Історичний центр Одеси вже рік, як внесений до охоронної зони ЮНЕСКО. Місто розробляє концепцію співпраці з міжнародною організацією для створення комплексної системи управління об’єктом всесвітньої спадщини. В Одесі також відмовляються від російських топонімів, згадки історичних постатей імперського минулого. А ще місто приймає туристів, відкриває пляжі, волонтерить та готується до складної зими. На ці та інші теми кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з мером Одеси Геннадієм Трухановим.
“МИ ЗМІНИЛИСЯ, БО ЗРОЗУМІЛИ, ЩО РОСІЯНИ – НЕЛЮДИ”
- Одесу називають «особливим» українським містом, на початку повномасштабної війни навіть казали, що росіяни не обстрілюватимуть її через нібито «спорідненість». На вашу думку, тепер подібні думки зникли?
- Повномасштабного вторгнення не очікували ні в Харкові, ні в Чернігові, ні в Одесі. Дійсно, наше місто – особливе, і ми цим пишаємося. Одеса – єдине місто у світі, після якого додається слово «мама». Особливе ставлення до Одеси має цілий світ, зокрема й Росія, адже наше місто – мультикультурна столиця. Це місто добра. В Одесі – всі свої. Тут були такими й росіяни, коли приїжджали до війни.
Коли відбулися перші обстріли у лютому 2022 року, коли перша ракета в травні поцілила в багатоповерхівку та загинули восьмеро одеситів, у тому числі – тримісячна дівчинка Кіра, навіть тоді одесити ще питали: “Невже це роблять наші сусіди?” Люди відмовлялися вірити. Але за два з половиною роки повномасштабної війни люди прозріли. Ставлення одеситів до росіян змінилося. Люди усвідомили, що це – не «братський народ».
Я вважаю, що ставлення до Одеси змінилося й у росіян. Вони переступили червону лінію. Коли влучали один-два рази по будинках, ще намагались якось виправдовуватися: називали це знищенням “військової бази”, “складу зброї” тощо. Зараз, коли світ дізнався про всі їхні злочини, росіяни змирилися, що на них стоїть клеймо вбивць і терористів. Вони змирилися, що світ розуміє: їхні дії не мають нічого спільного з демілітаризацією та денацифікацію, – це просто варварське захоплення наших земель.
Вони побачили, як нація, якої, як вони казали, “не існує”, вміє захищати свою землю.
Якщо резюмувати, то ми змінилися, бо зрозуміли, що росіяни – нелюди. А вони – бо змирилися з тим, що нелюди. Цій війні виправдання немає.
- В Одесі активно перейменовують вулиці, площі тощо. На вашу думку, чи потрібно це зараз?
- Навіщо нам російські наративи? Наприклад, у нас були вулиця Мурманська та Байкальська. Так, Байкал – відоме озеро, але де воно, і де Одеса? Ми маємо багато українських постатей та міст-побратимів, які мають стосунок до Одеси. До речі, біля мерії є вказівник з усіма містами-побратимами, і ми прибрали звідти і Москву, і Пітер, і Ростов. Таких «братських» міст не буває. Питання перейменування – дуже тонке: хтось розуміє, хтось налаштований радикальніше. Я у чомусь розумію настрої останніх, які втратили своїх рідних на війні. Але треба тримати баланс і не перебільшувати. Не можна взяти і все прибрати. Історія нашого міста – дуже складна та заплутана. Обираючи об’єкти для перейменування, слід ретельно вивчати факти. В нас же зараз усе – як кровоточива рана.
- Яка доля чекає пам’ятники Пушкіну та Воронцову?
- На мою думку, пам’ятники Пушкіну та Воронцову потрібні місту. Я проти того, щоб їх зносити, тому що я – одесит, тут народився. Ці пам’ятники встановили наші пра-пра-пра-дідусі та бабусі. Пам’ятник Пушкіну взагалі встановили за кошти громадян. Не дарма він стоїть спиною до будівлі мерії, а обличчям – до бульвару, до людей. Коли мені кажуть, що Путін вдягнув у військові мундири Пушкіна та все, що пов’язане з культурою, – це неправильно. Це – наш подарунок росіянам: ми віддаємо їм Пушкіна, який жив і творив у Одесі. На жаль, ми не можемо зараз запитати ані в Пушкіна, ані у Воронцова, чи підтримали б вони війну. Але Пушкін – частина нашої історії та світової культури. Якщо ми приберемо його постамент в Одесі, ним не перестануть захоплюватися у Франції, Англії чи Італії. Це – класика.
