6 серпня. Пам’ятні дати
6 серпня 1914 року Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест про створення у складі австро-угорської армії українського добровольчого легіону - Українські Січові Стрільці (УСС). По суті, створення легіону УСС, який формувався в структурах австрійської армії, було спробою створення нового українського війська. Заклик був почутий: вояками зголосилися стати майже 30 тисяч добровольців з усієї Галичини. Щоправда, австрійський уряд, побоюючись патріотичних настроїв українців, обмежив чисельність легіону до 2,5 тисяч. Ядро військового угрупування склали активісти січово-сокільського, пластунського руху, було чимало студентів, вчорашніх гімназистів, викладачів, правників, митців та інших представників інтелігенції. Спочатку це був лише гурт патріотів далеких від військової справи, але з часом їм вдалося подолати всі перешкоди і на початок 1917 року стати добре вишколеною українською військовою формацією з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та термінологією. Легіон УСС став утіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно-свідомої частини суспільства на виборення Української держави. На початку вересня солдати склали військову присягу: перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. Протягом 1914 – першої половини 1915 року Легіон протистояв російським військам у Карпатах, де одним із найяскравіших епізодів були бої за гору Маківку. У 1915-1917 роках легіонери брали участь у кровопролитних боях на Поділлі. Сотні молодих вояків, українських патріотів загинули на схилах гори Лисоні, на Бережанщині та в інших місцях. На стрілецьких могилах, поряд з прізвищем викарбовували слова: «Впав за волю України». Згодом з легіону УСС було сформовано полк Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем – полк, який брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років.
Разом з тим, сьогодні Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї – День Хіросіми. 6 серпня 1945 року американська авіація бомбардувала японське місто Хіросіму, вперше в історії застосувавши атомну зброю проти людей. Уранова бомба «Малюк» позбавила життя понад 140 тис. людей. Усього ж від наслідків цього вибуху загинуло 237 тисяч японців. Сполучені Штати застосували свою нову смертоносну зброю через три тижні після того, як вона з’явилася на світ. Нині у міському парку Хіросіми (Парку миру) знаходиться монумент, присвячений жертвам американського бомбардування з написом: «Спіть спокійно, помилка не повториться». В Японії час від часу спалахують дебати навколо цього напису, який можна трактувати по-різному – і як вказівку на помилку всього людства, і як помилку Сполучених Штатів Америки, які стали тепер союзником Токіо, і як помилку самої Японії, яка розв’язала війну, що й призвело до трагедії Хіросіми. В 1970 році було навіть створено товариство, яке виступало за зміну напису. Врешті-решт влада Хіросіми встановили поряд з монументом у Парку миру дошку-пояснення, на якій написано, що мова йдеться про клятву всього людства ніколи більше не воювати. Щорічний ритуал церемонії вшанування пам’яті загиблих включає хвилину мовчання, зграї голубів, скорботні удари поминального дзвону. Після цього в меморіальний пам’ятник додаються списки людей, які померли від наслідків ядерного вибуху. У Парку миру біля Меморіального музею висить дзвін, на якому написано: «Нехай кожен, хто проходить повз, ударить в дзвін, щоб той завжди нагадував нам про загрозу атомної війни».
Сьогодні ж, в річницю бомбардування Хіросіми, за рішенням Виконкому Міжнародного руху «Лікарі світу за попередження ядерної війни», відзначається Міжнародний день «Лікарі світу за мир».
Ювілеї дня:
127 років від дня народження Михайла Миколайовича Крата (1892–1979), українського військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР. Учасник Першої світової війни 1914-1918, полковник російської армії. У добу Директорії – старшина Армії УНР, з серпня 1919 – командир 8-го Чорноморського полку 3-ї Залізничної дивізії. Особливо відзначився на початку жовтня 1919 в районі Бершаді, де вщент розгромив Білостоцький полк 5-ї офіцерської денікінської дивізії та полонив близько 600 його старшин і рядових. Під час Зимового походу очолював штаб Запорізької дивізії. У 1920 році був у таборах інтернованих формувань Армії УНР в Польщі. Став впливовим діячем української військової еміграції, написав спогади з історії визвольних змагань. Був членом Українського військово-історичного товариства. У роки Другої світової війни – член Українського національного комітету у Варшаві. Від 1945 до 1948 утримувався в таборі для військовополонених в Італії, після звільнення емігрував (1950) до США, очолював там Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії. Помер у Детройті.
81 рік від дня народження Бориса Федоровича Дерев’янка (1938-1997), відомого українського журналіста, публіциста, засновника, першого й беззмінного головного редактора (1973-1997) газети «Вечерняя Одесса». Був застрелений 11 серпня 1997 року. За великим рахунком це замовне вбивство не розкрито й донині.
Роковини смерті:
Цього дня 1657 року в Чигирині помер визначний український державець, полководець і дипломат, засновник козацької держави Богдан (Зіновій) Хмельницький (1596-1657). Майбутній гетьман народився в Суботові під Чигирином. Походив з дрібного шляхетського роду. Освіту здобув у єзуїтській колегії у Львові. Служив у кінній сотні свого батька – чигиринського сотника. У жовтні 1620 року у битві під Цецорою батько загинув, а 20-річний Богдан потрапив у татарський полон, з якого його викупили козаки лише через два роки. Вступивши до реєстрового війська, брав участь у козацьких походах на турок і татар, селянсько-козацьких повстаннях 1630, 1632, 1637-1638 років. Обіймав посаду писаря реєстрового війська (1637; тоді це дорівнювало посаді міністра закордонних справ). Упродовж тривалого часу Хмельницький жив доволі непримітним життям (як казав сам гетьман, «до сивих літ»). Активно зайнятися політикою і державництвом його змусило саме життя. На ті часи Україна знемагала під Польщею. Шляхта гнобила українське селянство, зле велося й міщанству, потерпали від польського свавілля і козаки. Час від часу то тут, то там спалахували повстання, але успіху вони не мали. 18 квітня 1648 року козацька рада обрала Богдана Хмельницького гетьманом запорозьких козаків. Саме під проводом Хмельницького козаки здобули перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявицями, Зборовим, Батогом, Жванцем. Лише битву під Берестечком 1651 року через зраду кримського хана було програно. Як пише один із сучасників, «Гетьман вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий… Сміливий інколи до відчайдушності, Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вичерпувалися всі засоби домогтися мети шляхом переговорів…» Для України гетьманство Хмельницького відкрило нову добу історії. Своєю енергією він створив нову Українську державу. Козацьке, запорізьке військо, що до того часу славилося тільки буйністю і сваволею, він зумів перетворити в дисципліновану національну армію. Він зумів підняти з занепаду український народний дух, вселивши в серця поневоленого польською шляхтою люду ідеал власної держави. Він вивів Україну на широку міжнародну політичну арену, змагався з могутніми сусідами. Можливо, деякі кроки і зусилля Хмельницького здаються нам нині і помилковими (зокрема, Переяславська рада), але заперечувати того факту, що в його часи українці зажили повним національним життям, усвідомивши себе єдиним народом – не можна. Ім’ям Богдана Хмельницького названа одна з високих державних нагород України – орден, призначений для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та у зміцненні обороноздатності та безпеки України.
