Російський проєкт Бабиного Яру: ситуація загострюється?

Російський проєкт Бабиного Яру: ситуація загострюється?

Укрінформ
Що непокоїть підписантів Звернення української культурної та наукової спільноти до очільників держави

Такої важкої, конфліктної ситуації з будівництвом Меморіалу Бабин Яр ще ніколи не було. Не було масових протестів всієї української інтелігенції проти конкретного проєкту меморіалізації, в якому присутні російські гроші. 

Ніколи не було так, щоб проти проєкту меморіалізації виступали відомі українські або з українським корінням євреї.

Ніколи не бувало так, щоб київські євреї зі сльозами на очах, з фотографіями друзів та рідних казали мені: “Мої баба й дід мали лежати там, те, що вони вижили, – це диво. Ми завжди приходили сюди 29-го вересня, навіть коли нас ганяла звідти міліція, але росіяни не повинні бути тут головною скрипкою”. 

І все ж він уже просувається. Вчора стало відомо, що фундація Бабин Яр, яка фінансується російським бізнесом та якою опікується російський режисер Хржановський, започаткувала на місці земляні роботи, монтують «Тимчасову малу архітектурну форму Арт-об'єкт "Інсталяція Бабин Яр"». 

"Інсталяція Бабин Яр" / Фото: Йосиф Зісельс

При тому, що один з головних єврейських авторитетів українського суспільства Йосиф Зісельс назвав проєкт “троянським конем”, при тому, що нідерландський історик проєкту Карел Беркгоф застерігає від перетворення його на “діснейленд”, а керівник Інституту національної пам’яті Антон Дробович каже про відсутність довіри до російського проєкту.

Тож ситуація по Бабиному Яру склалася непроста. З одного боку – є приватний російський проєкт, з іншого – є державний, який готовий до партнерства.

Ми вирішили обговорити проблему з підписантами протестного списку, українськими євреями. Чому вони проти?

СПРОБА ПЕРЕТВОРИТИ ТРАГЕДІЮ В РОЛЬОВУ ГРУ ЗНЕЦІНЮЄ СТРАЖДАННЯ 

Борис Херсонський, письменник, клінічний психолог, психіатр: 

- Мені здається, що трагедія Бабиного Яру, як і будь-яка масштабна трагедія, має відношення до вічності, щось на кшталт відбитків людських фігур у попелі Геркуланума й Помпеї. Це не підвладне моді. Будь-яка спроба перетворити трагедію в рольову гру (а це-то якраз у великій моді), в реконструкцію – з одного боку знецінює страждання, а з іншого оголює найгірше, що є в людині. І, зрозуміло, прийнявши роль лиходія, ти випускаєш на волю звіра в собі. «Начебто» працює не завжди. Стриманість музею Яд Вашем, на мій погляд, – прекрасний зразок увічнення пам'яті жертв. Я не думаю, що необхідно робити клони цього музею. Але зміст, особливо емоційний, має бути тим самим.

Борис Херсонський / Фото: Zhvalevskyi Bogdan
Борис Херсонський / Фото: Zhvalevskyi Bogdan

Є ще один аспект. У Бабиному Яру було розстріляно переважно євреїв. Але не тільки. Там загинули люди інших національностей – нехай не настільки багато, але кожне життя заслуговує на пам'ять. До речі, кілька діячів українського націоналістичного руху також були розстріляні там, і цигани теж. Будувати для всіх один меморіал? Хтось скаже, що це применшення жертв єврейського народу. Зробити один на всіх? Релігійний аспект проблеми залишиться за бортом. 

Мене часом запитують про психометричні алгоритми, персоналізовані анкети, де глядачам, начебто, запропонують побути нацистом, жертвою або «колаборантом». Якщо це так, це зовсім нікуди не годиться! Подібні експерименти проводилися, і опис їх є в кожному підручнику із соціальної психології. Наприклад т.зв. «тюремний експеримент» – на цю тему навіть було знято художній фільм. Результат – подібні експерименти були заборонені. Навіщо відроджувати те, що десь уже принесло квіти зла і плоди насильства?

Якщо говорити про нові наративи, то так, елемент антиукраїнської пропаганди тут відчувається. Принаймні я – відчуваю. Правда у тому, що населенню окупованих нацистами міст було в основному байдуже до трагедії єврейського народу. А десь з ентузіазмом розтягували «єврейський спадок» – у Києві нацисти з цим боролися – порядок головне, за порушення – розстріл. Але в Одесі за румунів справи йшли інакше. 

Головна загроза – що меморіал взагалі не відбудеться. Там є гроші, але погана концепція, тут концепція хороша, але з фінансуванням є проблеми. Крім того, нам в Україні завжди складно домовитися одне з одним, хтось завжди буде незадоволений. Ідеологія, на жаль і сором, впливала і впливає на увічнення пам'яті жертв. Зрозуміло, що тривають війна й анексія Криму Росією, а також розгнуздана антиукраїнська пропаганда ускладнює прийняття будь-якої ініціативи, що виходить із заплямованих українською кров'ю рук РФ. Втім, зрозуміло, що приватний проєкт виходить від людей єврейської національності, які не шкодують грошей. У когось родичі загинули там. І саме по собі громадянство РФ не визначає ситуацію, хоч і впливає на неї.

Але російський проєкт повинен бути припинений перш за все тому, що він багато в чому заснований на ідеології реконструкції. Потім потрібно сісти за стіл переговорів. І що дуже важливо: призупинити проєкт – не означає відмовитися від меморіалу в принципі. 

ЯКЩО МЕМОРІАЛ УКРАЇНСЬКИМ ЄВРЕЯМ БУДУВАТИМУТЬ РОСІЙСЬКІ КОНЦЕПТОЛОГИ, ТО НАША ІДЕНТИЧНІСТЬ ПРИМАРНА І ДЕРЖАВНІСТЬ ПРИМАРНА

Анатолій Подольський, вчений, директор Українського центру вивчення історії  Голокосту: 

- На мою думку, є дві сторони проблеми: політична та власне фахова, змістовна. Політичний аспект, хоч як це неприємно визнавати, тут дуже важливий. Справа не в конкретній особі Хржановського, а у всій фундації, яка зайшла 2016 року.

Сьомий рік іде неоголошена війна проти моєї країни, а ця фундація за російські гроші (а вбивають моїх співвітчизників саме російські гроші) хоче реалізувати меморіал. Це постколоніальний підхід, який глибоко зачіпає питання ідентичності, державності. Це як метрополія звертається до колонії, мовляв, ви не в змозі побудувати меморіал, то ми допоможемо вам вшанувати пам’ять. Політика та культура пам’яті про жертв Другої світової війни в Україні – також поле битви. І це елемент і гібридної війни, й інтерпретація важкого минулого. Наді мною тяжіє цей політичний аспект, я не можу сприймати їхні концепції та наративи, бо сьогодні це ж не співпраця з нами – це просто нав’язування ворожої концепції, яка виглядає, як клінічний випадок.

Для нас важливий український контекст окупаційного режиму й історії Голокосту, а тут присутній інший підхід. Вони хочуть показати Україну лише як частину радянських теренів і показувати це в совковому контексті. Вони хочуть педалювати образ українця, як носія злочинів. Я це відчув ще у 2017 році. Бабин Яр – це доля українських євреїв у Другій світовій війні. Це історія людських доль і взаємин у нелюдських умовах, це надто складна штука, це не чорно-біла картина, на відміну від радянської історіографії, де є Червона Армія — визволителька, а євреї — радянські громадяни.

За тридцять років побудовано заповідники, пам’ятні знаки, є державна концепція, і має бути державний національний меморіал. Безумовно, може бути співпраця з будь-якими неурядовими організаціями, інституціями, приватними фондами, ким завгодно. Але ініціатива та відповідальність у даному випадку мають походити від держави. Так само, як 51 відсоток фінансування та акцій у прийнятті рішень. Але коли дивна фундація каже, що ми запрошуємо до співпраці Українську державу, це звучить, як кінець світу. Ми що, Малоросійська губернія? Хто ми є?

Все поставлено з ніг на голову: російський фонд запрошує Україну? Це Україна має запрошувати собі партнерів.

Щодо Хржановського, я колись витратив тридцять хвилин часу, щоб подивитися його інтерв’ю. Медіа приділяє йому забагато уваги. Його піарять, і це зрозуміло, гроші - це вплив. Але від нього я почув таке. Він каже: я радянська людина, у мене є донька — вона живе в Лондоні, російською говорить значно гірше, ніж англійською, але вона теж радянська людина, бо я цього хочу. Він просто фігура грошових мішків Росії.

