У 2014 році громадянам незалежної України вперше довелося стати на захист країни, а отже, соціум поповнився новою категорією людей: ветеранами, які поверталися додому після участі в АТО/ООС. Російська агресія з 2022 року масштабувала зону та інтенсивність бойових дій і кількість захисників, які пройшли через війну та намагаються повернутися до звичного життя, вона зросла в багато разів. Лише на Вінниччині наразі налічується понад 64 тис. учасників бойових дій, із яких майже 15 тис. жінок. Причому серед цих людей є 5 тис. осіб з інвалідністю внаслідок війни і кожний десятий – з інвалідністю першої групи.

Загалом допомоги в медичній, соціальній та психологічній реабілітації зазвичай потребують усі ветерани. Унормувати й забезпечити її надання мала б єдина ветеранська політика держави. Утім, за відсутності її фіналізованої версії, чимало прогалин «закривають» регіони, впроваджуючи власні управлінські ноу-хау та програми.

Як це відбувається на Вінниччині, кореспондентові Укрінформу розповіла перший заступник начальника Вінницької ОВА Наталя Заболотна.

- Наталю Михайлівно, хто з ветеранів, які повертаються додому, стикається з найбільшою кількістю проблем?

- Безумовно, найбільшої уваги з точки зору надання усього комплексу послуг потребують особи з інвалідністю внаслідок війни. Вони потребують величезної медичної та реабілітаційної допомоги, а в подальшому – соціальної адаптації, інтеграції і повернення їх у суспільство.

А загалом проблеми ветеранів здебільшого пов’язані з неузгодженнями та прогалинами в законодавстві або неготовністю інфраструктури для них на місцевому рівні. І надважливе завдання ветеранської політики на всіх рівнях – це максимально спростити шлях повернення ветерана від військового до цивільного життя.

- Наразі єдина державна ветеранська політика в Україні ще тільки на стадії розроблення. І поки базового засадничого документа немає, що пропонує захисникам, які повертаються додому, Вінниччина?

- Мені дивно, коли кажуть, що ветеранська політика лише тепер починає розбудовуватися. Бо наш регіон є одним із тих, що найактивніше працюють у цьому напрямі. Ще 2016 року в структурі ОВА при Департаменті соціальної та молодіжної політики ми створили перший в Україні відділ допомоги учасникам АТО. Після того як збільшилась в багато разів кількість ветеранів, – це вже управління у справах ветеранів, у якому працює дев’ять осіб.

Ми почали з розроблення обласної програми підтримки сімей захисників і захисниць, сімей загиблих, а також безпосередньо ветеранів. І цей документ повинен постійно осучаснюватися, тому що в 2016 році це було одне бачення й одна кількість ветеранів, сьогодні вона зросла.

Знову ж серед ветеранів з’явилася значна кількість жінок. І це потрібно враховувати. Бо, наприклад, якщо ми подивимось на той перелік професій, які ми пропонуємо для працевлаштування, а чи враховують вони «жіноче обличчя» ветеранів?

Та програма, яку ми маємо на Вінниччині, – це досить об’ємний документ, він має величезну кількість напрямів, як соціальних, так і економічних.

- Чи є в цій програмі щось унікальне, що можна назвати вінницьким ноу-хау?

- Так, наприклад, коли на державному рівні говорили про психологічну реабілітацію лише ветеранів, ми наполягали на тому, що вона має бути сімейною. Тому що не можна реабілітувати людину окремо від його родини. Сьогодні на національному рівні вже є державний стандарт послуги соціально адаптації, що якраз і передбачає таку роботу з сім’єю ветерана. Ми ж почали це робити ще 2016 року, тоді це були сімейні табори відпочинку, спочатку – навіть наметові. Там ветерани відпочивали разом із родинами, а поруч із ними були дуже фахові, підготовлені психологи. Вони ненав’язливо працювали з родинами, допомагаючи їм відновлювати стосунки усередині сім’ї. А нині, вже маючи той величезний напрацьований досвід, Вінниччина стала однією з областей, які пілотували нову послугу, що вже  отримала державний стандарт, – соціальна адаптація для ветеранів і ветеранок війни та членів їх сімей.

