Як українське агентство брало інтерв`ю у Сталіна

У перших двох подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики практично одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси. Нарешті, БУП також змінило назву…

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: «ІНФОРМУВАТИ ТА ІНСТРУКТУВАТИ РАДЯНСЬКУ ПРЕСУ», АБО ЯК РОСТА ПОГЛИНУЛО БУП

Наприкінці 1919-го – початку 1920-го радянські війська знову повертаються в Україну.

Наступником БУП на території радянської України ( або, скажемо так – знову радянської) стає УкРОСТА. Ця структура почала свою діяльність на початку 1920-го року як центральний інформаційний орган УСРР - Української Соціалістичної Радянської Республіки. Звідки взялась ця чудернацька назва?  Злийте БУП з РОСТА, тобто, Російським телеграфним агентством, і отримаєте згадану абревіатуру. Вірніше, влийте БУП в РОСТА. Бо українське агентство стало відділенням російського.  

Про що повідомляло новоутворене, чи то пак новопідпорядковане агентство? Головним чином – про боротьбу з білогвардійськими військами генерала А. Денікіна та збройними формуваннями УНР на чолі з С. Петлюрою.  А пріоритетним завданням УкРОСТА Раднарком України визначив таке: «інформувати й інструктувати українську пресу».

Першим керівником агентства став журналіст та партійний діяч Давид Ерде.

Інформацію  про першого очільника агентства,  як не парадоксально, вдалося знайти, не у державних архівах, а в книзі, присвяченій життю та творчості російського поета Сергія Єсеніна. Йдеться про бібліографічний словник-довідник «Сергей Есенин и его окружение» – складову частину «Есенинской энциклопедии». У ній досить детально розповідається про перебування С.Єсеніна у Харкові весною 1920-го року. До тогочасної столиці України, яка на початку січня була звільнена від білогвардійських військ, він прибув разом з кількома своїми московськими товаришами. Формально це було відрядження від Вищої ради народного господарства РРСФР. У Харкові Єсенін читав свої вірші у квартирах деяких своїх місцевих знайомих, навіть у парках і скверах. Зрештою, визріла ідея влаштувати великий поетичний вечір у якомусь клубі.

Харківські друзі поета, зокрема Е.Герман (літературний псевдонім Еміль Кроткий), який працював завідуючим літературним відділом УкРОСТА, та його дружина поетеса Є.Стирська і вирішили звернутися до свого «шефа» Д. Ерде. Переговори були недовгими, керівник агентства тільки попередив, щоб вечір був «без контрреволюції».

Вечір видався велелюдним, у залі клубу, як кажуть, не будо де й яблуку впасти. В мемуарній літературі вдалося натрапити на цікавий епізод: виявляється, учасником того вечора був і В.Нарбут, який тоді працював у Харкові і дещо пізніше очолив УкРОСТА. Так зустрілися відомі представники двох літературно-поетичних течій – імажинізму та акмеїзму. Інформацію про вечір було поширено каналами агентства.

Втім, у ті часи були справи важливіші за поезію. 25 квітня 1920 року УкРОСТА повідомило про початок польсько-радянської війни. Вже 6 травня до Києва вступили війська Польщі та УНР (під командуванням голови Директорії С.Петлюри). У той же час у Севастополі колишній царський генерал П.Врангель створює уряд Півдня Росії, який оголосив похід проти влади більшовиків. На весну-літо 1920-го року припадає також апогей махновського повстанського руху, який охоплює південні губернії України.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: «ВРЕМЯ БОЛЬШИХ ОЖИДАНИЙ» НА ФОНІ УЛЬТИМАТУМА КЕРЗОНА

Події в Україні миготіли як у калейдоскопі. 12 червня 1920 року Червона армія вибиває з Києва польські війська та загони УНР. А вже 11 липня цього ж року міністр закордонних справ Великобританії лорд Керзон звертається до радянського уряду з нотою, якою вимагає зупинити наступ Червоної армії на радянсько-польському фронті та укласти перемир’я з Польщею.  Москва, як відомо, не почула лорда Керзона, і вирішила захопити Варшаву. Це зрештою і обернеться для неї поразкою.

У ті часи кореспонденти УкРОСТА взяли інтерв’ю у Й. Сталіна, який був одним з політкерівників Червоної армії, що воювала з поляками. Пізніше ці матеріали були розміщені вже як власні твори вождя («О положении на Юго-Западном фронте: беседа с сотрудником УкРОСТА» у четвертому томі повного зібрання його праць). Інтерв’ю агентству давали також Ф.Дзержинський, М.Калінін, інші більшовицькі політики.

Як працювалось тоді журналістам агентства?

Напевне, найточнішим визначенням цього стало б – «як в умовах воєнного часу».

