Габсбург, який обрав українську ідентичність. Василь Вишиваний і наш час

"18 серпня 1948 року. В центрі Києва, тоді столиці радянської України, на центральній вулиці Володимирській, український офіцер помирає у в’язниці. Помирає після близько року в радянському ув’язненні", – розпочинає свою лекцію в Дипломатичній академії Відня відомий американський історик Тімоті Снайдер.

Він додає, що на той час така ситуація не була якоюсь винятковою. "Совєти" проводили етнічні чистки, сотні тисяч українців були примусово виселені та заслані до Сибіру, десятки тисяч – убиті. Тож, здавалося, що додасть до цього ще одна смерть ще одного українця. Але причини, чому цей конкретний український офіцер загрожував радянській владі, пов’язані з "холодною війною", яка тільки розпочиналася, зазначає історик.

Цей український офіцер, перебуваючи в окупованому нацистами Відні, орієнтовно з 1942 року співпрацював із британською спецслужбою SOE (Special Operation Executive), допомагаючи їй у встановленні контактів з українськими емігрантами та націоналістами. Серед задач – стежити за пересуванням німецьких військ, пізніше, після капітуляції Німеччини – за радянськими військами. З 1940-х він також співпрацював і з французькою військовою розвідкою. Наприкінці серпня 1947 року українець був схоплений у Відні та вивезений радянськими спецслужбами з міста, яке на той час було поділено на 4 окупаційні зони, контрольовані США, Великою Британією, Францією та СРСР.

Однак не лише це робило особливим офіцера, який помер за Україну. Найцікавіший момент… Це був – Габсбург. Член однієї з найвпливовіших династій Європи, яка правила багатонаціональною імперією протягом близько 600 років.

НЕПЕРЕСІЧНА ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ

Обрати саме постать Вільгельма фон Габсбурга (в Україні відомого також як Василь Вишиваний) для відкриття року культури України в Австрії було дуже влучним рішенням українського диппредставництва. Особливо й у тому, що зі спеціальною лекцією про роль цієї непересічної людини в історії України, та й Європи загалом, був запрошений виступити Тімоті Снайдер. Справжній друг України, професор Єльського університету, нині також науковий співробітник Віденського Інституту суспільних наук присвятив цілу книгу "Червоний князь" Вільгельмові фон Габсбургові – ерцгерцогу (архікнязю), родичу австрійського цісаря, який обрав собі українську ідентичність, став легендарним полковником Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) Василем Вишиваним і свого часу розглядався в габсбурзькій монархії навіть як король майбутньої України.

Життя Вільгельма фон Габсбурга, особа якого, на жаль, не дуже відома в силу низки причин як в Австрії, так і в Україні, варте художніх творів. "Під час нинішньої зустрічі один із найяскравіших інтелектуалів сучасності Тімоті Снайдер розповів про одну з найяскравіших особистостей європейського політичного життя минулого століття – Вільгельма фон Габсбурга – людину, яку в нас знають як Василя Вишиваного. Цю історичну постать Україна ще має відкрити для себе та знати про неї. Думаю, його життя буде предметом оповіді не лише американських книг, а й українських, а також фільмів та серіалів, адже воно справді неймовірне", –  зазначить після лекції в коментарі кореспонденту агентства посол України в Австрії Олександр Щерба.

"ЧЕРВОНИЙ ПРИНЦ" УКРАЇНИ

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький народився у 1895 році в родині архікнязя Карла Стефана Австрійського, адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини. Коли йому було 13 років, його сім’я переїжджає з адріатичного узбережжя до родинного маєтку в м. Живець на Західній Галичині (сучасна Польща). Батько вважався одним із кандидатів на майбутній польський престол і хотів також, щоб сини думали про польську корону. Втім, Вільгельм не був у захопленні від батькових планів.

Саме в той час відбувається перше знайомство молодого Габсбурга з українцями – "розбишацьким племенем", за твердженням польської шляхти, яке мешкало поруч з Живцем. З’їздивши одноосібно в гуцульські гори в пошуках "українських розбійників" і не знайшовши їх, 17-річний Вільгельм повернеться в Живець, як він стверджуватиме у автобіографії, "вже іншим", з іншим ставленням до українців і до своїх польських "інформаторів".

