Минули 1000 днів повномасштабної війни, які наклали відбиток на усі сфери життя регіонів України. Зміни відбулися і в областях, на території яких ведуться бойові дії, і в тих, які вважають тиловими. Вінниччина за ці майже три роки перетворилася на домівку для сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб і стала другим ешелоном евакуації поранених захисників та захисниць. А також прийняла релокований бізнес і наразі забезпечує «економічний фронт» країни.

Про те, як воєнні реалії змінили Вінниччину, Укрінформу розповіла перша заступниця начальника Вінницької ОВА Наталя Заболотна.

ДОСІ ВЧИМОСЯ ПРАЦЮВАТИ В УМОВАХ ВІЙНИ

- Вінниччина за час повномасштабної війни суттєво змінилася...

- Так, і це дуже помітно, коли згадуєш перші дні. То був особливий момент, адже під вогонь ворога потрапила одразу вся країна. Зоною бойових дій стали території, які від нас за якісь сотню-півтори кілометрів. І ніхто не знав, що буде завтра. Ми усі живі люди, і ні в кого «шпаргалок» у разі  повномасштабного вторгнення не було. Адже з таким форматом збройної агресії вже багато десятиліть не стикався ніхто в Європі. Але державна посада повертає в реальність – твоя відповідальність за людей змушує вимикати емоції, особисте. Потрібно негайно ухвалювати рішення. У такому режимі працювала уся наша команда. Тепер і я знаю, що значить, коли ти відповідаєш за область.

- А тепер необхідні висновки вже зроблені? Адже ворог сильно тисне на сході, і його потенціал аж ніяк не вичерпаний.

- На жаль, тисне не тільки на лінії бойового зіткнення. Перепадає й нам, хоча від лінії фронту ми ніби й далеко. Фактично щоночі нас атакують «шахеди», а минулої неділі область вкотре постраждала від ракетного обстрілу. Знову атаки по енергетичній інфраструктурі. Знову був приліт у Ладижин, де фактично зруйнована база академічного веслування ДЮСШ. Місто довелося переводити на альтернативну систему теплопостачання. Те, що вона сьогодні у місті є, – ознака вимушеного досвіду, рішень та змін, які нам довелося ухвалювати і втілювати.

Кризове реагування – наше сьогодення. Ми постійно перебуваємо під загрозою влучань. Уже під час повномасштабного вторгнення начальники обласних військових адміністрацій отримали завдання в кожній області створити, укомплектувати та оснастити мобільні вогневі групи. Наша область успішно виконала це завдання. Тепер ці групи щоночі разом із іншими силами ППО прикривають наше небо.

З перших днів вторгнення й донині ми допомагаємо Силам оборони. Залучаємо бізнес, координуємось із волонтерами. Зокрема, у 2024 році на понад 51 млн грн ми закупили для військових частин майже 1100 БПЛА різних модифікацій: це і FPV, і Mavic Thermal, і Mavic Enterprise, а також 119 цифрових мобільних радіостанцій для мобільних вогневих груп. За сприяння підприємств, установ, організацій, малого бізнесу та волонтерів як гуманітарну допомогу передали ще 39 БПЛА, 10 РЕБів, 18 автомобілів, приціли, протигази, рації, шоломи тощо.

- Повернімося до забезпечення життєдіяльності області. Наскільки область готова до можливих блекаутів? Адже відключення світла знову поновилися. До того ж на порозі – зима.

- Можу сказати, що в усіх громадах стартував опалювальний сезон. Це було непросто. Ми прораховували різні виклики та можливі ускладнення його проходження. Тому всі громади підготували антикризові плани реагування за відсутності газу, електро- і водопостачання, а також надання телекомунікаційних послуг. Передовсім акцентували на забезпеченні альтернативними джерелами енергії. Наразі маємо у закладах освіти майже 1,1 тис. генераторів потужністю від 10 до 50 кВт. Для забезпечення функціонування 118 закладів охорони здоров’я – майже пів тисячі генераторів резервного електроживлення. Обласні комунальні заклади соціальної сфери, а їх 12, забезпечені 71 генератором.

Готові до роботи «Пункти незламності». Усе це зроблено задля того, щоб мінімізувати наслідки можливої надзвичайної ситуації.

АКЦЕНТ – НА РОЗПОДІЛЕНІЙ ГЕНЕРАЦІЇ

- Генератори – це, звісно, добре, але глобально вони ж ситуацію не врятують?

