Херсонські волонтери: «Залишатимемося в місті, поки потрібна наша допомога»

Волонтерство – це, певно, покликання. Не кожна людина віддасть останні заощадження, аби нагодувати хворих, не кожна житиме під обстрілами задля допомоги іншим. У Херсоні волонтери вже стали друзями для місцевих жителів, а для багатьох – незамінною опорою. Кореспонденти Укрінформу провели день у незламному місті та поспілкувалися з волонтерами про їхню необхідну й водночас таку важку і небезпечну працю.

ОТРИМУВАЛИ РОЗСТРІЛЯНУ ГУМАНІТАРКУ

В одній із херсонських кав'ярень, що також є волонтерським штабом, тепло і затишно, хоча майже весь простір зайнятий пакунками. Власниця кав'ярні – Юлія Кісельова – за сумісництвом є засновницею ГО «Доброштаб Херсон».

До війни Юлія займалася фотографією, а кав'ярня для неї була «місцем для душі», куди приходили друзі випити каву та скуштувати авторські десерти. Атмосфера добра тут відчувається й нині, її не знищили ані окупація, ані щоденні обстріли міста з боку окупантів.

- Коли почалася війна, херсонці скуповували в магазинах усе, що могли, – розповідає Юлія. – Я розміщувала у соцмережах повідомлення, що там-то сьогодні можна взяти яйця, там – молочку, там – м’ясо. Стало очевидним, що в місті є категорія людей, зокрема – хворі пенсіонери, яким важко забезпечити себе харчами. Ми з сестрою почали купувати їжу за власні заощадження та роздавати тим, хто потребує. Але заощаджень надовго не вистачило. Згадали, що у кав’ярні є запаси кави, чаю, закрутки, які робила моя мама. Роздавали це просто на вулиці біля кафе. До нас долучилися інші люди, охочі допомогти, так організувався «Доброштаб». Ми думали, що робити далі, – розповідає Юлія.

Коли з полиць магазинів зникли продукти, Юлія звернулася по допомогу до подруги із Запоріжжя. Вона почала закуповувати необхідне в країнах Європи та доставляти до Херсона.

- До нас приїжджали розстріляні бусики, виймали кулі навіть із памперсів, – згадує Юлія.

Зауважує, що на початку повномасштабного вторгнення в місті було багато волонтерських організацій, та з часом більшість припинила діяльність.

- Волонтерів забирали «на підвал». Так окупанти чинили за відмову співпрацювати. Росіяни вимагали, щоб ми роздавали гуманітарку, яку отримали від Європи, як російську. Бо вони нічого свого людям не давали. Наш штаб врятувало те, що вони до останнього дня думали, що це – магазин. Ми ліпили цінники на всю продукцію, – пояснює Юлія.

Допомогу в «Доброштабі» тепер надають пенсіонерам, самотнім матерям та внутрішньо переміщеним особам. Роздають продуктові та гігієнічні набори до 14-ї години, бо з обіду загарбники гатять по місту. У «Доброштабі» також можна отримати ліки першої необхідності – жарознижувальні та знеболювальні.

- Люди бояться йти за ліками до медзакладів, ви ж знаєте, як їх обстрілюють, – зауважує волонтерка.

Більш серйозну «медицину», яка надходить з Європи, передають на фронт.

ПОДАРУНКИ ДІТЯМ НАДСИЛАЛИ З УСІХ КУТОЧКІВ УКРАЇНИ ТА З-ЗА КОРДОНУ

За словами Юлії, у Херсоні – багато дітей. Волонтери також зауважують, що зросла кількість запитів на підгузники «одинички» та суміші для годування немовлят.

- На День Святого Миколая ми роздали 600 подарунків. Влаштували імпровізоване свято, прикрасили ялинку. Миколаєм був наш волонтер Сергій Кіндра. В нього тяжка доля: минулого року потрапив із дітьми під обстріл, старший син загинув. Але Сергій тримається, в нього – велике серце. Яке шоу він влаштував дітям та матусям! Сергій до війни був ведучим, тож артистизм у нього – в крові. Подарунки для дітей нам надсилали з усіх куточків України та з-за кордону. Після такого переконуєшся, що добрих людей таки більше, – ділиться Юлія.

Жінка з усмішкою розповідає про хлопчика Микиту, який попросив у Святого Миколая м’ясорубку, щоб допомагати мамі готувати фарш на котлети. Машинки чи пазли хлопчика не задовольняли.

- Ми вмовили малого взяти якусь забавку, а м’ясорубку пообіцяли подарувати згодом. Він так засмутився, аж краялося серце. Зрештою, друзі надіслали нам іграшкову м’ясорубку. Передали малому, його очі сяяли, а всі дівчата в штабі плакали від щастя – навіть ті, які їздять на передову і яких називають «баба з яйцями», – згадує Юлія.

Юлія зауважує, що питання, чи лишатися, чи ні в Херсоні з дітьми, – дуже болюче й складне.

- З одного боку, я розумію цих людей, з іншого – ні. У нас була жахлива історія: жінка не могла довго завагітніти, нарешті їй вдалося. Її немовля загинуло від обстрілу. У кожного – своя причина лишатися. По-перше, це – страх невідомості. Багато матусь із сіл далі Херсона ніколи й не виїжджали. Ми пояснюємо їм, що є організації, які повністю забезпечують евакуацію на Захід України. Є матусі, які повертаються. В багатьох регіонах зменшилася гуманітарна допомога, люди їдуть назад, бо тут хоч квартира є та завжди нагодують волонтери, – каже жінка.

