Найцінніше врятували - дітей
Від початку травневого наступу росіян на півночі Харківщини вимушено покинули домівки вже понад 11 тисяч жителів прикордонних територій. Багато з них – здебільшого літні люди та родини з дітьми – знайшли прихисток у гуртожитках харківських вишів. Проживання для переселенців безкоштовне.
Як розміщуються новоприбулі з-під обстрілів – у публікації Укрінформу.
ПОНАД ДОБУ НЕ БУЛО НАВІТЬ ХВИЛИНИ ТИШІ
Студмістечко одного з відомих харківських вишів. У кількох гуртожитках переселенців приймають ще з жовтня 2022 року. Мало хто з перших заселених знайшов інше житло чи повернувся додому – ті території постійно під обстрілами, говорить комендантка Ірина Дьомінова. За перший тиждень після 10 травня в цей гуртожиток приїхало ще 57 людей, із них 26 – діти.
Говорити на камеру, показувати свій побут морально готові не всі: хтось просто соромиться, не хоче уваги, хтось одразу плаче, згадуючи покинутий дім і господарство.
З 11 травня в гуртожитку мешкає Наталія Логвінова з дітьми – студентом Євгеном і школярами Маргаритою й Аркадієм. Родина – з Білого Колодязя Вовчанської громади, до вторгнення РФ на Харківщину там жило понад 4 тисячі людей, тепер більшість поїхала. У рідному селищі Наталя працювала листоношею, її чоловік недавно пішов на фронт.
Прильоти в населеному пункті були й раніше, та їх не порівняти з нинішньою ситуацією.
«У нас там… непереливки. Уночі 10-го (травня, – ред.), о 3:30, як почалося! Більше ніж добу навіть хвилини не було тиші – так били по Вовчанську. До нас теж прилітало, в город, – розповідає пані Наталя. – Подзвонили на гарячу лінію евакуації – і нас оперативно забрали. Їхати було страшно, бо розуміли, що можемо потрапити під обстріл».
Родина хвилюється, що з їхнім селищем росіяни зроблять те, що і з Вовчанськом: зруйнують КАБами та артилерією.
«Полишила птицю – насипала величезні ночви зерна, поналивала води… Що робить? Але головне – ми живі. Найцінніше – ось, зі мною, – показує руками на дітей. – Вивезла. Документи, якийсь одяг мінімально. Телефони, ноутбуки, на яких діти навчаються. У Харкові нам все необхідне дали. Постільну білизну, подушки, ковдри. Заселили. Волонтерам – дяка. Тут у гуртожитку теж люди дуже добрі, допомагають одне одному, діляться. Оформили допомогу ВПО від держави, чекаємо на виплату 10 тисяч від благодійного фонду. Якісь кошти зараз на перший час маємо».
Логвінови були в тимчасовій окупації в 2022-му, бачили, як людей забирали в катівні, погрози від окупантів чула й сама пані Наталя, та, каже, обійшлося. Родина вірить у перемогу України.
«Ось хлопці сили наберуться – одіб’ються. Ми сподіваємося! І так буде!» – каже жінка.
Через воєнні події та весняні блекаути діти мають проблеми з навчанням.
«Часто не було світла, поганий інтернет, не завжди є зв'язок з учителями. З 10 травня не до уроків узагалі, бо всі рятуються, як можуть, і вчителі – так само», – кажуть Логвінови.
СТРАШНО І В ХАРКОВІ, ТА ЇХАТИ ДАЛІ ТАК НЕ ХОЧЕТЬСЯ
Восьмирічна Поліна вчиться кататися на роликах. Дівчинка з батьками та молодшою сестричкою приїхала з Лимана Вовчанської громади.
«Ролики – то віднедавна була мрія. Перший день на них. Вони лежали на першому поверсі, де речі можна підібрати, хтось віддав, і вона їх сама там побачила і принесла», – розповідає мама Алла Мальцева.
Жінка згадує останні дні перед евакуацією – в очах стоять сльози.
