Таврійський розпис: янголи, ляльки і рибки-мрійки

Миколаївці скучили за цікавими заходами – під час війни це рідкість. Тому ярмарок крафту і творчості «Таврійка єднає», який проходив нещодавно в Майстерні таврійського розпису, став неабиякою подією в культурному житті міста. На відносно невеликій площі він зібрав 15 миколаївських майстринь, які представили понад 1,5 тис. виробів ручної роботи.

А крім того, і майстрині, і гості поділилися з кореспонденткою Укрінформу своїми історіями про те, як мистецтво допомагає триматися в наші нелегкі часи.

ВІД БУЯННЯ ФАРБ РОЗБІГАЮТЬСЯ ОЧІ

Стільки красивих та вишуканих виробів в одному місці не часто побачиш. Я прийшла на ярмарок лише за пів години після відкриття, але тут уже було людно. Від буяння фарб очі розбігаються. Вишукані жіночі прикраси й аксесуари, кераміка, авторські іграшки, ляльки-мотанки, шопери, листівки, різдвяні дідухи та віночки, ялинкові кульки та свічники, писанки, етноприкраси, календарі, блокноти, шоколад, таврійські пряники – всього не перелічиш. Кожна майстриня, окрім вже традиційних для неї виробів, підготувала до цього ярмарку щось нове.

В око впадало те, що чимало різноманітних виробів були розфарбовані у стилі таврійського розпису. «Блакитноока таврійка» вже стала особливістю Миколаївщини, і дедалі більше майстрів долучаються до неї.

Серед усієї цієї яскравої атмосфери зустрічаю одну із організаторок ярмарку – менеджерку проєктів із регіонального брендування та соціального підприємництва ГО «Центр навчання і освіти дорослих «Південь» Руслану Сікаленко.

- Те, що ви зараз бачите, – підсумок нашого культурного року. Ми разом з ГО «Культурно-мистецька асоціація “Арт-Спокуса”» презентуємо найкращих майстрів Миколаївщини, що працюють як з таврійським розписом, так і в інших жанрах. Нам хочеться показати, наскільки талановиті наші люди, які, попри війну та інші негаразди, далі творять. А «таврійка» – це те, що нас усіх об’єднує. Тому цей захід і має таку назву, – каже Руслана.

ЗАРАДИ МРІЇ ХОТІЛА ЗРОБИТИ 1000 РИБОК

Багато власноруч виготовленої продукції у стилі таврійського розпису представляє майстриня Любов Паранюк: від горняток та свічок – до ніжних янголят та милих рибок. Саме вона у 2020 році взялася за те, щоб дати нове дихання старовинному розписові, який у середині минулого століття віднайшла та описала миколаївська дослідниця традицій народного мистецтва Євгенія Бондаренко.

- Кожен регіон пишається чимось своїм. Тривалий час вважалося, що на Миколаївщині нічого особливого немає. Але з’явилася «таврійка» – настінний розпис, унікальний тим, що має багато закодованих символів. Оскільки у сучасному світі стіни вже ніхто не розмальовує, ми почали розписувати дерево, тканину, робити вишивку. Сьогодні я працюю над тим, щоб залишити його на керамічних виробах. Адже глина дає змогу тривалий час зберігати красу, – ділиться майстриня.

Пані Люба родом зі села Куцуруба на Очаківщині, там жила і працювала. Та позаяк Куцурубську громаду майже щодня нещадно обстрілюють російські окупанти, жінка була вимушена переїхати до Миколаєва. Але те, що вона робить, нерозривно пов’язане з її малою батьківщиною.

- Коли я викладала декоративний розпис у Куцурубській школі мистецтв, то мріяла про електричне гончарне коло. Грошей на нього не було, тож я придумала, що робитиму рибки-сувеніри, продаватиму їх – і зароблю необхідні кошти. Щоб набрати відповідну суму, я мала виготовити тисячу таких рибок, але моя мрія збулася раніше! Тепер у нашій школі вже є таке обладнання, та я далі роблю рибки-мрійки з добрими очима. Сьогодні я мрію, щоб закінчилася війна і «таврійка» посіла своє місце в культурних традиціях Очаківщини, – зазначає пані Люба.