ЖИТТЯ БАГАТЬОХ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Херсонський центр зайнятості час від часу надсилає актуальні вакансії «Доброштабу», щоби волонтери пропонували їх своїм підопічним. Юлія зауважує: робота в місті є, але охочих працювати нині не так багато.

- Є вакансії водіїв, продавців. І бухгалтери потрібні, і різнороби на склади. Робота є. Хтось не хоче йти працювати, хтось боїться. Після підриву дамби було багато гуманітарки, життя багатьох на сто відсотків залежить від волонтерської допомоги, – додає вона.

Під час нашої розмови до кав’ярні заходять місцеві, замовляють каву, чай. Поважний дідусь лишає велосипед біля дверей та просить налити йому 100 грамів найліпшого коньяку. Каже, що в нього сьогодні свято, яке – не уточнює. Спадає на думку, що дідусеві, найімовірніше, хочеться згадати життя таким, яким воно було до повномасштабної війни.

Юлія зауважує, що низка волонтерських штабів ущент згоріли в Херсоні.

- Є загиблі волонтери. Заживо згоріли дві дівчини, які опікувалися тваринами. Херсон під обстрілами щодня. От 2 лютого був важкий обстріл центру міста, зруйновано штаб ГО «Місто сили», але вони вже переїжджають до іншого приміщення, – розказує вона.

«МИ ПРАЦЮЄМО – ЖИТТЯ ТРИВАЄ»

- Поки тут будуть діти, хворі, – ми допомагатимемо, – каже Юлія. – Бо хто ще, як не ми? Ви думаєте, ми не хочемо їздити по Європі, відпочивати та їсти смачну їжу? Хочемо, звісно. Але тут так багато людей, які потребують нашої допомоги. Ми всі дорослі й маємо вибір. Обираємо залишатися там, де потрібні. Ще за часів окупації ми дуже переживали, коли з міста виїжджала «вагома» людина. Йдеться не про тих, хто може тобі щось дати, а просто про людей, яких ми поважали. І коли така людина залишала Херсон – ставало страшно. Тепер ми для людей – запорука стабільності. Ми працюємо – життя триває.

На стіні «Доброштабу» – листи з теплими словами на адресу волонтерів, дитячі малюнки, які приходили разом із гуманітарними пакунками зі всього світу за часів окупації Херсона. Юлія показує нам також коробку цукерок, на зворотному боці якої написано: «Юліє, ви – люди з великої літери! Бережи вас Боже».

- Ми ніколи не просимо про допомогу. Але коли нам надсилають такі подяки, це надзвичайно приємно та свідчить, що живемо і працюємо недарма, – додає волонтерка.

На прощання Юлія дарує нам наліпки зі символікою Херсона. Ми сідаємо до автівки та збираємося виїжджати з міста.

РОЗБИТИЙ ШТАБ І ДОПОМОГА ПОНАД УСЕ

Проїжджаємо центральними вулицями. Бачимо у будівлі з пробитим дахом штаб ГО «Місто сили», про який нам розповідала Юлія. Двері до будинку зачиняє молодий хлопець. Знайомимося, це – волонтер Влад. Він дуже поспішає, але знаходить кілька хвилин, аби поспілкуватись із нами.

За словами Влада, ГО «Місто сили» заснували ще до війни, тоді вони займалися «розвитком людського ресурсу». Каже, що мета всіх заходів полягала в тому, щоби в Херсоні залишалося якомога більше молоді.

- Коли почалася повномасштабна війна, вектор роботи змінився. Надаємо людям продуктові та гігієнічні набори. Допомагаємо з ремонтом осель, які ушкоджено внаслідок обстрілів: закриваємо вікна, перекриваємо дахи. Дуже багато роботи було після теракту на ГЕС, розгрібали, розчищали, не спали по кілька діб, – розказує Влад.

Питаємо його, яких руйнувань зазнав офіс організації та чи планують волонтери працювати далі.

- Снаряд влучив у дах і пройшов наскрізь до першого поверху. Зруйновані стіни, перекриття. Знищені меблі, комп’ютерна техніка та інше обладнання. Гуманітарку, що вціліла, ми вже перевезли на інший склад. На момент прильоту в приміщенні перебував охоронець, він вчасно спустився у підвал, і це врятувало йому життя, – каже Влад.

Запитуємо, чому він обрав для себе волонтерський шлях.

- Людям же потрібно десь жити, а основний напрям нашої роботи – відновлення домівок. Дахами тепер ніхто не хоче займатися, окрім нас та ще однієї команди волонтерів. Обстрілюють Херсон постійно, кількість руйнувань збільшується, – каже Влад.

Додає, що допомагає рятувати людей з-під завалів, буває, що потрапляє на місце обстрілу навіть раніше за спецслужби. Влад розповідає моторошні історії про травми та осколкові поранення, про скривавлених друзів, про дітей, чиї очі вже ніколи не заблищать від щастя... Показує страшні фото в телефоні, просить їх не друкувати... Волосся мимоволі стає дибки.

- Як ти тримаєшся, Владе? – питаю.

У відповідь чую знайоме: «Хто, якщо не ти?».

Ганна Бодрова, Одеса
Фото: Ніна Ляшонок