Щодо Воронцова, давайте звернемося до історії та подивимося, що саме ця людина робила для Одеси. Зараз інформаційний простір відкритий, кожен може прочитати історію створення міста. Із пісні слів не викинути. Відмовлятися від таких історичних постатей – страусина позиція. Не можна сховати голову в пісок і казати, що цього не було.
“ПЛАНУЄМО СТВОРИТИ ПАРК “ІМПЕРСЬКОГО ТА РАДЯНСЬКОГО МИНУЛОГО”
- До речі, що далі буде з пам’ятником Катерині, який зберігається у дворі Художнього музею? Громадські діячі пропонують виплавити з нього пам’ятні монети для військових, на вашу думку, це доцільно?
- Якщо ми приймаємо рішення прибрати якийсь пам’ятник, як було з Катериною, то маємо робити це цивілізовано. Під час сесії ЮНЕСКО в Парижі одним із питань, яким Росія намагалася зірвати засідання та довести, що Одеса не заслуговує бути в охоронному списку, було знесення пам’ятника Катерині. Представники російської делегації стверджували, що в Одесі варварськи знесли цей постамент. Саме варварськи. Проте ми змогли донести до членів комітету ЮНЕСКО, що пам’ятник прибрали цивілізовано: після проведення громадських слухань та голосування відбулася сесія міськради, на якій затвердили рішення про демонтаж та перенесення монумента на зберігання до Худмузею. В обґрунтованій злобі до ворога маємо зберегти обличчя гідної нації.
Щодо пропозиції виготовити з монумента пам’ятні монети для волонтерів та військових, я ставлюся до цього з долею одеського гумору. Це ж потрібно було сидіти, вигадувати таке… Цей пам’ятник – “новодєл”, не має історичної цінності. Переплавити на монети – і що це дасть? Розумієте, я вже стільки наслухався таких пропозицій від активістів… Пропонували навіть білити дерева жовто-блакитним кольором. Тільки уявіть, що буде з тими деревами після вигулу собак. Може, люди це вигадують зі щирих патріотичних міркувань, але я цього не розумію. Те саме – й із пам’ятником.
Так, монумент був недоречним. Катерина була в композиції центральною фігурою. Зараз це – не на часі. Думки одеситів щодо переміщення пам’ятника розділилися. Одні хотіли залишити всю композицію, інші – перенести в музей лише скульптуру імператриці, а залишити засновників Одеси, треті виступили за те, щоб прибрати пам'ятник загалом. Залишити його у такому вигляді, як є, ми не могли, адже громадськість стримувати було вже важко, – постаменту загрожувало руйнування.
Далі ми плануємо у парку Савицького створити парк «Імперського та радянського минулого», туди й перенесемо Катерину. Такий парк є у Литві, він дуже популярний.
ПРО СКЛАДНУ ВЗАЄМОДІЮ З ЮНЕСКО
- Минулого року історичний центр Одеси внесли до списку ЮНЕСКО. Згодом охоронна зона розширилася. Чи планується її подальше збільшення?
- Включити центр міста до списку ЮНЕСКО – моя ініціатива. В успіх ніхто не вірив. Ми робили це, щоб захистити Одесу від руйнувань. Тоді до кінця ще не розуміли, з ким маємо справу. Зараз бачимо, що для росіян вбивство людей – норма, то що їм ті історичні пам’ятки… Ми зробили досьє та подали його в ЮНЕСКО. Тоді публічно закріпили статус міста Одеси як всесвітньої культурної спадщини на території держави Україна.
Після включення частини центру міста до списку ЮНЕСКО комітет всесвітньої спадщини сам рекомендував внести зміни до меж зони об’єкту, а саме виключити порт та розширити межі відповідно до затверджених нашим генеральним планом меж комплексної охоронної зони. Ми розуміли, яка на нас ляже відповідальність, та просили спочатку надати можливість попрацювати з охоронною зоною у вже затверджених межах. Але в ЮНЕСКО наполягли на розширенні. Це стало непростим викликом, і зараз ми проводимо постійні консультації з профільними представниками наших міст-побратимів та міжнародними експертами, які мають досвід роботи з ЮНЕСКО, щоб розробити науково-практичну документацію та комплексну систему управління об’єктом всесвітньої спадщини і створити орган управління об’єктом, який буде співпрацювати з ЮНЕСКО. Мінкульт – у Києві, не наїздишся туди. До того ж, у столиці традиційно не цікавляться і не дуже розуміють особливостей Одеси. Це – колосальна праця, яку має зробити місто, і нам немає в кого в Україні запозичити досвід – у нинішніх умовах, при сучасному законодавстві й, головне, на такій великій території. Тому ми – першопроходці!
- Йдеться про реставрацію будинків?
- Зокрема, і про неї. Останнім часом в Одеській державній академії будівництва та архітектури не було кафедри реставраторів. Коли ми говоримо про реставрацію пам’ятки архітектури, ніхто не ставить собі питання: а хто це робитиме? Не може маляр-штукатур займатися реставрацією. Генуя запропонувала приймати на навчання наших студентів на кафедру реставрації. Згодом відділ реставраторів вирішили відкрити в нашій Будівельній академії.
- Але ж фахівці будуть готові через 4-5 років, а руйнування вже є і тільки збільшуються. Що робити, якщо від обстрілів зараз буде пошкоджено пам’ятку архітектури?
- Ми переходимо до ще одного проблемного питання – реставрації пам’яток. Існує повне нерозуміння механізмів, як відновлювати. У війну ж ніхто не жив, ми не знаємо, що робити у випадку умисного руйнування архітектури.
Програма єВідновлення ускладнює процеси відбудови цих будинків. За цією програмою може звернутися фізична особа, тобто власник квартири. А пам’ятки архітектури із зони ЮНЕСКО у нас на обліку облради. Тож на відбудову за програмою єВідновлення має подавати документи облрада, ця процедура є незрозумілою і складною.
- Яку роль у процесах відновлення будівель в охоронній зоні тоді відіграє ЮНЕСКО?
- На сьогодні ми маємо перший досвід роботи з ЮНЕСКО. Його поки складно назвати ідеальним. Ті протоколи і темпи, за якими працюють європейські структури, для нас незрозумілі. Зараз – “притирання”. Ми не розуміємо їхніх розтягнутих механізмів, адже Європа взагалі нікуди не поспішає, у них над головами не літають ракети.
Поштовхом для співпраці став наш Спасо-Преображенський собор. Це – не пам’ятка архітектури, але пам’ятка історії, адже побудований з нуля лише 15 років тому. Після влучання в собор ракети приїхали італійці та пообіцяли виділити гроші на проведення в ньому протиаварійних робіт. Через пів року дискусій уряд Італії вирішив виділити на Собор 500 тисяч євро. Уявіть, що б за пів року сталося з собором, якби Єпархія не почала відновлювати його за власні кошти? Кошти за угодою між Урядом Італії та ЮНЕСКО мали йти саме через останню організацію. Ми неодноразово зустрічалися з представниками Італії та ЮНЕСКО і я зауважив, що зустрічі наші приємні, але непродуктивні, адже ми вже відбудували майже весь дах храму за кошти Єпархії, а від ЮНЕСКО все ще чекаємо тих грошей. Італія зі свого боку передала кошти тільки навесні, але ЮНЕСКО без попередніх експертних досліджень та прозорих процедур з відбору підрядників гроші теж не може перевести напряму на Собор. Тому ми чекали експертів ЮНЕСКО, досліджень, сканування та документування руйнувань і так далі. Я просив: дайте ці гроші, вони хоч цеглу на них куплять – але ЮНЕСКО так не працює. З такими темпами ми відбудуємо храм своїми силами.
- Що, зрештою, з італійськими 500 тисячами? Пройшов майже рік, як їх пообіцяли, вони до нас дійшли?
- Ні, не дійшли. Сподіваюся, гроші на часткову відбудову даху храму надійдуть у середині липня. Поясню, чому йдеться про часткову відбудову покрівлі. Як відомо, наразі більшу частину даху в соборі за власні кошти полагодила Єпархія. Ми просили ЮНЕСКО зафіксувати ці роботи та виділити нам за них кошти, які ми б спрямували на подальшу відбудову. Але в Італії та в організації відповіли, що за вже виконані роботи вони грошей не можуть дати, бо є процедури та їхнє законодавство. Залишилося полагодити близько 160 кв. метрів покрівлі в епіцентрі прильоту, адже пошкоджені вибуховою хвилею понад 2,5 тис. кв. метрів полагодила Єпархія. Тобто за частину італійських коштів відремонтують ту частину даху, в яку було влучання. Решту грошей опанують пізніше.
- Італія також обіцяла надати нам 45 млн євро на першочергову відбудову пам’яток архітектури в Одесі. Чи відомо, на відновлення яких будівель спрямують ці кошти?
- Деталі ще не відомі, але я сподіваюся, що коли їх обговорюватимуть, мене запросять. Бо останнім часом пішла мода вирішувати за Одесу без Одеси.
- Коли ми фізично отримаємо ці гроші? Адже деякі будівлі - пам’ятки архітектури, що постраждали від обстрілів, вимагають невідкладного ремонту
- Я постійно ставлю це питання. Постійні меморандуми, узгодження, жодної конкретики.
“ПРИВІЗ У СВОЄ МІСТО ІНВЕСТИЦІЇ НА МІЛЬЯРД ГРИВЕНЬ”
- Від яких держав ми ще отримаємо допомогу?
- Не хотілося б нікого образити, адже допомагають усі. Якщо виділити надійних партнерів, це, звісно, Німеччина, яка допомагає нам із перших днів війни. До вторгнення ми розробили спільний проєкт із реконструкції скверу «Проти забуття» на площі Толбухіна за 700 тис. євро. Коли почалася війна, німецька сторона дозволила нам витрачати ці гроші на потреби міста. Місто Регенсбург дуже допомагає технікою. Потужна допомога надходить також від Японії. До речі, після мого робочого візиту в Йокогаму мене упекли в Лук’янівку, нібито я пропустив чергове судове засідання. Насправді я подавав клопотання, адже мав особисто підписати меморандум з мером Йокогами.
- Поїздка хоч була продуктивною?
- Дуже, тоді мені повідомили про намір будувати у нас четверту підстанцію. Я ж відповів, що нам вона не потрібна, адже її розіб’ють росіяни. Повідомив, що нам потрібна когенерація енергії в місті. Через відсутність такої генерації в нас була найважча ситуація з блекаутами в Україні. Через розбиті підстанції не могли доставити енергію в Одесу. Я сказав японцям, що нам потрібні газопоршневі установки, які ми встановимо в місті та заживимо від них великі котельні. Менші ми заживимо від генераторів. Концепція змінилася, і мені погодили будівництво, тож я повернувся з відрядження щасливий – привіз у своє місто інвестиції на мільярд гривень на будівництво дев'яти газопоршневих станцій.
- Коли побачимо ці станції в Одесі?
- Технічна робота вже ведеться. Перші два агрегати очікуємо в листопаді, але встановити їх до опалювального сезону, на жаль, не встигнемо.
“ЧИМ ГЛИБШЕ В ЦЕ ЗАНУРЮЮСЬ, ТИМ МЕНШЕ НАДІЇ”
- Як місто готується до зими?
- Місто готується з початку повномасштабного вторгнення. Але внутрішня генерація – це проблема, я про це говорю 10 років. Порушували питання про перехід ТЕЦ на баланс міста, але її передали до Нафтогазу. Зараз ми розглядаємо питання встановлення на будинках сонячних батарей. Щоб бути з теплом та водою, нам потрібно виробляти мінімум 30 Мвт, якщо буде 60-70 – узагалі чудово. Немає світла – не працюють помпи і немає води, немає води – не працюють котельні. Що може бути простішим, на перший погляд, аніж взяти та встановити сонячні батареї? Але це – не так. Батарея виробляє енергію, потрібну для живлення будинку. Зайве ми маємо віддавати в систему. Але ніхто не надасть компенсацію, щоб будинок витрачав ці гроші на власні потреби. Зараз такі сонячні батареї стоять на одному будинку в Пересипському районі.
Під час виступу на форумі у Відні я зазначив, що коли йдеться про відновлення Придунайського регіону, треба розуміти, що нам потрібне надійне електропостачання. Побудуйте нам надійну лінію електропередач, яка з’єднає нас із Хмельницькою АЕС. Відверто скажу, чим глибше в це занурююсь, тим менше надії.
На форумі я також підняв питання щодо Хаджибейської дамби. Зараз прокуратура подала на місто в суд з вимогою прийняти цю споруду на баланс. Уявіть собі, підвісити на баланс міста зруйновану дамбу, частина якої проходить за межами Одеси. Це – нечесно, тим паче, цією дорогою до порту Южний ідуть вантажівки. Давайте разом розробимо якийсь комерційний проєкт, зробимо платну дорогу на чотири смуги.
“ХОТІЛИ ТИСНУТИ НА МЕНЕ? НУ, ДОБРЕ, Я ПЕРЕВДЯГНУВСЯ, ПІШОВ У КАМЕРУ”
- Ви – фігурант кількох гучних кримінальних справ. Чи не заважає це вашій роботі як мера?
- Звісно, мені особисто неприємно, як людині, коли про мене говорять несправедливі речі. Але коли я прийняв рішення йти в політику, один знайомий порадив прочитати твір Марка Твена «Як я йшов у губернатори». Він сказав, що я маю бути готовим, що про мене говоритимуть, що я крадій, корупціонер, негідник і людина нетрадиційної орієнтації. З роками я відчув це на собі в повному обсязі.
Мені висувають підозру в серйозних злочинах, які караються до 12 років позбавлення волі. Мене запрошують на всі форуми, але можуть не випустити тут. Всі дипломати приїжджають на зустріч зі мною. Ніхто з послів не поставив мені питань щодо проваджень. З підозрою за такими статтями, впереміш із брудом та брехнею, я переміг у виборах. Люди бачать іншу картину. Ці підозри гноблять всю антикорупційну систему. Мене звинувачують у виконанні моїх професійних обов’язків. Приїжджали адвокати з Америки, дивилася мої справи. Вони сказали, що у них би з цим суддя вигнав прокурора з кабінету. Але я сиджу на цій ганебній лавці підсудних уже багато років. А навіщо було мене закривати в Лук’янівці? Хотіли тиснути на мене? Ну, добре, я перевдягнувся, пішов у камеру. Наступного дня за мене внесли заставу, але я був категорично проти. Мій адвокат був розлючений, націлений боротися публічно. Це настільки огидно, коли заздалегідь попереджаєш про відрядження до Японії, а потім тебе звинувачують у неявці в суд, який, до речі, не відбувся.
“ЧЕРЕЗ ЦІ МІТИНГИ СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО В МІСЬКРАДІ СИДЯТЬ ЖЛОБИ, А ВСІ ІНШІ – ПАТРІОТИ”
- Рік тому під стінами мерії почали збиратися на мітинги люди з вимогою спрямувати гроші на ЗСУ. Пікети продовжуються й нині. Яка комунікація з мітингувальниками?
- Мітинги дуже цікаві та дивні. Я вийшов до мітингуючих після останньої сесії, ми домовилися зустрітися ще, але я розумію, що це буде марно. Я сам не розумію, що вони хочуть. Сьогодні це – 20% бюджету на ЗСУ, завтра буде інша сума. Корову одразу можна годувати маслом, а не травою. Що нам військові написали, те ми й закупили. Є запити – з ними і працюємо. Ми постійно на зв’язку з військовими. Через ці мітинги складається враження, що в міськраді сидять жлоби, а всі інші – патріоти. На рахунку збройних сил не витрачено зараз 550 млн гривень, куди ще давати гроші? Була епопея, що немає турнікетів. Зв’язалися з підрозділами, кажемо: де турнікети, які ми вам надсилали? Кажуть, лежать на складі. Питаю: чому в солдатів їх немає? І далі розбираємося.
Почалися ж мітинги з вимогою скасувати тендер на ремонт Київського суду. Я б не скасовув той тендер. Ідеться про захист прав людини. Якби люди відчули те, що відчув я, навіть один день, вони поводилися б по-іншому. Коли у нас у конвойній кімнаті для затриманих зустрічається рецидивіст та людина, яка, наприклад, скоїла ДТП, хворі туберкульозом та неповнолітні – це порушення. В нас там усього чотири кімнати. Ми виділяли не 100 млн, а 10 млн, щоб розпочати будівництво таких кімнат. Ми не забирали ці гроші у ЗСУ. Але з цього роздули скандал.