Карел Беркгоф каже: я відходжу, бо це буде “діснейленд”. Ця контора ворожа та небезпечна для української культури пам’яті. Потім нам кажуть: ну давайте обговорювати тему та концепцію. Нема що обговорювати: якщо ми починаємо грати на їхньому полі, а меморіал будуватимуть російські концептологи, то ми підписуємося під тим, що наша ідентичність примарна, державність примарна. Але є й інший бік – байдужість можновладців. Невігластво чиновників відкриває поле для цієї фундації. Звернення української інтелігенції (культурної та наукової спільноти), українських євреїв – фактично проігноровані. І ми стоїмо перед небезпечною ситуацією.

РОСІЯ МОЖЕ ПРИНОСИТИ В ЦЕЙ ПРОЄКТ ЛИШЕ ПОКАЯННЯ 

Ашер Йосиф Черкаський, відомий волонтер, учасник АТО, депутат Дніпропетровської облради:

- Я родом з Криму, в результаті російської агресії я втратив домівку. Я воював у складі батальйону «Дніпро-1», продовжую бути волонтером, тільки повернувся з фронту і зараз знову збираюся на фронт. 

Ашер Йосиф Черкаський / Фото: Facebook
Ашер Йосиф Черкаський / Фото: Facebook

Я поховав тридцять три побратими зі свого підрозділу, і привіз до місця поховання ще 350 наших бійців. Вони вбиті з російської зброї. Тому я вважаю, що росіяни не мають права торкатися нашої землі. Вони не можуть диктувати своє бачення меморіального комплексу. Вони можуть приносити покаяння, вони можуть брати участь у проєкті, як жертводавці, але без жодних умов. Поки Російська Федерація поширює тероризм, поки вони перекручують історію, ми не можемо говорити про повноцінний діалог.

ЗДАТНІСТЬ ПЕРЕЖИТИ ЦІ ПОДІЇ ЗАЛЕЖИТЬ НЕ ЛИШЕ ВІД ЕКСПОЗИЦІЇ, А Й ВІД ЗДАТНОСТІ ЛЮДИНИ СПІВПЕРЕЖИВАТИ, МАТИ ПОЧУТТЯ

Ірина Клімова, директор музею Шолом-Алейхема, художник, мистецтвознавець:

- Я підписала лист євреїв. Звісно, я категорично проти проєкту меморіалізації, який дає компанія московських олігархів. Вперше подібний проєкт нам пропонували в 2002 році, і вже тоді частина єврейської спільноти була проти. Є життєві та професійні правила, які не можна порушувати нікому. Для чого жахливі психологічні експерименти, для чого влаштовувати шоу від однієї з найбільших трагедій світу? Це просто неприпустимо. Здатність пережити ці події залежить не лише від експозиції, а й від здатності людини співпереживати, мати почуття. Можна користуватися новими технологіями, виходити з себе, демонструючи оригінальність. Але будь-які новітні технології рано чи пізно старіють. Промоушен музею дасть значно більше, аніж спецефекти. Є певна музейна класика, і нам слід чесно розповідати, як усе відбувалося. Питання – чи будуть ходити чи не будуть ходити – залежить від того, як побудувати експозицію і як розповідати про це. Наш музей Шолом-Алейхема відвідуваний попри відсутність дуже новітніх технологій та класичну експозицію.

Ірина Клімова / Фото: Wikipedia
Ірина Клімова / Фото: Oleg Yunakov

Слід представити кілька проєктів, і той, який пройде більшою кількістю голосів, той і буде найкращим, той і справлятиме найбільше враження. Мені з усіх проєктів найбільше імпонував проєкт Мельниченка–Рибачук. Він цікавий порожнечею. Там нема спецефектів, там людина залишається зі своїми думками про те, що відбулося. Там неймовірно делікатне рішення, яке не тисне, але змушує замислитися людину над тим, що відбувалося. Ті обриси трагедії, які вони показали, діють неспівставно глибше, аніж відверте зображення трагедії.

Лана Самохвалова. Київ

Фото: Укрінформ та з відкритих джерел

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-