«Хочу стати на ноги»
Коли розпочалася повномасштабна війна, в українських громадах постало питання створення реабілітації на базі лікарень. І поки одні громади шукають кошти на облаштування цих відділень, в інших – знаходять додаткові площі та можливості для поліпшення якості реабілітації. До таких закладів можна віднести КНП «Долинська багатопрофільна лікарня», яка працює на Прикарпатті. Тут вважають, що реабілітація – це не виклик, а потреба часу.
Укрінформу вдалося поспілкуватися з медиками Долинської лікарні та з пацієнтами, які проходять відновлення після мінно-вибухових травм.
СПЕРШУ МИ ДУМАЛИ ПРО ЛЮДЕЙ З ІНСУЛЬТАМИ
Біля Долинської багатопрофільної лікарні важко знайти вільне місце для паркування авто. Адже медзаклад обслуговує найперше Долинську громаду, а тут майже 80% – це мешканці сіл, які долають немалий шлях, щоб дістатись до спеціаліста. У лікарні працюють 14 відділень. Серед них – реабілітаційне, де від початку війни пройшли відновлення понад сто українських військових.
Уперше про потребу створення реабілітаційного відділення в Долинській лікарні заговорили у 2021 році, зазначивши про свої наміри у Стратегії закладу. Гендиректорка КНП «Долинська багатопрофільна лікарня» Ольга Ільчишин зізнається, що вона завжди була прихильницею медичних реформ, навіть якщо вони давались дуже не просто.
«У той час про військових ще не йшлося. Ми думали насамперед про хворих з інсультами. Розуміли, що ці люди після лікування вдома залишаються наодинці зі всіма його наслідками. Тому у відділенні неврології ми створили післяінсультну реабілітаційну палату, де й займались із цими пацієнтами», – розповідає гендиректорка.
Уже у грудні 2022 року в Долинській лікарні повноцінно запрацювало реабілітаційне відділення. Команда була невеличкою, але і їй довелося перевчатись. Треба було отримати багато нових знань, практик і навиків. Тепер у відділенні реабілітації працюють близько двох десятків фахівців.
«Нам дуже допоміг з обладнанням та тренінгами Благодійний фонд «Пацієнти України». Завдяки їм наша команда зміцнювалась, ставала більш упевненою», – говорить Ольга Ільчишин.
Першим пацієнтом реабілітаційного відділення в Долинській лікарні став 54-річний чоловік після ішемічного інсульту. Лікарі розповідають, що через слабкість м’язів він опинився на межі паралічу й майже не говорив. Кажуть, саме цей випадок став яскравим прикладом того, як сучасна реабілітація впливає на організм людини, коли вчасно і правильно її провести.
«З ним по кілька разів на місяць працювали і фізичний терапевт, і ерготерапевт, і логопед. За місяць після інтенсивних занять цей пацієнт, який навіть не міг сидіти, вийшов від нас своїми ногами. Потім ще телефонував мені з вокзалу, що їде у справах у Херсон», – усміхається керівник відділення реабілітації КНП «Долинська багатопрофільна лікарня» Назарій Гривул.
За його словами, військові в цьому відділенні були значно пізніше, і робота з ними довела, що реабілітація після мінно-вибухових травм є кардинально іншою.
ПЕРШИЙ КОНТАКТ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ
Нині в Долинській лікарні стаціонарно проходять відновлення 28 пацієнтів, більшість із них – військові. Успіх їхньої реабілітації залежить від багатьох чинників. Впливає навіть те, ким ці люди були до того, як пішли служити, що бачили на війні, як зазнали поранення та як відбувалось їх лікування раніше.
«Ми працюємо за принципом біопсихосоціальної моделі. Це коли здоров’я людини розглядають не лише за фізіологічним станом пацієнта, а й беруть до уваги його соціальний і психологічний складники. Так ось у військових оцей останній складник, психологічний, часом є критичним. Якщо військовий не підпустить до себе фахівців, жодна реабілітація не можлива», – запевняє Назарій Гривул.
Він зауважив, що медикам доводилось працювати з пацієнтами, які від переживань втрачали вагу, відмовлялись від спілкування і на контакт з лікарями не йшли кілька днів поспіль.
«Дуже важливим для нас є перший контакт. Якщо він відбувся, ми можемо спокійно працювати. Тому найперше залучаємо психологів і психотерапевтів. Буває, що бійці отримали колись негативний досвід під час перебування в інших медичних закладах. Тоді доводиться переконувати таких пацієнтів, що на всіх етапах лікування їм надали потрібну медичну допомогу. Багатьом це не пояснюють, у них з’являється поле для роздумів та сумнівів, і ми це впорядковуємо», – пояснює Назарій Гривул.
