Робочий стіл президента Української асоціації китаєзнавців, редактора журналу «Україна-Китай» Віктора Кіктенка розповідає про свого господаря досить красномовно.

Ми бачимо тут кілька випусків журналів «Україна – Китай» (прекрасна поліграфія, до речі). Тут і книжка про відомого британського дослідника Китаю  Джозефа Нідема, який змінив погляд на те, як розвивалася людська цивілізація, і довів, що існує окрема, відмінна від європейської, китайська наука, і який цікавився навіть даоською алхімією, зокрема, методами безсмертя. І зібрання  досліджень про Піднебесну київського професора Бориса Курца, який був репресований у 1934 році.

Віктор Кіктенко показує нам монографії Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, в якому він працює завідувачем відділу Азіатсько-Тихоокеанського регіону, та каже, що днями ця бібліотека поповниться ще однією книгою його авторства з історії українського китаєзнавства – від XVIII століття й до сучасності.

Наша розмова – про феномен швидкого зростання Китаю, про зовнішньополітичні ініціативи Піднебесної і про можливості, які відкриваються для України.

КИТАЙ — ЄДИНА ДАВНЯ ЦИВІЛІЗАЦІЯ, ЯКА РОЗВИВАЄТЬСЯ БЕЗПЕРЕРВНО 

- Пане Вікторе, на ваше захоплення Китаєм більше вплинула історична освіта чи філософська?

- З історичної розпочиналося. Під час навчання на історичному факультеті в Сумському педагогічному інституті ім. А. С. Макаренка мною були написані студентські роботи, присвячені Китаю, та успішно захищена дипломна робота, в якій вивчалось формування інститутів імперської влади у період династій Цінь та Хань. Проте задля повного розуміння цього процесу необхідно було долучати вивчення ідей давньокитайських філософських шкіл, що сформували базові концепти державотворення цієї країни.

- Вивчення Китаю впродовж багатьох років змінювало вас як особистість? Ви бачите відбиток Китаю на власному характері, на власному світобаченні, на власному побуті? Наприклад, ви більше стратег чи тактик? Вам властиво поспішати чи неквапливо споглядати?

- Якщо серйозно, то я все ж таки дотримуюсь тієї думки, що дослідник має тримати дистанцію від об’єкту свого дослідження. Якщо ця дистанція зникає, то тоді ти вже не можеш навіть сподіватися на об’єктивність. При цьому, звичайно, щось впливає на тебе – культура, дискусії, спосіб спілкування з людьми, але дистанція потрібна для того, щоб не стати в даному випадку «китайцем». Особисто знаю людей, які настільки захоплювалися Китаєм, що через певний час перетворювались на носіїв цієї культури та втрачали можливість критичного сприйняття. Впевнений, що це хибний шлях для китаєзнавця.

- Ви тривалий час займалися цією країною, вивчали її історію, потім філософію, і от, коли вперше потрапили до Китаю, якими були ваші емоції?

- Я дуже добре пам’ятаю свої перші враження – відчуття великої різниці між теорією і реальним життям. Для того, щоб дійсно зрозуміти будь-яку країну, потрібно бувати там постійно і мати справу з живою культурою.

- У якому році ви вперше відвідали Китай?

- Перший раз - у 2004 році, достатньо пізно. Я навчався в 90-х роках в аспірантурі, коли ще було складно потрапити до Китаю. І взагалі,  в той час ми дивились на людину, яка працювала або тим більше навчалась в Китаї, як на «божество». Людей, які знали китайську мову, були в Україні одиниці. Сьогодні вже все по-іншому. На щастя, вже є сотні українців, які навчалися в китайських університетах та володіють китайською мовою на високому професійному рівні. Дуже добре, що вони вивчають країну не тільки через книги, а безпосередньо в самому Китаї, унікальній країні-цивілізації, що є єдиною давньою цивілізацією, яка розвивається безперервно.

- Ви споглядаєте Китай у поїздках 15 років. Для Китаю як би ви їх охарактеризували?

- Швидкі темпи зростання. Зміни, які можна побачити не тільки за 15 років, а навіть кожні півроку. Будь-яка людина, яка часто відвідує Китай, це може підтвердити. Достатньо сказати, що Китай здійснив найбільш швидку науково-технічну революцію в історії людства.

БУДУЮТЬ СОЦІАЛІЗМ З КИТАЙСЬКОЮ СПЕЦИФІКОЮ

- Упродовж трьох десятиліть Китай демонструє 10-річний приріст ВВП. Власне, ще у 2007 році вони перегнали Японію і стали другою економікою світу, і вже за кілька років їхня економіка перевищувала японську у 2,5 рази. Які основні чинники цього успіху, такого потужного поступу?

- Це стосується не тільки Китаю, а взагалі країн Східної та Південно-Східної Азії, де відбулися всі економічні дива другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Йдеться про так званий конфуціансько-даосько-буддійський регіон, цивілізаційні цінності якого визначили успіх модернізації та соціально-економічних перетворень. Тобто не тільки дешева робоча сила, а й держава-родина, прагматизм, меркантилізм, колективна відповідальність та дисциплінованість. Китай – це один з найбільш яскравих прикладів щодо досягнень в торгівлі, комунікаціях, зростанні ще від давніх часів в історії людства. Наприклад, саме Китай дав світу паперові гроші. Тобто, сучасні досягнення Китаю – це розвиток притаманних даній цивілізації рис на новому історичному етапі. Окремо необхідно відзначити, що, якщо в центрі всесвіту західної цивілізації знаходиться людина, її особистість, звідки й походять права людини, то у китайській культурі особистість можлива лише у взаємовідносинах з іншими. На мою думку, саме така побудова суспільства дала країнам конфуціансько-даосько-буддійського регіону можливість досягти високої ефективності праці на сучасному етапі розвитку.

- Але “родинний” принцип, мабуть, не єдиний...

- Ні-ні, тут потрібно згадати, що на це вперше звернув увагу відомий  німецький соціолог Макс Вебер, коли він порівнював протестантизм і конфуціанство — і це правильно. Чому? Тому що вони дуже подібні у цих  світоглядних орієнтирах, прагматизмі, прагненні до успіху, до накопичення багатства. Все це «світоглядне» збіглося, можна сказати так, з капіталістичним підходом, який існує на сьогодні в світі. Чому цей успіх неможливий, наприклад, в Індії чи арабських країнах? Тому що просто немає цього збігу...  І потрібно нагадати, що колись марксизм так і не вирішив питання так званого азіатського способу виробництва. Відбулися дві великі дискусії в 20-30-х роках і потім в 70-х роках XX століття, які мали відповісти, як функціонують економіки азіатських країн, але відповіді до сьогодні  немає. Маркс виокремив цей спосіб виробництва, але не зміг дати дефініції, і до сьогодні точного визначення, що таке економіка Китаю не існує. Ми тільки можемо констатувати наявність комбінування вільного ринку і жорсткого контролю з боку держави та партії, що є певним балансом між західною наукою, підходами до планування і суто китайським методами управління. До речі, не випадково ми постійно чуємо, що Китай будує соціалізм, але з китайською специфікою. І ось ця «китайська специфіка» є центральним для розуміння будь-яких процесів, що сьогодні відбуваються в Китаї. Тобто це складне поєднання традицій та модерну, бо нікуди не поділися давні структурні компоненти китайської цивілізації, які, правда, існують в зміненому вигляді.

- Я бачила під час поїздки до Китаю, коли увечері на сучасній пішохідній вулиці  Пекіна з квітниками в європейському стилі, модерновими інсталяціями,   китайці вмикають приймач і влаштовують колективні національні  танці...

- Правильно, громада, родинність, дисциплінованість – ось це все те, що притаманне цим суспільствам конфуціансько-даосько-буддистського регіону.

“ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ” — ЦЕ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

- Ми маємо дуже багато Китаю навколо себе: майже вся побутова техніка, часто бирки на нашому одязі  - це “Made in China”, навіть якщо це якісь європейські бренди...

- Навіть, якщо це Apple.

- Але водночас чому в Україні так мало Китаю в зовнішній політиці, в економічній співпраці, в культурі, а відтак і в інформаційній площині? Орієнтація на Європу, вочевидь, не виключає погляди на схід?

- Абсолютно точно. Вони повинні доповнювати один одне. Проте, на жаль, це - суто українська проблема. Якщо говорити про Китай, то він готовий співпрацювати з будь-якою країною світу, якщо вона цього забажає і це, до речі, дуже давній підхід зовнішньої політики Китаю – рівновіддаленість від будь-кого. До речі,  Китай практично ніколи не входив до альянсів. Це стосується й певних прогнозів щодо можливого альянсу з Росією – цього просто не може бути! Китай — країна-центр. Чжунго (самоназва країни) – чжун – це середина, го – це країна, тобто, країна, яка знаходиться в центрі. На жаль, за всі 27 років Незалежності саме наша країна не виробила довгострокової програми відносин з КНР... А Китай – це країна-стратег, і вона не розуміє, якщо постійно міняють правила гри, якщо немає постійно діючої програми, а після зміни влади може кардинально змінюватися ставлення до цієї країни. Саме тому ми і не бачимо вагомих результатів, які, наприклад, є у Польщі або в Білорусі.

- Або в Грузії...

- Або в Грузії.

- Зрештою зараз є унікальний шанс виправити цю ситуацію за допомогою  ініціативи «Один пояс, один шлях».

- Він інклюзивний, цей проект Китаю, який вони називають ініціативою - тобто це не альянс, не блок, не організація, а це можливість співпраці. Якщо є бажання – давайте домовлятися, давайте співпрацювати, немає – ніхто не буде тиснути. Тому Китай, скажімо так, удосконалює підходи співпраці зі світом, але, на жаль, ми не змінюємося, ми не маємо чіткої та сталої позиції. Ви зверніть увагу, що ми зараз підписали на цьому форумі? Два роки тому ми підписали меморандум про вступ, а сьогодні ми підписали більш детальний меморандум про вступ. І це вже навіть не смішно, правда - коли світ змінюється так швидко, так стрімко, а ми за два роки тільки дійшли до того, що підписали більш детальний план?… Ну, я вітаю всіх нас з цим досягненням, що у нас є більш детальний план!

- Власне, нам, журналістам, властивий більший скептицизм і цинізм, може, ніж вам, науковцям... Взагалі, чи можемо ми вірити тому, що ця ініціатива – це реально політика відкритості, інвестицій, допомоги тим країнам, які слабші в економічному плані? Чи може все таки варто розглядати цю ініціативу як експансію Китаю на захід?

- Давайте подивимося на світ і зрозуміємо, що Китай – це фактично друга, а, за прогнозами Блумберга, до 30-х років, скоріш за все, і перша економіка світу. Відповідно до цього статусу країна змінює свою поведінку в зовнішній політиці. А після того як Трамп відмовився, а Сі Цзіньпін підтримав глобалізацію, то стало зрозумілим, що сьогодні саме Китай підтримує варіант розвитку світу як глобалізованого.

Тобто Китай – це країна-лідер, яка, звичайно, захищає та просуває свої національні інтереси, але при цьому пропонує світу не якісь китайські хитрощі або виключно китайську гру, а власний варіант спільного світоустрою.

Зрозуміло, що Україна постійно буде знаходитися в асиметричних відносинах з цією країною-велетнем, проте цілком можливо побудувати таку модель відносин, яка дозволить захистити наші власні національні інтереси та досягти високого рівня співпраці з КНР. Ще раз хотів би наголосити на тому, що Китай пропонує багатополярну модель світу, де б не було одного лідера (США або будь-яка інша країна), й виступає проти згортання глобалізації та продовжує розвивати інтеграційну ініціативу «Поясу та Шляху».