У рамках цього пілоту цьогоріч в нас відбулося вже два заїзди за кошти Товариства Червоного Хреста, один – за кошти громад. Усього 34 родини. Відгуки учасників були настільки позитивні, що ми навіть після завершення фінансування партнерами продовжили цю роботу. Роботу фахівців  мультидисциплінарної команди забезпечили коштом обласного бюджету. Упродовж семи днів ми працюємо з цією сім’єю, визначаємо їхні потреби, вони усвідомлюють свій ресурс і можливу проблематику. Повернувшись додому, упродовж пів року вони мають далі пропрацьовувати в соціальному супроводі свій індивідуальний план соціальної адаптації в громаду.

Також до цього часу унікальною практикою, яка є в нашій обласній програмі, є компенсація за навчання учасників бойових дій та членів їх сімей, які навчаються на денній формі, але на контрактній основі. Коли ми в себе таку пільгу запроваджували, на державному рівні безкоштовного навчання для цієї категорії під час здобуття вищої освіти не було. У нас нині такою можливістю можуть скористатися і дружини загиблих захисників. І це важливо, адже минулого року 612 осіб на Вінниччині отримали компенсацію за попередній навчальний рік з обласного бюджету на загальну суму 10,5 млн грн.

- А з чого загалом складається щоденна робота з ветеранами, хто її втілює у життя безпосередньо?

- Що б наразі не робилося на державному рівні та як би ми не пнулися зі шкіри на обласному, без активної участі громад у реалізації ветеранської політики і підтримці ветеранів та їхніх сімей не буде зрушень. Ми розуміємо, що тут має бути комплексний і системний підхід, щоб не йшлося про лебедя, рака і щуку. І щоб ми справді доповнювали одне одного.

Ось дивіться, починаючи з другої половини 2022 року, ми почали працювати у форматі наказу Вінницької ОВА стосовно реалізації програм і заходів, спрямованих на підтримку захисників і захисниць та членів їх сімей. У перші пів року війни ми виїжджали у кожну з 63 громад і спілкувалися переважно з жінками, дружинами і матерями тих, хто воював. Траплялися випадки, коли з однієї сім’ї захищати країну пішли чоловік і двоє синів. Позаяк Вінниччина – це переважно сільська місцевість, на плечі таких жінок лягло усе господарство: городи, худоба, дім і обійстя. Вони потребували не якоїсь великої державної політики, а елементарної підтримки. Треба було обробити город, привезти і нарубати дров тощо. Перший наш наказ був спрямований саме на таку підтримку. А також на надання гуманітарної допомоги.

Також ми проводили зустрічі в громадах, на яких  розповідали, що це за категорія – учасники бойових дій. Тому що на той момент ще не були внесені зміни в законодавство і такий статус мали тільки учасники АТО/ООС. А тим часом територією активних бойових дій стало пів України…

Паралельно ми зобов’язали голів РВА особисто відвідувати кожну сім’ю загиблого захисника. Щоб ці люди, коли вони будуть готові, знали, до кого можуть звернутися по допомогу. До того ж під час таких візитів представник влади і сам може побачити, чим такій родині треба допомогти.

Наступним кроком став наказ 2023 року про роботу з важкопораненими і підтримку їхніх сімей. Ми створили для цього мобільні групи з фахівців обласного управління у справах ветеранів і департаменту охорони здоров’я. Тому що, на жаль, фаховість спеціалістів із цих питань у громадах поки що є дуже низькою. Адже для того, щоб розумітися у нормативній базі, яка визначає всі процедури й пільги та допомоги для ветеранів, потрібно було орієнтуватися у масі законів та нормативних актів.

Наші дівчата з управління ветеранів (усі чоловіки пішли воювати, – ред.) – дружини ветеранів, осіб з інвалідністю, і на власному досвіді знають, що це таке. Вони дуже фахові й можуть надати повноцінну консультацію. Виїжджали до сімей, знаходили хлопців, які з 2019 року не мали статусу і посвідчення особи з інвалідністю, хоч були прикуті до ліжка! І тільки тому, що живуть у віддаленому селі й громада не мала з ними ніяких справ...  А ще розв'язували комплекс проблем, що стосувалися МСЕКів, ВЛК.

