Щороку 12 грудня, двадцятий рік поспіль, Україна відзначає день Сухопутних військ. Це найбільш чисельний вид Збройних Сил України, військовослужбовці якого вистояли у жорстоких випробуваннях 2014-2015 років, які й нині несуть головне бойове навантаження в районах проведення АТО. Про те, як змінилися українські військові в боях із російськими окупантами, на чому нині ґрунтується їх підготовка та мотивація, боєздатність частин та підрозділів, – про все це Укрінформу розповів Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

- Сергію Миколайовичу, чи можна якимось чином порівнювати Сухопутні війська зразка 1997 року і нинішні, зразка 2017-го?

- Напевно, будь-які порівняння у цьому сенсі були б некоректними. Тому що і бойовий потенціал, і бойові спроможності Сухопутних військ Збройних Сил України на сьогодні є не в рази, а на порядок вищими.

Можу навести «живі» приклади в тому, що стосується підготовки військ. Ще в 2012–2013 роках, перед початком війни, проведення батальйонних тактичних навчань, показових навчань, які відбувалися раз на рік, сприймалися як свято якесь, на яке з’їжджалися навіть високопосадовці.

На сьогодні, наприклад, лише у 2017 році, у Сухопутних військах проведено 26 бригадних тактичних навчань і близько 100 батальйонних тактичних навчань. Такі цифри дозволяють оцінити відмінності у рівні підготовки.

Але навіть не це є головним. Головним є те, що ми – єдині Сухопутні війська на Європейському континенті, які мають бойовий досвід, які довели здатність протистояти одній із найсильніших армій світу.

Ми змогли ефективно протистояти російській агресії. Весь світ нині знає, що ми цю агресію не лише зупинили, але й нанесли противнику таке вогневе ураження, яке не дозволило цій армії продовжувати свій наступ.

- У подіях, які розгорнулися у 2014 році з відбиття російської агресії, брала участь, без перебільшення, вся країна, всі збройні формування. Яку роль у цій боротьбі відіграли Сухопутні війська?

- Сухопутні війська, разом із Високомобільними десантними військами (таку назву вони мали на той час), мали у складі сили негайного реагування. Це саме ті сили, які першими вийшли для ліквідації збройного конфлікту, брали участь в ізоляції тих районів, де розгортався конфлікт. Незважаючи на те, що це була доволі незначна частка Сухопутних військ, особовий склад, який був залучений, виконав поставлені завдання.

Це було особливо важливим на початковому етапі. Зусилля цих невеликих, але ефективних Сил швидкого реагування дозволили провести мобілізацію, забезпечити відповідну підготовку всіх інших частин Сухопутних військ та наростити їх бойовий потенціал. Саме це й дозволило нашим частинам та підрозділам ефективно виконувати бойові завдання із захисту країни.

- Чи є статистика щодо співвідношення складової Сухопутних військ в у тих подіях у порівнянні з участю інших військових формувань України?

- Сухопутні війська є частиною Збройних Сил України. У залежності від року війни, від періоду застосування в цій війні, частка їх участі в бойових діях коливалася від 80 до 90 відсотків. Таке відбувалося весь час, на всіх етапах цього конфлікту.  

Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але, знову, проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій, і далі.

Наші частини і підрозділи знаходяться у районах конфлікту в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім, знову, повернення до виконання бойових завдань на фронті.

Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід, і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання, протягом достатньо тривалого часу. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності.

- Відомо, що у Сухопутних військах запроваджуються певні новації в системі бойової підготовки – наприклад, система БАРС – бойова армійська система, спрямована на підвищення індивідуальної майстерності військових. Яким чином у підготовку військ вдається «вмонтувати» бойовий досвід, набутий на Сході?

- Струнку систему бойової підготовки ми почали створювати ще у 2015 році. Зараз така система вже існує, вона розділена на різні щаблі. Це й індивідуальна підготовка фахівців у двох навчальних центрах Сухопутних військ, у вищих військових навчальних закладах, таких як Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та Військова академія в Одесі. Це передбачає й підготовку за фахом кваліфікованих спеціалістів і сержантського складу всіх рівнів. Створено також можливість для перепідготовки офіцерів і сержантів на гостродефіцитні спеціальності, яких не вистачає зараз, під час виконання бойових завдань. Відбувається також курсова підготовка офіцерів різного рівня при Вищих військових навчальних закладах.

Окремий напрямок – колективна підготовка. Йдеться, насамперед, про підготовку штабів на рівні батальйон–бригада. Колективну підготовку батальйонного рівня ми розпочали ще у 15-му році за допомогою іноземних інструкторів, зараз ми вдосконалили цю систему. А з другої половини 2018 року, з набуттям спроможностей Центру імітаційного моделювання, який створений у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, ми зможемо проводити ефективну підготовку на рівні штабів бригад. Це вже достатньо високий рівень, який відповідає досвіду бойової підготовки армій більшості провідних країн світу.

Тобто, бойова підготовка організована від одиночної підготовки солдата, сержанта або офіцера, до курсової, яка є проміжним етапом підготовки і відновлення боєздатності. Завершується все це проведенням циклу навчань – ротних, батальйонних й бригадних тактичних навчань, як з бойовою стрільбою, так і без неї. Ці навчання різняться за тематикою, залежно від типу частини, її бойового призначення й потенціалу. Вони охоплюють весь спектр дій військ, що передбачені бойовими статутами.

- Наскільки корисною для цього процесу бойового навчання є участь іноземних інструкторів?

- На цей час така робота охоплює, переважно, підготовку підрозділів Сухопутних і Десантно-штурмових військ. За ці два з половиною роки за стандартами НАТО підготовлено практично вже 10 батальйонів (10-й батальйон наразі завершує підготовку).

Інструктори відіграють дуже важливу роль, вони беруть участь у тренуванні від одиночної підготовки військовослужбовця до злагодження підрозділів на рівні батальйону. Підготовка штабів відбувається у Центрі імітаційного моделювання. По відгукам цих же іноземних фахівців, рівень нашої підготовки інколи перевищує рівень самих інструкторів. Тому що наші військовослужбовці, крім того, що вони навчаються, мають на додаток ще й бойовий досвід. Якого, зазвичай, не мають ті інструктори, які викладають їм бойові дисципліни.

Ймовірно, саме тому наші партнери регулярно здійснюють ротації інструкторів через певний час. Це робиться для того, щоб ті інструктори, які здійснюють підготовку наших підрозділів, теж перебирали для себе той бойовий досвід, який мають частини Сухопутних військ України.

- Чи є у вас, як у командувача, пріоритети у розвитку окремих родів військ? Що важливіше в умовах реальних бойових дій – механізовані або танкові частини, артилерія, фронтова авіація, або ще щось?

- Війна показала, що такий підхід є, м’яко кажучи, хибним. Раніше певні військові дисципліни просто ігнорувалися, вважалися ледь не другорядними. Наприклад, радіоелектронна боротьба або застосування безпілотних літальних апаратів – це взагалі десь на «задньому плані» стояло. А зараз неможливо уявити практичне застосування військ без використання цих елементів.

Досвід цієї війни показав, що у Сухопутних військах не існує другорядних родів військ, немає другорядних завдань.

В тому, що стосується механізованих і танкових військ, першочергову увагу ми приділяємо відпрацюванню тактики дій, насиченню цих підрозділів новітньою технікою. Серед сучасних зразків – танки «Оплот», БТР-4, протитанкові ракетні комплекси «Стугна», «Корсар», і таке інше.

Що стосується ракетних військ і артилерії. Це основний рід Сухопутних військ, який здійснює вогневе ураження. Його дольова участь у вогневому ураженні противника – порядку 90 відсотків. Це дуже суттєво. 

За певною оперативною інформацією, в ході цього конфлікту саме ефективність та потужність української артилерії не дозволили російському агресору перейти до масованого наступу. Цю обставину ми взяли на озброєння, наситили механізовані й танкові війська артилерією всіх типів – від мінометів до реактивних систем залпового вогню великих калібрів, укомплектували розрахунки цих гармат і артилерійських систем особовим складом, навчили цих людей.

Подальший розвиток артилерії буде спрямований на модернізацію існуючого та на закупівлю нового озброєння. В доволі амбітних планах ми бачимо у майбутньому перехід на гармати калібру 155 мм, який прийнятий у країнах НАТО.

Відносно армійської авіації. У нас основне завдання й основні напрямки діяльності спрямовані на глибоку модернізацію вертольотів Мі-24, на модернізацію транспортно-бойових вертольотів типу Мі-8 СМБВ, що спроможні виконувати великий спектр завдань, у тому числі – бойових, на вдосконалення тактики застосування і способів дій екіпажів армійської авіації, особливо в нічний час.

- У 2014-му році Збройні Сили починали воювати на техніці, переважно, ще радянського виробництва. Зараз ви згадали кілька новітніх зразків. Але, в цілому, наскільки спроможною є вітчизняна промисловість для того, щоб задовольнити потреби Сухопутних військ в озброєнні, техніці та у спорядженні?

- Дійсно, тривалий час ми виконували завдання на техніці ще радянських зразків. Але за останні роки ми, виходячи з тактики бойового застосування й потреб в укомплектованості частин Сухопутних військ, змогли скласти фінансово обґрунтовану програму технічної модернізації або переозброєння. Ця програма створювалася з урахуванням фінансових можливостей на кожен бюджетний рік і була затверджена у Генеральному штабі Збройних Сил України.

Тому вже можна говорити про те, що  переважна кількість зразків, які нас будуть задовольняти – вони вже у розробці на підприємствах національного обороно-промислового комплексу. Тому ми ставимо перед собою амбітні завдання на майбутнє, коли значна більшість техніки й озброєння – більше 80 відсотків – будуть новітніми. Поки що ми лише на шляху до цієї мети.

- У комплектуванні Збройних Сил України головний напрямок – це залучення громадян для проходження служби за контрактом. Які заходи вживаються у Сухопутних військах, щоб підвищити привабливість такої контрактної служби?

- Певні цифри є показовими. Наприклад, протягом цього року до Сухопутних Військ прийшли більше 21 тисячі військовослужбовців за контрактом. Якщо на початку війни, у 2014-2015 роках, ми гостро відчували нестачу військовослужбовців за контрактом, комплектували війська, і це не є таємницею, за рахунок мобілізованого особового складу, то зараз всі хвилі мобілізації вже звільнені, і в нас служать виключно військовослужбовці за контрактом.

Так, ми все ще відчуваємо певний некомплект, але бачимо, що головне завдання зараз – це не кількість, це здатність забезпечити якість.

Ми виконуємо суто практичні завдання. Досвід свідчить, що навіть невеликою кількістю добре навчених людей, особового складу, можливо виконувати більш складні завдання, ніж ненавченою «масою». Ми бачили приклади, коли російські командири, щоб виконати певні завдання, кидали своїх людей просто в м’ясорубку, навіть незважаючи на щільний вогонь нашої артилерії. Так росіяни вчиняли зі своїми солдатами й раніше. Тобто, стиль ведення війни, який сповідує російський агресор, не змінювався десятиліттями.

Ми йдемо іншим шляхом, намагаємося якомога більше покращити якість підготовки особового складу, саме з тим, щоб звести до мінімуму втрати. Відповідно до цього розроблені всі програми комплектування й підготовки військ.

Найбільш проблематичний момент у залученні на службу професійних військових – це будівництво та закупівля житла для військовослужбовців за контрактом. Але, завдячуючи президентській програмі, той мільярд коштів, які забрали з рахунків колишнього президента (Януковича) був спрямований у спеціальний фонд. На ці кошти протягом 2 років буде побудовано 180 гуртожитків з розрахунку десь на 240 чоловік кожен. Такого раніше ніколи не було, за всі часи існування Збройних Сил України. Ми вважаємо, що це буде потужним стимулом для того, щоб приймати військовослужбовців за контрактом до складу Сухопутних військ.

Крім того, постійно збільшується індексація і розмір грошових виплат військовослужбовцям за контрактом. За рахунок економії фінансового ресурсу Міністр оборони до свят та визначних дат приймає рішення щодо преміювання особового складу. В результаті люди отримують доволі суттєві премії, до розміру місячного грошового забезпечення. Особливо це стосується тих військовослужбовців, які виконують бойові завдання.

Вважаю, що стимулів для контрактної служби, в принципі, достатньо. Головне, щоб ці темпи не знижувалися.

- Оскільки ми розмовляємо напередодні свята, закономірним є питання – що ви могли б побажати своїм підлеглим, особовому складу Сухопутних військ, і усьому народу України, якому не байдужа доля українських військових? 

- Я про це завжди кажу – і своїм підлеглим, і колегам з іноземних армій. Бажаю собі, побратимам й усьому Українському народу міцного миру після нашої перемоги.

Михайло Дмитрук, Київ.