Поряд з нею демонструє свої вироби Аліна Мельник. Дівчина виготовляє красиві брошки з бісеру, намиста й каміння, зокрема за таврійськими мотивами.

- Я була у декретній відпустці, хотіла чимось займатися. Натрапила на ці брошки в інтернеті, дуже сподобалися. Спробувала робити – вийшло. Це розслабляє, надихає, а під час війни ще й допомагає відволіктися від поганих думок, – каже Аліна.

Я зичу своїм співрозмовницям творчого натхнення і прямую далі знайомитися з асортиментом ярмарку. Ось у рядок вишикувалися маленькі дерев’яні янголята – теж розписані у стилі «блакитноокої таврійки». Це роботи майстрині з Баштанки Алли Бондарєвої.

- Сама вона приїхати на ярмарок не змогла, але передала цих янголят. Частину з них ми відвезли у шпиталь нашим хлопцям, а ці реалізуємо на ярмарку – виручка від них піде на ЗСУ, – розповідає заслужена майстриня народної творчості України, відома миколаївська писанкарка Тетяна Ульянкіна.

Сьогодні вона презентує новинку – власний авторський подарунковий календар на 2025 рік «Віршовані писанки».

Коли почалася повномасштабна війна, майстриня змушена була виїхати з Миколаєва до Богуслава на Київщині.

- Там, де я жила, була страусова ферма. Саме тоді я почала робити страусові писанки. Коли працювала над ними, багато про що думала, вдавалася до філософських міркувань. У мене почали народжуватися вірші, хоча раніше я ніколи їх не писала, – ділиться пані Тетяна.

СОНЯХИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ

Спілкуючись з майстринями, я зловила себе на думці, що, попри передсвяткову атмосферу, у кожної з цих жінок є своя історія, пов’язана з війною.

Підходжу до столу з виробами, які підготувала для ярмарку майстриня з петриківського розпису Людмила Гацура. Тут краса на всі смаки: барвисті розписні скриньки, бочечки, дощечки, аксесуари, тарелі, магніти та інші потрібні чи просто гарні речі.

- Коли Миколаїв нещадно обстрілювали, я виїздила на Одещину, у місто Болград. Збиралася швидко, тож майже нічого не взяла зі собою. А там зіткнулася з неможливістю купити матеріали і певний час не працювала. А тоді знайшла в якомусь магазині маленьку коробочку фарб і пензлики. Дуже зраділа і почала знову творити. Це дуже допомагало, відволікало від тяжких думок, – розповідає майстриня.

Творчість – давно відомі ліки від душевного болю, зневіри, складних життєвих ситуацій. Дуже важливо це тепер, коли навкруги так багато горя і переживань.

Підтвердження того – життєва історія Світлани Бойкової-Калюжної, яка представила на ярмарку свої ляльки-мотанки з декоративним розписом. Про її творчість я чула і раніше, тож скористалася нагодою познайомитись. Жінка каже, що виготовляє ляльки вже понад 10 років. Це не просто іграшки – у кожній закладено глибокий обереговий сенс, закодовану молитву про сім’ю, добробут, мир, нашу Перемогу. Останнє для пані Світлани має особливе значення. Адже її син Артур, який з перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну від росіян у складі 36 бригади морської піхоти, зник безвісти в Маріуполі.

- Майже 1000 днів, як я не маю жодних звісток від свого синочка. Але надія на його повернення мене не покидає… На початку війни не було бажання щось творити, вважала це недоцільним. Але згодом зрозуміла, що це – моя арттерапія, вона рятує… Я робила мотанки у пікселі, з палаючою бавовною у вінку. Туди вставляла псалом 90, як захист. Їх було 20 штук, і вони розійшлися дуже швидко – поїхали в Америку, Польщу, Словаччину та інші країни. А ось це – Наталка-Полтавка, а це – Царівна-маяківна, виготовлена за легендами таврійського розпису. Поряд – таврійські янголи, які побували на виставці у Франції, – знайомить зі своїми ляльками майстриня.

