний камінь черепашника зі стелі.

Зрештою жінку таки забрали до лікарні – через стрес у старенької підвищився тиск.

Син подружжя Костя дуже важко переніс обстріл, зараз його відправили до родичів, поки не приберуть усі уламки.

- Його психічний стан нестабільний. Зазвичай син спокійно реагував на тривоги та навіть заспокоював мене. Казав: мамусю, не переживай, все буде добре, це працює ППО. А вчора перелякався страшенно. Ми сховалися між кухнею та тамбуром, звук наростав. Все, що пам’ятаю – як накриваю сина собою у коридорі, а зверху нас обох собою накриває чоловік. Лунає вибух. Я довго не могла заспокоїти Костю. Всі сусіди чули, як він кричав: «Будь ласка, я не хочу помирати, я хочу жити!» – зі сльозами на очах згадує жінка.

Зараз стан Кості стабілізувався, проте Юлія вважає, що їм ще довго доведеться працювати з психологом.

Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок