Як маскувальна сітка від чернівецьких волонтерів урятувала життя бійців

В одному з чернівецьких ліцеїв від початку повномасштабного вторгнення збираються вчителі, діти, випускники, внутрішньо-переміщені особи, просто сусіди. Тут плетуть маскувальні сітки та “кікімори”, виготовляють окопні свічки, збирають дрони, займаються закупівлею різного обладнання для військових. А минулоріч волонтерському штабу додався новий вид діяльності – пошиття адаптивного одягу для поранених захисників.

Кореспондент Укрінформу побував у ліцеї, побачив його «виробничу базу», поспілкувався з волонтерами.

“ЗРОЗУМІЛА, НАСКІЛЬКИ ВАЖЛИВУ СПРАВУ РОБИМО”

У коридорі школи біля входу до спортзалу – дві великі маскувальні сітки, біля яких уже зранку пораються волонтери. Кожної перерви до них долучаються учні та допомагають плести.

У самому спортзалі діти грають із м’ячем, а поряд, у невеличкому приміщенні для вчителів фізкультури, – «швейна майстерня». Тут на постійно працює близько десяти волонтерів, які шиють адаптивний одяг для військових. Організувала цех учителька фізкультури Юлія Гончарова. Її чоловік приєднався до лав ЗСУ від початку повномасштабного вторгнення. Зараз він лікується у Чернівцях. Жінка розповідає, що починала свою волонтерську діяльність із допомоги чоловікові та його підрозділу. Але потім спектр роботи розширився.

- Військовий командир із передової нещодавно надіслав мені повідомлення о першій ночі. Я спочатку злякалася, що сталася якась біда. А коли прочитала, то зрозуміла, наскільки важливу справу ми робимо. Він розповів, що вночі ворог скинув із дрона на позиції його хлопців ворожий снаряд, що заплутався у нашій маскувальній сітці й не здетонував. Командир подякував нам за збережені життя семи хлопців. Після прочитаного було важко стримувати емоції, – ділиться Юлія.

Зараз волонтери купують основу для маскувальних сіток, а раніше плели її самотужки. Помічниця Юлії Оксана Вамеш допомагає війську із самого початку великої війни. Два роки тому долучилася до волонтерів у ліцеї – вона його випускниця.

- Після повномасштабного вторгнення ми на деякий час перебралися жити у гори, куди наші друзі вивезли дітей. Саме там батько моєї подруги навчив мене плести спеціальним човником основу для сітки. Перші роботи я принесла до рідної школи. Тут уже працювали волонтери, які відправляли речі на фронт. Ми й тут разом із батьком подруги плели сітки, часто брали роботу додому. Загалом тоді відправили хлопцям близько 120 сіток. Виготовляли й “кікімори”, – розповідає пані Оксана.

Пізніше волонтери перейшли до пошиття маскувальних костюмів. Швейну машинку їм передали із кабінета трудового навчання. Із часом уже сучасніше обладнання надіслали благодійники з Італії.

Одна з волонтерок – пані Олена із Краматорська. До повномасштабної війни працювала швачкою. Інші жінки з волонтерської команди раніше шити практично не вміли – тож Олена їх навчила.

- Поки була зима, шили зимові маскувальні костюми. Адаптивний одяг для військових почали виготовляти з минулої весни. Шити ми вже навчилися, обладнання для цього було. Побачили десь у соцмережах, що поранені військові потребують перешитого одягу на адаптивний. І ми спробували. Люди почали приносити тканину, а ми викроювали та перешивали адаптивні шорти, білизну, – продовжує розповідати пані Юлія.

«ПОРАНЕНІ ХОЧУТЬ ПРОСТОЇ РОЗМОВИ»

На робочому місці, яким для волонтерок служить тенісний стіл, – тканина і ще цілі футболки та шорти. На стінах і по кутках висять подарункові трофеї від військових – прапори підрозділів, шеврони, тубуси від снарядів тощо.

Ось жінки беруть одяг та розрізають його по шву. Далі його передають волонтерці, яка працює за швейною машинкою. Це – Людмила Чуєнко, жінка також виїхала із Краматорська. Розповідає, що раніше любила в’язати, а тут навчилася ще й шити.