- Саме тому стільки уваги приділяється розвитку розподіленої системи генерації та альтернативної енергетики в області. Наприклад, триває робота над установленням сонячних електростанцій. Їх у нас вже понад 120 загальною потужністю понад 335 МВт. Також на Вінниччині працюють 32 малі ГЕС на понад 27 МВт і три біогазові установки (18 МВт). Лише у Вінниці відновлювальні джерела енергії використовують понад 70 субʼєктів господарювання. Сонячні панелі також є на кількох медзакладах та комунальній транспортній компанії.

Ще один важливий аспект, який допомагає підвищити нашу енергонезалежність, – це розвиток розподіленої генерації, зокрема, на базі підприємств теплокомуненерго. На об’єктах КП «Вінницяміськтеплоенерго» є п'ять когенераційних установок різної потужності, отриманих від міжнародних партнерів: USAID – Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ) та Міжнародної організації з міграції (МОМ). Важливо: Вінницька міська рада забезпечила те, що усі отримані установки на сьогодні влаштовані та вже працюють. Загальна їх потужність – понад 5 МВт. Цього достатньо, щоб забезпечити теплом і гарячою водою мешканців більш як половини багатоповерхівок Вінниці під час відключень електроенергії. Також очікується постачання когенераційних установок комунальному підприємству «Вінницяоблтеплоенерго» та на об’єкти Ладижина. Загалом протягом 2024–2025 років планується встановлення розподілених генерувальних потужностей: когенераційних газотурбінних та газопоршневих установок орієнтовною сумарною потужністю не менше ніж 190 МВт.

Також ми плануємо впровадити перші сім одиниць вітрової генерації загальною потужністю близько 50 МВт. Паралельно розвиваємо генерацію сонячної електроенергії в рамках проєкту енергостійкості нашого регіону. Це допоможе забезпечити електроенергією населення, комунальні підприємства та бізнес.

ПІДПРИЄМСТВА ПЕРЕХОДЯТЬ НА ПРОДУКЦІЮ, ПОТРІБНУ ТУТ І ЗАРАЗ

- До речі, про бізнес. Яка ситуація в економіці області?

- Як і всім, бізнесу тепер непросто. Це і питання логістики, які ускладнюють завезення складників і збут продукції за кордон. І проблеми з нестачею кадрів. Та й погодні умови цьогоріч аграріїв не потішили. Але наші підприємці, попри все, працюють. Я наведу лише одну цифру: за дев’ять місяців цього року вінницькі підприємства експортували за кордон свою продукцію на майже 1,5 млрд грн. Причому коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 2,39. Це набагато кращі показники, аніж торік. Хоча й не настільки добрі, як хотілося б.

Держава постійно розробляє та впроваджує різні програми для підтримки бізнесу. Наприклад, тільки аграрні підприємства за різними програмами отримали банківські кредити на загальну суму 5,7 млрд грн, а найбільше – за державною програмою «Доступні кредити 5–7–9%».

У межах ініціативи Президента України Володимира Зеленського на Вінниччині діє регіональна онлайн-платформа «Діалог влади та бізнесу». Такі зустрічі створені задля розв’язання проблем роботи бізнесу, які потребують цього на місцевому та державному рівнях.

Та й наші виробники адаптуються до нових реалій. Вони опановують нові технології і переходять на випуск продукції, яка потрібна тут і зараз.

Ось лише кілька прикладів. Знаєте, чого бракувало, коли ми на початку повномасштабного вторгнення мали відправляти продуктові набори у Київ? Фасувального устаткування. Тобто в нас було борошно, але в мішках. Війна навчила наших виробників із сировини робити продукцію, що в подальшому створює додану вартість.

Або ж візьмімо нашу вінницьку Промавтоматику, яка під час війни запустила виробництво портативних станцій швидкого заряджання для військових «Бандера пауер». Деякі моделі з лінійки «Бандера» вже навіть пройшли сертифікацію в НАТО.

Ще одна реальність – це поява в економічному просторі області майже 400 суб’єктів господарювання, які релокувалися до нас із зони бойових дій. Свій бізнес на Вінниччину перевезли кияни, харків’яни, херсонці… Ми допомагали таким підприємствам знайти місце, вирішити питання з підключенням до мереж, шукати персонал або житло для релокованого штату. Тобто обласна військова адміністрація була ніби «нянькою» для цього бізнесу. Зважаючи на те, що останнім часом посилились обстріли прикордонних областей, ми й сьогодні допомагаємо бізнесу, який шукає можливості зберегти потужності та розгорнути свою діяльність у нашій області.

У ДЕЯКИХ ГРОМАДАХ КОЖЕН П’ЯТИЙ – ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ 

- На Вінниччину перемістився не лише бізнес, а й сотні тисяч людей. Що із забезпеченням цих людей житлом?

- Якщо рахувати з лютого 2022 року, у Вінницькій області транзитом було розміщено понад 600 тис. людей, і це тільки офіційно. Статус ВПО отримали більше ніж 295 тис. осіб. Тепер в області з таким статусом проживає майже 145,6 тис. людей. Є такі громади, де вимушені переселенці – це кожен п’ятий. Як, наприклад, наприклад, у Погребищенській міській та Оратівській селищних громадах.

Варто зауважити, що кожен шостий з ВПО – це людина пенсійного віку. До того ж серед них понад 1800 малозабезпечених сімей і 342 – багатодітні. Понад шість з половиною тисяч – особи з інвалідністю. 

Це дуже велике навантаження на соціальну сферу області та медичну галузь. Лише до інтернатних закладів області було прийнято 509 осіб, на обслуговування яких з обласного бюджету використано 34,8 млн грн.

Для належного забезпечення всім необхідним внутрішньо переміщених осіб з лютого 2022 року на території Вінниччини працювало понад 30 міжнародних організацій. Вони дуже допомогли нам впоратися із цією ситуацією.

Значна кількість переселенців адаптуються, знайшли роботу і орендують житло. Більшість внутрішньо переміщених осіб проживають у приватному секторі – це понад 143 тис. осіб. Загалом у місцях тимчасового проживання наразі мешкають 863 сім’ї, а це понад 2,1 тис. людей. Найбільше приміщень для тимчасового проживання зосереджено у закладах освіти, соціальної сфери та охорони здоров’я, а загалом маємо їх 60. Завдяки співпраці з міжнародними організаціями там вдалось провести ремонтні роботи, а також облаштувати їх пральними та сушильними машинами, бойлерами та дрібною побутовою технікою, меблями, посудом тощо.

Проблема забезпечення ВПО житлом усе ще гостра. Наразі в області загальна площа наявного фонду житла для тимчасового проживання ВПО становить майже 5,5 тис. квадратних метрів. Це 17 приміщень.

Щоб у людей з-посеред ВПО були гідні умови проживання, використовуємо усі можливості. Наприклад, в Агрономічній, Ладижинській та Хмільницькій громадах з ініціативи Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та за підтримки МОМ розпочато реалізацію проєкту «Покращення житлових умов для внутрішньо переміщених осіб», у рамках якого планується будівництво житла для осіб, постраждалих від війни. Загалом на Вінниччині буде збудовано понад 400 квартир.

Окрім того, у багатьох громадах області затверджені й діють програми соціально-економічного розвитку та інші, в яких одним із пунктів виконання є підтримка внутрішньо переміщених осіб, зокрема і вирішення їх житлової потреби. У Вінниці, наприклад, люди з-поміж ВПО ще з 2022 року можуть скористатися міською програмою «Муніципальне житло» і придбати квартиру за цінами, нижчими від ринкових.

До того ж, як я вже казала, така кількість додаткових мешканців в області спричинила колосальне навантаження на нашу медицину. Вона зіткнулася з викликами, з якими раніше справи не мала. Основним завданням у перші дні повномасштабної війни було зберегти колективи кожного медичного закладу. А потім довелося переводити галузь на потреби, продиктовані воєнним станом.

МЕДИЦИНУ Й СОЦСФЕРУ ПЕРЕБУДОВУЄМО ПІД ЗАХИСНИКІВ

- У чому ці зміни полягають?

- Вінницька область стала першою в Україні, де фактично відразу створили єдиний медичний простір військово-цивільної медицини, забезпечили стабільне надання медичної допомоги військовим та цивільним. Створили мобілізаційний резерв та гуманітарний медичний хаб, який працює й до сьогодні.

Чотири заклади прийняли важких евакуйованих пацієнтів: Турбівська, Мурованокуриловецька, Дашівська, Чечельницька лікарні.

Загалом Вінниччина стала другим ешелоном евакуації поранених захисників та захисниць. Нашим медикам довелося працювати з травмами, які раніше вони вивчали лиш теоретично. На сьогодні 24 цивільні лікарні надають допомогу військовим.

Хочу наголосити, що, попри усі виклики, медицина розвивається. Ми створюємо потужну реабілітаційну мережу. Наприклад, на базі обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка діє Центр досконалості, один із шести таких в Україні. Тут проходять навчання фахівці як із області, так і з інших регіонів України.

Окрім того, реконструювали першу чергу Центру термічної травми та пластичної хірургії обласної клінічної лікарні ім. Пирогова і працюємо над другою чергою. Паралельно триває реконструкція приймального відділення.

