Запоріжжя — один із найближчих до фронту обласних центрів: лінія бойового зіткнення розташована приблизно за 20 км. Попри це, місто живе — тут встановлюють антидронові сітки та укриття від дронів, впроваджують додаткові сигнали оповіщення, будують підземні об’єкти та відновлюють будинки. Наскільки реально гарантувати безпеку міста в умовах щоденних атак? Чи достатньо для захисту робить влада? Що означає для міста зупинка промислового металургійного комбінату і чому медикам треба збільшити зарплату?
Про це і не тільки кореспондентка Укрінформу говорить з очільником Запорізької ОВА Іваном Федоровим.
Попереднє наше інтерв’ю ми записували в січні цього року в новому корпусі Запорізької міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги (№ 5). Зараз влада активно готується до нових викликів і нового опалювального сезону. Іван Федоров запланував робочий виїзд на один з енергетичних об’єктів, який захистили від дронів та КАБів і днями мають ввести в експлуатацію. Обговорили всі важливі безпекові моменти і виїхали на підстанцію разом.
ГНУЧКА СИСТЕМА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ
- Ми зараз бачимо фактично серце підстанції - трансформатор, який буквально заховали в укриття. Наскільки це унікальний обʼєкт?
- Це дійсно найдорожче, що є на підстанції, і те, що найскладніше знайти в разі пошкодження. Виробництво трансформаторів у середньому триває дев'ять місяців. Минулого року під час опалювального сезону майже на всьому правому березі була напружена ситуація - ворог цілий день атакував одну підстанцію. Якщо не помиляюся, по ній прилетіло понад 15 «Шахедів», і приблизно о 18:00-19:00 ворог досяг своєї мети - вивів з ладу трансформатор. Як наслідок - девʼята лікарня, опалення Бородинського мікрорайону, водопостачання правого берега залишилися без основного живлення. Ми швидко перевели все на генератори. Але, з іншого боку, ми розуміли, що приблизно 50 тисяч абонентів залишилися без світла. Тоді обленерго зробило майже неможливе - ввімкнуло трансформатор, і на ранок ми вийшли з блекауту. Це був дуже напружений і переломний момент. На вулиці було мінус 12, і ми розуміли: ще пʼять годин - і нам треба буде зливати воду з систем опалення… З лютого цього року ми змогли побудувати на підстанції декілька захисних споруд.
- Наскільки ці укриття міцні?
- Вони витримали атаку «Шахедами». Також поруч прилітав КАБ - і нічого. Такий захист підстанцій точно додасть нам потужності взимку.
- Таких захищених обʼєктів в місті одиниці?
- Не називатиму конкретні цифри. Це всі ключові трансформатори. Більше половини вже захищено, до зими захистимо всі. Зараз їх будівництва на фінішній стадії. Крім того, ми почали будувати підземні енергетичні обʼєкти. На двох трансформаторних підстанціях зводимо підземні конструкції. Такого ніхто в Україні не робив, ми це робимо першими і вперше.
- Щороку ми готуємося до важкої зими, але дивлячись на те, що ворог нарощує кількість обстрілів, здійснює комбіновані атаки, зима може бути дійсно важкою. Чи маєте ви сценарій дій на випадок, якщо ворог розіб'є підстанції, вдарить по об’єктах водо-, теплопостачання?
- Минула зима в Запоріжжі минула досить стабільно. Те, про що ми говорили, те й відбувалося. Наприклад, ми казали, що будуть графіки відключення. Згідно з графіком ми й подавали електроенергію. Говорили, що тепло буде, і воно було. Казали: якщо не буде електропостачання для водоканалів, то ми підключимо резервне живлення. Усе було стабільно й очікувано. Водночас ми знаємо приклади інших міст, де ситуація була нестабільною. У вересні минулого року ми провели великі штабні навчання, де моделювали ситуації та розробляли алгоритм дій на кожен конкретний виклик. Днями я особисто проводитиму велике навчання, яке триватиме близько чотирьох годин. Це виклик для всіх служб, це чіткі інструкції, згідно з якими всі мають реагувати. Також у нас має бути сформований мобільний резерв на випадок, якщо станеться щось неочікуване.
Пам’ятаєте, коли взимку ворог вибив одну з підстанцій? Ми підрахували, що нам треба три дні на її відновлення. Що ми зробили: привезли до будинків великі промислові генератори й запустили їх. Зараз мобільний резерв значно більший завдяки нашим міжнародним донорам. Ми - одна з небагатьох областей, які на 100% забезпечені резервними дизельними генераторами. Не буду розголошувати деталі, але скажу, що в нас є унікальний досвід, який зараз намагаються скопіювати всі. Президент України Володимир Зеленський та Уряд розуміють важливість підтримки прифронтових регіонів. Це свідчить про те, що держава не збирається віддавати їх ворогу, а продовжує забезпечувати їхнє функціонування попри постійні атаки.
ЗУПИНКА ЗАПОРІЖСТАЛІ З ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ - ТРАГІЧНА СИТУАЦІЯ
- Ворог атакував «Запоріжсталь». Для Запоріжжя це більше ніж завод, це - символ промислового характеру міста. Востаннє роботу «Запоріжсталі» повністю зупиняли через воєнні дії у 1943 році. Це, звісно, різні ситуації, адже тоді комбінат довелося фактично відбудовувати з руїн, а зараз ідеться про суттєві пошкодження. Втім, комбінат заявив про зупинку. Які наслідки для міста матиме та вже має зупинка «Запоріжсталі»?
- Сьогодні на “Запоріжсталі” працює понад 8000 співробітників. Але ми орієнтуємося не лише на них, а й на їхні родини. Крім того, із діяльністю заводу пов’язані безліч підприємств і підприємців. Тобто, від роботи цього холдингу в Запоріжжі залежить щонайменше 30 тисяч родин. Це дуже багато. Це зарплати, які є вищими середньої. Платник номер один у Запорізькій області - це Метінвест. Для нас його зупинка з економічної точки зору - трагічна ситуація. Ми в комунікації з Метінвестом і ми будемо допомагати їм усім, щоби швидше відновити виробництво.
ТРИМАТИ ЖИТТЯ В ПРИФРОНТОВИХ ГРОМАДАХ
- Житловий фонд руйнується через атаки швидше, ніж може відновитися. Чи має сенс зараз відновлювати будинки в Запоріжжі, якщо немає можливості їх захистити від повторного влучання?
- Від початку року ворог пошкодив у Запоріжжі 3000 будинків. Це не означає, що всі вони зруйновані, ні. Ідеться як про вибиті вікна в квартирах, так і про пошкодження після влучання КАБу в будівлю. Чи є сенс відновлювати, якщо руйнування серйозні? Моя позиція така: я намагаюся видавати житлові сертифікати там, де це можливо, щоб не витрачати бюджетні кошти на ремонти. Я завжди на цьому наполягаю, але є обʼєкти, де люди категорично проти.
- Навчальний рік розпочнеться вже менше ніж за місяць. Ви говорили, що з 1 вересня кількість учнів буде на 5-10% меншою. Чи треба продовжувати будівництво підземних шкіл та садочків?
- Минулого року 45% дітей, фізично присутніх у Запоріжжі, були одночасно забезпечені офлайн-освітою. Я вважаю, що 100% дітей мають бути забезпечені очним навчанням. Ми зараз дійсно бачимо зменшення кількості дітей на 5-10%, і саме тому нам потрібно більше підземних закладів. Ще один важливий момент - я слухав доповідь керівників відповідних департаментів щодо стану укриттів, яких в області 1300. Цілком доступними є лише ті, де балансоутримувачем є держава (місто, область) і які відчинені цілодобово. Тому я дивлюся на підземні школи й садочки як на споруди подвійного призначення. З одного боку - це освітній процес, і їх точно потрібно будувати, з іншого - це протирадіаційні укриття. Школи розташовані здебільшого серед багатоквартирної забудови, а підвали багатоповерхівок переважно не пристосовані для того, щоб використовуватися як укриття. Тому добудувати школи треба, а дитячі садочки - це надпотреба. Зараз три будуємо, і з 1 вересня ми перші садочки відкриємо.
Які аргументи ви можете назвати людині, яка має дитину і думає, чи не виїхати?
- Я вважаю, що ситуація може загостритися абсолютно по всій державі. Наївно думати, що в Україні є місце, до якого ворог не зможе дістати. Так, кількість засобів ураження, яка прилітала й прилітає по Запоріжжю, точно більша, але спроможність та стійкість системи в Запоріжжі та інших прифронтових містах точно краща, ніж у багатьох регіонах. Прифронтові регіони значно більше готові до погіршення ситуації і точно зможуть захистити краще. Ми сьогодні обговорювали на нараді за участю військових реактивні «Шахеди». Дальність їхнього польоту - 700 км. Куди вони долетять? Умовно - будь-куди. Я не маю права говорити: залишайтеся в Запоріжжі чи виїжджайте. Моє завдання як керівника області - максимально забезпечити безпечні умови. Це надзвичайно складно, бо викликів у нас дуже багато.
- Якщо ми говоримо про захист міста, то чи достатньо сьогодні робиться з боку влади?
- Є ті, хто вважає, що ми нічого не робимо, але щодня зранку я заслуховую звіти військових, щодня запитую: а скільки дронів чи КАБів не долетіло до Запоріжжя? Це нелінійне завдання. Кожен безпілотник, який летить, вимагає від нас певних дій: заглушити його РЕБом, збити, передати сигнал мобільним групам, аби вони його знищили, побудувати антидронову сітку чи ліквідувати ворожого пілота, який цей дрон запускає. Це багатокомпонентна робота, яка координується і виконується.
Днями до нас прилетіла «Молнія» на ШІ. Ми розбираємо з військовими, чому так сталося. Вони кажуть, що летіло їх п’ять, але чотири збили. На що я відповідаю: «Дивіться, для вас як військових результат знищення 80% - супер, а для мене як цивільного навіть одна «Молнія» - це вже погано». Ми багато чого робимо… хоча я розумію людей, які кажуть, що безпекова ситуація погіршилася, бо вона, обʼєктивно кажучи, стала гіршою. Будемо боротися до останнього.
- Чого не вистачає, аби було краще?
- Два тижні тому я закріпив всіх своїх заступників за прифронтовими районами: Людмила Бухаріна - за Вільнянськом, Руслан Мовчан - Комишувахою, Михайло Гнатюк - Біленьким, Михайло Семікін і Оксана Матвіїшина - Балабине. Навіщо? Наскільки ми будемо тримати життя там, настільки ми не будемо впускати війну в Запоріжжя. Раз на тиждень мої заступники працюють у громадах. Вони приділяють увагу проблемам відновлення комунікацій, звʼязку, інтернету, сполучення транспорту. Ми все маємо робити, щоби тримати там життя.
- Де точно перезимувати не вийде саме через неможливість оперативно відновлювати наслідки обстрілів?
- Думаю, що найскладніша ситуація в Біленькому. Ворог використовує Біленьке як полігон. На жаль, це так. Чому? Близькість фронту… умовно він через річку. Це найскладніша точка зараз для нас.
ЗБІЛЬШИТИ ЗАРПЛАТУ ЛІКАРЯМ, ЩОБИ ВТРИМАТИ
- Кілька тижнів тому ви призупинили планові госпіталізації в лікарнях. Чим викликане таке рішення?
- Ми бачили, що в певний період зросла інтенсивність прильотів КАБів. Одна атака КАБа - це умовно 50 постраждалих за годину. Ми розуміємо, що маємо бути гнучкими, і в лікарнях завжди мають бути вільні місця.
- Які проблеми ви бачите сьогодні в сфері медицини?
