Оборонці Гуляйполя заспівали колядки
Бійці 102-ї бригади ТрО, які боронять підступи до Гуляйполя, завітали в пункт незламності, аби привітати місцевих мешканців з прийдешнім Різдвом Христовим.
Журналісти Укрінформу побували в прифронтовому місті на Запоріжжі й долучилися до створення святкового настрою, наскільки це можливо в умовах війни – привезли ялинку, гірлянди та солодощі.
МУЗИКАНТИ, ЩО СТАЛИ ВІЙСЬКОВИМИ
«Тепер ми знаємо, хто є братами. В домівках наших нині сумують, бо щедрівочок наших не чують. Прийшла нечистая вражая сила, забрала батька, забрала сина... Ми не пробачимо і всіх накажемо. Хто йде з війною, той в землю ляже», – заспівали військові.
Бійці побажали гуляйпільцям здоровʼя та миру.
«Наш батальйон другий рік поспіль колядує. Це наша традиція і ми хочемо аби вона була з нами. Це така частинка дому, який ми згадуємо», – говорить заступник командира батальйону Олег («Синоптик»).
Він додав, ідея заспівати колядки належить одному з бійців бригади.
В Гуляйполі сьогодні працює один пункт незламності. Він відкрився 8 місяців тому. Тут можна випрати речі, випити гарячого чаю, зарядити телефон та ліхтарі, подивитися телевізор, прийняти душ, отримати гуманітарну допомогу та просто поспілкуватись одне з одним.
“Ми щасливі, що бачимо людей. Ми їх захищаємо. В місті 1800 людей лишилось. Люди нам завжди раді, а ми – їм”, – говорить військовий на ім'я Тарас.
Він – професійний музикант, сьогодні грав на сопілці, хоча в цивільному житті його інструментом була труба.
“Ми всі маємо професійну музичну освіту. Я, наприклад, закінчив училище, граю на трубі. За кордоном 8 років гастролював, всю Європу об'їздив з оркестром. Приїхав 19 лютого 2022 року додому. Суто випадково. За кілька днів почалась війна. 2 дні ми з дружиною поговорили про все і я пішов до військкомату”, – розповів Тарас.
Він сам родом з Івано-Франківської області. Говорить, що вдома на Святвечір не прийнято ходити по хатах.
“Колядуємо вдома з родиною. А наступного дня вже ходимо по сусідах, родинах”, – каже він.
Цього року його донечка колядувала для татка телефоном. Вдома військовий крайній раз був у жовтні. Говорить, що скучив за родиною і музикою.
“Я звик грати. Мені дуже не вистачає музики. Граю, коли можна. Маю сопілку, губну гармошку”, – поділився Тарас.
ХАОТИЧНИЙ ОБСТРІЛ ГУЛЯЙПОЛЯ
Солістом у військовому “гурті” став 29-річний боєць Назар. Він також є музикантом. Більше того, разом з гуртом брав участь у пісенному шоу “Х-фактор”. Це було ще у 2019 році. Щоправда, тоді вони не пройшли відбірковий кастинг.
“Гурт існував до повномасштабного вторгнення. Точніше, в нас була вокальна формація «Ньюфран». До війни робив кар'єру музиканта. Музика назавжди залишиться в моєму житті. Я музикант, я це відчуваю. Але побачимо, що буде після війни”, – говорить він.
Боєць розповідає, що Гуляйполе дуже сильно побите. Ворог лупить переважно навмання і тому дуже багато місцевих постраждало за цей час.
“Люди не хочуть виїжджати, бо то їхній дім. Ми вже півтора року боронимо підступи Гуляйполя. Важче з тієї точки зору, що хлопці просто психологічно втомилися. Ми фактично від самого початку на цьому напрямку, відтоді, як 58-ма бригада вибила орків. Ведемо активну оборону. З регулярною періодичністю орки пробують лізти на нас, ми їх відбиваємо. Стараємось принаймні”, – розповів Назар.
Вчора побратими зібралися на Святу вечерю, а 25 грудня – на Різдво, хотіли привітати людей. Чимало тих, хто прийшов до пункту незламності, не змогли стримати сліз.
ПИТИ ДОЩОВУ ВОДУ ТА РАДІТИ ЛІХТАРЮ
Попри Святвечір, ворог обстріляв Гуляйполе з “Градів”. Люди розповідали про величезні воронки, що залишились на місці влучань.
“Слава богу, що у землю влучило. Підвали – наше спасіння”, – ділиться 82-річна пані Мирослава. Попри свій поважний вік, жінка досі працює, вона – лікар-інфекціоніст.
Нещодавно у неї померла сестра, за якою пані Мирослава доглядала. Каже, що тоді не залишала сестру і під час обстрілів не ховалась. Мовляв, буде як буде.
Тепер вона живе сама, її будинок пошкоджено, немає вікон, але виїжджати з рідного Гуляйполя не буде.
Разом з батьками в пункт незламності прийшла і 46-річна Ілона. Жінка більше ніж півроку жила на Західній Україні, але не витримала і повернулась додому.
“Повернулась, бо неможливо ніде бути, крім дому. Мої батьки тут, вони не виїжджали. Тож живемо разом. Весною ми садили город, поорали і такі раді були, що ми вдома. Раніше, ми жили раніше як всі: газ був, чисту воду купували, а зараз ми п’ємо дощову. Дощовою водою й купаємось. Вже звикли до цього. Нам головне, аби не стріляли… Оці приходи – то страшне: земля здригається, плаче від цього всього. Світла немає, але нам подарували ліхтарі, які заряджаються від сонячної батареї, і це найдорожче нині, що в нас є. Газу немає, але ми заготовляли палички, дрова. Все “Градами” посічено і ми збирали. Навіть хризантемами й розами топили. Таке щастя, коли в хаті натопиш, лежиш – і груба гаряча, і ти кажеш: “Слава богу, що ти вдома”. Це найкраще”, – говорить жінка, витираючи сльози.
Люди дуже скучили за спокоєм. Кажуть: війна навчила їх молитись і цінувати прості речі.
На Різдво в Гуляйполі була казкова погода: йшов сніг, а небо було “важке” і сіре. Але саме така погода нині є найбезпечніша, бо ворог не може піднімати в небо свої дрони, а це значить, що й обстрілів у такий день трошки менше.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитро Смольєнка