То агентство розгортало свою діяльність у захоплених Червоною армією територіях, то терміново евакуйовувалось із тих, які займали поляки, врангелівці, махновці та інші. Про все це можна прочитати у книзі радянського письменника Валентина Катаєва «Трава забвения», у якій він, зокрема, згадує про свою роботу в УкРОСТА (точніше у його Одеському відділенні – ЮгРОСТА).

Одним із персонажів катаєвської книги є, зокрема, кореспондент агентства Пчолкін. Виконуючи редакційне завдання, цей молодий, романтично налаштований хлопець потрапляє до рук перевдягнених червоноармійцями (!) невідомих бандитів. Лише щасливий випадок рятує йому життя. А коли він нарешті повертається до Одеси, то з жахом довідується, що рідні і друзі вважають його загиблим.

Про свою роботу в агентстві на сторінках повісті «Время больших ожиданий» розповів також інший класик радянської літератури – Костянтин Паустовський.

Працював у  ЮгРОСТА  завідуючим відділом образотворчої агітації  і художник-карикатурист Борис Єфімов, який пізніше стане класиком радянської карикатури. Пізніше він переїздить до Києва, де очолює художньо-плакатний відділ вже Київського відділення УкРОСТА і, зокрема, відповідає за агітаційну роботу Київського залізничного вузла. Борис Єфімов  прожив 108 років і до останніх днів не поривав зв’язків з Укрінформом.

З інших відомих художників, що працювали у той час в УкрРОСТА, варто назвати також Ф.Ганфа, Л.Каплана, А.Волненка, М.Федорова, О.Хвостенко-Хвостова. Всі вони згодом за свою творчість, яка стала окрасою вітчизняної графіки та малярства, будуть удостоєні почесних звань, різноманітних нагород та премій, виховають цілі школи молодих митців.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: ТОДІШНЬОМУ КЕРІВНИКОВІ АГЕНТСТВА БУЛО 26

Як агентством передавалась тоді інформація?

УкРОСТА мало телеграфний зв’язок з 35 містами України, в семи губернських містах редакції одержували інформацію з Москви і Харкова по радіо. А стінні газети агентства видавалися у понад 150 містах і містечках. У Полтавській губернії, наприклад, ними були Гадяч, Градизьк, Кобеляки, Кременчук, Лубни, Миргород, Пирятин, Полтава, Хорол.

Агентство повідомляло з Москви, Харкова, Києва, із зарубіжних країн -  про експедиції для товарообміну робітників з селянами, про те, що робітники заводів везли на село сірники, сіль, цигарки, віконне скло, мастила, напівфабрикати за ціною, нижчою від ринкової, а для села з робітників організовувалися «летучі майстерні» та кузні з ремонту селянського сільгоспінвентаря. Писалося про передачу на село продовольчих пайків та  насіння для посіву, про вшанування  рядових працівників, трудових колективів, а то й цілих сіл «за сумлінну працю».

На жаль, так і не вдалося знайти повну біографію Давида Ерде.  Відомо лише, що народився він 1894 року. Отже у 1920 році, коли він керував УкРОСТА, йому було 26 років. Та незважаючи на молодість це був вже досвідчений журналіст. Та й не лише журналіст.  По гарячих слідах революційних подій 1917-1918 років, громадянської війни він пізніше напише ряд книг.

Тим часом, в адресній книзі Москви за 1925 рік Давид Ерде фігурує вже як завідуючий відділом «По Союзу Республик» всесоюзної газети «Известия».

Ще пізніше, у тридцятих роках, його буде репресовано, а його книги потраплять до списку заборонених і будуть вилучені з бібліотек. Аж у середині п’ятдесятих років минулого століття, після виходу на волю з таборів ГУЛАГу та реабілітації, Давид Ерде повернеться  до журналістської роботи – його призначають оглядачем газети «Известия». У Москві, 1981 року, на 87 році життя він і помре.

Ще один з організаторів літературного вечора в Харкові – Еміль Короткий - також  доживе до 71 року у Москві. В історію ж радянської літератури він увійде насамперед як майстер сотень афоризмів, чимало з яких стануть  справді народними:  «Ученье свет, а неученых – тьма!», «Жизнь подобна универмагу: в ней находишь все, кроме того, что ищешь», «Мы убиваем время, а время убивает нас», «В горящем доме не меняют занавесок»…

* * *

Отже, радянська Росія таки домоглася свого: на початку 1920-го року українське агентство стало підрозділом Російського телеграфного агентства. УкРОСТА в той час не тільки використовувало методи масово-політичної та агітаційної діяльності РОСТА, а й значною мірою фінансувалося і кадрово забезпечувалося  Москвою. І це був лише початок: з одного боку, боротьби за незалежну від російського впливу інформаційну службу України, з іншого – безперервних намагань Кремля тримати її під своїм жорстким контролем.

Анатолій Михайлов, Михайло Сорока