«І в хаті, і в погребі сиділи, обстріли шалені, пів села нашого на той момент уже рознесли. До 13 травня люди ще не виїздили, але потім почався жах. До 18 травня були, так би мовити, "до останнього". Думали, що все ще налагодиться. Старший син, 12-річний Богдан, у бабусі гостював в іншому районі, я мала його 15 травня забирати додому, але почався наступ. Поки що він з бабусею залишається. Він переживає страшенно, бо залишились там собаки, коти його улюблені… Ніяк було брати їх. Речей склала, нам трішки, дівчаткам. Поспіхом усе, забули зібрану сумку з ноутбуком та аптечкою. Не винесли, так за дверима і лишилася. Донька тепер на уроки з телефона виходить», – розповідає пані Алла.
Вивозили родину поліцейські, сповістити, що потрібна допомога, вдалося чудом, вважає жінка.
«Власного транспорту в нас немає, тому викликали поліцейських. І то – не ми, а мій брат, який перебуває у Харкові. Світла ж не було вже кілька днів. У нас є сонячна батарея, але було хмарно, вона майже не заряджалася, трішки вистачило на телефон. Я по городу бігала – зловила от у моменті 4G, записала брату коротке голосове повідомлення – це було швидше, ніж намагатися просто додзвонитися», – ділиться Алла.
На наше прохання вона показує умови проживання. Для п’яти кімнат є два туалети, душові, кухня, де, крім плити та мікрохвильовки, – пральна машина.
До кімнатки гуртожитку після приватного будинку з подвір’ям Мальцеви потроху звикають. Комунальні послуги є, техніка працює.
«Страшенно сумуємо за домом… Сподіваємося, що не розіб’ють його, але, мабуть… Чоловік навіть дверей не замкнув, так лишив, каже, сенсу немає. А тут за вікном – кордон, гримить, то й димить, буває (гуртожиток розташований на узвишші у північній частині міста, звідки чутно звуки війни з Липецького напрямку, – ред.). Удари жахливі по місту. Страшно, як і вдома, особливо ввечері. Та їхати кудись далі з області так не хочеться», – зітхає Алла.
МІЙ СИН – НА ФРОНТІ, ДРУГУ ОКУПАЦІЮ Я НЕ ПЕРЕЖИВУ
Юлія Боброва з дітьми мешкає у гуртожитку з 21 лютого. Родину евакуювали з Катеринівської громади Куп’янського району – напряму звідти до кордону з Росією 18 кілометрів.
«Після прильоту 20 лютого подзвонила на гарячу лінію, нас забрали. Та справа навіть не в обстрілах… Я б ще довго сиділа, аби лиш не було окупації, її я боюся, бо вдруге точно не переживу – застрелять. Мій старший син – військовий і не один рік», – говорить пані Юлія.
На запитання, як було пів року під владою російської армії, відповідає неохоче.
«Погано… Не хочу і згадувати. Я жива лише тому, що четверо менших дітей коло мене були», – каже жінка.
Принагідно дякує адміністрації гуртожитку та волонтерам.
«Умови тут дуже добрі, допомогу всяку надають. Порядок, чистоту підтримуємо. Керівництво гуртожитку – золоте! Нові люди заселяються – ми їм теж допомагаємо, чи сковорідку, чи каструлю дати – як інакше», – зазначає Юлія.
Гуртожиток може прийняти ще близько 60 людей, говорить комендантка Ірина Дьомінова.
«Переважно до нас направляють тепер родини з дітьми. Переселенці нічого не сплачують ні за проживання, ні за комунальні послуги. Це компенсує держава. Далі підтримують людей волонтерські організації: проводять заходи з дітками, організовують прямо тут консультацію педіатра, привозять періодично різноманітну допомогу. Майже всю техніку, яка зараз на кухнях стоїть, надала організація "Проліска"», – говорить Дьомінова.
За даними Харківської обласної військової адміністрації, на 30 травня з півночі області евакуювали понад 11293 людей.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського
