Портрети равликів і ранкові серпанки: світ в об'єктиві фотографа Міщенка

Уранці, перед зустріччю з В’ячеславом Міщенком, першою світлиною, яку я побачила в інстаграмі, було його фото світанку у Дземброні. Дивовижний краєвид весь день мотивував помічати красу людей і стомлених спекою міст.

«Стараюся щодня вранці й увечері публікувати по одній фотографії. Мені подобається піднімати людям настрій, а особливо приємно, коли хтось пише: “Мій день розпочався з вас”. У такі моменти розумієш, що варто було пробиратися нетрями й чекати годинами заради кількох кадрів», – з усмішкою говорить В’ячеслав.

Про те, як фотографу щоразу вдається дивувати свою аудиторію, і про тонкощі «полювання» на унікальні кадри читайте в публікації Укрінформу.

ФОТОГРАФІЯ – ЦЕ МАГІЯ

Із В’ячеславом Міщенком ми зустрічаємося в обідню пору в Бердичеві недалеко від його роботи. Уже 25 років він працює зубним техніком у місцевому військовому шпиталі. А фотографія – його хобі, від якого він кайфує.

 - Я відчуваю себе в цій сфері вільним, бо гроші заробляю іншою справою, – розповідає фотограф. – Не передати словами відчуття магії, коли йдеш знімати. Цього тижня я щоранку встаю, щоб побачити світанок. Не через те, що хочу щось надзвичайне зняти, а заради того, щоби отримати задоволення, коли бачиш вранішній серпанок і схід сонечка. Звісно, зі мною є фотоапарат, але тепер усе підряд уже не клацаєш, бо, щоб здивувати своїх підписників, треба попітніти.

В’ячеслав захоплюється фотографією з дитинства.

Спостерігав, як знімав, проявляв плівку та друкував світлини його тато. Потім з’явився перший фотоапарат, і відтоді з мистецтвом фотографії він майже не розлучається. В’ячеслав каже, що він по життю романтик, тож йому близька творчість. Раніше чоловік займався також різьбленням по дереву, а ще багато малював.

СВІТЛИНИ РАВЛИКІВ ПРИНЕСЛИ ПРЕСТИЖНІ НАГОРОДИ

Щоправда, у його житті був період, коли живопис відтіснив фотографію. Тоді на зміну аналоговим фотоапаратам саме почали приходити цифрові, які не кожному були по кишені. В’ячеслав згадує, що йому якось написав приятель із Нью-Йорка й поцікавився, чи він ще займається фотографією. Коли дізнався, що справа в техніці, невдовзі подарував йому цифрову камеру.

- Товариш сказав: «Фотографуй!» – і мене «прорвало», – ділиться Міщенко. – У той час я вже мав багатий досвід і вирішив: якщо хочеш, щоби тебе помітили, – повинен знімати не так, як усі. Я розумів, що потрібно робити більш сюжетну фотографію, яка б чіпляла людей. Тобто не просто мурашку, а якесь дійство, наприклад, мурашку з краплинкою. Звичайно, на це йшло набагато більше часу, але воно того варте. Коли я побачив, що це працює, купив фотоапарат та об’єктив.

Свою нішу В’ячеслав знайшов: почав займатися макрозйомкою і фотографувати равликів. На деякі знімки витрачав по три години. Жартує, що равлики, мабуть, стомлюватися бути моделями і погоджувалися на такі кадри, які він хотів.

Саме ці фото принесли бердичівському майстрові престижні міжнародні нагороди. У 2014 році він став «Відкриттям року» за версією International Photography Awards, а також переміг на конкурсі Lucie Awards у США. Паралельно з цим В’ячеслав Міщенко потрапив у десятку найкращих макрофотографів світу.

Фотографії бердичівлянина двічі експонували в Бельгіїї, а в Японії видали книгу з його роботами.

В ОБ’ЄКТИВІ – ЧАПЛЯ МАРФА

Згодом В’ячеслав Міщенко захопився дикою природою. Фотограф ділиться, що перед тим, як знімати звірів, птахів чи метеликів, він читає про них, щоби знати, як поводитися і не налякати.