Словом, проаналізувавши загалом роботу у сфері ветеранської політики, ми дійшли висновку, що всі, дотичні до ветеранської політики, сфери слід об’єднувати «під крило» єдиного наказу з означенням чіткої вертикалі й виконавців, і моніторингу. Причому від рівня ОВА до тергромади. Так ми не лише зможемо підвищити ефективність усіх ветеранських ініціатив в області, а й об’єднати їх у єдину потужну й, головне, дієву систему роботи. Як результат маємо в області перший фундаментальний документ – це наказ начальника ОВА від 6 червня 2024 року «Про основні засади реалізації на Вінниччині ветеранської політики у 2024 році».

- Ви наголосили на ролі громад. А чи мають вони власні ветеранські програми і ресурси на їх виконання?

- Тільки близько половини громад мають окремі ветеранські програми на кшталт обласної, що свідчить про комплексність їхніх підходів. У решті ж йдеться про заходи з підтримки ветеранів,  передбачені соціальними програмами. Коли йдеться про ветеранську політику,  ми наголошуємо, що на рівні громад це мають бути окремі програми, під які не тільки закладені, а в ідеалі ще й виділені кошти, визначені спеціалісти.

Скажу відверто, це непроста справа. Ми в цьому переконалися, коли постала потреба профінансувати перебування родин ветеранів у санаторному закладі в рамках надання послуги соціальної адаптації. Абсолютно логічно, що проживання ветеранів і їхніх сімей мала оплатити громада.

Або ж візьмімо ветеранський спорт, який також є складовою частиною реабілітації. При ОВА у нас створено Координаційну раду щодо розвитку спорту ветеранів війни, до складу якої увійшли ветерани – одинадцять учасників Ігор нескорених. Це говорить про те, що ми враховуємо вимогу ветеранів «не робіть для нас без нас». Бо, скажімо, у мене як посадовця може бути одне бачення проведення змагань. А ветерани кажуть: «Ні, нам це не цікаво. От нам цікаво спробувати інше».

Наприклад, тепер ми вже запустили секцію з паравелоспорту, яку тренує олімпійський призер Сергій Чернявський. Уже двоє хлопців з ампутацією в нас сьогодні наполегливо займаються велоспортом і, дай Боже, ми їх ще побачимо на Параолімпійських іграх.  За побажанням хлопців ми закуповуємо коштом обласного бюджету тренажери для паравеслування, і вже є теж один ветеран з ампутаціями, який спробував себе в цьому виді спорту.

Але в обласному центрі живе обмежена кількість ветеранів, а ми повинні говорити про спорт ветеранів у кожній громаді. Зрозуміло, що не в кожній буде басейн, але доступ до спортзалів з елементарним тренажерами повинен бути забезпечений. Наприклад, вінницький басейн «Аквавін» відчинив двері для ветеранів. Такі варіанти знайшли і Жмеринка, і Могилів-Подільський.

- Перш ніж справа дійде до занять спортом, їм треба одужати. Наскільки на Вінниччині забезпечена можливість для лікування і реабілітації ветеранів?

- Це тривалий процес і переважно  – на все життя, тому що ветеран потребує її кожні пів року. За вимогою МОЗу, у кожній із семи кластерних лікарень області мають бути створені реабілітаційні відділення, щонайменше на 30 ліжок, для того, щоб далі надавати таку допомогу. У нас вони вже створені в п’яти таких закладах, завершуються ремонтні роботи у Жмеринці та Гайсині.

А далі повинно йтися про медичні послуги в рамках пакету амбулаторної допомоги у ЦПМСД і амбулаторій сімейної медицини, плюс амбулаторна реабілітація при ЦПМСД. Тепер поки що лише одиниці розпочали цю роботу. Завдання реабілітаційної допомоги на місцевому рівні – не допустити пониження рівня здоров’я ветерана, якого вдалося досягти у спеціалізованому закладі. І йому повинна бути надана допомога на амбулаторному рівні. Або реабілітолог з сімейної медицини має приходити додому і проводити фізичні заняття, або ж щоб це можна було робити при ЦПМСД, де будуть відкриті реабілітаційні кабінети.

