8 лютого. Пам’ятні дати

Більшовицька армія під командуванням генерала Муравйова ввійшла до міста з боку лівого берега Дніпра і зайняла Печерськ і Липки – це були найбагатші квартали Києва, там мешкало чимало високопосадовців – як військових, так і цивільних та й просто заможних містян. Почався кількаденний кривавий грабунок міста, яке до того піддалося нищівній артилерійській атаці.

Київ обороняли приблизно дві тисячі вояків, які залишилися вірні УНР, – залишки Богданівського, Полуботківського, Дорошенківського, Богунівського й Гордієнківського полків, Гайдамацького коша Слобідської України, куреня Січових стрільців, вільного козацтва та чорних гайдамаків, – які не могли довго чинити опір більш ніж учетверо чисельнішим силам більшовиків.

Комендант Києва Михайло Ковенко, який фактично командував обороною, оголосив евакуацію. Відступали на захід Святошинським шосе – у бік Житомира. За військом вирушили міністри Української Народної Республіки й кілька десятків членів Української Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським (його будинок був ущент розбомблений).

Червоноармійці влаштували в Києві справжнісіньку криваву баню: вдиралися до помешкань, витягали генералів, офіцерів і просто дорослих чоловіків і вбивали їх без суду і слідства. В більшості будинків, навіть на Хрещатику, вікна були наглухо забиті дошками. Навіть розмовляти українською мовою на вулиці стало небезпечно. У Маріїнському парку, де стояв самітній царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди червоногвардійці звозили арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали… Число жертв більшовицького терору не відомо, але, за деякими підрахунками, воно сягало щонайменше п’яти-шести тисяч осіб.

«Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками», - згадував член Української Центральної Ради й міністр продовольчих, а згодом земельних справ в уряді УНР Микола Ковалевський. Він не зміг евакуюватися і залишився в місті – обзавівся фальшивими документами і працював продавцем на молочарні на Малій Васильківській. «П’яні червоноармійці й матроси, обвішані кулеметними стрічками і гранатами на всю горлянку співали: «Эх, яблочко, сбоку красное. Что Украине… конец – дело ясное…»»

Варто зауважити, що безчинства головорізів Муравйова занепокоїли навіть членів маріонеткового радянського уряду України. Нагору пішли сигнали про надмірну жорстокість, пияцтво і мародерство «рабоче-крестьянской армии». У березні 1918 року в Москві на прийомі в голови ВЧК Фелікса Дзержинського члени колишнього армійського комітету Першої революційної армії звинуватили Муравйова в розправах, розстрілах, самодурстві, наданні воякам прав на пограбування здобутих міст і сіл. Була утворена спеціальна комісія, опитано чимало свідків у цій справі. Муравйова навіть арештували, але незабаром випустили – за нього заступилися впливові покровителі.

9 лютого 1918 року був укладений Берестейський мирний договір, відповідно якого півмільйонний контингент австро-німецьких військ почав займати територію Лівобережної України. Вже 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено.

Події дня:

8 лютого 1921 року заповідному парку Асканія-Нова було надано статус Державного степового заповідника. На Асканію-Нову було покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також акліматизувати та вивчати якнайбільше число видів тварин і рослин, які мають народногосподарське значення. При Асканії-Новій були створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад. Як відомо, заповідник був заснований у 1898 році німецьким колонізатором Фрідріхом Фальц-Фейном. Назву місцевості дав один з її попередніх власників – герцог Ангальт-Кетенський у 1841 році на честь свого родового маєтку Асканія в Німеччині. Нині до складу Біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, що знаходиться в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (звідси і колишня назва заповідника «Чаплі»), входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк. Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га – «абсолютно заповідна» степова зона. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і понад 3000 видів тварин. У різні пори року над Асканією пролітає 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом.

8 лютого 1994 року Україна приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Ця Програма є інструментом взаємодії НАТО з країнами-партнерами, що базується на практичному співробітництві та відданості демократичним принципам. 8 лютого 1994 року Україна підписала Рамковий документ ПЗМ, а 25 травня того ж року передала керівництву НАТО свій Презентаційний документ. У ньому визначені політичні цілі участі України в Програмі ПЗМ, заходи, які планується здійснити для досягнення цих цілей, а також сили і засоби, що виділяються Україною для участі в неї. Нині Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

Ювілеї дня:

198 років від дня народження Опанаса Марковича (1822-1867), українського фольклориста, етнографа. Був одружений з Марією Вілінською (письменниця Марко Вовчок). Біограф Шевченка, Михайло Чалий, пише про київський період життя подружжя Марковичів: «Жили на Куренівці у найбіднішій халупі, навіть без дверей…» Потім переїхали до Немирова (Маркович там вчителював), звідти – у Петербург, де зустрічалися з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Іваном Тургенєвим. У квітні 1859 Марковичі виїхали у Німеччині. Проте сімейне життя не заладилося, дружина з сином Богданом залишилися за кордоном, а Маркович повернувся до Петербургу. Останні роки прожив у Чернігові, служив мировим посередником, працював у «Черниговских губернских ведомостях». Друкував етнографічні нариси про русалок, купальські пісні. Зібрав майже 5тис. українських приказок і прислів’їв.

192  роки тому народився Жюль Верн (1828-1905), французький письменник, один із основоположників жанру науково-фантастичного роману. За фахом юрист (адвокат). Автор 65 романів і науково-популярних книг, серед яких «Від Землі до Місяця», «Діти капітана Гранта», «Двадцять тисяч льє під водою» та ін. Жюль Верн був не лише романістом, а й автором відомих праць з історії географічних відкриттів. За життя письменника було видано понад 120 томів: науково-фантастичних, пригодницьких, географічних та соціально сатиричних романів. Велику роль у популяризації творів Верна в Україні відіграла Марко Вовчок, яка переклала 16 його книг.

Роковини смерті:

10 років з дня смерті Федора Муравченка (1929-2010), українського інженера і вченого в галузі авіаційного двигунобудування, генерального конструктора ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка», члена-кореспондента НАН України. Брав участь у створенні 44 типів і модифікацій авіадвигунів. Обгрунтував і втілив в життя концепції створення сімейства турбореактивних двигунів з великим ступенем двоконтурності (за окремими напрямками не мають аналогів у світовій практиці), які дають змогу значно знизити витрати на розробку, сертифікацію і впровадження у серійне виробництво авіадвигунів, газових турбін промислового призначення. За цими концепціями (і під керівництвом) створено і впроваджено у серійне виробництво: перший вітчизняний турбореактивний двигун з великим ступенем двоконтурності Д-36-базовий (6 модифікацій), який експлуатується на літаках Ан-72, Ан-74, Ан-74ТК-300, Як-42; один з найпотужніших у світі двигун Д18Т тягою 23430 кілограм для важких транспортних літаків Ан-124 «Руслан», Ан-225 «Мрія»; турбовальний двигун Д136 (для гелікоптера Мі-26, що за потужністю і вантажопідйомністю немає аналогів у світі) та ін. Автор понад 110 наукових праць, понад 25 авторських свідоцтв і патентів.