УПЦ МП даремно перекручує “по-своєму” заяву Константинополя

Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії українській православній церкві. Про це у неділю повідомив Президент України Петро Порошенко на своїй сторінці у Facebook.

Традиційно супротивники цієї ідеї відповіли у жанрі “сичання з-під колоди”. З усіх тих, хто і що про це сказав, найцікавішим видається коментар глави відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП, протоієрея Миколи Данилевича. Публікуємо без купюр по суті: "На офіційному сайті Константинопольського Патріархату з’явилася інформація про те, що вони прийняли до розгляду питання щодо автокефалії Україні. Залишаючи за дужками питання про те, кому цю автокефалію надавати та інші моменти, хотів би звернути увагу на ДВА МОМЕНТИ в тексті заяви: 1. «Вселенський Патріархат, … який має … відповідальність за всеправославну єдність …» вирішив у зв’язку з цим 2. «мати близьке спілкування з іншими Православними Церквами з метою повідомлення (їх про це) і погодження (з ними цього питання)» [переклад з грецької мій]. Це означає, що Константинопольський патріархат, який є відповідальним за загальноправославну єдність, по-перше - не зробить нічого такого, що б цій єдності завадило, по-друге, має погодити питання української автокефалії зі всіма Помісними Православними Церквами (...)”

Укрінформ спробував з'ясувати, про що насправді йдеться в заяві Синоду, опублікованій на сайті Вселенського патріархату, а також які наслідки це матиме?

Як Московський патріархат видає бажане за дійсне

Перед тим, як аналізувати коментар Миколи Данилевича, ознайомимося з українським перекладом тексту “Комюніке Святого і Священного Синоду” (відзначимо, що англійська та грецька версія тексту на офіційному сайті Вселенського патріархату не відрізняються від українського перекладу документу):

“Святий і Священний Синод під головуванням Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія завершив своє чергове засідання, яке відбулося з четверга, 19 квітня, до п'ятниці, 20 квітня. Всі питання порядку денного були розглянуті та обговорені, та прийняті відповідні рішення.

Відповідно до Божественних і Святих Канонів, а також вікового церковного порядку і Священного Передання, Вселенський Патріархат зацікавлений в збереженні всеправославної єдності та турбується про Православні Церкви у всьому світі, особливо Українського Православного Народу, який отримав від Константинополя спасительну християнську віру і святе хрещення. Таким чином, як істинна Матір Церква, він розглянув питання, що стосуються церковної ситуації в Україні, як це було зроблено в попередніх синодальних засіданнях, і отримав (прийняв) від церковної і цивільної влади, які представляють мільйони Українських Православних Християн, - звернення, яке вимагає надання (дарування) автокефалії, вирішив тісно спілкуватися та координувати зі своїми сестринськими Православними Церквами щодо цього питання”.

Що, власне, маємо? Очевидно, що переклад згаданого “комюніке” главою відділу зовнішніх церковних зв’язків протоієреєм Миколою Данилевичем - це звичайне пересмикування. Ані в українській, ані англійській і грецькій (оригінальних) версіях звернення Вселенського патріархату жодної коми про те, що, по-перше, Константинопольський патріархат “має погодити питання української автокефалії”, а по-друге, зробити це “зі всіма” (Помісними Православними Церквами, - ред.). Йдеться у звернення лише про “тісну співпрацю (близьке спілкування, інформування, - ред.) та координування зі своїми сестринськими Православними Церквами. Ба більше, Микола Данилевич трактуючи згадану заяву на свій лад, а по факту, намагаючись видати бажане - за дійсне, робить такий висновок: “будучи відповідальним за загальноправославну єдність, (Константинополь, - ред.) не зробить нічого такого, що б цій єдності завадило”.

Але ж Константинополь “зацікавлений в збереженні всеправославної єдності та турбується про Православні Церкви у всьому світі, особливо Українського Православного Народу” (саме так йдеться в офіційній заяві) і говорить не про якісь конкретні структури, - церкви, - а про тих мільйонів українських православних, прикожан УПЦ КП і УАПЦ, котрі до сих пір несправедливо вважаються “викресленими” з православного світу. А відтак, щоб відновити цю “всеправославну єдність”, їх — мільйони православних - потрібно “включити” в православний світ, тобто, зайнятися питанням надання автокефалії. Саме тому на Синоді вирішили “тісно спілкуватися та координувати зі своїми сестринськими Православними Церквами”. Чому не прийняти таке трактування, адже у ньому – все логічно.

