8 квітня. Пам’ятні дати

Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) народився у Вільно, нащадок славетного козацько-старшинського роду, з якого вийшли два українські гетьмани: Михайло Дорошенко і Петро Дорошенко. Навчався у Варшавському, Петербурзькому, Львівському і Київському університетах. Був секретарем київської і заступником голови катеринославської «Просвіти», організатором сільських «Просвіт» на Катеринославщині. Очолював редакції декількох українських часописів. Викладав історію у комерційних школах Катеринослава і Києва. Після лютого 1917 року Дмитро Дорошенко – член Центральної Ради, крайовий (губернський) комісар Галичини і Буковини (березень – липень), а потім – Чернігівщини (серпень – листопад 1917). У травні – листопаді 1918 року Дмитро Дорошенко був міністром закордонних справ в уряді Скоропадського. Завдяки величезним зусиллям і здібностям Дмитра Івановича це був, безперечно, найплідніший період зовнішньополітичної діяльності України за весь час Української революції (1917-1920). Дорошенко домігся визнання Української Держави в багатьох країнах тогочасного світу. Він залучив до дипломатичної праці багатьох талановитих, досвідчених спеціалістів, йому вдалося створити понад 100 дипломатичних представництв Української Держави (посольств і консульств) у 22 країнах. Водночас іноземний дипломатичний корпус в Україні в той час був репрезентований 11-ма посольствами та дипмісіями, а також 33 консульствами з 20 країн світу. Дорошенку належить велика заслуга у підготовці дипломатичних документів, низки договірних актів з іноземними державами. За його активної участі у липні – серпні 1918 року відбулася ратифікація Берестейського мирного договору з країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини). Він також зумів вжити ряд важливих заходів, які змусили уряд генерала Сулькевича у Криму (що до цього проводив антиукраїнську політику) піти на переговори про форми державного об’єднання України (серпень 1918). У жовтні 1918 Дорошенко робив спроби вступити у переговори з дипломатичними представниками країн Антанти у Берні. В 1919 році викладав в Українському Кам’янець-Подільському університеті. З кінця того ж року жив в еміграції, де займався головним чином науковою і викладацькою роботою. Викладав історію України в Українському вільному університеті у Відні, Празі, Мюнхені і Празькому університеті, на факультеті православної теології Варшавського університету тощо. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі. Дмитро Дорошенко – автор близько тисячі праць з історії України, зокрема її міжнародних відносин, а також з проблем історіографії, джерелознавства, культури, літератури. Його чотиритомний твір «Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920)» посідає визначне місце в українській мемуаристиці, а двотомний «Нарис історії України» є вінцем його праці як ученого-історика. Помер і похований Дмитро Дорошенко у Мюнхені.

Сьогодні Міжнародний день ромів. День був встановлений на І Всесвітньому конгресі союзу ромів (International Rom Committee, IRC), що відбувався в Лондоні 8-12 квітня 1971 року. Тоді ж був затверджений і їхній національний прапор – синьо-зелене полотнище з червоною чакрою (колесом) посередині. Кольори прапора символізують небо і землю, а червоне колесо – кочове життя, а ще підкреслює зв’язок ромів зі стародавніми індоаріями. На сьогодні в світі мешкає близько 18 мільйонів циган. Із них понад 10 мільйонів – на території ЄС. Цигани переважно кочовий народ (частково осілий), що має праіндійське коріння, мешкає в Європі (головне скупчення в Румунії, Словаччині, Угорщині), в Західній Африці, Південній і Північній Америці, Австралії. Цигани послуговуються циганською мовою, яка є однією з індійських (індоарійських) мов. Достеменної дати  циганської міграції в Європу не існує. Науковці схиляються до думки, що це було приблизно Х–ХІІІ століття – саме тоді на території Європи (переважно на її південних землях) почали з’являтися роми. Впродовж декількох століть європейці помилково вважали циган єгиптянами. І по сьогодні так їх називають англійці (англійське gypsies це спотворене від слова egyptians), іспанці (gitanos, що теж походить від  egiptanos – «єгиптяни»), а угорці називають циган cigany або ж pharao-nepek (фараонове плем’я). Українці теж досить добре знають циган, адже на території нашої країни вони з’явилися приблизно з ХV століття. Згідно з офіційними даними, в Україні мешкає майже 48 тисяч циган. Називаються і неофіційні цифри – понад 100 тисяч. Найбільше їх на Закарпатті – до 20 тисяч (до речі, це єдина область, де роми проживають компактно). За будь-якої влади цигани зазнавали утисків і дискримінації. Їх змушували залишати кордони тієї чи іншої держави, видавали закони про примусове оселення, або й взагалі знищували. Під час Другої світової війни нацистами було вбито понад мільйон ромів (щороку 2 серпня відзначається Міжнародний день голокосту ромів). В Україні останнім часом ставлення до представників цієї національної меншини значно погіршилось – соціологи констатують, що українське суспільство стало менш толерантним.

