Томос: як все відбулося
…Я не знаю, як би ми з вами жили, якби не забрали Томос. І яку безодню смутку ми перестрибнули, уникнувши поразки. Але останній крок зроблено.
Українська Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями віднині проголошується канонічно автокефальною, незалежною та самоврядною. Це записано в Томосі, підписаному та врученому українському предстоятелю Епіфанію, документі, про який так мріяли кілька поколінь українців. На момент, коли публікується матеріал, триває літургія в храмі святого Георгія, потім буде освячення води в проливі Босфор, урочисте прийняття у патріарха Варфоломія. А вже на Різдво в святій Софії відбудеться Різдвяна літургія нового предстоятеля.
Останню крапку поставлено. Три крапки… Зараз більше трьох десятків парафій вже одностайно заявили про перехід до Єдиної Помісної церкви. За останні чотири роки таких було ще півсотні і ще півсотні перебувають у стадії переходу.
Згадаймо ці сім місяців неймовірно важкого та неймовірно щасливого процесу. Ці дати до самого кінця пам’ятатимуть всі люди, яким є дорога ідея автокефалії.
17 квітня повідомлення в соцмережах та новинних агентствах. Ці повідомлення, як стріли. Фактично розпочато процес надання Томосу.
Президент та всі ієрархи двох невизнаних юрисдикцій УПЦ КП та УАПЦ звернулися до Вселенського патріархату з проханням про надання автокефалії, про що голова держави повідомив керівникам парламентським фракцій.
19 квітня парламент ухвалює постанову про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія.
20 квітня Заступник голови президентської адміністрації Ростислав Павленко вилетів до Стамбула для передачі звернень Вселенському Патріарху. И Священний Синод бере ці звернення до розгляду та виступає з ком`юніке.
Далі - важкі очікування Україною кожного Синоду Вселенського патріархату, які відбуваються щомісяця, і під час яких Україна лише знайомилася із ґрунтовним стилем Вселенської Церкви, із її по кроках продуманою процедурою надання автокефалії, коли кожне своє рішення по Україні вона супроводжує великою науковою роботою.
Але Україна знайомиться не лише зі стилем Матері-Церкви, а й пізнає стиль церкви-мачухи Московської патріархії, з її фейками, дипломатичним спротивом, залякуванням, шантажем, пізнаючи всю повноту її антихристиянського наступу на церковну єдність в Україні.
Москва, яка чотири роки руйнувала єдність всередині країни, перетворюючи клір на комісарів гібридної війни, почала масований наступ на процес автокефалії. Було застосовано весь інструментарій, об’їзд помісних церков головою церковного «МЗС» РПЦ митрополитом Іларіоном Алфєєвим, яким малювалися страшні сценарії наслідків автокефалії, мобілізація своїх “сплячих” агентів і легальних парламентських гравців, таких, як Вадим Новінський.
Були спроби збурення вірян всередині України. Зокрема, в кожну єпархію Моспатріархії в Україні було спущено десятки тисяч бланків листів, зроблених за шаблоном, в яких віряни мали би ставити підпис під проханням до святійшого Варфоломія не давати автокефалію. Централізовано ці листи розподілялися по благочиніях (благочинія це група парафій, середня адміністративна ланка), близько півтори-дві тисячі на кожну.
Кожного разу чергове повідомлення, загроза, попередження, заяви з РФ з українського питання викликали серцебиття у українського суспільства: чи не відступить Всесвятійший Варфоломій від задуму, чи не злякається, не передумає? І кожні десять днів його Всесвятість знаходив спосіб передати з патріархії з храму святого Георгія підтверджуючий меседж: не переживайте, процес іде, Українська церква матиме автокефалію.
Після жовтневого синоду, коли було скасовано синодальний лист 1686 року, Путін зібрав Раду Нацбезпеки, щоб обговорити ситуацію в Україні. Це нагадало мені відомий історичний епізод, коли Сталіну казали про неймовірну вагу Папи Римського, той запитав, а скільки у нього дивізій. «Скільки у свят. Варфоломія дивізій?» - напевно, це запитання звучало на РНБО.