Загалом в області реабілітаційну допомогу дорослим і дітям у стаціонарних умовах згідно з пакетами НСЗУ надають16 комунальних закладів охорони здоров’я, один державний і один приватний. Амбулаторну – 14 комунальних закладів, три приватних та один державний.

- Про економічну спроможність ветерана: аж ніяк не всі з них мають можливість повернутися на попереднє робоче місце.

- Ми повинні бути готовими до повернення ветеранів у ряди працівників. Не тільки бізнес, а й органи влади, комунальні підприємства. Це ж також роботодавці, які кажуть, що їм бракує робочої сили. Так, ветерани – це часто люди з інвалідністю. Та зважмо на те, що треба для них створити відповідне робоче місце, запропонувати зручний графік, але щоб вони працювали.

Зауважу, що держава дає компенсацію для того, щоб переоблаштувати робоче місце, якщо, наприклад, людина пересувається на кріслі колісному. Їй потрібно зробити відповідну вбиральню. Або купити працівнику слуховий апарат чи спеціалізовану клавіатуру для комп’ютера. Тепер на Вінниччині обладнали вже 41 робоче місце для осіб з інвалідністю, відповідно працевлаштували 41 людину, 3 з яких – учасники бойових дій.

Окрім того, держава виділяє кошти на започаткування ветеранами власної справи. Відповідні гранти доступні для ветеранів та ветеранок та їхніх дружин / чоловіків. Отримане фінансування надасть змогу почати власну справу або розширити бізнес усім, хто має план, необхідні навички та бажання. Зокрема, у нас  цьогоріч 58 осіб отримали позитивні рішення про надання гранту на загальну суму 27,9 млн грн. Серед них 32 особи – це ветерани, 26 – дружини або чоловіки учасників бойових дій. За умовами програми вони мають створити 118 нових робочих місць.

Для працевлаштування ветеранів у нас є дієві державні програми, але, на жаль, про можливості, які ними надаються, недостатньо знають і ветерани, і роботодавці. Ми в цьому пересвідчилися під час зустрічей із бізнесом стосовно працевлаштування ветеранів.

- Можливо, так трапляється тому, що ветеранам нікому було про це розказати? Адже заявлена свого часу державна програма підготовки помічників ветерана ніде, крім Вінниччини, не запрацювала.

 - Нам на рівні області вдалось пройти усі етапи цієї програми – від відбору до працевлаштування помічників ветеранів. У 2023 році за цією програмою було навчено 46 осіб. Тепер у Вінницькій міській територіальній громаді й досі показують свою ефективність 11 фахівців із супроводу ветеранів війни. За період роботи фахівці надали понад 24 тис. послуг та опрацювали майже 3,2 тис. звернень. Вони отримують заробітну плату з місцевого бюджету.

- Ми говорили про працевлаштування ветеранів. Але ж їм потрібні спеціальні умови не лише на робочому місці. Власне, людина туди ще має якось дістатися.

- Свого часу на зустрічі з Першою леді Оленою Зеленською, яка проводила на Вінниччині виїзне засідання Ради безбар’єрності, ми презентували власний пілотний проєкт зі створення системи реабілітаційної допомоги в області. Пізніше за ним почала працювати уся країна. Однією з його засад є те, що медицина – це тільки перший складник реабілітаційної системи. Далі йде ветеранський спорт, без якого ми не завершимо реабілітацію, доступні заклади культури, активності у громадах і наявність безбар’єрної інфраструктури. 

Я колись казала на зустрічі у громадах, що вся наша реабілітаційна система розіб’ється об сходи перед будівлею школи, де вчиться дитина ветерана, через які він на кріслі колісному не зможе туди потрапити. Бо ми ж психологічно готуємо його до того, що він, попри травми, може бути активним! І що віддаленіша від обласного центру громада, тим із цим складніше, менше доступності об’єктів. Але в цьому напрямі теж постійно здійснюється робота.

Якщо ми зробимо все, що потрібно для того, щоб ветеран почувався гідно, то допоможемо всім. Адже те, що ми сьогодні робимо для ветеранів (безбар’єрний транспорт, інфраструктура, адаптивний спорт тощо), буде доступне для будь-кого з маломобільних людей. Рівень надання адміністративних послуг, якісна реабілітація потрібні кожному з нас.

Антоніна Мніх
Світлини Олександра Лапіна