Ювілеї дня:

325 років від дня народження Джузеппе Тартіні (1692-1770), італійського скрипаля, композитора, педагога, музичного теоретика. За фахом юрист, але все своє життя присвятив музиці. Очолював (з невеликими перервами) оркестр капели в базиліці Сант-Антоніо, регулярно виступав як скрипаль-соліст. Концертував також у Венеції, Мілані, Неаполі, Флоренції та інших містах Італії. В 1723 році в числі кращих музикантів Європи був запрошений до Праги для участі в музичних святкуваннях з нагоди коронації Карла VІ. Тартіні зробив значний внесок у розвиток класичних інструментальних жанрів сонати і концерту, збагатив засоби виконання на скрипці. Йому належить понад 350 творів, переважно скрипкових (концертів з оркестром, сонат для скрипки, квартетів та ін.). Організував у Падуї музичну академію, в якій навчалися не лише італійці, а й іноземці.

125 років від дня народження Мері Пікфорд (1892-1979), американської актриси, зірки екрану 1910–1920-х років. У театрі почала виступати з 5 років. В кіно дебютувала у 1909. Серед кінострічок, які принесли Пікфорд світову славу, – «Нью-йоркський капелюшок» (1912), «Бідна маленька багачка»  (1916), «Маленька принцеса» (1917), «Поліанна» (1920). Створила образ наївної дівчинки, американської «попелюшки». Була організатором і власником багатьох кіностудій (зокрема, «Пікфорд філм корпорейшен», 1916; «Юнайтед артіст», 1919, разом із Чапліном, Гріффітом і Фербенксом). Після 1933 року грала в театрі й виступала як продюсер. Мері Пікфорд стояла біля витоків створення Американської кіноакадемії й брала участь у розробці дизайну головної кінонагороди США – «Оскара». Написала автобіографічну книгу «Світло й тінь» (1955).

105 років від дня народження Соні Гені (1912-1969), відомої норвезької фігуристки, згодом кіноактриси. Перша і єдина триразова олімпійська чемпіонка (1928, 1932, 1936) в жіночому одиночному катанні. Десятиразова переможниця чемпіонатів світу (1927-1936) і шестиразова чемпіонка Європи (1931-1936). Одна зі світових рекордсменок у фігурному катанні за кількістю золотих медалей. Залишивши спорт у 1936 році, стала зіркою голлівудського балету на льоду. Впродовж 1927-1958 років знялася в 15 американських фільмах, найвідомішим з яких є «Серенада Сонячної долини» (1941).

88 років від дня народження Жака Бреля (1929-1978), французького поета, композитора, шансоньє, актора і режисера. Талант Бреля, бельгійця за походженням, розквітнув у Франції. Він писав музику і тексти своїх пісень, виступав на естрадах. До нього швидко прийшла слава, а шанувальники його непересічного таланту називали його не інакше як «мсьє 10 тисяч вольт». За короткий проміжок часу він зміг зайняти місце в першій плеяді французьких шансоньє. Менш як за 15 років творчої діяльності створив майже 400 тисяч пісень. Його мистецтво підкоряло людей своєю «якістю» – літературною, музичною, людською. Брель зіграв чимало ролей в різноманітних фільмах, сам знімав кіно («Франц», «Далекий Захід»). Однією з найвідоміших брелівських пісень є «Ne me quitte pas» («Не залишай мене»). Важко назвати співака, котрий не видав би власної версії цієї композиції, але неперевершено вона звучить у виконанні відомої джазової співачки Ніни Сімон. Один із музичних критиків так пише про це: «Коли Брель співав «Не залишай мене», по його обличчю текли сльози, а слухачі в залі низько схиляли голови. Коли Ніна Сімон співала «Не залишай мене», було бажання вибігти з залу, настільки цей трансфер болю був нестерпний».

Роковини смерті:

105 років з дня смерті Миколи Корниловича Пимоненка (1862-1912), українського художника-жанриста. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва. Академік Петербурзької академії мистецтв, член Товариства передвижників. Народився у Києві, в сім’ї іконописця й різьбяра іконостасів. Після закінчення Київської рисувальної школи Мурашка вступив до Петербурзької академії мистецтв, де водночас з Пимоненком у натурному класі навчалися Валентин Сєров, Михайло Врубель, Сергій Васильківський та ін. У 1890-х роках, повернувся до Києва, брав участь у розписах Володимирського собору. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні. Працював викладачем у Київській рисувальній школі, у Політехнічному інституті, був одним із організаторів Київського художнього училища; в 1910 році входив до складу журі конкурсу на проект пам’ятника Шевченку у Києві. Помер Микола Пимоненко у 50 років. «…Він був істинним українцем, не забудеться краєм за свої правдиві і милі, як Україна, картини…», – сказав про свого колегу Ілля Рєпін. Серед найвідоміших полотен митця: «Весілля у Київській губернії», «Свати», «Ворожіння», «Проводи рекрутів», «Ревнощі», «Перед грозою», «Гопак» та ін. Всього – 184 картини, 419 етюдів і 112 малюнків, що знаходяться в музеях України і світу.