Голокост у Латвії - що було і про що мовчала Радянська влада
З 2006 року 27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, роком раніше встановлений Генасамблеєю ООН. Така дата була вибрана в пам'ять про те, що цього дня солдати 1-го Українського фронту РККА звільнили концентраційний табір Аушвіц-Біркенау – один з найбільших нацистських таборів смерті. У цій системі таборів було багато загиблих різного походження (в Аушвіці, наприклад, був закатований до смерті Василь Бандера). Але все ж, у першу чергу, табір використовувався нацистами для «вирішення єврейського питання».
Страшні злочини зі знищення цілого народу творилися нацистами і на території Латвії.
ЄВРЕЇ В ЛАТВІЇ – ВІД ДАВНІХ ЧАСІВ ДО 1940-Х РОКІВ
Євреї здавна проживали на території Латвії і були добре інтегровані в її тогочасну суспільну структуру. Більш того, у деяких містах вони становили більшість населення. Так, за переписом населення 1897 року євреї переважали у таких великих містах, як Двінськ (нині Даугавпілс), Режиця (Резекне), не кажучи вже про більш дрібні. При цьому балтійські губернії були відомі непопулярністю погромних настроїв, які поширювали російські монархісти-чорносотенці.
На жаль, ситуація абсолютно змінилася наприкінці 1930-х – на початку 1940-х років. Після приходу нацистів до влади вони розгорнули шалену антисемітську пропаганду. Незалежна Латвія теж опинилася під цим опроміненням. При цьому м'яка диктатура Карліса Ульманіса тримала місцевих нацистів під жорстким контролем. При цьому найбільше напруження в ті часи спостерігалося якраз між латишами та німецькою меншиною. Німці довгі роки домінували на цих територіях, незалежно від того, яким країнам і імперіям належали латвійські землі. Варто зазначити, що Російська імперія спочатку надала німецькому дворянству найбільші права у порівнянні з попередніми правителями цих країв, Річчю Посполитою та Шведським королівством.
Але у 1939-1940 роках Латвія, як і інші країни Балтії, була окупована Червоною Армією та приєднана до СРСР. Відразу ж почалися жорстокі репресії щодо місцевого населення. Вони були приблизно рівномірними по відношенню до всіх етнічних груп захопленої Латвії. Хоча під час червневої депортації 1941 року частка депортованих євреїв виявилася більшою, ніж частка цієї етнічної групи у населенні Латвії. Тобто у відносному перерахунку євреї були найбільш постраждалою від радянської депортації групою.
При цьому, однак, на окремих важливих посадах у структурах, насамперед – силових, нещодавно створеної «Латвійської РСР» були призначені функціонери єврейського походження. Після початку 22 червня 1941 року радянсько-німецької війни антисемітська пропаганда це дуже ефективно використовувала. У Латвії почалися погроми і масові знищення євреїв, які проводилися під керівництвом нацистів.
ТЕХНОЛОГІЯ ВБИВСТВ
1 липня 1941 року німецька армія вступила в Ригу – одразу ж почалися погроми, за короткий строк було знищено 20 синагог і вбито близько 2 тисяч осіб. У Бікерніекському лісі, що входить у межі Риги, розстріляли близько 4 тисяч. Таке ж знищення єврейського населення йшло по всій території Латвії. Його проводили спеціальні німецькі айнзатцгрупи за участю латвійських колабораціоністів, оформлених у різні силові підрозділи. З осені 1941 року масовими акціями знищення у всій Балтії, у тому числі і в Латвії, керував обергрупенфюрер СС Фрідріх Еккельн.
У деяких містах були створені гетто, найбільші – у Ризі та Даугавпілсі. В'язні Даугавпілського гетто були знищені до травня 1942 року, Ризького – наприкінці 1943 року. Євреї також утримувалися і знищувалися в мережі концтаборів, розкинутих по всій Латвії. Концтабір був навіть на території столиці Латвії Риги – у знаменитому Межа-парку («Рига-Кайзервальд»).
Усього за час німецької окупації було вбито 66-70 тисяч латвійських євреїв, велика частина – вже до кінця 1941 року. Крім того, на території Латвії було знищено понад 20 тисяч переміщених сюди німецьких, австрійських, литовських і угорських євреїв. Також за час Другої світової війни нацисти знищили більше половини латиських циган – близько 2000 осіб.
ПРАВЕДНИКИ СВІТУ І РАДЯНСЬКА ВЛАДА
Це все страшні злочини без прощення і строку давності. Не можна забувати, що крім німецьких окупантів у їхньому вчиненні брали участь і латиші, латвійці – кілька тисяч осіб.
