Боротьба з безробіттям по-українськи: прем’єр пропонує вихід
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль в інтерв’ю РБК-Україна заявив про плани працевлаштувати близько 500 тисяч безробітних українців найближчим часом. Ідея в тому, щоб максимально залучити їх до робіт на будівництві об'єктів інфраструктури та громадських роботах по облаштуванню міст і сіл з виплатою мінімальних коштів на прожиття. Мовляв, таким чином і населені пункти впорядкуємо, і населення від злиднів врятуємо. За розрахунками прем’єра, такі “швидкі” робочі місця дадуть змогу отримувати 6000-8000 тисяч грн на одного працюючого, і це дозволить сім’ям протриматися на плаву в скрутні часи.
Логіка в цьому є. От лише з заявленими обсягами можуть виникнути проблеми – чи всім такої роботи вистачить? І чи всі на неї погодяться? Укрінформ продовжує серію публікацій про проблему безробіття під час епідемії коронавірусу. У першій частині йшла мова про антикризові зміни у процесі реєстрації та наданні допомоги безробітним (див. – ТУТ), у другій – про механізм часткового безробіття (див. – ТУТ). В третій ми розглядали можливі стратегії виходу з кризи – (див. – ТУТ). Сьогодні ми аналізуємо реалістичність конкретних пропозицій уряду.
Працевлаштування буде швидким та, на жаль, недорогим
На сьогодні в Україні офіційно зареєстровано понад 400 тисяч безробітних. Однак за розрахунками Кабміну, в країні нараховується більше ніж 2 мільйони людей, які або втратили роботу, або знаходяться у тимчасових вимушених відпустках (по суті, це приховане безробіття). Зрозуміло, що така кількість людей, які залишились без засобів до існування – серйозний фактор соціальної напруги, бомба уповільненої дії.
Забезпечити усіх державною допомогою – не вистачить жодних резервів. Вихід – дати роботу. Хоч якусь, найпростішу, але гарантовану. Уряд нарешті вийшов зі своїм баченням і пропозиціями. В економіці протягом травня планується створити 500 тисяч простих робочих місць, які би дали можливість людині місяць-два-три протриматись в умовах існуючих обмежень.
"Тобто заробляти, а не чекати, що держава виплатить якісь мізерні кошти. Працювати в соціальній сфері, комунальній сфері, бюджетній, або в сферах з невеликою заробітною платою, але протриматися. І це буде дуже велика кількість робочих місць. Це проста робота, на яку людина зможе прийти влаштуватись, і на наступний день вже її отримати. Ну, наприклад, класти бруківку чи озеленювачем, і так далі. По-перше, ми таким чином приберемось у наших містах, районах і загалом в Україні за допомогою такої кількості і такої якості робочих місць. По-друге, як я вже казав, ми дамо змогу людям вже зараз заробляти мінімальні кошти. Ідея така", – сказав прем'єр-міністр.
Найбільші сподівання уряд, звісно, покладає на можливості проекту "Велике будівництво" – як на робочі місця безпосередньо на задіяних у ньому підприємствах, так і робочі місця в супутніх бізнесах, які їх забезпечують. В уряді такі робочі місця називають “швидкими”.
“За нашими розрахунками, це близько 170 тисяч робочих місць тільки в сфері дорожнього будівництва, яке буде вже в цьому році. Звичайно, там вже багато людей працює, але, за розрахунками дорожників, при вкладені 80 мільярдів гривень в цю сферу, знадобиться додатково 20 тисяч робітників. Це тільки в цій сфері, а ще близько 150 тисяч в супутніх сферах”, – наводить розрахунки Денис Шмигаль.
При цьому він чесно визнає, що робота за таким наймом не буде надто високооплачуваною. І ті, хто заробляв за кордоном тисячі євро, не зможе розраховувати в цьому випадку на такий же рівень оплати. Хіба що висококваліфіковані спеціалісти, яким пощастить знайти окремі вигідні пропозиції роботодавців.
“Коли ми створювали ці швидкі робочі місця, ми не ставили собі за мету відповідність заробітків з робочими місцями в розвинених країнах Європи. Ми ставили собі завдання створити робочі місця для тих людей, які шукають роботу, щоб мінімально забезпечити себе і свою родину”, – пояснив прем’єр. І він обіцяє, що зарплата коливатиметься від 6 до 8 тисяч гривень.
Три причини, чому хороші плани можуть залишитися «на папері»
Скепсису в оцінці цих урядових планів вистачає.
По-перше, “швидкі” робочі місця, судячи з усього, не вимагатимуть високої кваліфікації. А, відповідно, і роботодавець (той же будівельний підрядник) не захоче платити “тимчасовому” працівникові 1,5-2 мінімальні зарплати тільки тому, що так захотів уряд. У приватних роботодавців свої розрахунки собівартості і плани дохідності бізнесу. Тим більше на фоні багатократного збільшення пропозиції робочої сили ринок праці перетворюється в ринок роботодавця – він отримує переваги. А значить, диктує умови.
По-друге, створення буквально протягом кількох тижнів аж півмільйона робочих місць виглядає хоч і привабливо у презентаціях, але мало реалістично на практиці. Навіть ті 85 мільярдів гривень, які держава планує виділити на дорожнє будівництво, не одразу “дійдуть” до стадії будівельних робіт, відкриття вакансій та перших зарплатних відомостей. Розробка проектів і проведення тендерів займають чималий проміжок часу. В 2019 році, нагадаємо, на дорожнє будівництво планувалося витратити близько 55 млрд грн, і не всі гроші були використані саме через неготовність документації та тендерів.
По-третє, згадаємо, що навіть за благополучних економічних часів, коли минулого року вітчизняна економіка приросла на 3,2%, плани по створенню робочих місць не перевищували горизонт у 200 тисяч. А про 1 млн. робочих місць взагалі йшлося лише в контексті найближчої 5-річки.
Тож, розраховувати на те, що проект “швидкі” робочі місця запрацює одразу і настільки масштабно, як це заявлено, важкувато.
Виплати по безробіттю – це як збивати «температуру»
Однак, кроки, до яких вдається уряд – стратегічно вірні, вважає Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.
“На мій погляд, у боротьбі з безробіттям держава має в першу чергу надавати допомогу бізнесу і меншою мірою – пряму допомогу людям. Передусім потрібно подбати про те, щоб запустити економіку, а не намагатися якомога довше сплачувати допомогу по безробіттю. Образно кажучи, є методи лікування хвороби, а є методи збивання температури. Виплати по безробіттю – це якраз збивання температури. Підтримка малого і середнього бізнесу, про яку вже заявив уряд – абсолютно нормальні і потрібні кроки. Але на цьому шляху не можна зупинятися”, – прокоментувала Укрінформу Елла Лібанова.
Найперше, що з її точки зору, потрібно було б зробити – це допомогти малим фермерам. Через закриття продовольчих ринків вони залишилися без збуту, не маючи де реалізовувати свою продукцію, на яку є стабільний попит у значного прошарку населення. Логістика із їх залученням до постачання супермаркетів, наприклда, могла би сприяти малим аграріям у виживанні в умовах карантину. “Але у цьому питанні потрібна безпосередня допомога держави, оскільки в торгівельних мережах є свої великі постачальники і тому дрібні постачальники їм не дуже цікаві.
Якщо ж дрібним сільськогосподарським виробникам не допомогти з виходом на «велику» торгівлю, то держава має подбати хоча б про кредити для них. Причому це мають бути короткотермінові і дуже недорогі ресурси, щоб фермери могли, як то кажуть, перекрутитися до кращих часів”, – зазначила пані Лібанова. (На момент публікації, уряд ухвалив зміни до “Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання фінансової підтримки розвитку фермерських господарств», якою передбачив різні види держпідтримки кооперативам та фермерським господарствам. – Авт.).
Також фінансова допомога потрібна малому бізнесу там, де він орієнтований не стільки на місцеве населення, як на туристичні потоки (Закарпаття, Львівщина, південь України) – тут в умовах карантину значно менше робочих місць та можливостей для заробітку.
“Уряд пропонує абсолютно нормальні ідеї щодо зайнятості, наприклад, в тому ж дорожньому будівництві і різних громадських роботах. Але для того, щоб вони запрацювали та були ефективними треба передбачити декілька простих речей, – відмітила Елла Лібанова. – Коли формуються вимоги до тендеру і укладається договір з підрядниками на виконання будь-яких масштабних будівельних робіт, з боку замовника – тобто держави, мають бути прописані чіткі вимоги: робоча сила та матеріали виключно українські”. За її словами, варіанти можливі у менеджменті (якщо підрядник – іноземна компанія) та способах найму місцевого персоналу – через відкритий ринок праці чи через центри зайнятості. Все інше – по суті протекціонізм – на вимушений крок. Але у боротьбі з безробіттям влада може, і зобов'язана, діяти рішуче, оскільки сьогодні це питання нашого виживання.
Оксана Поліщук, Київ
