Перший тиждень шкільної науки: Вчимося дружити
Нинішня розповідь – про перший тиждень у школах наших першачків. Нагадаємо, у проекті "Нова школа: батьківський щоденник" спробуємо простежити за ходом реформи у розрізі регіонів – на прикладі звичайної сільської школи, куди пішов у перший клас син власкора Укрінформу на Закарпатті Тетяни Когутич, та школи у столичному регіоні на Київщині, ученицею якої цьогоріч стала донька головного випускового агентства Марини Ключківської.
ТИЖДЕНЬ У НОВІЙ ШКОЛІ: ПОРТФОЛІО ПЕРШОКЛАСНИКА, ІНТЕРАКТИВ І ДІТИ-КВІТИ
- Наш перший тиждень НУШ розпочався зі Свята першого дзвінка. Цьогоріч школи мали право обирати, і наша вибрала таки відпочити у вихідний, тож перший дзвінок пролунав для нас третього вересня. – Пише в «щоденнику» Тетяна Когутич, мама Любомира - першокласника сільської Лохівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. – Перед святом нам повідомили, що цього року лінійки скасували – чому я особисто зраділа, згадавши, як минулого року старший син нудився 40 хвилин, стоячи під сонцем (ще добре, що без паморок!) і не знаючи, куди б подіти себе, свої руки-ноги і букет (його пробували закинути за плечі, але потім примостили на землі). Але ритуального першого дзвінка таки стало одразу жаль: ну як це – Перше вересня і без дівчинки на плечі в одинадцятикласника, який разом із нею дзеленькає на всю школу початок нового року?! У наші часи до дзвінка на такі лінійки чіпляли квіти (зараз прикрашають жовто-синім бантом), і при дзеленьканні пелюстки та листочки розліталися вусібіч – така приємна згадка... Словом, серце за тим теленьканням трохи заболіло, і коли сказали, що лінійка все ж буде – але коротка на 10-15 хвилин, і дітей урочисто виведуть перед очі усім (гордіться, мами-тати!), і перший дзвоник обов'язково продзвенить – таки десь щось там тьохнуло.
Цьогоріч ми також не заповнювали традиційні батьківські анкети – які вчителі роздають перед початком навчання, аби за допомогою "наводящих" питань мати змогу ближче познайомитися з дитиною. Нині кожна дитина повинна мати при вступі до першого класу заповнене портфоліо першокласника. У нас воно складалося із розповіді про себе, свою сім'ю, уподобання, уміння, бажання. На сторінці про те, "чого б ти хотів навчитися у школі?" ми відверто писали, за чим сюди прийшли – навчитися швидко читати, бо повільно вже вміємо, гарно писати, правильно рахувати і... дружити.
Власне, останньому навику – дружити (тобто, знайомитися, входити в колектив, спілкуватися, якісно контактувати з іншими) вчилися цілий перший тиждень. І особливо – на ранкових колах.
- Це дуже добра ініціатива, – вважає вчитель нашого першого класу Ольга Гонак, – ці півгодини в колі дають змогу дітям справді розкрити себе перед іншими. Ми знайомимось, щодня в центр кола сідає хтось один – з ним усі спілкуються, ставлять запитання. Спочатку діти ніяковіли, а на третій день уже самі просилися в центр. Особливо порадували діти в день, коли ми вчилися робити компліменти. Як вони віднаходили – за що ж похвалити однокласника! Разом із "у тебе гарне волоссячко-очі-посмішка" ми почули: "У тебе такий гарний ніс!" (адресат одразу почав собі носа обмацувати – перевіряв, чи справді гарний), або ж "У тебе така класна футболка!" – той аж подивився, що ж там такого класного!
Ну, але звісно, не все в НУШ медом мазане – і це видно ось уже на першому тижні. Головні проблеми наразі у нас, як і у всіх – підручники та матеріально-технічна база, яку обіцяють-обіцяють, та все ніяк не дадуть. Хоча частину обіцяного нам таки роздали – на другий день навчання. Але, як виглядає, не в порядку черговості й не за планом (більшість шкіл району та й області загалом все ще чекають на дошки, мультимедійні центри, килимки, лего, методичні матеріали тощо): просто один авторитетний батько з нашого класу зміг вплинути – і обіцяне нашій школі таки дали, причому, в потрібний термін. Учитель та адміністрація школи зраділи новій техніці, ну, а діти – килимку: там же можна гратися!
Хоча щодо "гратися" (це ж гасло НУШ – "вчитися граючись") раз-по-раз чується таки невдоволення з боку батьків. Гра – вона то собі грою, але коли вже ж, мовляв, наука почнеться, ми-бо сюди дітей учитися привели. Тут, певно, працює стереотип – "у школі діти мають учитися". І воно то так. Але... Поясню, чому, власне, я з цього приводу не надто переймаюсь. По-перше, мій син уміє читати, і при потребі – писати (от коли його це цікавило, він підписував малюнки звірів – пам'ятаю криво-косе "НОСОРОХ", така-от "граматика" була в 4 роки, а за рік тими ж друкованими літерами виводив на розмальовці "Кархародонтнозавр" – знову косо-криво, навіть не стало у рядок, зате написав усі букви в назві ящера), і в пошуковику необхідне слово також при потребі заб'є.
Також мені хочеться, аби він ішов до школи з радістю (її не надто поки багато зранку, бо треба вставати, а Любомир ще не звик після літа, проведеного не в дитсадку, – і в цьому таки допомагає НУШ зі своїми ранковими колами: є нагода прокинутися й увімкнути мізки). Аби довіряв учительці – як джерелу знань, аби зрозумів, що не тільки мама, зрештою, може їх давати, і набагато цікавіше отримувати їх не з комп'ютера, а вживу, а ще – як джерелу захисту, радості, любові, зрештою. Ми говоримо з ним про це вдома, і поки все йде добре. Ну, а як воно буде далі – побачимо. І ви разом із нами.
ЕМОЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ ВАЖЛИВІША ЗА ПОРТФЕЛЬ
- Уже тиждень, як тихе і спокійне селище вранці за кількістю машин нагадує центр столиці, – розповідає у «щоденнику» Марина Ключківська, мама Віки, першокласниці ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс».
Школярики у супроводі батьків, бабусь, братів, сестер їдуть учитися.
На порозі школи зустрічає директор і бажає усім гарного дня. Заводимо дітей у клас, батьки визначили, що так триватиме два тижні, потім міру своєї участі будемо зменшувати, проводжатимемо до класу, тоді – до другого поверху, де розташовані кабінети першокласників, ще пізніше – до першого і т.д. Забагато опіки шкодить, насамперед, дітям – наголошують нам учителька і директор.
У ці перші дні батьки, а дехто з нас – ще на лінійці, зрозуміли, наскільки важливою є психологічна готовність дитини до школи. Очі малечі – на "мокрому місці", думки – лише про дім, батьків, їм точно ще не до навчання.
Перед зарахуванням дітей до 1 класу всі майбутні учні проходили співбесіду зі шкільним психологом. Та не всі батьки дослухаються до його порад. Звичайно, право кожного обирати: віддавати дитину до школи в 6 чи 7 років. Головне тут – думати про дитину, а не про те, як швидше випустити її у доросле життя. За цим буває болісно спостерігати, бо якщо є хоча б одна така дитина на кабінет – атмосфера в класі вже зовсім інша. Діти дивляться, як хтось із їхніх однокласників не може вранці відірватись від мами чи батька, плаче, і навіть у спокійної дитини, яка готова до школи і з нею все гаразд, починають закрадатись сумніви.
Перший тиждень адаптаційного періоду добіг кінця. У дітей уже сформувалось певне розуміння того, що їх чекає найближчим часом.
На першому уроці за зразкову поведінку, яка, звичайно, у всіх була такою, дітки отримали значки – яскраві, жовтенькі зі смайликом. І щоби такий значок носити щодня, треба гарно поводитись. Поводишся погано – знімай і поверни вчительці – ось такий стимул для гарної поведінки, і якийсь час це точно попрацює!
День починається у класі з ранкового кола, вчителька проводить ігри – криголами. Це допомагає налаштувати дітей і створити доброзичливу атмосферу в класі.
Усі дітки в нашому класі, а їх 28, нині лише звикають одне до одного, призвичаюються до нового оточення і вимог.
"Найважливішим на початку першого навчального періоду є згуртувати, сформувати колектив класу, навчити дітей із повагою ставитися одне до одного та до вчителя", – каже наша Ганна Михайлівна. Для цього я звертаю велику увагу на співпрацю у парах, групах».
Розклад першого тижня учитель формує самостійно, це 3 уроки на день, а який із них буде першим – математика чи "я досліджую світ" – обирає сам. А вже наступного тижня з'являться нові предмети – співи й англійська, їх викладатимуть інші вчителі, тоді вже розклад стане стабільним.
Домашніх завдань у звичному для нас вигляді немає. Якщо, наприклад, на уроці почали розфарбовувати малюнок, і дитина не встигла цього зробити, то мусить доробити вдома, проте це й усе.
Зараз усе навчання проходить в ігровій формі, діти багато рухаються. Щодня ми з батьками помічаємо, як по-різному розташовані в класі парти. Оскільки парти індивідуальні, в кожної дитини своя, вони легкі, вчительці нескладно їх переставляти. Одного дня вони стоять звично – по дві поряд і одна за одною, наступного дня – колом, або по 5 парт докупи – для роботи у групах. Це дає можливість щодня трошки змінювати звичну картинку класу, що неодмінно позитивно впливає на дітей. Навіть часом приходиш на роботу і самому хочеться так зробити, а раптом працюватиметься по-іншому?!
- "Зошит для письма і розвитку мовлення (частина 1)";
- "Я досліджую світ (частина 1)";
- "Математичний тренажер";
- "Мій помічник з математики (частина 1)".
Всі вони яскраві й кольорові. На рік для кожної дитини зошити з усіх предметів обійшлися в середньому по 360 грн.
Як стало зрозуміло зі слів учительки, трохи складніше адаптуватись і важче працювати з дітьми, які приходять абсолютно не підготовленими до школи. Тобто тими, хто не відвідував жодних занять і гуртків. Самого лише садочка замало. Змогти розказати навіть про свої бажання і про те, як пройшов день, не кожній дитині під силу. Вчителька каже: дехто просто мовчить на її запитання, і проблема не в тому, що не знають що відповісти, – не знають як почати, бояться аудиторії.
Ми ходили на підготовчі заняття, курси англійської й танці. Деякі дітки з нашого класу мали й більше занять. А є дітки, які тільки-тільки довчили літери, – їм складніше.
Отримавши таких різних дітей, учитель повинен мати в запасі на кожен урок різні завдання. Для тих, кому важче, – завдання простіші, для тих, кому простіше, – щось цікавіше. Одні мають навчитись, а інші не втратити інтерес, що не менш важливо. І так щодня. Учителька ж наша спокійна, каже – плюс-мінус до Нового року діти практично зрівняються, але точно будуть і ті, хто не зможе наздогнати інших, і залишаться позаду.
(Далі буде)
Укрінформ
