Кропивницький: місто, де корифеї нервово п'ють каву

Навряд чи Кропивницький, розташований у самому серці України, спадає на думку першим, коли говорять про індустріальні чи туристичні осередки. Цей обласний центр доволі скромний як за кількістю населення (на 1 січня 2022 року – близько 219 тисяч осіб), так і за обсягами виробництва (має 70 із лишком підприємств). Утім, це все ж промисловий, а ще – культурний центр на Кіровоградщині.

Місто, засноване за імперських часів, розбудоване навколо фортеці святої Єлисавети та згодом найменоване Кіровоградом на честь радянського ката Кірова, нині живе боротьбою із сенсами, які закладала ворожа влада. Його мешканці працюють, створюють, допомагають постраждалим від війни і самі воюють проти рашистів, – із любов'ю до свого міста й України. Тут – свої радощі і проблеми, про що розповідає кореспондентка Укрінформу.

ПОТУЖНИЙ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ХАБ

Ще з 2014 року Кропивницький став прихистком для людей, які рятувалися з Донеччини та Луганщини, а також місцем, де чекають на воїнів. Зокрема, саме бійці 3 окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, що дислокується у Кропивницькому, були серед тих, кого тепер називають кіборгами за відважну оборону Донецького аеропорту. Одне з болючих питань для містян – вшанування бійців, які повертаються «на щиті». Церемонії прощання проводять на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища, але громада вже не раз закликала міську раду дати можливість прощатися з військовими у середмісті. Щодо цього були звернення та петиції. Виникали питання також про облаштування Алеї героїв чи іншого місця, де вшановуватимуть пам'ять загиблих на війні з Росією. У міськраді планували встановити екран, де транслюватимуть інформацію про воїнів. Але наразі з реалізованого – тимчасова інсталяція на площі Героїв Майдану.

Реконструкція самої площі залишається актуальною з часів Революції Гідності та знесення пам'ятника Кірову, утім, через повномасштабну війну її відклали на невизначений термін.

З огляду на певну віддаленість від лінії фронту місто стало потужним волонтерським хабом ще із самого початку російської агресії. А в перші дні повномасштабного вторгнення для організації роботи волонтерів у парку біля річки Інгул – Козачому острові – цілодобово працювали намети для збору допомоги військовим. На сайті міськради офіційно зазначені 26 волонтерських організацій, серед них – ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького», волонтерський центр «Разом ми сила», спільнота «Годуємо патріотів», ГО «Десяте квітня». Але, звісно, таких ініціатив у місті набагато більше.

Одна з найбільших волонтерських організацій – «КропХаб». Тут не просто збирають кошти для потреб військових. «КропХаб» давно став культурним осередком, місцем, де надають психологічну допомогу, де зустрічаються кропивничани, – як військові, так і цивільні.

ТЕАТР ЯК СИМВОЛ МІСТА

Розповідаючи про культурне життя Кропивницького, найпершим хочеться загадати обласний музично-драматичний театр імені Кропивницького, оскільки він є знаковим і для сучасного мистецького дозвілля, і для культурної історії. Театр відкрили ще у 1882 році, його засновник – драматург, театральний режисер, актор Марко Лукич Кропивницький. У підросійській Україні це був перший такого високого рівня професійний театр, що спеціалізувався саме на українськомовному репертуарі. Тому й тепер його неофіційна назва – «Театр корифеїв».

Театр періодично стає ще й місцем політичних інтриг та пов'язаних із ними «вистав», які не надто приємно спостерігати. Зокрема, нещодавно Кіровоградська обласна рада сповістила, що тимчасовим виконувачем обов'язків директора-художнього керівника театру призначили Антона Шурпіка, який працює тут близько 10 років. Він замінив на цій посаді Євгена Лавренчука. Його теж призначали тимчасовим очільником, оскільки попереднього керівника закладу – Сергія Корнієнка – затримали за підозрою у хабарництві.

Корнієнка обирали за конкурсом, але зі скандалом. Оскільки херсонця В’ячеслава Вандрашека, який почав працювати в театрі вже під час повномасштабного вторгнення, звільнили у той самий період, коли змінили голову Кіровоградської облради.

Із цього приводу й досі тривають суди, а постійна зміна керівництва не найкраще впливає як на репутацію, так і на різноманітні аспекти життя театру. Упродовж кількох місяців до повномасштабної війни театр узагалі не мав директора: конкурси на посаду проводили, але безрезультатно. У цьому певну роль відіграли й «закулісні» інтриги. Але містяни мають думку, що театр – це не стіни, а люди, і підтримують своїх улюблених артистів та членів творчої трупи.

Актор та режисер обласного драмтеатру Євген Скрипник розповів про свій погляд на життя Кропивницького.

- Хочеться пригадати, як у перші місяці вторгнення моє місто кипіло допомогою і для фронту, і для вимушених переселенців. Тішить, що місто й область і нині допомагають. У Кропивницькому залишився особливий довоєнний спокій і затишок. Є чим пишатися і що любити, але є і з чим боротися. Хочеться вірити, що співвідношення буде невпинно рости в бік «любити», але для того кропивничанам треба працювати на себе, цікавитися і боротися за комфортний, успішний і привабливий образ міста, – каже Скрипник.

ЗАВІТАТИ ДО ЕТНОЛАБОРАТОРІЇ «БАБА ЄЛЬКА» 

Неподалік театру, на однойменній вулиці, Театральній, розташовується ще один улюблений заклад культури містян – етнолабораторія «Баба Єлька». Її заснували у 2018 році. Це осередок того, що знайоме більшості українців із дитинства. В етнолабораторії можна побачити скриню, вишиті рушники, отримати рецепти хрустиків, плачинд, вареників «із піском» (начинка – шкварки із цибулею) та інших смаколиків, які готують на Кіровоградщині.

Періодично тут можна послухати пісень, які ще де-не-де збереглися у селах регіону, побачити й затанцювати танці прабаб і прадідів. Усе, про що йдеться, записав чи зібрав в етноекспедиціях Кіровоградщиною колектив «Баби Єльки». І саме до етнолабораторії варто завітати всім, кому й досі здається, що Кіровоградщина не має унікальних культурних традицій.

- Я заповажала наше місто під час повномасштабного вторгнення, адже почала його сприймати «посерединці в золотій корзинці», – каже співзасновниця «Баби Єльки» Інна Тільнова. – Люди з інших міст ділились враженнями: харків'яни, приміром, казали, що Кропивницький – занедбаний і занадто спокійний, херсонці зауважували проблеми з комуналкою і деревами, переселенців із Запоріжжя захоплювала місцева архітектура... Мені все ще подобаються Кропивницький і Кіровоградщина, і я не маю планів звідси виїжджати.

Інна уточнює, що окрема любов до міста й містян у неї саме через проєкт «Баба Єлька», що надихає як колектив етнолабораторії, так і всіх, хто може долучитися чи просто спостерігати за їхньою діяльністю. Але кропивничанка висловлює думку і про мінуси: «Навіть по центру неможливо переміщуватися на кріслі колісному чи милицях. Місто занедбане, і не війна цього причина».

ВУЛИЦЯМИ КРОПИВНИЦЬКОГО: НЕ ЛИШЕ СУХІ ДЕРЕВА, АЛЕ Й ЯСКРАВІ СТІНОПИСИ

Серед питань, які порушують кропивничани, – вирубка дерев, проблеми з поливом, через що рослини засихають, тощо. У міській раді звітують і про висадку рослин, і про догляд за ними, і про штрафи за незаконно спиляні дерева. Але і з озелененням – не все гаразд, і це видно хоча б під час прогулянок містом. Утім, улітку на вулицях Кропивницького можна побачити людей із баклажками чи відрами з водою, – так вони намагаються врятувати саджанці.

Громада міста – тепер і люди, які рятуються від війни. Херсонці, донеччани, харків'яни та внутрішньо переміщені особи з інших міст і містечок не просто знайшли тут прихисток, а й активно долучаються до позитивних змін у Кропивницькому, а інколи й ініціюють їх.

Художник Олександр Брітцев – двічі переселенець. Переїжджав із Донеччини до Харкова, а вже звідти – на Кіровоградщину. Але тут він уже встиг прикрасити не одну будівлю стінописами. Серед них – 25-метровий «Україна – це свобода» та трохи менший «Корифей Марко», присвячений, власне, корифею –  Марку Лукичеві Кропивницькому.

- Я створив три мурали у Кропивницькому, в області – 4–5, якщо рахувати всі малюнки: і великі, і маленькі, які я зробив в екстерʼєрі, – каже Олександр Брітцев. – Кропивницький – гарне місто, тут є свій шарм, настрій та душа. Але потрібно розвиватися.

Архітектура Кропивницького у стилях неокласицизму, модерну, з елементами бароко та еклектики є доволі самобутньою. Серед окрас – будівлі Музею мистецтв (колишній Пасаж), Краєзнавчого музею (будинок Барського), Міської лікарні №3, музею Осмьоркіна та інші.

У середмісті Кропивницького неодмінно зустрінеш когось із друзів, знайомих, сусідів, колег, адже це – одна з улюблених місцин для прогулянок. Зранку вулиця Театральна – це запах кави, тут найбільше кав'ярень. Увечері на Театральній працюють ресторани, що не всі схвалюють, аргументуючи недоречністю під час час війни. Але саме тут можна знайти місцеві гастрономічні цікавинки: особливого коропа у сметані, ексклюзивні вареники, десерти та напої.

Кропивницький живе війною і горем, яке вона приносить, звуками роботи ППО і потребами армії, проблемами благоустрою і комунальних підприємств. Але водночас – театром та парками, виставками й колективними читаннями творів, затишним світлом кав'ярень увечері та бадьорим ароматом кави зранку.

Маршруткою, де не знаєш, чи почуєш лайку, чи побажання гарного дня, вулицями, де не завжди облаштовані тротуар чи пандуси, але все ж там лунає дитячий сміх, також центральною площею, яка, звісно, давно потребує реконструкції, але де підгодовують зграї голубів, радіють під час свят чи розділяють горе під час вшанувань.

У Кропивницькому можна побачити й необлаштовану набережну, і всохлі дерева, але є й доглянуті квіти, годівнички для птахів та поїлки для безхатніх котів. Зрештою, Кропивницький живе любов'ю містян. І тут вірять, що ця любов переможе не лише в боротьбі з місцевими проблемами, а й у нашій великій війні з Росією.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки