Нові образи Кобзаря, або Як Шевченко став мемом

Роботи художника Олександра Грехова, виставлені для огляду на станції київського метро Тараса Шевченка в рамках проекту "Квантовий стрибок Шевченка", на перший погляд вирізняють нестандартним підходом до зображення Тараса Григоровича. Втім, у такому підході немає нічого дивного, адже Тарас Шевченко, з властивою його постаті значимістю для української історії та культури, просто не міг не стати мемом, тобто тим, що сприймається як само собою зрозуміле у всіх проявах повсякденності. Мем – це означає здатність постійно змінюватись, розвиватись та поставати у все нових і нових іпостасях. Тому резонансна виставка О. Грехова є гарним приводом замислитись над місцем Шевченка-постаті та “Шевченка-мему” в сучасній Україні.

Що таке мем і з чим його їдять

Спільний проект ілюстратора Олександра Грехова та Національного музею Тараса Шевченка “Квантовий стрибок”, роботи які були виставлені на колонах станції метро Тараса Шевченка, викликав неабиякий ажіотаж в українських соцмережах. Згідно із задумом, Шевченко присутній тут в образах персонажів поп-культури, таких як Бетмен, капітан Джек Горобець… І вийшло, що отаке от вільне, без «придихання», навіть жартівливе використання образу поета є цілком прийнятним. Мало того, це дуже актуально. Адже, на відміну від радянської епохи з її пафосною сакралізацією, в сучасній Україні ШВЧНКО вже давно став саме мемом.

Сьогодні практично неможливо зустріти людину, яка б не чула слово “мем”, але далеко не кожен правильно розуміє його значення. Це слово, нині дуже популярне, насправді прийшло до нас з середовища науки, а саме генетики. Саме тому розуміти “мем” просто як смішну картинку чи відео з інтернету є помилкою. Звісно, картинка чи “відос” з інтернету є мемом, але не кожен мем — це смішний контент з інтернету. Бо в найзагальнішому змісті — це інформація, що здатна до самокопіювання і поширення. Як бактерії та віруси в “склянці петрі” постійно діляться, змінюються та пожирають один одного, так і меми займаються копіюванням і розмноженням в наших мізках.

Вперше таке трактування мему запропонував Річард Докінз, один з найвідоміших вчених сучасності. Його визначення мему стало основою для цілої наукової “теорії мемів”, яка трактує всі людські культури як групи мемів, які розвиваються та поширюються відповідно до суворих законів еволюції та природного відбору.

Якщо вірити цій теорії, вся українська культура – від колядок до ідеології інтегрального націоналізму – є набором “мемів”. Як і живі організми, меми ростуть, пристосовуються та змінюються, при цьому зберігаючи спадок своїх попередників. Саме тому візерунки української вишивки 100 років тому виглядали доречними, вишиті на полотняній сорочці, а сьогодні прикрашають футболки, які штампує автомат. І Шевченко в XIX столітті був фактично “іконою” національно- визвольного руху, в ХХ — радянським пам’ятником суворочолому борцю з панським гнітом, а в столітті ХХІ — Елвісом Преслі, Дартом Вейдером та співведучим ютуб-шоу Майкла Щура “Але є одне але”.

Як Шевченко-мем пережив радянську владу

Культурне середовище, якщо на нього дивитися крізь призму “теорії мемів”, нагадує дикі первісні джунглі, де виживає тільки сильніший, швидший, розумніший. Одним словом - найкращий. Невдалий жарт забувається одразу, а хороший анекдот був смішний за часів молодості вашого батька, і смішний зараз. Штамповану російську макулатуру, яку не хочеться навіть називати “літературою”, у майбутньому використають хіба що в якості сировини, а на “Гаррі Поттера” та “На західному фронті без змін” чекає ще безліч видань, перевидань та екранізацій.

Саме тому інтернет-жарти, вірусні відео та стилізовані під поп-культуру портрети Шевченка, та й будь-кого з українських класиків, є абсолютно позитивним явищем. Свідченням того, що наша культура жива, розвивається, і при цьому пам’ятає свої корені. Вільне використання образу Шевченка є особливо гарним знаком, що свідчить про звільнення від залишків радянської ментальності. Бо, на відміну від багатьох інших, творчість Шевченка в СРСР не стільки заборонялась та утискалась, як переписувалась та трактувалась в дусі панівної ідеології. А образ Шевченка подавався виключно як “суворочолого” вусатого дядька, пам’ятники якому так нагадували пам’ятники Леніну та іншим “будівничим комунізму”. “Єдино вірний” совдеповський міф про кріпака-протокомуніста після падіння радянської імперії потихеньку згнив і зайняв своє належне місце – на смітнику історії. А от сам Тарас Григорович та його творчий наробок не просто залишився у шкільних підручниках тим, що “треба вивчити напам’ять 6 стовпчиків на урок укрліту”, не тільки історичною постаттю з підручників і казених документальних фільмів, а став чимось живим і дуже актуальним. Мемом, тобто...

Меми дають майбутнє українській культурі

Епоха інтернету дала досі небачену швидкість комунікації між людьми. Те, що ми почали помічати меми та осмислювати їх значення – заслуга саме електронної мережі. Адже і раніше меми виникали, розвивались і вмирали. Але якщо, наприклад, жарти про Брежнєва залишались актуальними протягом півтора десятиліття (ну і ще пару генсеків, тобто 2-3 роки по тому), то сьогоденний тренд може виникнути, зібрати 10 мільйонів лайків і згаснути за декілька днів. І тому під час революції гідності Тарас Шевченко ходив в будівельній касці та з биткою, рік по тому відстрілював “сєпарів” з кулемету, а сьогодні дивиться на нас з-під маски спайдермена.

А Іван Франко ще вчора був “франкотиком” - сьогодні він вже “декадент”.

Українські постаті, символи та твори реагують на тренди та події, змінюються, вдягають нові образи та форми. І при цьому залишаються українськими. Все, що нав’язувалось культурним тиском радянської імперії залишилось сірим, закарбованим у бетон і мертвим, в той час як українська культура живе, розвивається та змінюється. Саме тому поряд з “суворочолим” бронзовим Тарасом в парку Шевченка має бути Шевченко-Бендер, Шевченко-Спок і Шевченко-Бетмен – на станції метро Тараса Шевченка. Меми – невід’ємна складова сучасної культури, і те, що в них відображаться українські історії та постаті – це дуже важливо. Бо та нація, що не створює свої меми, буде створювати чужі...

Вячеслав Масний. Київ