Смачна краса: Житомирянка з порушеннями слуху створює вишукані десерти

28-річна Дарія Твардовська з Житомира народилася з порушеннями слуху і талантом художниці. Дівчина здобула дві освіти: кухаря-кондитера та художника-вітражиста і тепер поєднує їх. Розпочинала з розпису шоколаду, згодом вдосконалювала технологію желе з 3D-квітами, а нещодавно взялася за створення японських десертів, які з фантазією декорує.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з кондитеркою та її татом про те, наскільки важливо вчасно помітити й розкрити талант дитини, перетворивши його на власну справу, а також про інклюзивність та можливість самореалізації людей з інвалідністю.

ДІВЧИНКА З ТОНКОЮ ДУШЕЮ І ХУДОЖНІМ ТАЛАНТОМ

Ми зустрічаємося з Дарією та її татом Сергієм у одній із кав’ярень у центральній частині Житомира, куди вони саме доставили партію японських десертів. Баристка акуратно розкладає смаколики на вітрині й через прозоре скло помічаю, як яскраві усміхнені гарбузики, делікатні листочки і квіти ніжних кольорів вписуються у картинку за вікном, де жовтіють берези та квітнуть хризантеми.

- Дарія – найстарша з трьох наших дітей, – розповідає Сергій Твардовський. – У неї тонка душа і фізіологічно вона така ж. Пам’ятаю, коли сповивав доньку і торкався її ніжних пальчиків, у мене навіть був страх, щоб не зробити їй боляче. Ми з дружиною навчали Дашу плаванню. Вона не реагувала на команди, тоді й запідозрили, що донька не чує, хоча в пологовому цього не встановили. Звернулися до лікарів, які підтвердили наші здогадки.

Згодом батьки помітили, до дівчинка гарно малює та ліпить із пластиліну, тож вирішили розвивати її талант. Витратили чимало часу та зусиль, щоб знайти вчителя, який навчить доньку малювати. Провідницею Дарії в художній світ та людиною, яка знайшла до неї підхід, стала вчителька образотворчого мистецтва й популяризаторка зеленого туризму Інна Величко. Вона навчала дівчинку впродовж чотирьох років.

Талант Дарії продовжила розвивати художниця та книжкова ілюстраторка Катерина Дацун. Саме на її заняттях дитина захопилася анімацією.

Сергій Твардовський згадує, як після перегляду фільму «Титанік» донька пішла в свою кімнату і через кілька годин вийшла із зошитом на 48 аркушів, розписаним коміксами про стрічку.

Дарія навчалася у двох школах-інтернатах, після чого здобула освіту кухаря-кондитера у Житомирському вищому професійному училищі-інтернаті. Тоді батьки не думали, що саме цей фах стане її професією.

УСЕ РОЗПОЧАЛОСЯ З РОЗПИСУ ШОКОЛАДУ

Коли Дарія закінчила училище, власниця однієї з житомирських кав’ярень одразу запропонувала їй роботу. Дівчина розписувала шоколад, – їй це добре вдавалося завдяки терпеливості й наполегливості.

- Ця робота подобалася доньці, але вона все одно хотіла стати художницею. Якось Даша поїхала у Львів на конкурс шоколатьє, де було 37 учасників з України та з-за кордону. Посіла шосте місце. Такий результат був для неї досягненням, враховуючи те, що вона тільки чотири місяці пропрацювала в кав’ярні й не мала великого досвіду. Під час тієї поїздки донька настільки закохалася у Львів, що пішла навчатися на художника-вітражиста у Львівське вище професійне художнє училище, – каже тато.

Із вітражами в дівчини не склалося, адже вона часто ранила об гостре скло тонкі пальці, які до цього створювали малюнки та візерунки на шоколаді. Та й роботи за новим фахом у Житомирі Дарія не знайшла. Натомість почала створювати десерти, на які її надихали вітражі. Це були 3D-квіти в желе. Нове захоплення потребувало часу, але для дівчини було ніби розписом на м’якому склі, яке, на відміну від справжнього, не робить боляче.

Згодом вона пішла працювати до іншого житомирського закладу, що спеціалізується на виготовленні крафтового шоколаду, – Дарія розписувала смаколики.

НОВЕ ЗАХОПЛЕННЯ – ЯПОНСЬКІ ДЕСЕРТИ З АВТОРСЬКИМ ОЗДОБЛЕННЯМ

Повномасштабна війна змінила життя сім’ї Твардовських. Тато, кадровий офіцер, приєднався до лав 1-ї Окремої бригади спеціального призначення ім. І.Богуна, був психологом в одному з батальйонів. Натомість дружина з Дарією евакуювалися до Словаччини.

Там дівчина працювала на шоколадній фабриці, була помічницею кухаря в кафе, пробувала себе й на інших роботах. Але вона прагнула творчості. Коли тато звільнився із ЗСУ, то запропонував доньці повернутися в Житомир. Нещодавно вона приїхала в рідне місто.

Тепер Дарія захоплюється створенням молочних японських десертів із рисового борошна.

- У тому, що я взялася за виготовлення японських десертів, поєдналося кілька чинників, – ділиться кондитерка. – Мені дуже подобається Японія, а ще я захоплююся аніме. Оскільки з дитинства мене приваблює ліплення, то вирішила перенести це все у молочні японські десерти. Вони дуже ніжні й не надто солодкі. Готую за рецептурою, а от декорую вже так, як мені хочеться. У своїх десертах я використовую  якісні інгредієнти.  

Сергій розповідає, що познайомився з власником кав’ярні, яка нещодавно відкрилася в Житомирі. За збігом обставин, він виявився сином загиблого побратима. Власник кав'ярні дізнався про хобі Дарії, спробував її десерти і запропонував співпрацю. Нині кондитерка створює для цієї кав’ярні моті, молочні японські десерти та 3D-квіти в желе.

- Перші зароблені за десерти гроші стали для доньки своєрідним визнанням та мотивацією. Вона відчуває себе потрібною, коли бачить, що за її працю готові платити. У її десертів уже з’явилися фанати, – говорить Сергій.

На завершення розмови запитую в нього, наскільки, за спостереженнями, місто, інфраструктура та суспільство готові приймати таких людей, як його донька.

- Коли ми говоримо про інклюзію, вона розпочинається із сім’ї. Без захисту сім’ї таким дітям важко, бо саме від найрідніших людей можна отримати підтримку й усвідомити свою потрібність. Ми з дружиною постійно шукаємо для доньки спосіб практичної реалізації і заробітку, щоб поступово зробити її самостійною.

Дівчина ділиться, що має багато ідей і хоче розвиватися. Вона сподівається, що з часом перетворить своє хобі на власну справу.

Ірина Чириця, Житомир
Фото авторки