А що про “Комюніке Святого і Священного Синоду” думають релігієзнавці та чого слід очікувати?

Людмила Филипович, професор, завідувачка Відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Сковороди НАНУ:

“У комюніке Константинополя про надання Томосу українській православній церкві не йдеться, але сам факт подібної заяви наближає нас до позитивного рішення”

“Намагаюся згадати, як це відбувалося в минулі роки (за президентства Леоніда Кучми, Віктора Ющенка) і, чесно кажучи, не пригадую жодного документа, який би зафіксував, що це є офіційне рішення засідання Святого і Священного Синоду. Звичайно, у комюніке досі відсутні слова про надання Томосу українській православній церкві. Але попередні заяви Вселенського Патріархату мали ще більш обтічний характер і не несли в собі того позитиву, який дає українцям можливість таки сподіватися на отримання цього бажаного документу. Більше того, незважаючи на величезний тиск з боку різноманітних факторів (Московського патріархату і його сателітів), Вселенський патріарх Варфоломій, який добре обізнаний в геополітичних питаннях, розуміє, що нині Росія перебуває у стані абсолютної ізоляції, це країна-ізгой, а відтак існують всі шанси, що в Константинополі не зважатимуть на супротив Москви, і приймуть позитивне для нас рішення. Думаю, що невдовзі відбудеться знакова для України подія. Що стосується заяви Миколи Данилевича, то скажу так: невдоволення від УПЦ МП було очікуваним. Не бачу сенсу узагалі його коментувати”.

Ілля Бей, релігійний публіцист, богослов, перекладач:

Є висока доля ймовірності, що в Константинополі одночасно приймуть позитивне рішення як по македонській, так і по українській церкві. І буде це – до 28 травня

“Почну з дещо іншого: 10 квітня — одразу наступного дня після того, як Варфоломій зустрівся з Петром Порошенком у Стамбулі — Вселенський патріарх провів зустріч з лідером Македонії Ґеорґе Івановим, який приїхав туди з того ж питання, що й Президент України. Співрозмовники обговорили питання, яке стосуються статусу Македонської православної церкви - Охридської архієпископії, автокефалії якої опирається Сербська православна церква. Президент Іванов підкреслив, що МПЦ-ОА - це жива церква, тоді як Вселенський патріарх висловив надію, що питання буде вирішене. Президент Іванов передав запрошення Вселенському Патріарху відвідати Республіку Македонія з нагоди святкування знаменного ювілею - тисячоліття формування Охридської архієпископії, яке відбудеться 28 травня. І тепер найголовніше. Оскільки президент Македонії приїжджав до Стамбула з тим же питанням, що й наш, то, існує висока доля ймовірності, що в Константинополі приймуть позитивне рішення як по македонській, так і по українській церкві, і зроблять це одночасно.

Тепер – що стосується “Комюніке Святого і Священного Синоду”, то, на мою думку, самий факт такої публікації є вагомим позитивним сигналом про істотні зрушення та готовність Вселенського Патріархату довести розпочату справу до логічного позитивного завершення. Наступне — варто розуміти, що рішення Вселенського патріархату щодо визнання автокефалії української православної церкви без зазначення якихось конкретних структур, ніяким чином не обмежує права Московського патріархату в Україні. Звичайно, вони роповідають, що це не так і, що Константинополь зазіхає на канонічну територію РПЦ. Але це неправда. І те, що відбулося в 1686 році — рейдерське захоплення Київської митрополії з боку Москви — цьому підтвердження. Власне, що стосується заяви представника УПЦ Московського патріархату Миколи Данилевича, то скажу так: він зображає свою дійсність так, як йому цього хочеться бачити, але зовсім не так, як це є насправді. У Вселенського патріархату нема потреби узгоджувати свої дії з іншими патріархатами, в тому числі, Московським. Більше того, історія знає чимало прикладів, коли автокефалія надавалася навіть без рішення Синоду, а лише рішенням Вселенського патріарха. Приміром, так було з Польською православною церквою у 1924 році”.

Мирослав Ліскович, Київ