Міжнародне партнерство та гроші на проєкти: досвід Копичинецької громади на Тернопільщині
Копичинецька громада на Тернопільщині відома тим, що має неофіційний статус «ковбасної столиці» України. Адже на її території – близько десяти великих та малих підприємств, які виготовляють м'ясну продукцію. А ще громади з усієї України приїжджають у Копичинці, щоб перейняти досвід міжнародних партнерств та залучення коштів від донорів.
Кореспондентка Укрінформу побувала у громаді й дізналася, як на футбольному матчі вдалося знайти місто-побратима, звідки взялася скульптура «Мустанг» та як перетворили покинуті будинки на домівки для ВПО.
«МИ СТВОРИЛИ ПОТУЖНУ КОМАНДУ ПРОЄКТНИХ МЕНЕДЖЕРІВ»
Щоб дізнатися більше про громаду, їду в Копичинці. Це затишне давнє містечко, розташоване біля міжнародної траси М-19. Ще у 1564 році воно отримало Магдебурзьке право. Про історичність міста свідчать і старовинні будівлі на вулицях, які відчутно дисонують з радянською спадщиною.
Спершу вирушаю в міську раду. Її очолює 32-річний Богдан Келічавий. Він – наймолодший мер в історії Копичинців. Після навчання в Естонії та Франції, роботи у Канаді він повернувся в Україну, щоб працювати в міжнародній програмі USAID DOBRE. Згодом, здобувши майже 50% голосів, очолив рідну громаду.
«У мені завжди боролися два світи – бажання вивчати міжнародну сферу і застосувати свої знання та досвід в Україні. Сьогодні я маю змогу поєднати ці два напрями. Розвиток міжнародного сектору став центральною стратегією нашої громади. Ми створили потужну команду проєктних менеджерів. До неї входять працівники міської ради, а також окремо долучені фахівці, які переїхали в Копичинці за час повномасштабного вторгнення. Велику міжнародну роботу робить дружина, яка виросла в Канаді, а тепер зі мною тут працює незалежною консультанткою. Щоб знайти висококваліфікованих фахівців, ми публікуємо свої вакансії на сайтах з пошуку роботи, у соцмережах, не обмежуємося своєю громадою. Хтось зростав професійно разом з нами, хтось переїхав у Копичинці з Тернополя та інших областей. Наприклад, головний лікар нашої лікарні – з Волновахи, а в громаді живуть проєктні менеджерки родом з Донецька та Запоріжжя. Для усіх працівників у міськраді організовуємо двічі на тиждень курси англійської. Завдяки такій сильній команді за минулий рік нам вдалося залучити міжнародну допомогу, яка майже дорівнює обсягові бюджету нашої громади, та розбудувати стосунки з партнерами, які нам довіряють», – розповідає Богдан Келічавий.
Приміром, за кошти міжнародних організацій, а це близько 400 тисяч доларів, відремонтувати будівлю Будинку дитячої та юнацької творчості та організували позашкільні заняття для дітей. У рамках проєкту з Румунією громада отримала понад 50 тисяч євро на оновлення системи освітлення міста. Також близько 10 мільйонів гривень на реконструкцію адмінбудівлі міської ради громаді надав Європейський інвестиційний банк.
ВІЗИТКА З М'ЯСА ВРАЗИЛА МЕРА З БЕЛЬГІЇ
У Копичинцях намагаються всіляко креативити, щоб заявити про себе. Ще до повномасштабного вторгнення міський голова виготовив свої візитки з… в’яленого м’яса. Запитую в пана Богдана, чи виправдала себе ця ідея.
«Вони дійсно мали успіх. І до повномасштабного вторгнення це була наша фішка. Саме завдяки цій візитці бельгійське Брюгге стало нашим побратимом. Це велике й багате місто. Порівняно з нами – зовсім інший масштаб. Але завдяки тому, що сіті-менеджер цього міста скуштував нашу візитку – і йому сподобався смак м’яса, ми почали з ними співпрацювати», – з усмішкою розказує мер.
Загалом Копичинці мають сім міжнародних міст-побратимів в Італії, Швеції, Туреччині, Бельгії, Норвегії, Великій Британії. Також невдовзі планують налагодити співпрацю з Німеччиною та Нідерландами.
«Кожне місто-побратим і кожне партнерство – це окрема історія. Наприклад, з мером з Італії я познайомився на благодійному футбольному матчі між збірними мерів України та Італії. Він був нападником, а я стояв на захисті, і так зав’язалося знайомство, а згодом – співпраця», – каже Богдан Келічавий.
Він упевнений, що, налагоджуючи відносини із закордонними містами, громади представляють всю Україну, формують її імідж.
«Тому тут важливо не бути в ролі прохача гуманітарки. Адже це – не головне. Якщо щось привозять, то ми, звісно, дякуємо за підтримку. Але насамперед налагоджуємо співпрацю. Приміром, кажемо, що в нашій громаді є фахівці з проєктного менеджменту, пропонуємо допомогу в написанні заявок, спільні проєкти», – додає керівник ТГ.
У Копичинцях вже побували мери міст-побратимів Каварцере (Італія) та Ліскерд (Велика Британія). Найближчим часом сюди приїдуть гості з бельгійського міста Брюгге. Також у планах – візит делегації зі Швеції.
СКУЛЬПТУРА «МУСТАНГ» ВІД ДРУЗІВ ЗІ США
Прогулюючись містом, можна побачити на одній з центральних вулиць скульптуру коня «Мустанг», яку створив американський скульптор Джим Долан. Її установили в лютому цього року.
«Ми маємо тривалу і дуже ефективну співпрацю з містом Бозменом та організацією Ukraine Relief Effort, яка підтримує нашу громаду. Зокрема, регулярно допомагає нашій лікарні обладнанням і медзасобами. Коли Джим Долан запропонував нашому містові подарувати свою скульптуру «Мустанг» як потужний символ свободи, єднання двох народів та підтримки, ми погодилися. Це було також важливо для наших партнерів з Ukraine Relief Effort, адже творчість Долана дуже популярна серед бізнесменів у США. Тому це допомогло залучити більше коштів для підтримки України», – розповів Богдан Келічавий.
За його словами, спершу жителі громади неоднозначно сприйняли цей подарунок. Однак тепер це вже знакове місце у Копичинцях, біля якого фотографуються чи який мають за орієнтир.
ВПО – ЦЕ ПОТУЖНИЙ ЛЮДСЬКИЙ РЕСУРС І ПІДСИЛЕННЯ ГРОМАДИ
З міськради вирушаю до Гуманітарного штабу, розташованого в приміщенні місцевої школи. Він створений після початку повномасштабного вторгнення задля допомоги переселенцям та військовим. На стінах тут – українські стяги з підписами бійців, подяки у рамочках, на стелажах – речі для захисників.
«На сьогодні ми зосередили свою увагу на допомозі жителям нашої громади, що служать у ЗСУ. Більшість волонтерів, які тут працюють, – внутрішньо переміщені особи. Ми залучаємо їх до різних ініціатив у громаді, адже це допомагає їм соціалізуватися», – розповідає керівник Гуманітарного штабу Арсен Келічавий.
Знайомлюся у штабі з подружжям Тетяною та Олександром. Вони приїхали з Харкова у березні 2022 року разом з двома синами.
«Ми тиждень просиділи з дітьми у підвалі, а коли почалися сильні обстріли, вирішили вивозити дітей. До Копичинців ми добиралися чотири дні. Тут нам добре, ми себе відчуваємо у відносній безпеці, знайшли нових друзів. Ми працюємо дистанційно на харківській фірмі. Водночас волонтеримо у штабі», – розповідає Тетяна.
У Гуманітарному штабі також облаштували громадську пральню за кошти міжнародних партнерів та коворкінг, де жителі громади можуть проводити різні заходи, а також працювати чи навчатися під час відключень світла завдяки наявності генератора.
ПОКИНУТІ БУДИНКИ СТАЛИ ДОМІВКАМИ ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
З початку повномасштабного вторгнення в Копичинецьку громаду переїхали понад 1500 людей. На сьогодні залишилося близько 850.
Багато проєктів, реалізованих за допомогою міжнародних організацій у Копичинцях, стосуються саме підтримки ВПО. Налагодити співпрацю з міжнародними організаціями допоміг благодійний фонд «Посмішка ЮА», який частково релокувався в Копичинці із Запоріжжя.
Спершу у громаді залучили міжнародну допомогу для покращенням умов у колективних центрах, де жили близько 200 переселенців. Їх облаштували у приміщенні дитсадка і будівлі, що належить церкві. Щоб зробити життя людей комфортнішим, оперативно відремонтували санвузли, опалення, облаштували бомбосховище завдяки підтримці благодійного фонду CORE , який виділив на це близько 100 тисяч доларів.
Згодом у Копичинцях вирішили допомогти переселенцям переїхати з колективних центрів в окреме житло, щоб покращити умови їх життя та допомогти інтегруватися у громаді. Місцевий благодійний фонд «Навколо», який створили місцеві жителі та переселенці, започаткував проєкт «Будинки для ВПО». Цю ідею також підтримав CORE й виділив 110 тисяч доларів на його реалізацію.