Що нас може тут лякати, не знаю... А будь-яка справа, будь-який бізнес, будь-які відносини можуть бути і неправильно розвинуті, тому це питання до уряду, до науковців, до експертів – як вибудовувати ці відносини, щоб захистити власні інтереси. Проте сама по собі ініціатива «Поясу та Шляху» фактично є новим етапом розвитку зовнішньої політики КНР, відкритої та інклюзивної за своїми принципами.

- Які галузі української економіки найбільше б виграли від участі в цій ініціативі?

- Це вже давно відомі напрямки, про які ми постійно чуємо останні роки під час різних двосторонніх зустрічей: аграрний сектор, енергетика і логістика. Проте здійснених проектів саме в рамках цієї ініціативи ще не існує.

- Ви так однозначно позитивно сприймаєте цю ініціативу, але чому ж тоді в Європі таке різне ставлення до проекту? Наприклад, коли Італія підписала меморандум і приєдналася до ініціативи, вона отримала шквал критики з боку Німеччини.

- Бо Німеччина найбільше з усіх європейських країн отримує інвестицій з Китаю... Це конкуренція… Така сама, до речі, як конкуренція між Україною та Польщею, бо ми маємо схожі можливості у розбудові відносин з КНР. До речі, на початку розвитку ініціативи «Пояс та Шлях» було цікаво споглядати як різні країни брали на себе велику місію містка між Європою та Азією. Про це можна було почути й від Україна, й від Угорщини, й від Білорусі та ін.

Багато хто хотів стати головним партнером у справі побудови цього Нового  Шовкового шляху. Проте Китай ніколи не надавав таких преференцій жодній країни й навпаки наполягав на рівних можливостях для будь-якого учасника. Показовим тут є приклад створення формату співпраці Китаю із  східноєвропейськими країнами – «16+1». Польща пропонувала своє неформальне лідерство в цьому об’єднанні, проте Китай відмовився від такої пропозиції та показав таким чином, що кожна країна цього формату є важливою для нього. Китай також розуміє, що політичні питання – це межа, до якої не потрібно підходити, бо в Європейському Союзі це сприймається насторожено.

-Чому?

- Існують такі думки, що ініціатива «Пояс та Шлях» спрямована на те, щоб зруйнувати Європейський Союз. Я не думаю, що це правда. Кожна з європейських країн страждає від чого? Від нестачі грошей. Бо без інвестицій економіка не зростає. Тут логіка дуже проста: Китай - це чи не єдина країна в світі, яка сьогодні має необхідні гроші для того, щоб інвестувати в будь-яку іншу країну в світі.

- А чому єдина?

- А хто ще?

- Америка, наприклад.

- І де ці інвестиції? Яке там зростання економіки? Чим займається Трамп? Й знову ж таки, там згортаються ідеї глобалізації, а тут навпаки – Китай бачить «Пояс та Шлях» як продовження розвитку власної економіки.

Більш того КНР більше не регіональна країна, й, хоча, за їхнім власним визначенням, це країна, що розвивається, проте її розвиток має колосальний вплив на світову економіку, науково-технологічний розвиток та ін. Додам, що сьогодні ми бачимо й потужне військово-політичне зростання Китаю.

Я згоден з тими науковцями та експертами, які кажуть про завершення епохи Ден Сяопіна, коли Китай займався виключно внутрішніми питаннями, що, насамперед стосувалось соціально-економічного розвитку.  Сьогодні, після приходу до влади Сі Цзіньпіна, відбувається формування нової зовнішньої політики КНР, до інтересів якої входять Європа, Близький Схід, Південна та Південно-Східна Азія, Африка та Латинська Америка. Тобто Китай на сьогодні вже є глобальним гравцем.  Й, до речі, не в останню чергу це є наслідком колапсу Радянського Союзу, а сьогодні на цей процес впливає згортання Сполученими Штатами своєї функції країни глобального рівня.

-Виглядає так, що жодних ризиків від співпраці з Китаєм немає?