За підтримки Міністерства охорони здоров’я України лікарні області отримали величезну кількість обладнання, зокрема й дороговартісне – апаратуру для КТ, МРТ.

- Чимало воїнів, які зазнали поранень, повертаються додому. Як обласна влада допомагає ветеранам адаптуватися у мирному житті?

- На мою думку, одна з наших найкращих практик у ветеранській політиці – це послуга соціальної адаптації ветеранів, ветеранок та членів їх родин. Упродовж семи днів наші захисники спільно із членами родини в санаторії адаптуються до цивільного життя, налагоджують стосунки зі своїми рідними, вчаться боротися з власними страхами та переживати ті емоції, які вони мають після звільнення зі служби. У санаторії з ветеранами працює команда фахівців, соціальних працівників та психологів, які пройшли спеціальне навчання та мають досвід роботи з військовими. Усього за цей період послугою з соціальної адаптації вдалося охопити 54 родини ветеранів, а загалом це 133 особи. Далі, на другому етапі, родину в громаді «підхоплюють» соціальні працівники і продовжують процес адаптації, дотримуючись «дорожньої карти», яку склали фахівці під час першого етапу.

Ще один заїзд для 12 таких родин проведемо до кінця року.

Також ми в області запровадили компенсаційну виплату за навчання учасників бойових дій та їхніх дітей. Ми пишаємося цим, бо Вінниччина – єдина область в Україні, де надається така допомога. Із 2016 року з обласного бюджету компенсовано оплату за навчання 2711 особам на понад 36 млн грн.

Окрім того, Вінниччина стала однією із пілотних областей із запровадження інституту помічника ветерана та єдиною, у якій цей проєкт прижився. Ми маємо уже 12 фахівців, які понад рік працюють у Вінницькій громаді, та ще 33 вакансії в інших громадах. Фахівці надають послуги ветеранам та отримують заробітну плату з місцевого бюджету.

До того ж у жовтні–листопаді 71 особа пройшла співбесіду з комісіями для відбору фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Із них 23 рекомендовані до працевлаштування. Рада повідомити, що цього місяця ще дев’ять громад, окрім Вінниці, працевлаштують у себе цих фахівців. На ці цілі уже до кінця тижня вони отримають відповідну державну субвенцію на понад 1 млн грн.

Ще хотіла б згадати проєкт «Незламні Вінниччини». Ми утворили при ОВА Координаційну раду з питань розвитку спорту ветеранів війни. До неї увійшли як представники спортивних федерацій області, так і самі ветерани. За спільною згодою ми придумали організувати перші обласні спортивні ігри ветеранів війни «Незламні Вінниччини». У них взяли участь представники не лише з Вінниччини, а й з Києва та ще чотирьох областей: загалом 120 учасників, які мали можливість спробувати себе в 11 видах спорту. Цей проєкт обласними іграми не завершується. Будуть спортивні події на рівні громад, районів та області упродовж усього наступного року.

Розвиток спорту ветеранів війни – надважливий напрям. Адже усі експерти впевнені у важливості спорту на шляху соціальної адаптації та інтеграції ветерана від військового до цивільного життя. Упевнена, що тут, окрім змагань та інших спортивних заходів, важлива системна робота та доступність спортивної інфраструктури, особливо для ветеранів з інвалідністю. Тому цьогоріч ми відкрили відділення та закупили необхідне обладнання для паравелоспорту, паравеслування. До кінця року створимо ще відділення для стрільби з лука.

- Наталю Михайлівно, а до чого за час війни особисто вам адаптуватись не вдалося?

- Найважче – втрачати людей. На жаль, багато вінничан віддали найцінніше за нашу незалежність, і перед ними ми в невідплатному боргу. Я ніколи не звикну вручати нагороди родичам загиблих. Я хотіла б дітям дарувати іграшки, а не ордени їхніх батьків…

Життя і здоров’я українських воїнів – ціна свободи на нашій землі. Вони мужньо тримають оборону, захищають кожного та кожну з нас. Аби діти могли ходити до школи, дорослі – на роботу, аби ми могли жити на своїй землі. Я вірю і сподіваюся, що всі 25 тисяч маленьких вінничан, які народилися за ці 1000 днів, «переростуть» війну.

Нам є для кого і заради кого жити й перемагати.

Антоніна Мніх, Вінниця
Фото Єгора Звонарьова

Реклама згідно з пунктом 3 статті 9 Закону України №270/96-ВР від 03.07.1996 і Закону України №2849-IX від 31.03.2023