Українська тема не відпускатиме Вільгельма фон Габсбурга й надалі. Після вступу до імператорської військової академії він починає вивчати, окрім інших, українську мову. Пізніше, у 1915 році й у розпал Першої світової війни – молодим лейтенантом відправляється на східний фронт командувати ротою 13-го полку уланів, який рекрутувався переважно з українців Золочівського повіту (нинішня Львівська область).

Як зазначає Тімоті Снайдер, така увага в австрійській військовій академії у тому числі й до вивчення української мови була не випадковою: Габсбурги не виключали майбутньої війни з Росією і розуміли, що вона буде на українському фронті. "І якщо ми будемо воювати з Росією, то де ми будемо воювати з Росією – в Україні. Де буде східний фронт – це буде в Україні. Це буде в нашій Галичині, або поруч з Україною, але точно серед україномовних. О, а скільки україномовних офіцерів ми маємо? Практично жодного", – зазначає історик.

Крім того, Габсбургів усе більше непокоїло зростання націоналістичних настроїв, що в результаті могло призвести до створення національних держав та розпаду Австро-Угорщини. На їхнє переконання, єдина можливість залишитися при владі – це осідлати цей націоналізм, коли в кожній країні буде свій національний король, але під егідою Габсбургів. Власне, перебудову імперії на засадах федералізму зі створенням окремих національних князівств сповідував і вбитий пізніше у Сараєво спадкоємець престолу Австро-Угорської імперії Франц-Фердинанд, якого Вільгельм знав також особисто. "Був це чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і до українців був прихильний. Носився з намірами відбудови великої Української держави", – описує він Франца-Фердінанда у своїй автобіографії.

На цьому тлі Вільгельм фон Габсбург цілком серйозно розглядався як можливий король майбутньої України, про створення якої на той час міг би думати лише сміливий, у тому числі через неприйняття такої ідеї з боку Польщі, зазначає Тімоті Снайдер.

Незважаючи на присутність різноманітних розрахунків, 20-річний Габсбург, втім, по-справжньому закохується в українців та переймається їхніми національними устремліннями. У своїй сотні Вільгельма за його просту поведінку, переймання проблемами та бажаннями рядових солдатів сприймають за свого та як за рівного, а поляки дратівливо дадуть йому прізвисько "червоний принц" – з натяком на таку його "соціалістичну" поведінку. Усунувши з сотні поляків, яких він вважав "смертельними ворогами українського народу", він дозволив усім українцям носити українську синьо-жовту відзнаку, закликав їх не боятися визнавати свою українську ідентичність та вступався за них перед старшим керівництвом у разі потреби. Габсбург також взяв під свій патронат легіон УСС та всіляко стримував від його розформування центральну австрійську владу, яка слушно підозрювала це формування (у подальшому воно стане ядром Української галицької армії) в тому, що воно бореться не за імперію, а тільки за українську справу. 

Паралельно з цим Вільгельм фон Габсбург просуває українське питання і перед цісарем Австро-Угорщини, хоча й безрезультатно, передусім – через потужне польське лобі при дворі у Відні.

Після укладення так званого Берестейського миру в лютому 1918 року Вільгельм на чолі групи австрійських військ, куди входив також легіон УСС, відправляється на південь України для підтримки УНР у боях з більшовицькими частинами. Згодом його війська стали гарнізоном на Запоріжжі біля Січі на Хортиці – колиски українського козацтва.

"У той час Вільгельм перебував на своєму політичному піку. Він був дуже класним у спілкуванні з українцями: він говорив українською, що люди дуже любили, він був простим – і українці сприймали його як свого. Також він турбувався за населення на підконтрольній території й намагався проводити політику "українізації"… Він був дуже популярний", – стверджує американський історик.

ЗАВЖДИ З ДУМКАМИ ПРО УКРАЇНУ

Ця популярність Василя Вишиваного – а саме так його почали називати українці за його потяг одягати вишиванку – стала навіть турбувати німців, які контролювали частину України та патронували тогочасне українське керівництво (на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським). Від Скоропадського до німців і далі від німців на Відень надсилаються численні скарги на Вільгельма та прохання обмежити діяльність архікнязя в Україні, що й було зроблено з виведенням групи військ Вільгельма на Буковину на початку осені 1918 року. Після падіння гетьманату Скоропадського Василь Вишиваний повертається до України та співпрацює з урядом Директорії УНР, хоча й не тривалий час – через незгоду з укладенням Петлюрою Варшавської угоди з Польщею йде у відставку та виїжджає до Відня. Там у 1921 році він пише гостру антипольську статтю та критикує «неприродній союз між Польщею та УНР», яка мала скандальні наслідки – батько, полонофіл, який мріє про польську корону, фактично відречеться від сина.