Я прощаюся з пані Світланою і знову відчуваю захоплення нашими жінками, які, незважаючи на особисті життєві трагедії, не перестають радувати й дивувати своєю творчістю.

Серед таких і Олена Міщенко, що працює в техніці фелтінгу, або валяння з вовни. Її брошки, значки, кумедні пухнасті котики, рибки, гноми в різних варіаціях, ялинкові прикраси, а також витончені картини в стилі «вовняної акварелі» – справжні витвори мистецтва.

Не втримуюсь, щоб не придбати і собі симпатичного блакитного кита, виготовленого у техніці сухого валяння. Ми з Оленою колеги, тож трохи знайомі. Розпитую про її захоплення, а заодно – чи немає довгоочікуваної звістки від чоловіка Олександра, який вже понад два з половиною роки у полоні росіян. Зв'язок із ним перервався ще 12 квітня 2022 року. Відтоді від нього жодних новин. Але вона теж не втрачає надії, і допомагає у цьому творчість.

- Коли в перші місяці великої війни я реально не знала, куди себе прилаштувати, мені допомогла участь у британському проєкті для жінок-валяльниць. Ми робили жовто-блакитні брошки у вигляді соняшникового поля. Я тоді виготовила їх штук 300, працювала ночами, під звуки вибухів у Миколаєві… Вони всі розійшлися по військових частинах. У мене були сподівання, що коли близька мені людина це побачить на якомусь, можливо, блокпосту, то все зрозуміє… – ділиться особистим майстриня.

ПОМИЛУВАТИ ОКО І ВІДПОЧИТИ ДУШЕЮ

Поспілкувавшись з майстринями, цікавлюся враженнями від ярмарку у відвідувачів.

Ось жінка купує підсвічник з таврійським орнаментом. Це пані Тетяна. Каже, що давно хотіла мати такий, бо чула про цей розпис, але не було нагоди. Придбанням задоволена, а ще більше – атмосферою заходу.

- Тепер так мало позитиву, тож прихід сюди вже сам собою є віддушиною, – каже співрозмовниця.

Бачу ще одну відвідувачку, яка придбала оригінальний календар «Заквітчані маяки». Її звати Ірута Склярова, вона каже, що теж займається творчістю, тому знає багато тутешніх майстринь. Сьогодні прийшла підтримати їх і придбати оригінальні новорічні подарунки.

А ця відвідувачка довго розглядає вироби з кераміки. Це Тамара Анатоліївна, вона колись жила в Очакові. Тому коли дізналася із соцмереж, що буде такий ярмарок, приїхала подивитися на вироби з таврійським розписом, адже це нагадало їй дитинство, море.

Час за розмовами спливає швидко. Тож серед відвідувачів, яких стає чимраз більше, розшукую ще одну організаторку цього заходу – голову ГО «Культурно-мистецька асоціація “Артспокуса”», заслужену працівницю культури України Валентину Кривцову. У цій на вигляд тендітній жінці стільки внутрішньої сили і натхнення, що мимоволі захоплюєшся. Її син Артем теж із перших днів війни став на захист країни, воював у десантно-штурмовій бригаді, був важко поранений…

Цікавлюсь у пані Валентини її враженнями і чую таке:

- Я у захваті. Так багато людей, які підходять, дякують, обіймають… Це найвища нагорода. Цим підсумковим ярмарком ми хотіли показати, як наша «таврійка» розвивається, як уживається з традиційними видами мистецтва. А ще – акцентувати увагу на наших майстрах, роботи яких визнані не лише в нашій ккраїні, а й далеко за її межами. Адже багато цих виробів повернулися із численних виставок у Франції, Польщі, Німеччині та інших країн, де вони представляли Україну і показували нашу незламність. У багатьох цих роботах зашифровані символи, якими наші майстрині хочуть донести до кожної родини спокій, любов і нашу Перемогу.

Я покинула майстерню з гарними враженнями. Зустріч із цими талановитими людьми підсилила впевненість, що на зміну темним часам війни неодмінно прийде переможний мир.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото авторки