Ми спілкувалися з ініціаторкою мітингів Катериною Ножевніковою. Вона –дуже своєрідна людина. Але ж це – повтор ситуації з пандемією, коли вона всіх рятувала, а місто – нічого не робило. Я сказав Катерині, що якщо вона отримала завдання «кошмарити Труханова», то це в неї погано виходить. Звернувся до неї: «Внаслідок твоїх виступів страждають медики, яких ти ображаєш висловлюваннями про хабарі в лікарнях. Лікарі не витримають, напишуть заяви та будуть лікувати людей у Польщі. Ти будеш лікувати хворих? Так, чудово вийшло, що тобі донатять і ти «рятуєш світ». Але не забувай, що це – тисячна армія медпрацівників, яка працює за копійки. Нащо було розповсюджувати інформацію, що в одеських лікарнях лежать трупи? Я працюю з ранку до вечора і всі ці випадки в мене на контролі. Але коли людина помирає в лікарні, факт смерті має зафіксувати слідча група, а потім тільки тіло виносять. Тому вони дійсно лежали якийсь час. По-друге, санітарки не в змозі самостійно винести тіла. Там не працюють амбали та качки зі спортзалу. Не треба на цьому робити хайп. Навіщо це робити?». Вона замислилася. Зараз – те саме. Можна ж прийти спокійно, поговорити про тендер до Київського суду. Я відповів би, що ніякі 100 млн на ремонт не виділятимуть. Катерина ввела спільноту в оману. Максимум, що ми планували виділити – це 10 млн.
Я час від часу підходжу до мітингувальників, з повагою ставлюся до цих людей, але вони не хочуть чути. Якщо ви хочете дійсно вирішити проблему та зрозуміти, чому у вашого сина у війську немає того чи іншого, прийдіть до мене, ми сядемо, запишемо питання і надамо відповідь тому, хто за це відповідальний. Стоять також із плакатами за демобілізацію. Друзі, де мерія, а де демобілізація? Я вдячний за довіру, звісно, але це – не в моїй компетенції, це – до Верховної Ради. Давайте напишемо листа нардепам, запросимо їх сюди і ви запитаєте у них про демобілізацію. Категорія ж «Гроші на ЗСУ» нічого не чує. Вони просто завалюють скаргами і не слухають відповіді. Одна жінка кричала про заміну бруківки. Але ж хто ту бруківку замінює? Може це власник перед своїм кафе ремонтує частину тротуару. А якщо ж на вулиці провал якийсь, як пересуватися людині у візку?
ВАЖКА ДОЛЯ БУДИНКУ РУССОВА
- Чим закінчився суд щодо права власності на будинок Руссова?
- Це битва, яку місто веде і понині.
Коли будинок руйнувався, до мене приходили люди і звинувачували в бездіяльності. Також до мене прийшов Тарпан та показав проєкт реконструкції. Коли я це побачив, сказав, що він – хвора людина. Ці манси зі мною не пройдуть. Проєкт спотворював пам’ятник архітектури. Руслан Серафимович був власником квартир усередині будинку, і коли він учергове його підпалив, усі ці квартири завалилися. Зараз він там фактично нічого не має. Будівля стала нежитловою, ми провели виконком, прийняли будинок та виділили кошти на ремонт нежитлової будівлі. Я власноруч працював усередині, це – не піар-акція. Але коли ми провели ремонт, Тарпан зареєстрував через чорного реєстратора будинок за собою. Ми виступили з контрзаходами та зареєстрували будинок за містом. Я планував перевести туди дитячу хореографічну школу, школу мистецтва. Тарпан підключив суди, погрожував мені НАБУ. І дійсно, НАБУ з’явилися наступного дня…
Зараз Тарпан хоче анулювати нашу реєстрацію, ми – його. Це – не один суд. Усі господарські суди зараз призупинені, ми ініціюємо розгляд справи в Приморському суді. Він має засвідчити всі злочини та процедурні порушення щодо будинку Руссова, які зробив Тарпан, та винести рішення, яке надалі припинить усі господарські спори. Зараз Тарпана підозрюють у держзраді, тобто його майно перейде в АРМА. Якщо в цьому плані у нього будуть зв’язані руки та він не зможе займатися судами, може, нам допоможе державна структура?
Будинок потрібно здати в експлуатацію. Це має робити компанія-будівельник. Але виявилося, що фірма, яка це робила, також має стосунок до Тарпана і їм це не вигідно. Я про це не знав. Мені доповіли, що роботи виконуватиме київська компанія з доброю репутацією.
- Тобто компанія, пов’язана з Тарпаном, відремонтувала будинок Руссова за гроші міста?
- Мені так сказали. Ми проводили конкурс, щоб обрати компанію, це була жінка-реставратор із Києва з хорошою репутацією.
- Вас звинувачували у тиску на суд у справі щодо будинку Руссова, що з цим зараз?
- Засідання Господарського апеляційного суду, де я сподівався, що ми переможемо. Перед засіданням я записав звернення до одеситів, де проінформував про свої сподівання щодо рішення. Коли суд завершився не на нашу користь, я також звернувся до громадян і повідомив, що маю погані новини. Зібралася колегія суддів, яка сказала, що на них тиснуть. Згадайте, що в судах робив Саакашвілі. Він сварився, кричав, учиняв бійки. Це – не тиск на суд, а Труханов інтелігентно виступив – це тиск. Вища рада правосуддя взяла справу, прокуратура справу відкрила! І до тепер не закрили.
“НЕ ТРЕБА СТАВИТИ НА НАС КЛЕЙМО, ЩО ВСІ ПРАЦЮЮТЬ, А ОДЕСА ВЕСЕЛИТЬСЯ”
- Чи багато нині туристів у Одесі?
- Зараз в Одесі готові для відвідування чотири пляжі, поступово будемо відкривати ще. Укриття на узбережжі встановлюють волонтери, міжнародні організації та власники пляжів. Наприклад, поряд із Калетоном є 200-метровий тунель, який раніше з’єднував пляж із ліфтом. Щодо «Тунеля казок», я зустрівся з власником та попросив відкрити його як сховище. До нас їдуть відпочивати люди зі всієї України. Одесу часто сварять за те, що місто веселиться. А чого Монатік в Ібіцу приїхав? Сумувати? Якщо в його райдері було зазначено, що на сцені повинні бути прожектори, це не означає, що Одеса веселиться. Можна подумати, що взимку люди їдуть у Карпати кататися на лижах та сидять у ресторанах у траурі. Так само відпочивають, із концертами, святами. Не треба ставити на нас клеймо, що «Всі працюють на перемогу, а Одеса веселиться». Це неправильно.
Зараз ми плануємо в кожному розважальному закладі встановити плакати з портретами загиблих захисників. Алею пам’яті встановимо, зокрема, в Аркадії, де осередок розваг. Родичі загиблих таку ідею підтримали.
- Одеса – в лідерах за кількістю скандалів за участю представників ТЦК. Як ви вважаєте, чому?
- В Одесі чомусь так у всьому. Снігопад, занесло дорогу, сміття вивезти не можуть і в Миколаєві, і в Харкові, але в лідерах за негативом – наше місто.
Займатися мобілізацією сьогодні необхідно, але обрані форми я не схвалюю. Хоча й розумію, що це – не від «хорошого життя». Перегини є. Зокрема, випадок з лікарями швидкої, яких не відпускали. Вважаю це ексцесом виконавця. А додати до цього прислів’я «Скажи дурневі Богу молитися – він і лоба розіб'є», то маємо, що є. Такої гострої ситуації не було би, якщо б ставлення до бронювання було більш прозорим. Коли ми говоримо про бронювання, треба чітко розуміти, кого і чому треба бронювати. Неможливо постійно бити тривогу та просити, щоб нам повернули екскаваторника, який розбирає завали разом із ДСНС. Так, екскаваторники потрібні й на фронті, але ж копати траншею у полі можна навчити й непідготовлену людину. А ось віртуозно розгрібати завали ковшем, щоб не зачепити живих під ними – таких спеціалістів у нас двоє на мільйонне місто. Кому сьогодні на руку дискредитація військових і як наслідок – невмотивованість іти до війська? Хто транслює через ЗМІ, що генерали бездумними командами відправляють бійців на загибель? Це – ворожі замашки. Той украв, того посадили – такі новини демотивують. Я пам’ятаю березень 2022 року, коли у нас до військкомату стояли черги. Патріотизму в нас не поменшало. Але пішла інформація, що воювати нічим, нема снарядів та інше. Навіщо таке писати? Хто захоче йти служити, якщо буде думати, що йому доведеться стріляти по ворогу з рогатки?
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок