На евакуацію є 5-7 хвилин: як працюють «Білі янголи»

На Донеччині поліцейські вивозять цивільних людей з населених пунктів, які армія рф перетворює на руїни. Евакуюють як живих, так і загиблих.

Очолює евакогрупу начальник поліції міста Курахове, полковник поліції Артем Щусь. Йому 39 років, він родом із Красногорівки. Зараз на вулицях його рідного містечка точаться бої, але попри небезпеку "Білий янгол” продовжує рятувати місцеве населення.

ЯК ПОЛІЦЕЙСЬКІ СТАЛИ «БІЛИМ ЯНГОЛОМ»

- Важко бачити, що відбувається, але якось уже абстрагувався. Люди важливіші, а будинків не буде, на жаль. Не буде всього того, що пов'язано з дитинством і взагалі з довоєнним життям. Але ж будинки й інфраструктура – то таке, можна відбудувати, а людей треба рятувати, – говорить Артем Щусь.

Вже не перший рік правоохоронці виконують бойове розпорядження з евакуації цивільного населення в складі Сил оборони. Місцеві знають номери членів поліцейських екіпажів та звертаються по допомогу цілодобово. Поліцейські говорять, що ситуація в населених пунктах важка.

- Наш колектив взявся за таку роботу, яка не притаманна поліції, – надання гуманітарної допомоги, а потім прийшли і до евакуації. Нас називають “Білий янгол” – ця назва від нашого екіпажу пішла. Ми евакуювали 100% мешканців Новомихайлівки та Марʼїнки. Фронт просувався лінійно, і ми змогли всіх вивезти. Зараз у Красногорівці залишається до 300 місцевих мешканців. Не в усіх є бажання евакуюватися, та й ми не можемо проводити планові евакуаційні заходи, евакуація проходить в екстреному режимі, – розповідає Артем.

- Це як? – питаю.

- Є місця, де не можна зупиняти автомобіль, проводити профілактичну роботу, бо там зона активних бойових дій. Скрізь дрони, скиди, FPV і весь спектр озброєння противника. Дуже часто у нас трапляються криваві евакуації. Зокрема по Красногорівці. Дуже багато жертв серед цивільного населення, бо цей населений пункт під обстрілами, – відповідає.

Екіпаж Артема Щуся люди вперше охрестили “Білим янголом”, коли поліцейські приїхали надавати допомогу на старенькому автомобілі швидкої допомоги. Він був білим, і хтось із місцевих сказав поліцейським: “Ви наче білі янголи, наші янголи”.

НЕМАЄ ЧАСУ НА ВМОВЛЯННЯ

Коли бої точилися в сусідній Марʼїнці, то саме у Красногорівці була розміщена вся логістика. В цьому містечку, як згадує Щусь, світло було до березня 2024 року, магазини працювали.

- Люди думали, що війна минеться, але ні. Маємо багато поранених. Ідуть міські бої, а в умовах міського бою будь-яка евакуація буде небезпечною і екстреною, – говорить співрозмовник.

Ворог уже давно б'є по житлових будинках, руйнуючи одні за одними вулиці, райони, міста. Але останнім часом війна сильно змінилася, й обстріли стали інтенсивнішими.

- Раніше не було такої кількості дронів, а FPVшок узагалі не було, КАБів не було. Так, була арта: ствольна артилерія, реактивна, – мінометні обстріли, але такого як зараз... Провести евакуацію, як-то кажуть, “білим днем” – це щось надскладне. Ворожий коптер висить і все бачить, усі пересування, маневри – як на долоні, й одразу туди летить артилерія. Ніхто не розбирається, хто там – поліція, мирні люди. Йде робота на ураження, – розповідає Щусь.

Артем згадує часи, коли екіпажі "Білих янголів” приїжджали до людей, але в останній момент ті відмовлялися від евакуації. Тоді була можливість приїжджати повторно, вмовляти і все ж вивозити. Зараз так не вийде, запевняє Артем.

- Повинно бути бажання людини. Ми кажемо час та місце, де треба бути. Там обов'язково є укриття. Ми обов'язково погоджуємо свої дії з військовими, їдемо на броньованому автомобілі. На точці евакуації ми перебуваємо не більше 5-7 хвилин. Сім – це вже багато, до 5 хвилин треба встигнути – закинути сумки, людей і виїхати, – додає.

БУВ ОДИН ЗАГИБЛИЙ – СТАЛО ТРИ

До того, що працювати доводиться буквально під свистом снарядів, поліцейські вже звикли. А от до втрат людей – звикнути неможливо.

- Найважче, з чим стикається моя група, це коли людина важко поранена і її не довозиш до стабпункту. Це дуже впливає психологічно на команду. Перші 2-3 години члени команди пригнічені, бо людина вмирає фактично на руках, попри всі зусилля, докладені аби врятувати її. Ну от уявіть: зайшли в зону бойових дій, витягли, виїхали – а дорогою людина вмирає. По мені особисто такі історії б'ють, наші парамедики сильно переживають, – каже Артем.

Він пригадав випадок, який більше нагадує фрагмент фільму жахів – а це лише одна історія з сотні чи, може, й більше.

Екіпаж мав евакуювати тіло загиблого чоловіка. На умовну точку зустрічі тіло виносила його мати разом із місцевим мешканцем.

- Нас попросили евакуювати тіло, аби зареєструвати смерть, поховати людину нормально. Безпекова ситуація дозволяла проводити евакуацію. І от ми підʼїжджаємо до місця зустрічі, візуально бачимо людей. Відстань десь 500-700 метрів. І тут починається мінометний обстріл. В те місце, де стояли цивільні, одразу було кілька влучань. Замість одного загиблого стало три. Тоді нам довелося змінили рух, ми не доїхали до точки. Перечекали і потім вивезли вже три тіла. Такі історії шокують. Ми допомагаємо одне одному пережити їх, – розповідає Артем.

Тема евакуації загиблих є непопулярною. Про таке рідко пишуть у соцмережах чи знімають на відео. Проте в реальному житті правоохоронці вивозять із прифронтових населених пунктів дуже багато тіл. “Білі янголи” кажуть, що такі евакуації потрібні, щоб рідні та близькі отримували документи про захоронення.

- По Красногорівці, наприклад, у мене є інформація про захоронення в районах, не контрольованих нашими військовими, де лінія фронту, де є загиблі. Даю консультації: хоронити людей, запам'ятовувати місця захоронення, щоб у подальшому провести ексгумацію і зробити все в рамках закону, – каже правоохоронець.

ПІД ПРИЦІЛОМ

Ми говорили з Артемом близько дванадцятої години дня. У цей час було відносно тихо, й у правоохоронців була можливість трошки поспілкуватися. Робочий день групи розпочався о шостій ранку, на першу евакуацію вони виїхали близько восьмої. Після нашої розмови екіпаж відправиться на ще одну евакуацію, якщо безпекова ситуація дозволить.

- Був період, коли не мало значення, в який час проводити евакуацію. Головне було погодити з військовими всі питання. Вони давали нам “коридор”. Але зараз через використання ворогом БПЛА, коли ми плануємо евакуацію, має значення буквально все. Був випадок: точився бій у міській забудові Красногорівки, і до нас надійшла інформація, що поранено місцевого чоловіка. Ми з Василем Піпою, це наш криміналіст і парамедик, заскочили в місто. Я знав, що по тій вулиці, куди нам треба, йдуть бойові дій. Ми залишили наш пікап і городами вийшли на певний будинок. Завантажили людину на ноші, місцеві допомогли – і витягли його, – ділиться Артем.

- Яка найменша відстань від вас до ворога була під час виїзду? – питаю.

- 300-500 метрів. Люди виходили до нас, умовно, на один кінець вулиці в приватному секторі, а зверху вулиці вже був противник, – каже.

- Страшно, мабуть?

- У такі моменти немає часу на роздуми: страшно – не страшно. Навіть не так. Коли їдеш у зону евакуації, то в голові прокручуєш різні ситуації, думаєш: а якщо влучить, а якщо ранять… Якщо хтось скаже, що він не боїться, – не вірте, то неправда. Всі бояться. Просто ти знаєш, що треба доїхати до людини, вивезти її. А от коли вже їдеш назад, починаєш прокручувати все, думати про наслідки, які могли б бути… – відповідає.

