23 травня. Пам’ятні дати
День морської піхоти започаткований у 2014 році, і у 2014-2017 роках відзначався 16 листопада. Чинна дата святкування - 23 травня, встановлена Указом Президента України у 2018 році. Історія української морської піхоти бере початок ще з 1918 року, коли 23 травня 1918 року гетьман Скоропадський видав указ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Першим комендантом 1-го полку Морської піхоти став майор (військовий старшина) Іларіон Ісаєвич. Наступного року Симон Петлюра видав наказ про заснування Морського полку. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР. Частини морської піхоти УНР брали участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР. Стосовно нашого часу, то днем створення морської піхоти сучасної України можна вважати 22 лютого 1992 року, коли в Севастополі 880-й Окремий батальйон під командуванням майора Віталія Рожманова прийняв присягу на вірність українському народові. Проте командування Чорноморського флоту не допустило перехід морських піхотинців під юрисдикцію України. Командир батальйону і його заступники були звільнені з посад, батальйон розформований, а особовий склад переданий в інші військові частини. 1 липня 1993 року, після створення Військово-морських Сил України, в Севастополі був сформований 1-й Окремий батальйон Морської піхоти, в який були зараховані кращі офіцери Чорноморського флоту, які виявили бажання служити Україні. Після окупації Криму Росією, морські піхотинці були передислоковані в Миколаїв, їх було менше батальйону. У стислі терміни в нових місцях дислокації морські піхотинці відновили свої бойові спроможності. Сформовано повноцінну бригаду морської піхоти в Миколаєві та створено новий окремий батальйон морської піхоти під Одесою.
Ювілеї дня:
313 років від дня народження Карла Ліннея (1707-1778), шведського природознавця, академіка Королівської шведської АН і першого її президента. Заклав основи сучасної систематики рослин і тварин, запровадив бінарну номенклатуру, уточнив поняття «вид» і встановив чітку супідрядність між систематичними категоріями: клас, ряд, рід, вид, варіація. Лінней поділив всі рослини на 24 класи, відкрив і описав близько 1500 видів рослин. Тваринний світ поділив на 6 класів, включивши в систематику тварин і людину. Вважав, що «види, як і їх кількість, є незмінними з часу їх створення Творцем».
109 років від дня народження Андрія Коцки (1911–1987), українського живописця, народного художника України (1982), одного із зачинателів і найвиразніших представників самобутньої закарпатської школи живопису. Чотири роки навчався в Ужгородській публічній школі рисування (1927-1931; у Адальберта Ерделі. Вплив славетного митця позначиться на художній манері Коцки); на початку 40-х – у Римській академії мистецтв. Автор живописних полотен «Верховинка», «Гуцулка», «Весняний ранок»; портретів, пейзажів. Художника називають поетом Верховини, співцем рідного краю, творцем живописного образу гуцульської землі. Головними ознаками самобутніх та оригінальних творів митця є емоційність, декоративність, особлива парадигма стосунків з народним мистецтвом. Уже кілька років поспіль Коцка твердо тримається в п’ятірці «найдорожчих» художників Закарпаття. В Ужгороді діє меморіальний музей Андрія Коцки.
Роковини смерті:
100 років з дня смерті Георгія Нарбута (1886-1920), українського графіка, педагога, одного із засновників Української Академії Мистецтв. Створив українську школу графіків. На зміну міщанському оформленню книг у колишній провінції Російської імперії він відкрив цілу епоху серйозної книжкової графіки з неповторною технікою й оригінальним шрифтом, що визрів із захоплення Пересопницьким Євангелієм ХVІ століття і лишається модним досі. Був автором перших українських грошей (малював і для Центральної Ради і для Скоропадського). Кожен уряд звертався до нього виключно як до майстра, жоден – як до свого прибічника... Хворіти Георгій Нарбут почав на початку 1919 року: випив сирої води з ванни (кияни зберігали її на випадок відімкнення водогонів) і, як наслідок, - черевний тиф. Трохи підлікувався, але незабаром знову захворів на поворотний тиф, наслідком якого було запалення печінки і гепатит. Помер на 34 році життя після складної операції. Друзі знайшли віз, прибрали його українськими килимами (щоправда, сірих волів не знайшли) й поховали на Байковій горі – так, як заповідав сам Георгій Нарбут.
День пам’яті Євгена Коновальця (1891-1938), українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Організації українських націоналістів. Нині Євгена Коновальця називають «Батьком українського визвольного руху ХХ сторіччя». А за його життя – лаконічно – Полковник. Він і сам – і зовні, і внутрішньо, був взірцем лаконізму і навіть аскетизму. Високий, стрункий, небагатослівний і надзвичайно дійовий. Коновалець не любив патетики, пишномовства, титулів, нагород, почестей і всілякої іншої шароварщини до якої, ніде правди діти, здавна мають схильність українці. Він на дух не переносив «ура-патріотизму» та мрійництва. Воно й не дивно – у 28 років Коновалець був командиром корпусу Січових стрільців і заступником голови Директорії у Києві. Саме Коновалець зіграв чи не вирішальну роль під час повстання проти гетьмана Скоропадського, у захопленні Києва і зміцненні влади Директорії. Коновалець був військовим комендантом Києва, забезпечував у місті порядок. Дехто стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го «Петлюра й Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця». І більшовики це добре знали. Знали, що Коновалець мало говорить (на противагу тому ж таки Винниченку), зате добре справу робить. Саме тому Коновалець став одним із головних ворогів більшовиків і особисто Сталіна. Саме тому на Коновальця було скоєно чимало замахів. За Полковником затято полювали як за сіроманцем по всій Європі, не шкодуючи ні людей, ні коштів. Єдине, що його по-справжньому «чіпляло» і було сенсом усього життя – визволення України. У цьому питанні він був категоричний («Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ» - казав він). Це було його головною метою, ідеєю, програмою, а все інше не вартувало уваги. Навіть власна безпека, власне життя. «Якщо ворог захоче мене вбити, ніяка сила мене не охоронить», - зауважував Полковник на застороги соратників. Він умів слухати, був чутким до критики, але до конструктивної. Умів визнавати свої помилки. Був поборником політичної культури: «Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки». У полеміці був стриманий – слів на кшталт «зрадники», «перевертні», «нахаби» і т.д. він уникав, називаючи подібну лексику «вуличною лайкою». В людях цінував порядність, чесність і розум. Саме своїм розумом та інтелігентністю підкупив його агент радянських спецслужб Павло Судоплатов (в емігрантських колах його знали як Павлуся, або Валюха), коли втирався в довіру до Полковника. У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати Коновальця. Сталін запитав, які слабкості має Коновалець. Судоплатов подумав і відповів, що той любить цукерки: «Всюди де він буває, він купує коробку солодощів». Сталін наказав це обдумати. В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні це була коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки з вертикального в горизонтальне. Вбивство Євгена Коновальця відбулося в Роттердамі, в ресторані «Атланта» 23 травня 1938 року. Після смерті Коновальця у лютому 1940-го року ОУН розкололася на дві організації з однією й тією ж назвою – радикальну Степана Бандери й помірковану Андрія Мельника. Похований легендарний Полковник у Роттердамі на місцевому кладовищі Кросвейк. Перший пункт ухваленого 1929 року «Декалога українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Беззаперечно, Коновалець загинув за Неї, але й збудував Її – також.
