З архіву: Скоропадський - гетьман та заборона подвійного громадянства (1918)
Всі нації були народжені журналістикою, писав історик Бенедикт Андерсон. Читаючи щоденні новини, пересічний обиватель відчував, що живе в одному часі й просторі з тисячами його співгромадян, яких він ніколи в житті не бачив і ніколи не побачить. Але щоденні новини народжували спільні переживання, робили людей, які мешкали за сотні кілометрів одне від одного, рідними.
100 років тому, разом з Українською Народною Республікою народилося й інформаційне агентство, яке ви знаєте сьогодні як Укрінформ. Воно було частинкою тієї держави, уособленням її ноосфери. Журналісти інформагентства тримали руку на гарячковому пульсі історії тих часів і одночасно творили її.
Багато різного було за тих 100 років. Більше – скрутного, аніж веселого: за роки існування в складі радянської імперії журналісти-інформаційники не могли писати правду. Справжній смисл подій народ намагався читати між рядків.
Започатковуючи проект «100 років – 100 новин», ми плануємо разом з вами, читачу, пробігти поглядом по новинах Агентства всіх цих років, знайдених у старих зшивках газет і архівах Укрінформу, показати й те, що приховувалося між рядками, і те, що несли в собі стислі й, на перший погляд, безсторонні повідомлення. Бо такий вже формат інформагентства, що на полях завжди лишається більше, ніж у тексті.
Отже, повернемося до витоків...
Скоропадський оголосив себе гетьманом
29 квітня 1918. Київ. УТА (Українське телеграфне агентство) через пресу оприлюднило «Грамоту до всього українського народу», яка сповіщала народ України, що Павло Скоропадський оголосив себе Гетьманом всієї України.
Довідково: Павло Скоропадський походив із козацько-шляхетського роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Богдана Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора – Іван Скоропадський у 1708-1722 рр. був гетьманом України. Сам Павло Скоропадський народився у німецькому Вісбадені, дитинство провів у родовому маєтку на Чернігівщині. Закінчив Пажеський корпус у Санкт-Петербурзі – привілейований навчальний заклад при царському дворі.
З початком російсько-японської війни у 1904 році Скоропадський був у діючій армії.
У січні 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Вже влітку 1917 він українізував цей корпус. Пізніше на з'їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним отаманом Вільного козацтва.
Під тиском Симона Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах, і зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з І Українського (колишнього 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану «Українську народну громаду». Саме ця організація почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя й анархії. Найдоцільнішою, на їхній погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана – Павло Скоропадський.
29 квітня 1918 року владу Центральної Ради було повалено, а Скоропадського було проголошено Гетьманом.
Початкова школа – українською мовою
26 червня 1918 року. Єлисаветград (нині Кропивницький). УТА. «Скінчився повітовий з'їзд учителів початкових шкіл. На з'їзд прибуло до 300 душ. З'їзд ухвалив: вийти з відділу Всеросійського союзу і з'єднатися з українською спілкою вчителів; з осені навчання в початковій школі повинно бути на українській мові...»
Варто нагадати, що 3 травня 1918 року Міністром народної освіти було призначено відомого вченого та педагога Миколу Василенка. Очоливши міністерство, Василенко почав розбудовувати освіту, враховуючи, насамперед, українську національну політику.
22 липня 1918 року Міністерство народної освіти видало Обіжник (наказ) про утворення національної нижчої початкової школи з 1918-1919 навчального року. А 1 серпня Павло Скоропадський затвердив ухвалений Радою Міністрів закон про обов'язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах.
Заборона в Україні подвійного громадянства
5 липня 1918 року. Київ. УТА опублікувало ухвалений Радою міністрів і затверджений гетьманом Скоропадським Закон про громадянство Української Держави. В документі, зокрема, зазначалося, що «вся повнота політичних прав в Українській Державі... належить тільки її громадянам, але ж на них упаде обов'язок дбати всіма силами про добро Української Держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя». Окрім того, громадянину Української Держави заборонялося одночасно бути громадянином чи підданим іншої держави.