- Із птахами кадри бувають миттєві, а інколи треба витратити багато сил, енергії, часу, – говорить фотограф. – Якось я знімав чаплю білу, яку назвав Марфа, – про неї добре знають мої підписники. Вона вже 10 років прилітає на те саме місце. Чапля близько до себе не підпускає, починає «сваритися», коли порушуєш дистанцію. Якщо не поводиш себе нахабно, вона дозволить познімати. У мене за ці роки назбиралося багато кадрів із Марфою. У цьому процесі ти, як снайпер, завжди тримаєш палець на спусковому гачку.

Для знімання у воді В’ячеслав зробив спеціальне маскування, щоби не полохати річкових птахів. Він повільно йде водоймою, а з «шатра» визирає лише об’єктив. Фотограф не приховує, що може провести у воді кілька годин, а кадрів, які його влаштують, так і не отримати.

ЗАРАДИ ВІДЕО З ОЛЕНЯМИ ДОВЕЛОСЯ ПОСТРАЖДАТИ

Нещодавно соцмережами розлетілися фотографії оленів благородних та їхніх дитинчат, які В’ячеслав зробив на півночі Житомирщини. А його відео з купанням цих тварин стало вірусним.

- Це була важка, але водночас цікава і захоплива зйомка, – пригадує фотограф. – Там болота, і стільки комарів я ще не бачив! Вони мене так покусали, що не міг себе впізнати у дзеркалі. Та поки ти йдеш до машини і проглядаєш кадри, які зробив, то розумієш, що вони були варті того, щоби стільки пройти і проповзти.

В’ячеслав ділиться, що деколи доводиться дуже швидко застрибувати в автомобіль, ховаючись від агресивного «татка» – дикого кабана, який не дозволяє фотографувати своїх малят.

Із усмішкою згадує кумедний випадок, що трапився під час однієї зі зйомок. Тоді він хотів сфотографувати жабку під мухомором, а для втілення задуму потрібен був ефект дощу. Тож В’ячеслав узяв із собою в ліс товариша, який мав лити воду з поливалки на гриб, поки фотограф лежав у траві, ловлячи кадр. Тим часом у ліс приїхали підводами люди й побачили картину: якийсь дивак поливає мухомор! Коли ініціатор знімання показався зі своєю технікою, почали сміятися всі гуртом. Нині чоловіка з фотоапаратом вже впізнають у населених пунктах, де він часто знімає.

Фотограф також помітив, що відколи в Україні заборонили полювання, диких тварин стало більше. Тепер побачити зайця серед села або понад півтори сотні диких кіз, які снідають на ріпаковому полі, не є чимось дивним.

ФОТОАПАРАТ – ЛИШЕ ІНСТРУМЕНТ, ЩОБИ ПЕРЕДАТИ КРАСУ

Запитую у співрозмовника, чи є в нього універсальна порада, як зробити вдалий кадр, на що він відповідає:

- Багато людей не розуміють, що фотоапарат – це лише інструмент, яким ти передаєш своє бачення живої природи. Так, він важливий, але фотографії народжуються у тебе в голові.

Узимку він фотографує менше. Тоді з'являється час, щоби перебрати фотоархіви і вразити своїх шанувальників черговими унікальними кадрами.

В'ячеслав розповідає, що мріє повернутися до живопису. Каже, що назнімав чимало пейзажів, які хоче перенести на полотно.

Періодично майстер читає лекції вихованцям фотогуртків і говорить, що дуже хоче, щоби якомога більше молоді знаходило себе у фотографії, а особливо в макрозйомці. До слова, донька та син В'ячеслава Міщенка теж займаються фотографією.

Ми завершуємо розмову, і В'ячеслав повертається на роботу, а я йду сонячним Бердичевом, над яким розсіялися сірі хмари, на автовокзал. Ловлю себе на думці, що поки дістануся додому, там уже заходитиме сонце, а мій співрозмовник знову поїде з камерою «полювати» на красу цього фрагменту дня.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надав В'ячеслав Міщенко