На розмінованій жіночими руками землі росте соняшник

Холодний розум та максимальна концентрація уваги, – ці якості, як каже Ілона Куликівська, – головне в роботі вибухотехніка. Адже треба ретельно обстежити кожен сантиметр української землі, яку російські військові засипають ракетами, снарядами та мінами. На полях, що вона розміновувала, уже росте соняшник. Про те, як триває розмінування багатостраждальної Харківської області, Ілона Куликівська розповіла кореспондентці Укрінформу.

РОБОТА, ЯКА ДАРУЄ АЗАРТ ТА ПОСТІЙНИЙ ІНТЕРЕС

Інспектор відділу вибухотехнічної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області Ілона Куликівська повернулася з Харківщини кілька тижнів тому. Це було її перше відрядження у складі зведеного загону. Вона та троє її колег із Житомира розміновували деокуповані населені пункти на Ізюмському напрямку і долучалися до груп реагування, які фіксували наслідки ворожих обстрілів.

Ілона з усмішкою говорить, що любить свою роботу, бо відчуває, що займається саме тим, чим треба.

Жінка працює в поліції вже 15 років. Починала з дільничного інспектора в Житомирі, потім – у різних відділах, аж поки їй не запропонували посаду у вибухотехнічній службі, де потрібно було допомогти з документообігом.

- Чим довше я працювала у відділі вибухотехнічної служби, тим більше мене цікавила робота колег, – каже співрозмовниця. – З часом почала брати участь у службових виїздах, пов’язаних із незаконним використанням вибухових матеріалів. Випадок, після якого зрозуміла, що це – моє, стався під час практичних навчань, коли вперше відчула, що таке вибух. Тоді мене супроводжували азарт та надзвичайний інтерес до цієї справи. 

Пригадує, як її колеги вперше поїхали на розмінування звільненої Київщини. Там здобували новий досвід, адже з такими масштабами замінування раніше не стикалися. Багато сучасних вибухових пристроїв ворога взагалі не були досліджені, тож треба було вчитися самому й навчати колег.

У 2023 році Ілона пройшла спеціальне навчання та отримала професію сапера-розмінувальника. Каже, що її мотивувало бажання бути корисною Україні. Спочатку вона разом із колегами виїжджала на місця ворожих ударів у межах Житомирщини. Потім їй запропонували долучитися до зведеного загону й поїхати на Харківщину.

- Найважче було переконати чоловіка, – ділиться Ілона. – Він дуже за мене хвилювався, бо це відрядження на два місяці, та ще й пов’язане з небезпекою. Зрештою, запевнила його, що мушу їхати, бо мені подобається робота, відчуваю себе на своєму місці.

ВИБУХОТЕХНІКИ ПРАЦЮЮТЬ У ПАРІ

На Харківщині Ілона Куликівська разом із колегами фіксувала наслідки обстрілів росіян. Один із таких випадків – удар по вокзалу в Балаклії. Уламки ракети виявляли в радіусі 300–500 метрів від епіцентру удару. Та основним масивом роботи Ілони все ж було розмінування.

Харківська земля всипана небезпечними предметами. Кожен вибух ракети – це незліченна кількість кількаміліметрових уламків, а ще там багато різноманітних мін та боєприпасів. Опади та бур’яни, якими заростають поля, багато чого приховують у землі. Без ретельного огляду вибухотехніків орати та сіяти там небезпечно. 

- Під час розмінування ти повинен завжди іти з холодним розумом, нічого не має відволікати, треба концентрувати увагу і чітко усвідомлювати, що на кожному кроці очікує небезпека, – ділиться тонкощами роботи Ілона Куликівська. – Звісно, страх присутній, бо не знаєш, що буде попереду, і думаєш про людей, які чекають удома.

Каже, що вибухотехніки завжди працюють у парі, а металошукач і саперний щуп – головні помічники.

- Один іде з металошукачем, а інший – зі щупом, бо так надійніше й ефективніше. Колега з металошукачем показує місце, яке треба перевірити, а я кожні 5 см роблю прокол щупом, щоб зрозуміти, що в землі. Ця робота вимагає відточених навичок, обережності, концентрації сил та уваги.

Коли боєприпас виявляють, його відкопують і оглядають. Під час цього теж треба бути максимально уважним, бо невідомо, яка пастка може ховатися під ним. Окрім того, міна може бути з’єднана розтяжкою з іншими, через що небезпека зростає в багато разів. Міни, які зазнали ушкоджень чи мають корозію, знищують на спеціальних підривних майданчиках, – розповідає вибухотехнік.

За словами Ілони, за день у парі з колегою вдавалося обстежувати в середньому по 300 квадратних метрів території. Жінки й чоловіки працюють нарівні.

- Ми розчищали поля, щоб фермери могли безпечно їх обробляти, сіяти та збирати врожай, адже для місцевих це – чи не єдиний спосіб заробітку та виживання. Поля, які ми розмінували, вже зорали та засіяли, – говорить Ілона.

БІДА, ЯКУ ЗМОГЛИ ВІДВЕСТИ ВИБУХОТЕХНІКИ

Жінка розповідає, що під час відрядження їй траплялися випадки, коли снаряди були поруч із людьми, але, на щастя, не здетонували. Один із смертоносних предметів виявили на дорозі, якою часто їздила сільськогосподарська техніка. Ілона зауважує, що біда не трапилася лише завдяки збігу обставин. Небезпечну знахідку знешкодили.

Вона розказує про випадок, коли смертельна пастка, яку встановили російські військові, не спрацювала завдяки вибухотехнікам.

- До нас звернулися люди і сказали, що на березі річки, де вони відпочивають, виявили, ймовірно, міну. Ми приїхали – біля води була  пошкоджена міна ОЗМ-72 (відома ще як «міна-жаба», – ред.). Вона небезпечна тим, що встановлюється на розтяжку, вистрибує на висоту 1 метр, має великий радіус ураження. Поранення від такої міни не сумісні з життям, – розповідає Ілона.

Коли фахівці обстежили навколишню територію, виявили та знешкодили ще дві протипіхотні міни ПМН-4.

Як згодом з’ясували вибухотехніки, ця річка розділяє два села. Раніше вони були з’єднані мостом, але росіяни його підірвали, лишивши людей без можливості переправи між берегами. Коли в одному селі була проблема з продуктами, чоловік із сусіднього населеного пункту зголосився допомогти продовольством, доставивши його човном через річку. Проте це побачили російські військові та замінували берег. Місцеві жителі не одразу помітили вибухівку, адже вода в річці з часом піднялася. Коли ж вона опустилася, міну побачили.

Ілона говорить, що коли буде потреба знову їхати на розмінування, то вона без вагань готова. Вибухотехнік додає: так робить свій внесок у перемогу України.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надала Ілона Куликівська