Довідково: новий закон про громадянство скасовував аналогічний закон, прийнятий Центральною Радою 2-4 березня 1918 року. Однак, багато його положень були використані й у новому законі Скоропадського. Разом з тим, цей закон можна вважати основою і для сучасного українського законодавства у сфері громадянства.
Універсал про відродження козацтва
16 жовтня 1918 року. Київ. УТА оприлюднило Універсал гетьмана Скоропадського про відродження козацтва: «Для зміцнення сили держави Української нашої відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, що донесла нам історія наша з доби минулої боротьби козацької України за свою волю».
Як відомо з історичних джерел, питання про відродження козацтва постало одразу після проголошення Скоропадського гетьманом України. Вже у перших його законодавчих актах – «Грамоті до всього українського народу» та «Законах про тимчасовий державний устрій України», окремо виділяється така категорія громадян як козаки.
2 червня 1918 року був оприлюднений «Відручний лист Гетьмана України про ліквідацію приватних і вільнокозацьких організацій і створення Козацької Ради», в якому Скоропадський наказує «прийняти всі заходи до того, аби козаччина, в яку війде цвіт української людности, стала дійсно провідником національної ідеї і великим кадром будучої Української Козацької Армії».
Протягом літа 1918 року розроблялися проекти та проводилась попередня робота, а восени козацтво почали впроваджувати в життя. Проте, від самого початку єдності й одностайності серед причетних до розробки козацької реформи не було. У вересні був представлений проект Статуту про Українське Козацьке Військо.
Після гетьманського Універсалу про відродження козацтва в пресі друкувалися телеграми зі зборів «селян-хліборобів», у яких вони цілковито підтримували Скоропадського.
Однак, в подальшому формуванню козацьких частин завадила зміна воєнно-політичної ситуації в Українській Державі. Вже у середині листопада 1918 року Скоропадський заговорив про федерацію з небільшовицькою Росією, згодом почалось повстання Директорії. А 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади.
Нове огнище вищої української науки
23 жовтня 1918 року. Кам'янець-Подільський. УТА. «У вівторок 22 жовтня (нов. стилю) 1918 року в місті Кам'янці-Подільському відбулося урочисте свято відкриття нового огнища вищої української науки – Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету».
Довідково: у січні 1918 року міська дума Кам'янця-Подільського звернулась до Центральної Ради з проханням про відкриття в місті якщо не університету, то принаймні філії Київського університету. Щоб вивчити це питання на місці, за дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня до Кам'янця прибула делегація з Києва, у складі якої був й Іван Огієнко. Делегація ухвалила створення на Поділлі самостійного навчального закладу. А вже 18 травня Івана Огієнка призначили відповідальним за відкриття університету та затвердили ректором майбутнього вишу. Урочисте відкриття університету відбулося 22 жовтня 1918 року.
Упродовж кількох років університет у Кам'янці здійснював підготовку кадрів високої кваліфікації, яких так не вистачало. Однак, за радянської влади він «не вписався» в концепцію вищої школи. У 1921 році цей університет – останній український – було розформовано, а на базі його факультетів і навчально-допоміжних інституцій утворено Інститут народної освіти та Сільськогосподарський інститут.
Цікава постать і першого ректора університету – Івана Огієнка. З утворенням Центральної Ради в Києві, приват-доцента Київського університету ім. Св. Володимира Івана Огієнка обирають членом ради новоутвореного Міністерства освіти. У міністерстві він очолює правописну комісію, яка готує «Проект правопису української мови», затверджений згодом Всеукраїнською Академією наук.
У квітні 1917 року Огієнко одним із перших перейшов на викладання українською мовою. У 1918-1920 був одночасно ректором Кам'янець-Подільського державного університету та міністром освіти в уряді УНР, де працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У 1919 році став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов'янської на українську. Від імені уряду УНР він написав і обгрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії.
У 1920 разом із урядом був вимушений емігрувати до Польщі. У 1940 році Огієнко прийняв чернечий постриг і отримав ім'я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом – на митрополита. Під час Другої світової війни владика був на території Польщі, потім була Чехословаччина, Австрія, Швейцарія і, зрештою, Канада. У серпні 1951 року на Надзвичайному соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української православної церкви в Канаді.
(Далі буде)