«Міська рада надала нам список із 300 будинків, де ніхто не живе. Ми відібрали з них 27, що придатні для швидкого відновлення і власники яких згодні їх надати для проєкту. У будинках установили системи опалення, водопостачання та водовідведення, облаштували санвузли, замінили дахи, на подвір’ях викопали криниці. У перелік робіт не входив косметичний ремонт», – розповів фінансовий менеджер проєкту Руслан Бабіч.
Сьогодні у цих будинках вже живуть люди. Протягом року родини ВПО не платять кошти за оренду, лише за комунальні послуги.
Руслан з дружиною Оленою та двома синами Максимком і Ромчиком також переїхав із Запоріжжя у Копичинці в 2022 році. Як сім’я ВПО, вони отримали можливість оселитися в одному з будинків, відновлених в рамках проєкту.
Паралельно із CORE організація Ukraine Relief Effort із Бозмена й волонтер та архітектор зі США Майкл Бем відремонтували ще п’ять будинків для переселенців.
ІЗ ХАРКІВЩИНИ ПЕРЕВЕЗЛИ ВИРОБНИЦТВО В КОПИЧИНЦІ
Громада стала прихистком не лише для переселенців, а й для релокованого бізнесу. Мені вдалося побувати на виробництві меблів, яке переїхало на Тернопільщину з Харківської області у 2022 році. У цеху кипить робота – на сучасному високотехнологічному обладнанні тут створюють деталі до майбутніх меблів.
«Наше підприємство було за 10 кілометрів від Харкова з боку російського кордону. Нас почали обстрілювати з першого дня повномасштабного вторгнення. Багато обладнання було пошкоджено. Ми шукали місце для переїзду в багатьох регіонах України. Саме в Копичинцях було приміщення, яке нам підійшло для виробництва», – розказує власник підприємства Олександр Сідельник.
Обладнання перевезли завдяки державній програмі з релокації підприємств. Переїхали також частина фахівців із Харкова.
«Сьогодні на виробництві працює 40 людей, з них 10 – ВПО. Ми виробляємо меблі для шкіл та дитсадків, офісів. Поступово вдалося відновити половину наших потужностей», – ділиться пан Олександр.
Після перемоги підприємство на Харківщині планують відновити. Однак у Копичинцях виробництво також залишиться.
НАЙФЕСТИВАЛЬНІШЕ СЕЛО УКРАЇНИ ОБ'ЄДНАЛОСЯ ДЛЯ ДОПОМОГИ ЗСУ
Також мені вдалося завітати в найфестивальніше село нашої країни - Яблунів Копичинецької громади. Воно потрапило у Книгу рекордів України завдяки тому, що тут проводили мистецькі фестивалі, пов’язані з чотирма порами року: навесні – «А в Яблунові яблуні цвітуть», улітку – «Яблуневий Спас», восени – «Золота осінь в Яблунові», а зимою – «З колядою в Яблунів».
«Коли почалася повномасштабна війна, то, звісно, нам усім було не до фестивалів та веселощів. Село об’єдналося в допомозі ЗСУ. Сьогодні понад 40 наших жителів захищають Україну. Ми робимо все можливе, щоб їм допомагати. Налагодили виробництво буржуйок, збираємо кошти на різні потреби, у школі плетуть маскувальні сітки. Тож замість фестивалів організовували благодійні концерти для зборів коштів на ЗСУ», – розповідає староста села Андрій Балабух.
Яблунів уже втратив на війні п’ятеро своїх жителів, які стали на захист України. Щоб вшанувати їх пам’ять, у місцевому ліцеї встановили меморіальні дошки кожному з них.
«Сьогодні ми робимо все, щоб наблизити перемогу. А після перемоги України обов’язково відродимо наші фестивалі», – каже Андрій Балабух.
Копичинецька громада на Тернопільщині налічує 11 сіл (з них шість мають статус старостинських округів) і 12-те – місто Копичинці, де загалом проживає трохи менше ніж 14 тисяч мешканців.
У виступі одного з експертів з децентралізації я почула фразу, що успішна громада – не завжди велика територія. Насамперед це – люди. Думаю, така теза дуже точно описує Копичинецьку громаду на Тернопільщині, жителі якої навчилися знаходити можливості та ресурси для її розвитку та змін на краще.
Юлія Томчишин, Тернопіль – Копичинці
Фото авторки й ті, що надала Копичинецька міська рада
