Вінчуємо вам, пане ґаздо, здоров'я і Перемоги!

Зимове дійство «Коляди в старому селі» в Ужгородському скансені не проводили три роки поспіль: востаннє фестиваль відбувся у 2020 році, до початку пандемії коронавірусу. Це був один із тих фестів на Закарпатті, що збирав тисячі людей: з-поміж місцевих жителів та туристів, які взимку активно гостюють в регіоні. Адже це – єдина нагода побачити одночасно колядницькі традиції усіх етнічних груп та регіонів Закарпаття водночас – від лемків з Ужанської долини до колоритного Марамороша й закарпатських гуцулів. А ще ж етноменшини – угорці, словаки та румуни! Тому цей фестиваль завжди вартував проведеного на ньому дня. Роки ковіду та повномасштабна війна змусили про нього забути. Та в січні 2024 фестиваль вирішили відновити.

Тож як колядували гурти з різних куточків розмаїтого Закарпаття після трирічної перерви – у репортажі Укрінформу.

«У МЕНЕ – МАЙЛІПШИЙ БЕТЛЕГЕМ У СЕЛІ!»

Середа, 3 січня, полудень. Біля Ужгородського скансену паркуються шкільні автобуси. Це з різних куточків Закарпаття до обласного центру з'їхалися бетлегеми. Саме так, на угорський лад, тут називають вертепи – слово походить від міста Вифлеєма. Розмаїта братія в білих костюмах, з церквами, зірками, дзвіночками, в гунях та масках, брязкаючи та репетуючи, крокує до скансену містом. Йдучи за ними, дивуюсь, як моментально змінюються під час зустрічі з бетлегемами містяни та поодинокі туристи. Люди усміхаються, дістають з кишень телефони, хтось – гроші колядникам. Одразу розвіюються думки про недоречність таких подій. Якраз навпаки, адже час у нас такий, що навколо – біль, сльози, чужа та своя біда через війну... А тут – колядники, Різдво, яскраві костюми. Нагадування про те, як ми жили до війни та як житимемо після неї!

Під Ужгородським замком просять сфотографувати їх на фоні мурів Дідо й Баба з одного з найколоритніших бетлегемів Закарпаття із села Довгого (тепер Хустський район). Це переодягнуті хлопці років 15–16. Радо фотографую. Принагідно питаю, як колядувалося цього року – вперше за новим календарем: 25 грудня, а не 7 січня.

- Та як – файно! У мене майліпший бетлегем у селі, – каже крізь маску Дідо. – Ходилисьмо на 25 число по людях, дуже нам раділи. Ні, тепер 7-го січня вдруге ходити не будемо, пак у нас вже Водощі (Водохреща – діал.) будуть!

Згодом переконаюсь, що ці Дід з Бабою стали родзинкою фестивалю – їх найчастіше зніматимуть на камеру та проситимуть на спільне фото.

ЗІБРАЛИ ДВА ДЕСЯТКИ КОЛЯДНИЦЬКИХ ГУРТІВ ЗАКАРПАТТЯ

Директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василь Коцан, якого зустрічаю вже на території скансену під час фесту, каже, що цьогоріч «Коляди в старому селі» зібрали два десятки колективів з 18 тергромад області.

- Ми не проводили фестиваль три роки. А цьогоріч таки вирішили скликати колядницькі гурти з різних районів нашого краю – попри важку ситуацію, яку нині маємо в країні. Хочемо, щоб в обласному центрі знову лунала коляда, щоб ми могли зануритися в атмосферу Різдвяних свят, підтримати колективи, які не припиняють роботу та зберігають свої унікальні традиції. Адже тут не тільки автентичні народні колядки Закарпаття, а й традиційні страви, які готують до Різдва, народні строї, традиційні вертепні костюми. Це наша спадщина, її треба показувати, бачити, знати, бо за неї, зокрема, ми нині воюємо, – каже Василь Коцан.

На відновлений фестиваль з'їхалися колядницькі гурти з усіх регіонів Закарпаття: від лемків – до гуцулів, представники угорської, румунської та словацької нацменшин. Отож колядували в Ужгородському скансені різними мовами.

Під час фестивалю був збір на армію. Також волонтери Руху підтримки закарпатських військових на благодійному ярмарку збирали кошти на дрони-камікадзе для підрозділів ЗСУ.

КОЛЯДКИ З ШАРХАНЕМ У РІК ДРАКОНА

За словами директорки Обласного організаційно-методичного центру культури Ганни Дрогальчук, однією з родзинок фестивалю став колектив із села Бороняво.

- Пишаємось, що тут, на фестивалі, сьогодні є колектив, який представляє одну з різдвяних традицій Закарпаття, внесених до національного та обласного переліку нематеріальної культурної спадщини. Йдеться про шархань – обряд колядування з Драконом, який побутує лише в одному селі на Закарпатті – Бороняві на Хустщині. Традиції – понад 100 років, – розповідає Дрогальчук.

Ще одна з різдвяних традицій, яку віднесли до переліку нематеріальної культурної спадщини Закарпаття, – це ляльковий вертеп села Чома угорської нацменшини, додає директорка методичного центру. Театру – понад 50 років, там діти колядують і рухають персонажами: Пастирями, Царями, Янголами, Іродом.

Про шархань говоримо з директоркою Боронявського будинку культури Любов’ю Бонкало.

- Шархань – основний персонаж Святого вечора в нашому селі. Цей звичай нам залишили у спадок предки. Шархань у перекладі з угорської – дракон. Але це добрий дракон. Так збіглося, що 2024 – це рік Дракона, тож дай, Боже, щоб він приніс усім Перемогу, радість, мир, щастя та здоров'я, – каже Любов Бонкало.

З її слів, носять дракона колядувати лише на Святвечір, і тільки парубки до дівчат, з якими мають намір наступного року одружитися. Шарханя зображує дерев’яна конструкція завдовжки до 5 м і завважки до 5 кг, яка складається зі з’єднаних між собою дощечок та голови змія. Шархань міг бути одноголовим чи триголовим. Він вміє «відкривати рота», куди господарі кладуть гроші для колядників.

Примітно, що на теперішню коляду в скансені шарханя принесли 13–14-річні хлопці, а не 18–20-річні, як годиться. Часи такі, що старші, замість носити дракона, або воюють, або бояться воювати, тому і з шарханем не виходять. Війна, як бачимо, змінює все – навіть до драконів дісталася.

ЩАСТЯ, ЗДОРОВ’Я І ПЕРЕМОГИ У 2024 РОЦІ!

Зустрічаємо під час фестивалю і дорослі колядницькі гурти – в гуцульських строях з Великого Бичкова, в уйошах (традиційний вовняний одяг) з верховинських та сіл Ужанської долини. Прошу колядників завінчувати українцям – тим, які не мають змоги колядувати, бо розбирають завали після ракетних ударів чи збирають залишки своїх будинків.

- Бажаємо, щоб на вашу потребу дав Господь з високого неба, всім вам, вашим діточкам та онукам щастя-здоров’я, Предвічному Богу слави, і на многая і благая літа прожити! – каже колядник з Бичкова.

- Вінчуємо вам, пане ґаздо, сі сятки в миру й здоров'ї попровадити, а за рік других ся дочекати! А вам, пані ґаздине, щасливого здорового Нового року, – щиро бажає на камеру керівник іншого колядницького гурту із закарпатських долинян.

- Вінчуємо вам на щастя, на здоров'я, а головне – на Перемогу в 24-му році! – каже Любов Бонкало.

Хай би збулося!

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото і відео автора