Але тим більше треба пам'ятати про тих, хто під загрозою смерті, не тільки для себе, але й для своєї сім'ї, рятували євреїв та циган. У Латвії на 2017 рік налічується 136 Праведників світу. Найвідоміший з них – докер Ризького порту Жаніс Ліпке. Разом зі своєю дружиною Іоганною він врятував 56 осіб (загалом праведникам світу вдалося врятувати у Латвії 400-450 євреїв). Для порятунку цих людей він викопав спеціальний бункер на своєму хуторі. Показово, що після війни радянська влада з підозрою дивилася на Ліпке. Їй важко було повірити у безкорисливість його героїзму. Слідчі підозрювали, що євреї платили йому за порятунок коштовностями.
Ліпке неодноразово викликали до КДБ, намагаючись «розколоти». За словами самого героя, на одному з допитів, абсолютно виведений з себе, він сказав слідчому: «Ви, комуністи – ті самі бандити, що і фашисти, тільки вони стріляли в людей, дивлячись їм в очі, а ви стріляєте в спину!» Ліпке чекав, що вже цього йому не пробачать. Але вийшло навпаки – його відпустили додому і більше на допити не смикали.
БРЕХНЯ І ПРАВДА САЛАСПІЛСА
Гарним продовженням історії про те, як ставилися до Голокосту, пам'яті про нього та праведників світу в СРСР є свистопляска, влаштована спочатку радянською владою, а після неї – російською пропагандою навколо «табору смерті Саласпілс».
У радянські часи це слово було на слуху, як і білоруська Хатинь. Відповідні меморіальні комплекси були побудовані та відкриті практично одночасно (Саласпілс – 1967, Хатинь – 1969). Але якщо у випадку з Хатинню радянській пропаганді сильно брехати не доводилося, то з приводу Саласпілса вона заходилася до справжньої міфотворчості.
Говорилося, що у Саласпілському «таборі смерті» було знищено 100 тисяч радянських громадян. А також що тут проводилися медичні експерименти над дітьми, що у дітей брали кров для поранених німецьких солдатів. На території колишнього табору був побудований вражаючий і дійсно сильний меморіальний ансамбль, у 1970 році удостоєний Ленінської премії.
Але ось невдача. Історичної бази для підтвердження розповідей екскурсоводів не було. Нормальної експозиції у Саласпілському музеї не було. А було лише 9 невеликих стендів з неповною та недостовірною розповіддю.
Після 1991 року історики незалежної Латвії взялися за ретельне вивчення історії Саласпілського табору. З'ясувалося, що реальна кількість загиблих – 2-3 тисячі людей. І це переважно євреї (близько тисячі людей), які будували табір наприкінці 1941 – на початку 1942 року. Підлість же радянської пропаганди – ще і в тому, що якраз про цей факт вона замовчувала. Ми ж пам'ятаємо, що при СРСР намагалися окремо не говорити про Голокост, обходячись евфемізмом «замордовані радянські громадяни».
Не було і дослідів над дітьми, відбору в них крові для поранених солдатів. Від 250 до 650 дітей у Саласпілсі дійсно загинули – але від недоїдання, поганого догляду, хвороб. А близько 1700 дітей були звільнені з табору і розміщені в сільських господарствах волостей Ризького повіту, в різних місцевих сім'ях.
Латвійські історики підкреслюють, що те, що відбувалося у Саласпілському таборі – у будь-якому разі безумовно відноситься до злочинів нацизму. Але ці злочини і так безмежні. Тому дивно щось прибріхувати з якихось конкретних приводів, потрібно просто знати правду. Але сьогодні вже правонаступниця радянської пропаганди, російська, нічого не хоче чути. Роспроп наполягає на старих міфах, звинувачуючи латвійських науковців у «виправданні нацизму».
7 лютого 2018 року у Саласпілському меморіальному комплексі нарешті відкриється справжня, науково обґрунтована музейна експозиція. В ній розкриють справжню, а не міфологізовану історію Саласпілса. Окрема частина експозиції розповість, звичайно, і про Голокост у Саласпілському таборі...
Я сам був у Саласпілському музеї у 1984 році. Зізнатися, вже тоді трохи дивувало, що при такому архітектурно сильному комплексі в ньому не було нормального музею. Зараз я знаю чому. І зовсім скоро дізнаюся всю правду про Саласпілс.
Олег Кудрін, Рига.
