17 вересня. Пам’ятні дати
17 вересня 1939 року радянські війська почали окупацію Західної України та Західної Білорусі. Вже 18 вересня були зайняті Луцьк і Станіслав (нині Івано-Франківськ), 22 вересня - Львів, 24 - Дрогобич, 26 - Яворів, 27 - Старий Самбір.
Уряд СРСР мотивував вторгнення тим, що Радянський Союз вимушений «взяти під свій захист життя і майно українського і білоруського населення східних областей Польщі». Насправді ж, СРСР діяв згідно з радянсько-німецьким пактом про взаємний ненапад і секретними протоколами до нього («Пакт Молотова-Ріббентропа»), в яких конкретно йшлося про розподіл території Польщі. Землі, населені переважно етнічними українцями та білорусами, переходили під владу СРСР і включалися до складу УРСР та БРСР, власне ж польські землі визнавалися за Німеччиною.
28 вересня, після придушення опору Війська Польського на всій території цієї країни, зокрема у Варшаві, був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу та кордон, який визначався по Західному Бугу і Нареву. Таким чином Польща вкотре за свою історію була викреслена з карти Європи. За цим договором до СРСР відійшла більша частина нинішньої Західної України, крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини.
На здобутих західноукраїнських землях було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Рівненську, Станіславську й Тернопільську області. Одразу ж після окупації відбулася хвиля націоналізації промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та масові депортації місцевого населення до Сибіру.
В червні 1940 року сталінське керівництво в ультимативній формі висунуло Румунії вимогу передати СРСР Бессарабію (зайняту румунськими військами в 1918 року) з переважаючим молдавським, а також гагаузьким, болгарським, українським, єврейським населенням та населену переважно українцями Північну Буковину. Уряд Румунії був змушений прийняти ультиматум, і наприкінці червня 1940 року частини Червоної армії перетнули румунсько-радянський кордон, приєднуючи названі території до СРСР. Акерманський та більша частина Ізмаїльського й Хотинського повітів Бессарабії було включено до складу Одеської області Української РСР, а Північну Буковину реорганізовано в Чернівецьку область.
Таким чином, внаслідок подій вересня 1939 – червня 1940 року територію України значно розширено в західному та південно-західному напрямках. Вона охопила майже всі, за винятком Закарпаття (переданого німцями Угорщині після ліквідації Чехословацької республіки), етнічні українські землі.
Сьогодні в Україні вперше відзначається День безпеки пацієнтів, який був встановлений Указом Президента 4 вересня 2019 року на підтримку рішення 72-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я. У травні 2019 року на засіданні Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я держави-члени взяли на себе зобов'язання визнавати безпеку пацієнтів як одне з пріоритетних завдань охорони здоров'я і вжити усі необхідні дії для зменшення шкоди, що завдається пацієнтам в медичних установах. Окрім того, Всесвітня асамблея охорони здоров'я схвалила встановлення Всесвітнього дня забезпечення безпеки пацієнтів, що буде відзначатись 17 вересня. Як зазначають у ВООЗ, Заподіяння шкоди пацієнтам є однією з провідних причин смертності та інвалідності в світі. Щорічно в стаціонарних медичних установах країн з низьким і середнім рівнями доходу відбувається 134 мільйони несприятливих подій, які стають супутніми чинниками 2,6 мільйона випадків смерті, а в країнах з високим рівнем доходу шкода при наданні стаціонарної допомоги наноситься кожному десятому пацієнту.
Разом з тим, сьогодні в Україні відзначають День рятівника, який відзначається щороку цього дня згідно з Указом Президента від 12 вересня 2008 року. День рятівника є професійним святом не тільки працівників усіх аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони, інших спеціальних формувань, але його відмічають також громадяни, які внесли свій вагомий внесок у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту життя і здоров’я людей. Нині всі рятувальники України підпорядковуються Державній службі з надзвичайних ситуацій, яка забезпечує реалізацію державної політики у сферах цивільного захисту, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідацію надзвичайних ситуацій, рятувальну справу, гасіння пожеж, пожежну та техногенну безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб, а також профілактику травматизму невиробничого характеру. Представники ДСНС протистоять пожежам і повеням, епідеміям і пандеміям, буревіям і зсувам ґрунту, вибухам газу і снігопадам, автомобільним та будь-яким іншим аваріям.
Ювілеї дня:
155 років від дня народження Михайла Коцюбинського (1864–1913), українського письменника і громадського діяча. Автор повістей «Тіні забутих предків», «Fata Morgana», численних оповідань, публіцистики - він і сьогодні залишається одним із найоригінальніших українських прозаїків. Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля. Освіту здобував у Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 році. З 1898 року письменник жив у Чернігові. Разом з тим багато подорожував: був у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині, об'їздив майже всю Європу. У 1911 року Михайлу Коцюбинському призначили стипендію, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте стан здоров'я письменника погіршувався. Його мучили астма і туберкульоз. Навесні 1913 року його не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові
Роковини смерті:
79 років з дня смерті Панаса Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Старицького та Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Заньковецької і Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Гастролював разом з Садовським у різних театрах (1926–1932). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого «За двома зайцями» Старицького. Іван Мар’яненко у своїх спогадах про Панаса Саксаганського пише: «До характеристики Саксаганського хочеться додати, що він, як ніхто інший з українських акторів, дотримувався суворого режиму у житті. Перед важкою роллю, особливо драматичною, він часто не обідав, задовольняючись парою сирих яєць. Завжди робив голосові вправи. До речі, Панас Карпович мав прекрасний співочий голос – баритон широкого діапазону з просто-таки італійським бельканто. На вечірках, у вільний від вистав час, він завжди співав сольні та заспівував хорові пісні… Не можна не згадати Саксаганського як надзвичайного майстра гриму. Він завжди приходив за дві години до початку вистави і з винятковою любов’ю зовнішньо оформляв свої сценічні образи… В останні роки життя Панасові Карповичу паралізувало руку. Він одержував академічну пенсію, яка цілком його забезпечувала, але не міг жити без театру. Разом з Садовським він виступав на клубних сценах у своїх найкращих ролях, ще довгий час вражаючи і глядачів, і акторів своїм свіжим, дзвінким голосом».