-Чи існують ризики? Існують. Потрібно захищати власні національні інтереси?  Потрібно. Й не має значення, це маленька країна чи велика.

Проте, знову таки, сьогодні Китай – це великі можливості. І для України сьогодні важливо знайти взаємовигідну модель відносин та дотримуватись її, вибудувати план співпраці з китайською стороною на десятиріччя вперед і не змінювати правила гри. Ось тоді все буде гаразд.

Сьогоднішній стан речей такий, що Китай не дуже добре розуміє, як Україна ставиться до нього і як вона буде далі розвиватися. Тому Китай буде очікувати зрозумілих меседжів від нашого Президента та Уряду у вигляді конкретних планів.

Я часто спілкуюся з різними китайськими науковцями і експертами, які всі єдині в думці, що потрібна зрозуміла програма відносин між нашими країнами, якої сьогодні, на жаль, не існує. Хто у нас знає, що була і вже завершилася «Програма розвитку відносин стратегічного партнерства на 2014-2018 рр.». Хтось її бачив? Що там виконано? Ми не знаємо. Чи є якісь досягнення? Ми не знаємо.

ЗА ОСТАННІ 40 РОКІВ З БІДНОСТІ ВИЙШЛО 600 МІЛЬЙОНІВ КИТАЙЦІВ

- Але давайте поговоримо і про демократію. Зрозуміло, що Китай - країна-велетень, друга економіка світу, але у всіх, я думаю, є така певна тривога щодо власних уявлень про нерозривність економічного процвітання та демократії. А тут - навпаки. Шалені темпи зростання, і при цьому - відсутність демократичних свобод. Як мають почуватися українці та європейці, які за ці ідеали революції влаштовували, гинули?

- Ще раз повторюю, це суспільство, яке побудовано зовсім за іншими принципами. І навіть, якщо ми беремо, наприклад, Японію, де є парламент, де є конституція, свободи і таке інше, але все одно – це країна відмінна від західної цивілізації, вона, насамперед, азіатська. Українець або будь-яка західна людина буде себе не дуже комфортно почувати в цьому суспільстві - не як турист, а як частка цього суспільства. Тобто просто потрібно сприймати як факт, що це ІНША країна.

Найбільша демократія у світі яка? - Індія. Але останній жарт від представника цієї країни, який мені сподобався, що Індія – це найбільша демократія в світі у найбільш темній країні світу. І це обігравання смислів: не тільки темна через відсутність освітлення, а й темна тому, що є проблеми з освітою і зі всім іншим... Тобто є питання до того, як сприймати демократію в Індії.

Справжня демократія – це завжди високий рівень розвитку суспільства і науки. Якраз зараз Китай відзначає соту річницю «Руху 4 травня» - це рух інтелігенції в 1919 році за оновлення Китаю, який спирався саме на науку та демократію. Проте цей розвиток мав свої особливості, й цікаво, що в Китаї сьогодні стверджують, що в країні будується демократія для всіх китайців (суспільство сяо-кан), на відміну від західних країн, де демократія існує тільки для багатих.

Й до того ж, скільки можна навести прикладів повноцінних демократій, до яких, наприклад, не належать Сполучені Штати? Їх дуже небагато у світі.

- Це стара Європа.

- Стара Європа, так. І не вся. Тому рух, який відбувається у Китаї, він не спрямований на побудову західного суспільства, це потрібно розуміти. І це не погано і не добре, це просто інше суспільство, яке по-іншому розвивається. Це, можливо, складно сприйняти західній людині, але це так і є. Це дійсно інший світ, нібито інша планета.

- Про науку і демократію, це актуально ж і для України?

- Абсолютно точно.

- Тобто, ми і, зокрема, після останніх президентських виборів можемо констатувати, що демократія вже склалася , а от з наукою…

- З наукою є проблеми, які, на жаль, існують всі роки Незалежності - недофінансування, відтік молодих кадрів до країн, де їм пропонуються більш широкі можливості, - на жаль, не вирішені.

- Буде прикро, якщо китайці з цього коридору економічного оздоровлення увійдуть, зрештою, до демократії, а ми з демократії так і не прийдемо до процвітання.

- На мою думку, було б дуже цікаво, якщо б математики та соціологи дослідили можливості демократії західного зразкового типу для такої країни як Китай – на такому рівні соціально-економічного розвитку і з населенням у півтора мільярди. Нам складно вирішувати завдання для розвитку країни із населенням порядка 40 мільйонів, а це - два великих міста у Китаї… Тобто, ви уявляєте, наскільки це різний рівень завдань у керуванні країною. При цьому китайський уряд ставить завдання досягти якісно нового розвитку суспільства.

- Суспільство заможних.

- Так, щоб усі були однакові заможні. Тому одне з головних завдань китайського уряду – це подолання бідності. За останні 40 років з бідності вийшло понад 700 мільйонів китайців. Ви можете собі це уявити?! Країна пройшла за дуже короткий період часу шлях від подолання бідності до значних досягнень не тільки в економіці, але й у вирішенні таких складних технологічних завдань як, наприклад, здійснення космічної програми.

- У них розстрілювали за корупцію... Вони можуть дозволити собі вільні економічні зони. У нас же безподаткова зона - це була б дірка для корупції та контрабанди, а не розвитку.

- У Радянському Союзі теж багато розстрілювали, і що? До речі, що стосується розстрілів, то вже багато років смертні вироки виносяться, але дуже часто не здійснюються. Кілька років людина очікує, а потім їй замінюють смертний вирок на довічне покарання. Тобто це не таке масове явище, як інколи пишуть в наших ЗМІ. Це один з міфів. Але боротьба з корупцією дійсно є.

ЗАХОПЛЕННЯ КИТАЙЦЯМИ СИБІРУ — ЦЕ МІФ

- Ми бачимо у вас на столі журнали, присвячені Китаю. 20 років виповнюється вашому дітищу, ви є співзасновником і головним редактором журналу «Україна - Китай». Яка місія цього видання? І чи вартує шкірка вичинки, тобто чи виправдані пошук фінансування, час, вкладені зусилля?

- Звичайно! По-перше, це просвітництво. Знання українського суспільства про Китай мізерно малі. І я погоджуюся з вами, що в наших ЗМІ, на жаль, дуже мало пишуть про Китай, мало експертних оцінок. А нам потрібні оцінки і погляд саме українців, а не лише повторення того, що говорять у Вашингтоні чи в Брюсселі, бо вони ж мають свої інтереси, і свої погляди. Нам важливо формувати свій погляд на Китай і взагалі на світ.

Це питання більш складне, воно стосується не тільки Китаю. Мені здається, що нам не вистачає цього глобального погляду в сучасному глобальному світі. Ми, на жаль, і це не тільки пов’язано з останніми подіями, зосереджені на якійсь невеликій географії: є Росія – ворог, це зрозуміло; є Європа, як мета. Тобто мета абстрактна, ворог конкретний, але світ набагато більший. Мені здається, що перемога полягає в тому, щоб вийти з цих меж і почати сприймати світ максимально широко, оскільки це світ колосальних можливостей. Китай, це одна з країн, яка такі можливості надає.

В свою чергу журнал «Україна - Китай» спрямований на розширення уявлень українців про Китай та на промоушен відносин наших країн. Тобто Китай має бути не формальним, а реальним стратегічним партнером України. Наприклад, існує така думка, з якою я погоджуюся, що Китай міг би допомогти реіндустріалізації України, що є однією зі складових для вирішення проблем економічного розвитку нашої країни.

- Побутує думка, що Китай помалу чи то освоює, чи то захоплює східні землі Росії, мовляв, китайці самовільно заселяються там і відбувається повільна експансія.

- Висновок соціологів і демографів  протилежний – ніякого заселення китайцями Сибіру та Далекого Сходу РФ не існує. Більш того, останні роки спостерігається скорочення чисельності китайців, які постійно проживають в Росії, бо вони сьогодні люди заможні й шукають місця, де зручно жити та вести бізнес. Росія до таких країн не належить. Крім того, немає значних китайських інвестицій в російську економіку, не реалізуються великі проекти, окрім енергетичної сфери (газ, нафта).  В цілому Китай, наскільки я можу дати оцінку, дуже обережно ставиться до розвитку відносин з Росією, бо це може підсилювати Росію, а в цьому китайська сторона не зацікавлена. Тобто, ще раз: захоплення китайцями Сибіру – це міф. Китайці не прагнуть жити в холоді і дискомфорті.

НЕ ІСНУЄ ІНШОЇ КРАЇНИ В СВІТІ, ЯКА Б ТАК РЕТЕЛЬНО ВИВЧАЛА ЗАХІДНУ ФІЛОСОФІЮ

- І не можемо в інтерв’ю оминути ще однієї вашої іпостасі — доктора філософських наук. Від Конфуція до комуніста-ринковика Сі Цзіньпіна, чим дихає сьогоднішня філософія Китаю?

- Сьогоднішня філософія Китаю поєднує в собі дві течії. По-перше, відбувається справжнє відродження традиційної китайської філософії, що, насамперед, стосується конфуціанства – створюються академії, товариства, проводяться міжнародні наукові конференції. По-друге, без перебільшення можна сказати, що Китай є лідером серед не-західних країн у вивченні західної філософії.  В останні десятиріччя на китайську мову перекладені повні зібрання творів видатних західних філософів (наприклад, Гуссерль, Гайдеггер, Куайн та ін.) Сьогодні Китай ретельно вчиться і бере все найкраще, що існує у західному світі, що стосується й західної філософії. Проте все це відбувається за умов домінування марксистської філософії, на важливість якої нещодавно звернув увагу Голова КНР Сі Цзіньпін.

- Беруть найкраще не лише у філософії. Вони все вивчають задля своєї вигоди, не можна не згадати в цьому контексті і про історію з українським авіаносцем «Варяг».

- Сьогоднішній китайський «Ляонін». А «Варяг» було продано за ціною металобрухту.

- Це знов таки питання до нас, що за ціною металобрухту. Правда, вони його купили нібито для казино, а потім з нього зробили повноцінний перший на озброєнні авіаносний крейсер.

- Сьогодні у китайців є вже авіаносець власного виробництва. Китайці дуже швидко навчаються. Ми, наприклад, пам’ятаємо перші китайські автомобілі або телефони, які були дуже низької якості. Проте пройшло небагато часу й сьогодні, наприклад, смартфони компанії Huawei дуже вдало конкурують із відповідною продукцією Apple та Samsung. Більш того сучасні науково-технологічні досягнення Китаю вийшли на рівень розвитку світової науки, про що свідчать космічна програма, дослідження в галузі штучного інтелекту, створення суперкомп’ютера та багато іншого.

- Ви очолюєте Українську асоціацію китаєзнавців, і зрозумілим є ваше компліментарне ставлення до цієї країни. Але чи в чомусь готові критикувати її?

- Насамперед, відзначу, що в самому Китаї офіційно  визнають наявність різних складних проблем у розвитку країни. Цікаво, що колишній Голова КНР Цзян Цземінь дав визначення ролі  Мао Цзедуна таким чином: це велика людина, у якої було 75% досягнень і 25% помилок. Китай – це дуже різнобічна у своєму регіональному розвитку країна, яка продовжує вирішувати складні проблеми модернізації та здійснює Політику реформ та відкритості в нову епоху. А перед українськими китаєзнавцями стоїть завдання критичного вивчення цих складних процесів, що в результаті має дати не тільки правильне розуміння цієї країни, а й допомагати у підготовці ефективних рішень для подальшої розбудови українсько-китайських відносин, які сьогодні повинні формуватися в умовах ініціативи «Пояс та Шлях».

Любов Жаловага, Лана Самохвалова. Київ.

Фото: Геннадій Мінченко