- До Чернівців я приїхала ще у квітні 2022-го. Тоді ж почала волонтерити. Дівчата показали, як працювати на електричній швейній машинці. Коли маю вільний час, то приходжу сюди. Дівчата кроять футболки, шорти чи труси, а я до них пришиваю липучки. Тут великої складності немає, головне – старатися шити рівненько, – зауважує пані Людмила.

Адаптивний одяг роз’єднаний по шву. Його скріплюють липучками, кнопками ліворуч чи праворуч, а інколи – й з обох боків. Футболку розрізають ножицями збоку і до плеча.

- Найчастіше ми самі відвозимо адаптивний одяг до місць, де перебувають поранені бійці. Спочатку перешивали лише труси, футболки, шорти, а потім нас просили і штани адаптувати, – каже пані Юлія.

За її словами, у шпиталі волонтерів уже добре знають, вони там – свої. Бійці часто просять їх затриматися у палаті, щоби поспілкуватися. Також військові звертаються до волонтерів напряму, дають їм власні речі, аби перешити.

- Ми їдемо з Оксаною, беремо з собою сантиметр і виміряємо, на якій відстані, приміром, спиці на нозі, щоб бійцю було зручно зав’язувати штани. Вони самі просять на спортивні штани пришивати липучки чи зав’язки, – додає вона.

- Днями ми їхали у хірургію, і передали двом бійцям їхні замовлення на перешиту кофту та фліску, – ділиться волонтерка Оксана Вамеш. – Там узагалі палата дуже хороша. Ми розговорилися з хлопцями, вони й самі хочуть розказати свої історії. Не виходить забігти, взяти матеріал, віддати готовий одяг – і вийти. Вони хочуть, щоб сіли, розпитують і нас про все. Щойно потрапивши до шпиталю, хлопці не дуже хочуть спілкуватися – напевно, їм потрібен час на адаптацію. А вже за кілька днів як зайдемо, то говорять усі.

Жінка розповідає, що перший боєць, якому вони допомагали перешити одяг на адаптивний, був із Миколаєва, служив парамедиком у 35-ій бригаді морської піхоти. Під час запеклих боїв чоловік отримав серйозне поранення, залишився без ніг.

- Ми тоді з нашим капеланом були. Нас повели в реанімацію. Лікар сказав, що головне – не плакати при бійцях. Стояла там із комком у горлі, а коли вийшла, то розревілася, як дитина, – пригадує жінка.

Волонтери також шиють наматрацники та простирадла для лікарень – санітарки дають їм для цього рулони тканини.

Для закупівлі липучок, кнопок, ниток і тканини волонтери час від часу оголошують збори на своїх сторінках у соцмережах. Кажуть, першими на такі заклики відгукуються родичі, близькі, друзі. Запевняють, що перешивати одяг для військових із пораненнями на адаптивний вони будуть і далі, поступово збільшуючи об’єми роботи. Від допомоги охочих попрактикуватися у пошитті адаптивного одягу жінки не відмовляться. Адже для вільних рук у волонтерському цеху завжди знайдеться робота.

ВІД ЛІЦЕЮ ПЕРЕДАЛИ НА ФРОНТ 20 ДРОНІВ

У навчальному закладі, де працюють волонтери, їх завжди підтримують та допомагають. Окрім матеріалів, обладнання, приміщення колектив ліцею долучається і до оголошених зборів. Але найбільше зусиль тепер вирішили зосередити на купівлі та відправці на передову безпілотників.

За словами директора ліцею Віктора Томяка, перші 10 дронів закупили за кошти педагогічного колективу і технічного персоналу. Їх відправили на передову ще на початку року. На ці потреби кожен працівник виділив по тисячі гривень.

- Ми отримали від хлопців, по-перше, слова вдячності за те, що ми зробили. А потім нам надіслали відео, де зафіксували роботу нашого дрона – як він нищить ворожий бліндаж. Коли побачили це, почули відгуки від хлопців та зрозуміли, що їм це дуже потрібно, з’явилася думка додати дронів. Звернулися до батьківської спільноти й отримали підтримку. Кожен клас зібрав різну суму коштів, щоб закупити ще 10 ударних дронів, – розповів директор ліцею.

Таким чином вдалося зібрати більше 140 тисяч гривень, закупити та нещодавно відправити українським бійцям таку потрібну на фронті техніку.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора