Безплатна земля: чому одним – десятки гектарів, а іншим – “зеро”

У Держгеокадастрі, який роками роздавав у власність державні наділи, немає реєстру осіб, котрі скористалися правом на безоплатне отримання земель сільськогосподарського призначення. Один із наслідків – численні порушення при отриманні українцями передбачених законодавством 2 гектарів – індивідуальної частки “головного народного багатства”. Коли одні громадяни через відсутність загальнодержавного обліку отримали по кілька ділянок у різних регіонах країни і тепер розпоряджаються десятками гектарів. А іншим часто-густо відмовляють у безоплатному отриманні наділів – через нестачу “вільної” держземлі.

Про таку проблему розповів в інтерв’ю “Українському радіо” голова Державної служби з питань геодезії, картографії і кадастру Роман Лещенко. Посадовець запевнив, що незабаром такий реєстр буде сформовано. А імена порушників стануть відомими широкому загалу – списки таких “спритників” оприлюднять. “Суспільство має знати правду про своїх “героїв” і про те, що за роки розпорядження землями Держгеокадастром тисячі гектарів кращих земель України були розграбовані. Йдеться про прибережні зони, рекреаційні угіддя Причорномор’я і Приазов’я, а також про прекрасний природно-заповідний фонд, починаючи від мальовничих Карпат і закінчуючи Пуща-Водицею під Києвом”, – наголосив Роман Лещенко...

Знання, як-то кажуть, знаннями. Та чи матиме це юридичні наслідки? Чи повертатимуть незаконно отриману землю в держвласність, чи змушуватимуть тих, на кого оформлені “понаднормові” наділи, заплатити за них? Чи притягуватимуть до відповідальності винних посадовців?

Безплатні наділи – тільки для багатих, терплячих і “обраних”?

Кожен громадянин України, якому виповнилося 18, має право безоплатно отримати п’ять ділянок землі для різних потреб: спорудження будинку, розміщення гаража, для садівництва, для ведення особистого селянського господарства і для будівництва дачі. Загалом можна безплатно приватизувати 2,28 гектара землі (стаття 121 Земельного кодексу України). Левова частка – саме наділи, призначені для ведення особистого селянського господарства. Згадані вже 2 гектари. Отримати ділянку можна в будь-якому регіоні країни – незалежно від місця проживання. Єдина умова – наявність вільних площ. Якщо така земля є – залежно від того, де вона розташована, – і треба звертатися із заявою про її безоплатне надання до самоврядних органів міста, села чи району.

Зрозуміло, що переважна більшість ділянок, призначених для ведення селянського господарства, розташовані за межами населених пунктів. Ними і розпоряджаються територіальні відділення Держгеокадастру. І тут починається найцікавіше. Хоча за саму землю і справді людина нічого не платить, оформлення права власності на наділ може “влетіти в копієчку” (від 2 до 10 тисяч гривень, а то й більше). А ще – процес оформлення доволі тривалий. Іноді, кажуть, аж до 2 років. Цим, а також тим, що, подаючи заяву на приватизацію землі, людина має попередньо сама знайти собі вільну ділянку (приміром, через сайт “Публічна кадастрова карта України”) й пояснюється те, що мільйони українців не поспішають і навіть не розглядають можливості скористатися правом на безплатну землю. Вважаючи, що “шкурка вичинки не варта”.

Такою пасивністю і користуються активні ділки, для яких приватизація землі стала своєрідним бізнесом. Мова і про тих, кому вдалося приватизувати кілька наділів у різних регіонах країни (через згадану вже відсутність єдиної бази даних), і про “консультантів”, які – за окрему плату – допомагають вирішити “земельне” питання.

У сільській місцевості ступінь поінформованості про “земельні можливості” набагато вищий. Як на порядок більший і відсоток громадян, котрі скористалися правом безоплатно отримати землю. Тож щойно дитині виповниться 18, кожна родина намагається отримати наділ і на неї – навіть, якщо чадо навчається в місті і у село повертатися не збирається. Якщо не для того, щоб самим господарювати, то щоб здавати в оренду фермерові чи сільгосппідприємству, або й просто – “аби було”. У своєрідну чергу по “душі” новоспечених повнолітніх стоять і місцеві орендарі. Користуючись згаданою вже проблемою нестачі у багатьох селян коштів на оформлення землі, вони беруть фінансові витрати й паперові “питання” на себе. В обмін на зобов’язання майбутніх власників наділів щонайменше на 5-10 років передати їх в оренду саме “благодійникові”. При цьому “агробарони” оформляють такі наділи одразу десятками. І займає цей процес у них, зазвичай, лічені тижні, а не роки, як у “звичайних смертних”. Тож безплатною землею фактично користуються виключно орендарі (іноді номінальним власникам навіть документи на руки не видають). А вигода для власників – орендна плата. Для агрохолдингу кілька тисяч гривень на рік – дрібниця. Для багатьох же домогосподарств – ледь не єдиний поряд із веденням індивідуального господарства вид заробітку. І в більшості випадків йдеться про “сірий” кеш – без жодних податків і зобов’язань.

“Зайву” землю відберуть. Порушники ж відбудуться “легким переляком”

Отже, багаторазове отримання у власність безплатних гектарів української землі – лише один із видів порушень і зловживань. Ліквідація цієї “лазівки”, як очікується, допоможе повернути державі й місцевим громадам тисячі гектарів ріллі. А також зробити жорсткішим контроль у сфері орендних відносин на селі.

“Така ситуація виникла через непрозорі й заплутані процедури надання землі. Ніхто на місцях роками не був зацікавлений у тому, щоб вносити інформацію про надання безоплатних ділянок до якогось єдиного реєстру, – пояснює в коментарі Укрінформу експертка із земельного й аграрного права кандидатка юридичних наук Анна Федун. – Тому ідею створення такого реєстру або відображення інформації про безоплатну приватизацію у чинних реєстрах вважаю дуже корисною. Адже, враховуючи попередній досвід, ми зможемо виявити й проаналізувати такі випадки. Що унеможливить зловживання в майбутньому”.

Стосовно реакції на порушення, то лише оприлюдненням прізвищ учасників махінацій вона не обмежиться, – переконаний адвокат, голова Адвокатського об’єднання “Кравець і партнери” Ростислав Кравець. На його думку, відсутність реєстру свідчить, по-перше, про неготовність влади до реформування земельних відносин і відкриття ринку землі. По-друге, про системне ігнорування закону місцевою владою, територіальними органами Держгеокадастру і громадянами.

“Адже в більшості випадків люди свідомо ішли на порушення. Вони знали, що повторно (а отже – незаконно) звертаються по отримання землі. Але користувалися цим для збагачення, – коментує адвокат. – Тому, якщо при інвентаризації цих земельних ділянок маніпуляції з боку їх власників підтвердяться, попередні рішення, як на мене, мають визнавати недійсними. А землю повертати або в державну, або в комунальну власність. Громадяни ж зможуть взяти участь в земельних аукціонах, викуповуючи ці ділянки уже за гроші. Те ж стосується і вилучення незаконно отриманих ділянок із користування орендарів. Вони повинні укладати нові орендні договори із новими власниками – державою чи місцевими громадами”.

Кравець не відкидає й того, що за чинним законодавством маніпуляторів можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Щонайменше – за підробку документів. Адже перед оформленням “понаднормових” земельних ділянок люди писали заяви, в яких підтверджували й засвідчували підписом, що правом на безоплатну приватизацію готові скористатися вперше. “Однак з огляду на те, що більшість випадків зловживань сталися вже давно, строк давності за цими справами уже сплив. Тому реальних термінів ніхто не отримає. Суди закриватимуть провадження. Навряд чи реальні терміни отримають і ті, хто, приміром, одержав такі ділянки у 2018-2019 роках. Максимально можливе покарання для них – до трьох років умовно. Хоча в окремих випадках може йтися і про конфіскацію майна”, – каже Ростислав Кравець. Але дрібні земельні ділки, за висновками експертів, відбудуватимуться, переважно, “легким переляком”. Єдиним фінансовим покаранням для них стане хіба що неповернення грошей, витрачених на оформлення “безоплатних” ділянок.

На думку ж Анни Федун, “теоретично” можна притягнути до відповідальності деяких посадових осіб, якщо вдасться довести факт зловживання ними службовим становищем. Але для цього треба передбачити практичні механізми захисту інтересів держави та місцевих громад. “Навіть, вносячи зміни до законодавства, що зробило б можливим притягнення посадовців до відповідальності. Потрібно також передбачити додаткові компетенції для органів державної влади, які займатимуться наведенням ладу в цій сфері. І кожна справа має вирішуватися в індивідуальному порядку – в рамках кримінальних проваджень та слідчих дій”, – каже експертка із земельного й аграрного права. Водночас позитивом, на думку Анни Федун, буде анонсоване Романом Лещенком оприлюднення інформації про порушників. Це сприятиме поінформованості населення й формуванню запобіжників від повторення подібних зловживань у майбутньому.

Ще одне завдання – пришвидшення бюрократичних процедур

Для мінімізації корупційних ризиків Держслужба з питань геодезії, картографії і кадастру також змінює підходи до процедури реєстрації земельних ділянок, щоб уникнути зловживань і “стимулювання” зловмисниками посадовців до незаконних дій. Третього липня стартував експеримент із визначення земельних реєстраторів для оформлення тієї чи іншої ділянки за принципом екстериторіальності. “При поданні документів система самостійно обирає структурний підрозділ Держгеокадастру, який їх розглядатиме. Це може бути підрозділ із будь-якого регіону. Нівелюється корупційна складова особистих домовленостей між земельним реєстратором і тим, хто подає документи”, – пояснив голова Держслужби Роман Лещенко. Ще однією з проблем, які, за його словами, вдалося розв’язати у рамках експерименту, стало зменшення часу розгляду документів. Нині цей термін не перевищує 7 днів. Однак уся процедура оформлення земельної ділянки у власність усе ще залишається доволі тривалою:

• за законом, до місяця заяву про надання земельної ділянки розглядатиме орган місцевого самоврядування;
• від півроку до року знадобиться для розробки землевпорядною організацією проєкту відведення землі (заплатити за це доведеться від 2 до 10 тисяч гривень);
• тиждень (замість двох) тепер займе процес державної реєстрації ділянки територіальним органом Держгеокадастру й отримання витягу із кадастру про ділянку із зазначенням кадастрового номера;
• місяць-півтора триватиме затвердження проєкту розпорядником землі – місцевою радою чи адміністрацією, реєстрація права власності Мінюстом та ухвалення органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади рішення про передачу землі у власність;
• ще до 2 тижнів знадобиться на реакцію місцевих органів Державної реєстраційної служби або державного кадастрового реєстратора управління земельних ресурсів на заяву про державну реєстрацію права власності на ділянку.

Погодьтеся, така процедура справді багатьох може відлякати. І при цьому вона не заважає порушникам та не унеможливлює зловживань, через які держава зазнає мільярдних збитків... Щось явно не так у нашій “земельній консерваторії”. І добре, що за зміну цієї системи нарешті серйозно взялися. Головне, щоб і цю реформу, як у нас водиться, “не заговорили”...

Владислав Обух, Київ