Певний час Василь Вишиваний проживає у Відні, потім тривалий час живе у Парижі, весь цей час підтримуючи контакти з українськими емігрантами, які продовжували з повагою ставитися до нього та називати "полковником". У моменти криз, як наприклад Голодомор 1932-1933 років, він намагається привертати увагу міжнародної громадськості до страждань  українського народу. В цей час його бурхливе життя також супроводжує низка скандалів, і врешті-решт він вимушено наприкінці 1930-х років повертається до Відня. Із вторгненням Німеччини у СРСР Вишиваний спочатку, як націоналіст, сподівається, що це призведе до створення незалежної української держави, однак згодом розчаровується. Орієнтовно в той час, у 1941-1942 роках він і починає працювати на англійську військову розвідку, спочатку – проти нацистів, а потім і проти СРСР.

ОБРАННЯ НАЦІЇ ТА ІСТОРИЧНА ЦІЛЬ ЄС

"Ми знали, що історія Габсбургів й України поєднані. Але щоб настільки близько… Що одна з найбільш важливих українських постатей першої половини ХХ століття може бути Габсбургом. Це дуже екстраординарна особистість – Габсбург, який допомагав творити Україну. Габсбург, який допомагав привнести українську свідомість до українців. Габсбург, який вибрав собі національність", – зазначає Тімоті Снайдер у своїй лекції.

Окрім обрання людиною нації, на переконання історика, є ще один важливий момент в історії з Вільгельмом фон Габсбургом. Це те, як багато націй можуть співіснувати в одній спільноті, яка буде регулювати відносини між ними. Тогочасна габсбурзька імперія, очільники якої не виділяли якусь націю як провідну, була певним прототипом сучасного Євросоюзу. 

"Лише на периферії Європи можна побачити, для чого насправді потрібен ЄС. Коли ви всередині Євросоюзу, то ви сприймаєте це як належне. Але історична ціль ЄС – це зібрати фрагменти європейської імперії, і перетворити їх у складену із пазлів державу. Це історична функція ЄС", – переконаний Снайдер.

За його словами, лише спільна, ширша – спочатку економічна, а потім і політична, й певною мірою навіть моральна – сутність, дали змогу окремим європейським країнам з усією їхньою суперечливою історією стати успішними.

"І я думаю, українці фундаментально праві щодо політики Європи, щодо того, як європейська політика працює. Береться проблемна країна і робиться кращою. Завдяки Європі… І думаю, українці праві в тому, що їхня державність певною мірою залежить саме від майбутнього зв’язку з Європою, – зазначає Снайдер. – Я переконаний, що Україні має бути надана перспектива членства. Тобто, Україні має бути сказано: якщо ви робите A, B, C і D, то ви станете членом. Думаю, це те, що Європа мала б зробити вже давно. По-чесному, ЄС мав би сказати: якщо виконуєте ці умови, то ми дамо вам членство".

Ще один важливий висновок з історії Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного) озвучує в коментарі кореспонденту Укрінформу і посол Олександр Щерба.

"Ми звикли применшувати свою роль і значення, і, мабуть, треба подивитися на нас очима Габсбурга, очима людини, біля ніг якої лежав весь світ, і який з усіх націй Європи обрав саме українців не для якихось політичних ігор та калькуляцій, а він справді полюбив Україну… Він усе життя асоціював себе з українською нацією, він називав себе українцем, він говорив українською мовою. Навіть коли міг врятуватися і сказати слідчим НКВД, що він австрієць чи німець, він сказав, що я – українець, я – Василь Вишиваний… Ми маємо шануватися. Ми є давньою європейською нацією, ми мали шанси минулого сторіччя самоствердитися і не повинні втрачати їх зараз".

*  *  *

У 1921 pоці Василь Вишиваний видав у Відні власну поетичну збірку українською мовою "Минають дні..." з посвятою українським січовим стрільцям. З вірша "До збруї!":

"До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте, як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!"

Василь Короткий, Відень