Далі з пацієнтом працює команда фахівців. Це називається мультидисциплінарний підхід. У реабілітації до нього залучають фізичних терапевтів, ерготерапевтів, соціальних працівників, фахівців з мовлення, травматологів, неврологів та інших спеціалістів. Кожний пацієнт у Долинській лікарні має індивідуальний план реабілітації. Жодних шаблонів тут не застосовують.
«Попит на реабілітацію в нас постійно зростає. Найперше тому, що люди дізнаються про її ефективність, бо раніше знали лише про масажі та ЛФК (лікувальна фізична культура, – ред.), а це – застарілий підхід. Тепер у своїй роботі ми використовуємо різноманітні масажні техніки, мануальну терапію, кінезіо- та механотерапію, фізіотерапевтичні методи, слінг-терапію та багато іншого. Алгоритми та стандарти – з країн Європи і США. Усе залежить від стану та потреб пацієнтів», – говорить Назарій Гривул.
За його словами, лише з початку року реабілітацію в Долинській лікарні пройшли сотні пацієнтів з інсультами та травмами, зокрема близько 80 пацієнтів – це військовослужбовці, які зазнали мінно-вибухових травм.
ХОЧУ СТАТИ НА НОГИ
«Ось тут ми відновлюємо навички для повсякденного життя. Відчуваєте, як смачно пахне? Це готується їжа. Наше завдання – навчити пацієнта адаптуватись до свого стану і використати для цього всі свої можливості», – пояснює керівник відділу реабілітації в одній із кімнат, де пацієнти після травм навчаються не лише кулінарії, а ще взуватись, одягатись, застібати ґудзики та зав’язувати шнурівки.
На роботизованій пневморукавичці відточує дрібну моторику Віктор із селища Вигоди, що біля Долини. У лікарні він проходить реабілітацію третій місяць поспіль. Свою службу у ЗСУ Віктор розпочав майже півтора року тому. Каже, що прилетіло, коли стояли на Куп’янському напрямку. Був скид з ворожого дрона, через що осколки повністю прошили йому ногу, зачепили шию, плече і хребет.
«Тяжкі були бої. Ми стояли на чергуванні. Зі мною ще був хлопчина, теж тоді його поранено. У мене, крім спинної травми, була ще контузія. Першу допомогу надали в Куп’янську, потім – кілька операцій у Харкові. Там двічі оперували, щоб витягнути осколок. Потім лікували мене у Львові, Чернівцях, Івано-Франківську… У мене ще залишились осколки в руці, і вона постійно терпла. Ось розминаю руку. Ще коліно і стопа не працюють, тому я більшість часу ще на візку. Тепер уже можу стати на милиці, але помагають реабілітологи. Якби не вони, то я б сидів лише у візку», – зізнається Віктор.
Каже, що війна довго «тримається в голові», але розмови з психологами поступово допомагають її забути.
«Я ще уві сні бачу війну, згадую про дрони, коли чую підозрілі звуки, все цікавлюсь про побратимів. Але намагаюсь жити. Дві доці в мене… Тому хочу стати на ноги», – зізнається воїн.
«УДОМА Я НЕ БУВ ПОНАД РІК»
«Романович мені дуже поміг, то я прошу вас це написати. Він дав мені таке відношення, щоб прийняла мене ця лікарня», – говорить чоловік, якого ми зустрічаємо у коридорі відділення реабілітації.
Це Андрій із прикарпатського села Шевченкового. На фронті служить два роки. Просить його не фотографувати. Андрій тричі був пораненим. Останнього разу – на Куп’янському напрямку.
«Я – кулеметник. З моїми хлопцями ми були 15 місяців на нулі. Мені прилетіло, з ноги витягнули п’ять осколків. Прошило спину, живіт. У Дніпрі була реанімація. Далі – три операції й лікарні в Луцьку, Володимирі. А от Романович мені поміг, щоб я сюди приїхав на реабілітацію. Тут дуже добрі психологи, медичні сестри. Я вже навіть ходити можу, можу й до своїх на вихідні поїхати», – розповідає Андрій.
