Нова мечеть та державні мусульманські свята: популізм чи необхідність?
Днями під час зустрічі з представниками кримськотатарського народу (це була річниця відзначення депортації кримських татар) з Офісу президента прозвучала ініціатива будівництва великої мечеті та оголошення двох мусульманських свят державними.
Чого в тих пропозиціях (які дехто встиг назвати популізмом та заграванням із кримськими татарами) більше: історичної справедливості чи політичної доцільності? Адже у столиці є мечеть. Хіба так багато мусульман, щоб вони не вмістилися у одну мечеть? Чи правильно збільшувати календар ще й ісламськими святами? Ми вирішили обговорити фактично анонсовані новації із релігієзнавцями.
Ігор Козловський, релігієзнавець, віцепрезидент Українського центру ісламознавчих досліджень, член ініціативи “Перше грудня”:
- Ми цікава країна, поліконфесійна, мультирелігійна. Мусульманський фактор завжди був присутній в українській історії. І це не лише Крим, навіть більше — історія Кримської цивілізації, це й південні степи, і Схід. Тобто так чи інакше, мусульмани в нашій історії були присутні від самого початку виникнення державності. Про це писали й ті, хто подорожував у давньому Києві.
Ця тема зактуалізована окупацією Криму, зараз маємо велику щільність кримськотатарської громадськості, за рахунок тих, хто переїхав після анексії на континент.
Ідея великої соборної мечеті проговорювалася кримськими татарами давно із президентом Ердоганом, який заявив про свою підтримку кримським татарам, і з президентом Зеленським. Це питання історичне, яке останні події просто підштовхують до вирішення. Але підтримка кримських татар, актуалізація питання – дуже важливий фактор у тому числі для інформаційної війни із Росією.
Щоб на окупованій території Криму у кримських татар не було сумнівів: Україна на лише не забуває, а підтримує їх, має їх у фокусі своєї уваги. Бо Крим останнім часом відпливає в суспільній свідомості, цього не можна допустити, у тому числі політично.
На останній зустрічі президента із Меджлісом звучали різні запитання, у тому числі й питання мечеті. Чому питання винесене на такий високий рівень? В регіонах при питаннях про виділення земельних ділянок нашим громадам спрацьовують стереотипи, нерозуміння. І, можливо, те, що це питання постало на зустрічі з президентом, це було швидше криком відчаю, бо все це на місцевому рівні не вирішувалося дуже довго.
Святкування релігійних свят – це також частина цієї політики підтримки і кримськотатарського населення, і тої частини інших мусульман, які займають проукраїнську позицію та усвідомлюють свою приналежність до української політичної нації. Тобто це не лише мусульманська релігійна ідентичність, чи етнічна, ми фіксуємо, що в такий спосіб збільшується доля ось такої громадянської ідентичності. І це добре. Бо ми зараз перебуваємо у довгій затяжній війні у різних формах із РФ, і нам необхідно піднімати рівень усвідомлення відповідальності за свою країну у представників різних національностей. І це усвідомлення, що всі вони – частина української політичної нації, слід зміцнювати. Тому підтримка таких ідей правильна.
У нас є два святкування Різдва, бо людей, які святкують Різдво 25 грудня, у процентному відношенні не більше, аніж мусульман. Тож мусульманські свята, як державні... Це можна розцінювати як можливість та прагнення балансу й підтримку кримських татар у Криму.
МУСУЛЬМАНСЬКІ СВЯТА МОЖУТЬ БУТИ ВИХІДНИМИ ЛИШЕ ДЛЯ МУСУЛЬМАН
Віктор Єленський, релігієзнавець, професор, у минулому радник експрем’єр-міністра Арсенія Яценюка:
- В цілому я підтримую виголошені ініціативи. Щодо оголошення державними святами та вихідними мусульманських свят, то я хотів би пригадати практику кількох європейських країн. Там для людей виділяється кілька умовних вихідних під релігійні свята, а вони вже самі можуть обрати дні, коли брати ці вихідні. Тому я підтримую Курбан-байрам та Ураза-байрам, якщо це буде вихідний лише для мусульман. Мусульманське свято не обов’язково має бути вихідним для всіх, бо в Україні вихідних навіть забагато. Бо коли свято випадає на вихідні, нам ще й додають цей день.
До речі, до анексії в Криму в певні мусульманські свята там теж були державні вихідні. Але президент хотів у день депортації щось запропонувати кримським татарам. І поки що окрім таких жестів, як рекомендувати Еміне Джапарову в уряд та два державних свята – нічого не міг їм запропонувати.
Щодо мечеті для кримських татар, то про це давно говорять і Мустафа Джемілєв, й інші. Це не президентська прерогатива, бо землю виділяє київська громада. Втім якщо він допоможе татарам з особистих коштів, то це нормально, ми всі їм маємо якимось чином допомагати. Але поки що незрозуміло, як ці ініціативи будуть реалізовуватися. Бо, знову ж таки, за ці свята повинна голосувати Верховна Рада.
Чи потрібна ще одна мечеть? У кримських татар релігійна та етнічна складова тісно сплітаються. Я був свідком такої картини. 1988 року я поїхав у Крим від інституту філософії, коли почали повертатися в Крим кримські татари. Тоді була проблема, що не реєструвалися кримськотатарські релігійні громади. Біля Красноперекопська ми побачили їхні вагончики, і те, як ховали старенького кримського татарина, всі присутні були раді, що змогли довезти його з Узбекистану. Я бачу, як над ним мулла читає з зошита заупокійні молитви, але тексти молитов написані кирилицею. Й їхній мула каже:
- Напевно, ви думаєте, що раз ми залишили тексти молитов кирилицею, то ми погані мусульмани? Розумієте, ми так намагалися зберегти свою середземноморську ідентичність. Ми, щоб зберегти ідентичність, навіть намагалися там (в Узбекистані) пити не чай, а каву. Зараз ми будемо хорошими мусульманами.
Це просто ілюструє: ідентичність – це демаркаційна лінія.
Коли кримські татари повернулися з Узбекистану, то за них почали змагатися різні ісламські лідери. І саудити, й турки. Лідери Меджлісу уважно за цим стежили й у одній з їхніх резолюцій навіть була фраза (переказую по пам’яті), що ми йдемо шляхом цього ісламу, який відкидатиме наші традиції і наше розуміння добра та зла. У цьому сенсі (мені здається), що вони зацікавлені у такому етнорелігійному середовищі. І тому я за те, щоб вони мали свою мечеть.
Я СПОДІВАЮСЯ, ЩО ХРИСТИЯНСЬКІ ЛІДЕРИ СФОРМУЮТЬ У ВІРЯН ПРАВИЛЬНЕ БАЧЕННЯ МУСУЛМАНСЬКИХ СВЯТ, ЯК ДЕРЖАВНИХ
Саїд Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»:
- Іслам це така ж традиційна релігія для України, як і православ’я, й католицизм. Ісламу на теренах України більше 1000 років, бо існувала ісламська держава Кримське ханство, де іслам був офіційною державною релігією і на державному рівні відзначалися мусульманські свята. Таких головних свят є два: Рамадан-байрам (завершення посту Рамадан), і Курбан-Байрам (тоді відбуваються хаджі до священної Мекки).
Тож іслам для України — традиційна релігія, хоча в деяких регіонах мусульман нечисленна кількість. Але те, що держава хоче піти назустріч та зробити мусульманські свята святковими днями, буде сприйнято нашої спільнотою дуже схвально. Ми і самі ініціювали такі святкування. Ми не знаємо, як відреагує на це українське суспільство, гадаю, що це залежатиме від позиції церковних лідерів. Сподіваюся, що вони зможуть донести до своїх вірян, що в Україні є мусульмани і можна піти їм назустріч. Тут важливо, щоб духовні та релігійні авторитети поставилися із розумінням до цього факту.
Ми ще не знаємо, у якому форматі Офіс президента працюватиме над запровадженням мусульманських свят. Ми знаємо, що частина християнських свят є вихідними, а частина не є такими. Це ще дискусійне питання, як мусульманські свята стануть частиною святкового календаря. Але мусульманські свята – це не фіксовані дати, щороку вони просуваються на десять днів уперед. Тож як нема проблем із християнським Великоднем, який також щороку має іншу дату та місце в календарі, так само і з мусульманськими святами. А чи буде це вихідний для всіх, чи лише для мусульманської спільноти, це далі ще визначатиметься.
Тепер що стосується будівництва мечеті. Почнемо з того, що культових споруд, споруд релігійного призначення в Києві дуже не вистачає. Частіше за все мусульманські громади Києва використовують пристосовані приміщення або орендовані. Вони придбані або орендовані, але не виглядають як мечеті зовні, вони просто обладнані так, щоб там відбувалися богослужбові мусульманські практики.
До карантину, коли ми збиралися на п’ятничну молитву, то люди просто на вулиці молилися. Приміщень категорично не вистачає. І якщо буде побудована мечеть, то це вітатиме вся мусульманська громада, люди зможуть молитися не в пристосованих приміщеннях, а в культовій споруді, яка виглядатиме, як культова споруда.
Нова мечеть зможе стати візитівкою Києва, як сучасного європейського міста. Більшість українських мусульман – це не імігранти, це своє, корінне населення, кримські татари. Крім того, небагато хто знає, що всередині ісламу є свої напрямки, як і в християнстві. Протестанти не ходитимуть до православних, а православні до католиків. У Києві є мечеть, розрахована на велику кількість людей, але більшість мусульман туди не ходить.
У нову мечеть ходитимуть усі традиційні мусульмани – суніти, якими є не лише кримські татари, а також турки, вихідці з арабського регіону. Оскільки Меджліс кримськотатарського народу має своїх представників у владі, то вони беруть на себе місію обговорити це із державними діячами.
ПРЕДСТАВНИКИ ІСЛАМУ ТА ІУДАЇЗМУ ЖИВУТЬ В УКРАЇНІ БАГАТО СТОЛІТЬ
Антон Дробович, голова Інституту Національної пам’яті:
- Представники ісламу та іудаїзму живуть в Україні багато століть, для цих релігій на теренах України сталося багато строкато переплетених історичних подій, тут були важливі для них рухи та персоналії. Історично для зведення мечеті точно є підстави. А ось щодо потреби будувати мечеть чи синагогу, тут слід рахувати, скільки їх у даному місті й чи є потреба у представників громади.
Наприклад, якщо представників ісламу 0,4-0,5 відсотка, десь 400-500 тисяч в Україні, відповідно слід дивитися, яка потреба громадян у представників ісламу у мечеті. Відповідно, якщо така потреба є, релігійні організації порушують це питання і президент готовий підтримати, то дійсно це добрий знак, бо Україна — поліконфесійна країна. Поліконфесійна країна, де кожна громада дотримується законів і в мирний спосіб відправляє свої ритуали та практики і може отримати підтримку держави. Тому тут перша та найважливіша проблема — вивчити, чи є потреба.
Щодо ісламських свят як державних, то чинний кодекс законів про працю передбачає, за поданням релігійних громад, що керівники підприємств та установ можуть надати до трьох днів відпочинку співробітникам, які сповідують релігії, що передбачають певні дні, котрі є святковими.
Раніше Інститут нацпам’яті розробив проєкт закону про Державні та інші свята для впорядкування цієї історії. І це стосується історичної пам’яті, бо якщо ми дійсно живемо разом (хоча більшість населення країни – це православні, потім католики, потім протестанти, і лише потім – іслам та іудаїзм), і якщо для християн передбачені вихідні, то для рівнозначного ставлення можемо надати таку можливість і представникам інших релігій. Чи потрібний спеціальний указ? Якщо є потреба у громадян, то можна указом. А можна піти й далі – і поставити в перелік сесії Верховної Ради законопроєкт.
Але сам факт — гарний знак суспільству й ознака того, що нема у нас релігійних проблем і ми консолідовані для спілкування між релігійними організаціями та керівництвом держави. Це черговий прояв здорової громадянської комунікації.
Опитувала Лана Самохвалова, Київ
