31 серпня. Пам’ятні дати

Приводом для протестів стало підтримання Верховною Радою в першому читанні зміни до Конституції України щодо децентралізації. Протестувальники, а це були представники «Свободи», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської платформи та УКРОПу, організували мітинг під Верховною Радою з метою не допустити прийняття згаданого законопроекту. Крім того, паралельний мітинг проводила Українська асоціація власників зброї з метою прийняття закону про цивільних обіг зброї та боєприпасів. Одразу ж після ухвалення депутатами законопроекту, мітингарі почали наступ на будівлю Верховної Ради, яку охороняв кордон правоохоронців. У їхній бік спочатку кидали бруківку, димові шашки, пакети зі сльозогінним газом, а потім і бойову гранату. Тоді у результаті сутичок загинули 4 бійці Нацгвардії та 144 людини отримали тілесні ушкодження. Як з’ясували правоохоронці, заворушення були спровоковані членами ВО «Свобода». У липні 2016 року Генпрокуратура затвердила обвинувальний акт у кримінальному провадженні за фактом масових заворушень біля Верховної Ради 31 серпня 2015 року. Серед обвинувачених у справі екс-міністр аграрної політики і продовольства Ігор Швайка, голова Київської обласної організації ВО «Свобода» Ігор Сабій, член ВО «Свобода» Ігор Сосна, член партії «Свобода» Сергій Бойко, Юрій Сиротюк.

Події дня:

Цього дня у 1919 році до залишеного червоними Києва, вступили об’єднані армія УНР та УГА під командуванням генерала Антіна Кравса. До полудня місто жило без влади. Газети не вийшли. З обіднього часу на вокзал почали прибувати з заходу потяги. В призначений час розпочався парад на Хрещатику. Війська урочисто попрямували до Думської площі. На балконі другого поверху над входом до Думи було вивішено великий жовто-блакитний прапор. І в той самий час, близько опівдня, в місто зі сходу, через Ланцюговий міст (мости залишились неконтрольованими) ввійшли частини Добровольчої армії генерала Денікіна, які також рушили до Думської площі з боку Царського саду та Європейської площі. Несподівано зустрівшись перед Думою, обидві сторони виявили розгубленість. Посланець від білогвардійського полковника, який їхав попереду, двічі намагався під’їхати до Думи, щоб встановити російський триколор, але український хорунжий криком «Назад!» щоразу відлякував його. Водночас денікінські кінні підрозділи пройшли до центру Печерськом та Липками. Почалися переговори, але несподівано для обох сторін з боку Печерська пролунав гарматний постріл, і снаряд влучив у будинок Думи. Почалась стрілянина шрапнеллю. Ніхто не розумів, що трапилося, але, як згадує свідок цих подій, «потім стало відомо, що Дніпровська флотилія, яка відступала разом з більшовиками вгору по Дніпру, під’їхала ближче до Києва і хрестила обох нових переможців. Перед ранком настала тиша. Петлюрівці відступили…» Після сутичок і переговорів денікінські війська зайняли основні райони Києва, і за домовленістю з ними галицькі вояки відійшли до Василькова. «Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію, і коли він буде тягнутись далі, то армії у нас не буде, - нарікав на цю поступливість у одній із телеграм Симон Петлюра. – Населення місцевостей, де проходило наше військо, схвильоване відступом і незадоволене урядом і командним складом, який без бою примушує військо відступати». Наступного разу Армія УНР разом із союзниками тоді польськими частинами ввійде до Києва 6 травня 1920-го року. І знову ненадовго: через місяць під натиском червоних залишить столицю. Цього разу назавжди.

Ювілеї дня:

185 років від дня народження Агапія Гончаренка (справж. – Андрій Онуфрійович Гумницький; 1832–1916), українського публіциста, журналіста, перекладача, громадського діяча, одного з перших українських політичних емігрантів. Народився на Житомирщині. Навчався в київській бурсі й семінарії. З 1857 року був ієродияконом при російському посольстві в Афінах. За листування з Герценим і Огарьовим, та за публікації в російській демократичній пресі був заарештований, але по дорозі до Росії втік з-під конвою. За допомогою знайомих перебрався в Лондон, працював складачем у «Вільній російській друкарні». З 1865 року жив у США. В листопаді 1867 заснував у Сан-Франциско першу на американському континенті слов’янську друкарню. Видавав англійською і російською мовами двотижневик «The Alaska Herald» («Вестник Аляски»), випустив 5 номерів російською і українською мовами журнал «Свобода». Опублікував власний прозовий переклад англійською мовою уривків поеми Шевченка «Кавказ». Це була перша згадка про Шевченка в англомовному світі і водночас перший переклад його творів англійською мовою. За два роки до своєї смерті, в 1914 році, Агапій Гончаренко казав: «Може моє тіло старе, однак дух мій молодий. В нашім краю будемо хазяйнувати по своєму та і в церкві будемо співати по-українські. Московський прапор скинемо, а на його місці поставимо блакитно-жовтий». Останні роки бурхливого та змістовного життя Агапій Гончаренко провів у американському штаті Каліфорнія, біля містечка Гайворд. За 26 миль від Сан-Франциско придбав ферму, на якій і оселився. Свій каліфорнійський хутір він назвав «Україна», садибу – «Свобода», що стала гаслом усього Гончаренкового життя. Разом з дружиною Агапій організував на хуторі недільну школу для бідних дітей, тримав пасіку, качав мед; крім того, вінчав молодих, хрестив дітей. Часто до подружжя Гончаренків приїжджали гості: у великій візитовій книзі понад 18 тисяч автографів. Похований невтомний пропагандист українського слова на хуторі, поруч з прахом дружини. На могилі посадили сосну, яка росте і досі. Протягом тривалого часу могила була занедбана. Нині її відновлено, а колишній хутір Агапія Гончаренка у травні 1999 року оголошено державним заповідником штату Каліфорнія.

Цього дня народився Річард Гір (1949), популярний американський актор, володар багатьох професійних нагород, зокрема «Золотого глобуса» (2003), громадський активіст, а також один із головних голлівудських буддистів. Знявся у фільмах: «Офіцер і джентельмен», «Клуб «Коттон», «Кралечка», «Серпнева рапсодія», «Осінь у Нью-Йорку», «Давайте потанцюємо», «Чикаго». Загалом його фільмографія складається з понад 40 фільмів. У кіно дебютував у 1975 році, коли йому виповнилося 26 років (доволі пізно для голлівудської кар’єри). З жінками Річард Гір спільну мову знаходить украй важко (актор декілька раз був у шлюбі) – з усіма дружинами він розлучався через розбіжні погляди на життя. Найбурхливішим у нього був роман з Сінді Кроуфорд, яку він уперше побачив під час зйомок для Playboy.  Краса тоді ще молодої моделі вразила Гіра, вони познайомилися і навіть одружилися, але разом прожили не довго – через чотири роки шлюб розпався. Як зауважувала Сінді, вона була надто молода, у неї в голові були лише думки про подіум, кар’єру, тоді як старший на 17 років Гір був орієнтований на стабільне сімейне життя. Натомість Гір добре ладить з тибетськими ченцями, з півслова розуміє далай-ламу і як виявилося, є надзвичайно здібним учнем у духовних практиках. Колеги актора запевняють, що по-справжньому Гір захоплюється тільки двома речами – медитацією і громадською діяльністю. Актор є противником ядерних випробувань, усілякого роду насилля, воєн і конфліктів, відомий він також і своїм вегетаріанством. Тим, кому набридла одвічна солоденька «Кралечка» з  Гіром і Джулією Робертс, можна порадити переглянути «Дні жнив» (1978) Терренса Маліка – одну з перших серйозних кіноробіт Гіра. Чудове кіно, дивовижні зйомки – одна з найкращих, заворожуючих «картинок» за весь час існування кінематографа і один з кращих фільмів Маліка, на противагу пафосному «Дереву життя», за яке він отримав у 2011 році Золоту пальмову гілку.

43 роки від дня народження Андрія Медведєва (1974), українського тенісиста, заслуженого майстра спорту України. Найсильніший тенісист в історії України, четвертий у світовому рейтингу найсильніших тенісистів світу (1994), фіналіст відкритого чемпіонату Франції (1991). Переможець 11 турнірів вищої категорії (1992–2000), учасник багатьох престижних турнірів серед професіоналів. У професійному тенісі провів 10 років. Спортсмен має у своєму активі перемоги над легендами світового тенісу – Іваном Лендлом, Стефаном Едбергом, Пітом Сампрасом, Андре Агассі, Майклом Чангом та іншими. Молодший брат відомої української тенісистки та тенісного тренера Наталії Медведєвої.

Роковини смерті:

20 років тому загинула леді Діана (1961-1997), принцеса Уельська, або, як її лаконічно називали шанувальники – леді Ді. Діана Френсіс Спенсер народилася в аристократичній британській родині. Коли їй виповнилося 8 років – батьки розлучилися. Це було величезним ударом, травмою на все життя. Натомість з’явилася мачуха, яка не вирізнялася щиросердістю до малих нащадків графа Спенсера. Дівчинка росла надзвичайно чутливою, потерпаючи від нестачі батьківської любові. Вчилася в привілейованій школі, але не надто успішно – єдиною віддушиною були музика і танці. В 16 познайомилася з Чарльзом – майбутнім чоловіком. Той приїхав до Елторпа (родовий маєток Спенсерів) на полювання. Він видався їй надзвичайно самотньою людиною. Якщо поєднаються дві самотності, то з цього може вийти щось гарне і світле, наївно гадала Ді. У 20 вона стала його дружиною. 29 липня 1981 року, у день їхнього весілля, на вулицях Лондона зібралося понад 600 тисяч люду, ще 750 мільйонів спостерігали за церемонією по телебаченню. На Діані було 40 метрів шовку кольору слонової кістки, усіяного перлами, на голові – діадема з діамантами, в серці – любов і надія. Наступного року у подружжя народився первісток Вільям, у 1984 – Гаррі. А вже в 1995 році сталося непередбачуване і нечуване.  Діана дала сенсаційне інтерв’ю «Панорамі», де без зайвих слів назвала шлюб з Чарльзом «казочкою», яку всі хотіли бачити і в яку всі хотіли вірити, а ще додала, що воліла б бути «королевою людських сердець, аніж королевою цієї країни». Потім було розлучення, скандальний зв’язок леді Ді з сином єгипетського мільярдера з темним минулим (йому приписували навіть торгівлю зброєю)… Папарацці старалися: чатували де тільки могли, видаючи сенсаційні знімки для пожадливої публіки, наче гарячі перепічки для зголоднілих: ось Діана у фітнес-клубі, ось на розкішній яхті – міцна чоловіча рука єгипетського плейбоя хазяйновито покоїться на талії британської аристократки, ось парочка у готелі… А далі була та страшна автокатастрофа в Парижі у тунелі під мостом Альма. Британія була приголомшена. Єлизавета ІІ була проти того, аби влаштовувати національний траур, адже принцеса Діана вже не була в королівській родині. Однак, британців це тільки розгнівало: під Букінгемським палацом кілька днів продовжувались мітинги, поки королева не здалася. Похорони Діани побили всі рекорди за масовістю – близько двох мільярдів людей дивилось церемонію по телебаченню. Тіло принцеси поховано в сімейному склепі на невеличкому острові посеред озера в маєтку Спенсерів Елторп в графстві Нортгемптоншир.