- Зараз я спілкуюся з міністром охорони здоровʼя, щоб лікарям на прифронтових територіях платили вищу зарплату. Якщо ми цього не зробимо, то їхній патріотизм вичерпається. Лікарів і медперсоналу й так бракує. Лікарі точно шукатимуть для себе безпечнішу та високооплачуванішу роботу. Це ж зрозуміло. А з медичного погляду в нас усе гаразд. Ми будуємо підземні лікарні, плануємо створити підземний діагностичний центр. Рентген, КТ та МРТ зараз розташовані на перших поверхах, а треба розмістити їх під землею. На лівому і правому берегах міста облаштуємо підземні приймальні відділення.
- Це коли буде? Терміни назвіть.
- Правий берег - весна 2027 року, лівий берег - чекаємо кошти від донорів. Все вже погоджено, але бюрократичні процедури - це катастрофа. На лівому березі це буде кінець наступного року, не раніше.
ЗНАЙТИ ГРОШІ НА ДОПОМОГУ ВІЙСЬКОВИМ І ПОВЕРНУТИ БАТЬКІВСЬКУ ХАТУ
- Минулого разу ви говорили, що звільнення одного з населених пунктів Запорізької області - це тема, якою ви живете. Це був амбітний план на 2026 рік. Рік ще не закінчився, але, найімовірніше, це не вдалося?
- Для мене ця мета була актуальною і два тижні тому. Все добре йшло, але…
- Що завадило?
- Ситуація у Донецькій області. Ми зробили багато роботи, за півроку деокупували 15 км територій, ворог має серйозні проблеми. Мені важко судити, бо я бачу свою картину, а військове керівництво - своє. Мета є. Ми це зробимо.
- Бачила у вас в кабінеті стенд з військовими шевронами і патчами. Хотіла б передати до вашої колекції кілька. За час війни спілкування з військовими стало для вас більше ніж просто роботою?
- З військовими в нас «вайб». Ми нічого в них не просимо, ми даємо. Сьогодні святкував день народження 253-й штурмовий батальйон, який здійснив дуже знакову для нашої області операцію. Сьогодні вже можна про це говорити. За участю цього підрозділу та сил ГУР було зачищено Приморське й Плавні. Начальник розвідки сказав, що найкраща допомога, яку вони отримували від регіонів, де несли службу, була саме в Запорізькій області. Це його цитата.
З військовими я проводжу 60% робочого часу. Ми маємо класну взаємодію - це і захист неба, і детальний аналіз кожного ворожого удару. Так, нам не все вдається. Але я вважаю, що військові самі не впораються. Це неможливо. Цивільні самі теж не впораються. Це також неможливо. А от разом - можемо. Допомагати й підтримувати військових - це мій обов’язок.
- Щоби більше робити, треба більше грошей?
- Так. У нас катастрофа з грошима. Зараз спілкуємося з Премʼєр-міністром, Міністром фінансів, очінькином Міноборони. Ми щороку виділяли по 2-2,5 мільярда гривень допомоги військовим. В 2024 році - це було нормально, у 2025 році - ще нормально. А от у 2026 році через зростання інтенсивності атак і дій на фронті у нас гроші закінчились. Ризики для нас зрозумілі. Якщо зараз не знайдемо гроші, то у нас будуть проблеми. Ми зараз шукаємо, як збільшити оборонний фонд.
- На завершення розмови поставлю питання, яке не встигла поставити минулого разу. Ви відчуваєте себе ВПО?
- Я точно відчуваю себе людиною, у якої немає дому. Мій дім в мене забрали. Найбільше, за чим я сумую на окупованій території - це за батьківським будинком. Ми переїхали туди, коли я був в першому класі. Батько сам його будував. Ми переїхали туди, коли там ще ремонту не було, ми поступово його робили. Вже потім їздив до батьків у суботу чи неділю, на обід до мами. Є вираз “батьківська хата”. Ось це воно. Це найбільше, за чим я сумую. Тож, я точно людина, у якої забрали дім і точно мій дім маю повернути. Це одна з найголовніших причин, чому я сьогодні на державній службі. Це правда. Я хочу повернути свій дім.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка, Укрінформ