У всій цій історії дуже відчутна присутність Бога. У в тому, що ми подолали шалений спротив Москви. У в тому, що українські церкви не розсварилися на етапі домовленостей. У тому, що почесний предстоятель Філарет відмовився від статусу патріарха та уточнив свій титул, і єпископат погодився на те, що Україні буде надано статус митрополії, а не патріархії. Було справжнім дивом, що такі важкі з великою кількістю можливих ходів вибори предстоятеля завершилися одним днем. Що Собор затвердив статут, запропонований Вселенською патріархією. Українські ієрархи показали всьому світу, що вони здатні смирятися та об’єднуватися. Буде неправдою казати, що все було легко. Так, у двох ієрархів УПЦ МП, які прибули на собор були спроби відібрати храми, але проукраїнські громади не дали цього зробити.
Зараз буде багато порад на тему, що потрібно новій церкві. А я б хотіла сказати, що їй точно не потрібно. У процесі творення церкви будуть ображені, ті, хто недоотримав посад, уваги, фінансування. Так буває завжди. Такі образи часом справедливі. Але деколи ці справедливі образи тягнуть абсолютно несправедливі звинувачення. Слухаючи чергового експерта, який став для вас експертом в квітні через дефіцит коментаторів, розрізняйте аналітику «церковних чвар» від аналітики глибинних церковних процесів. Джерело повідомлення (ображене, яке бачить себе таким, що програв) вже само по собі повідомлення. Церкві не уникнути боротьби між групами впливу, а деколи спроби на неї впливати будуть йти зовні. Образ церкви важливий, шляхи формування також, але ар’єргардні бої ображених не сприяють процесам її творення.
Не зважайте, нам наразі нема що аналізувати окрім чуток. Але на деякі чутки я б хотіла дати парочку роз’яснень, які вже крутяться у ЗМІ. Ось вам моя аналітика вкидуваних меседжів.
Новою церквою буде керувати почесний предстоятель Філарет.
Це неправда. Новою церквою керуватиме новий предстоятель митр. Епіфаній. Чи будуть впливати на рішення церкви постійні члени Синоду, представники трьох православних юрисдикцій, які залишатимуться там незмінно та не піддаватимуться ротації? Будуть. Всі троє предстоятелі та представник МП, і владики Сімеон і Макарій, і почесний предстоятель Філарет також. Вони старші, дещо вони бачать краще. Їхній погляд зрештою, матиме попит у молодих керівників церкви. Але це не означає, що митрополит Епіфаній поступиться своїм голосом та місією.
Вибори міг виграти інший кандидат.
Міг. Але не виграв. Дозвольте собі побачити у цьому не лише залаштункові ігри, а Промисел. Кампанія включала різний інструментарій, але митр. Епіфаній не мав фінансування на відміну від інших і був готовий відмовитися від посади. Але, зрештою, він двічі постриженик патріарха Філарета. А висвячування, хіротонія це не просто покладання рук, це духовний зв’язок. Філарет мав право на наступника. Є історична логіка у цьому результаті виборів.
Грекам подобається інший кандидат.
А ви у греків запитували? Чи вам ображені розповіли? Фанар це багато людей. Хтось комусь через треті руки сказав. А мені греки сказали, що він їм подобається. Новий митрополит комунікує з Його Всесвятістю, і Вселенська церква посяде своє місце в душах нашої пастви. У митрополита Епіфанія розпочинається окрема історія стосунків із Матір’ю Церквою, і навряд чи цьому завадять ті, хто бачив на його місці себе.
Церква не буде демократичною, роль мирян буде зведена нанівець...
Ну давайте не будемо продукувати конфлікти та тривоги. УПЦ КП (те, що нею було) не була улюбленицею влади, вона трималася на підтримці вірних та кліру. Новий статут - плід співпраці Вселенської церкви та нового керівництва Єдиної Помісної. Але не лише Регламент, а й традиція визначає характер відносин у церкві. І лише недоброзичливці можуть однозначно стверджувати, що тут не було традиції демократії.
Церква не робитиме реформу...
Це — неправда. Кожна парафія має і матиме певну свободу, у тому числі у оновленні молитовного життя, у тому числі і можливості Причастя без сповіді, для випадків, коли вірянин сповідається часто, у тому числі і у послабленні посту. Мені це гарантували і запевняли, що таку свободу церква має і зараз. З календарною реформою треба трохи почекати.
* * *
Я пропоную взяти паузу на сто днів перед тим, як оцінювати дії нового предстоятеля. Дамо три місяці блаженнійшому митрополиту Епіфанію та поговоримо про перші підсумки на Благовіщення. Прекрасне свято та гарний день! А поки що блаженніший Епіфаній не зробив нічого, за що нам було б прикро, правда ж?
Лана Самохвалова, Київ