В Марʼїнці був випадок, коли евакуаційна поліцейська група потрапила під обстріл.

Ворожий снаряд пробив броню автомобіля і зачепив двох членів екіпажу. Поліцейські тоді отримали поранення кінцівок. Цю історію Артем згадує з болем, бо дуже боїться втратити колег.

ПІДСТУПИ РОСІЙСЬКИХ ДИВЕРСАНТІВ

Як виявилося, ворог не лише полює на евакуаційні автомобілі, а й проводить цілі спецоперації, намагаючись навмисне витягнути поліцейських на ту чи іншу адресу. Артем розповів про один із таких випадків.

- Коли ми отримуємо інформацію щодо необхідності провести евакуацію, то ми “розкладаємо” виклик. Тобто маємо зрозуміти, з якого телефону дзвонять, хто, що за адреса, куди маємо приїхати. І от ми отримали одного разу такий виклик і зрозуміли, що на певну адресу зайшла диверсійна група і намагається нас туди витягнути під приводом евакуації. Або знищити, або в полон захопити хотіли. Але в них не вийшло, – каже Артем.

Разом зі своїми побратимами він бачить, як ворог знищує все, що не може захопити. Дуже боляче, коли люди просять вивезти їх, але запізно – ділянка, на якій вони знаходяться, вже не контролюється нашими військами. Говорячи словами поліцейських, це зайвий раз доводить, що час умовлянь пройшов. Евакуаційні групи зобов'язані приділяти увагу тим, хто хоче виїхати, а не витрачати час на тих, кого треба переконувати.

- За скільки часу можна вивезти всіх мирних людей, які залишились у Красногорівці? – питаю, хоча й розумію, що питання не дуже коректне.

- Будь-яка конкретна цифра в даному випадку – це неправильна міра. Якщо не буде бойових дій, то заїхав великий автобус – і за день усіх вивіз. Все. А в тих умовах, що є, коли певні ділянки неконтрольовані, коли лінія зіткнення – це будинки, коли багато інформації про загиблих, безвісти зниклих… – Щусь на кілька секунд зупинився. – Скажу так: не всі люди зможуть вижити, якщо зараз не виїдуть.

- Чи є щось таке, про що жалкуєте? Можливо, щось зробити не встигли?

- Жалкуємо, що 100% населення Красногорівки не змогли досі вивезти, але це не від нас залежить, – відповідає та важко видихає.

ВАЖЛИВО ДОКУМЕНТУВАТИ ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ

Важкі емоції викликає в Артема і тема евакуації дітей. Він пригадав випадок, який стався знову-таки у Красногорівці. Росіяни з “Градів” ударили по приватному сектору, влучили в одне з подвір’їв і вбили молоду жінку. Її дитину та чоловіка було поранено, але травми були легкими. Дорогою до лікарні й у самій лікарні поліцейські змушені були говорити дитині, що мама от-от приїде, хоча кожен розумів, що цього не станеться.

Зараз “Білий янгол” знімає свою роботу на відео. Поліцейські кажуть, що до початку повномасштабної війни такого не робили.

- Василь Піпа почав знімати. Він узяв ініціативу, я підтримав. Документування – дуже важлива складова. Ти бачиш очима, стаєш свідком певних подій, але лише те, що задокументоване, може бути доказом у судах, – пояснює Артем.

Він бачить, як день за днем змінюється ситуація в громадах, де вони працюють. Він щиро сподівається, що території залишаться під контролем України, що всі його побратими та люди, яким вони допомагають, виживуть.

Поліцейські пояснюють, що залишать населені пункти тільки, якщо звідти вийдуть наші військові.

- Поки є хоча б одна вулиця під нашим контролем і в нас лишається хоча б якийсь шанс вивезти звідти людей, ми будемо це робити, – говорить Артем.

Ольга Звонарьова
Фото, відео з соцмереж Артема Щуся