Поряд стоїть військовий на милицях і питає у медиків, як швидко йому знімуть гіпс. Каже, що дуже хоче навідатись додому. Валерій – з Миколаївської області. На передовій займається доставлянням продуктів та евакуацією людей. Під скид з ворожого «мавіка» і дронів потрапив з побратимами, коли вивозили своїх.
«Поки був больовий шок, то вибирались. Усі були підбитими. Троє поранених. Коли добрались до медиків, нас перебинтували, а далі я вже нічого не пам’ятаю… Про що мрію? Аби швидше закінчилась ця війна, бо щодня гине цвіт нашої нації… Вдома я не був понад рік», – зізнається Валерій.
У Києві він майже не вставав з лікарняного ліжка. Позаду в нього – теж кілька шпиталів та операцій, щоб зібрати ногу й урятувати внутрішні органи. У Долині реабілітація Валерія лише починається.
СЛУЖБУ ПРИСВЯТИВ ЗАГИБЛОМУ ТОВАРИШЕВІ
На одному з тренажерів реабілітаційного відділення вправно працює хлопець. На вигляд – зовсім юний. Знайомимось. Це 22-річний Богдан, який лише другий тиждень проходить відновлення. Каже, пішов у ЗСУ в дев’ятнадцять.
«Службу я присвятив своєму товаришеві, який загинув під час АТО. Застав я і повномасштабне вторгнення. Найважче було на Запорізькому напрямку. Тяжко тоді було, особливо тяжко бачити, як гинуть побратими. Ті, яким довіряв, які були опорою в житті… Мав дві контузії і зламане ребро. Бувало таке, що не міг стати на ногу. Але професіоналізм лікарів тут усім нам помагає», – запевняє Богдан.
Він просить нас подивитись на картини військових, які вони створили разом з волонтерами, щоб продати на аукціоні. Каже, що так вони, скалічені й поранені, проходять реабілітацію й одночасно допомагають фронту і побратимам. А ще Богдан власноруч створив карту України для Долинської лікарні, де військові, які тут відновлюються, залишають свої шеврони на згадку.
«Долина – маленьке містечко, але тут приймають військових з усієї України, і це важливо», – упевнений Богдан.
ДОБУДОВА Й ЛІТНІЙ МАЙДАНЧИК
«Багато військових до нас приходять не вперше. Їх лікування – це тривалий період. Їхні внутрішні ресурси і терпеливість щодо одужання виснажені, і тому останні випадки стали більш складними, ніж були в перший період війни», – констатує медична директорка Долинської лікарні Оксана Карбівська.
Вона зауважила, що військовим, за потреби, можуть тут зробити й оперативні втручання. Щоправда, лише на етапі підготовки до відновлення.
«Переважно це робота травматологів. На реабілітацію пацієнта приймають без ран. Тому наша команда реабілітологів працює і в інших структурних підрозділах, де готує військових та інших пацієнтів до відновлення», – додає директорка.
Нині в Долинській лікарні медики вже відчувають брак приміщення для реабілітації, а тому підготували для цієї послуги інший простір. Їх підтримала і місцева влада. На ремонтні роботи з бюджету вже скерували 3 млн грн. У проєкті – облаштування відділення на першому поверсі адмінбудівлі з панорамними вікнами і просторими залами.
«З добудовою це буде площа понад 1 тис. кв. м. Хочемо ще облаштувати літній майданчик, зелену зону, щоб пацієнти могли відпочити на свіжому повітрі», – говорить Ольга Ільчишин.
Вона додає, що роботи ще вистачає і для облаштування доступності в лікарні. Адже корпуси тут старі, зведені ще за австрійської доби, тож потрібно розширити проходи в палати, щоб пацієнти могли вільно переміщуватися на колісних кріслах.
Щодо обладнання, то його, кажуть, тут достатньо. Хоча медики вже хочуть працювати з більш інноваційною технікою, яка має самоконтроль та управління, бо тоді лікар отримує додатковий час для роботи з пацієнтом.
«Тепер ми розглядаємо можливість створення Опікунської ради в лікарні, яка б допомагала нам розвиватись і виходити на вищі рівні. Тут постає питання не лише коштів, але й просування закладу – допомога в налагодженні різних комунікацій, роботі з вишами та міжнародні проєкти», – зазначає Ольга Ільчишин.
Уже у новій Стратегії Долинської багатопрофільної лікарні ставлять за мету поліпшення якості медичних послуг, комфорту в закладі та навчання лікарів. А ще – створення колцентру та інших зручностей для пацієнтів.
Ірина Дружук, Долина – Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука
