22 листопада. Пам’ятні дати
Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник – Віктор Янукович.
22 листопада 2004 року, наступного дня після другого туру президентських виборів, у Києві та інших містах України почалися масові мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основним місцем народного невдоволення став київський Майдан Незалежності. За п’ять хвилин до дев’ятої ранку мітингувальники перекрили рух на Хрещатику і зайняли місце під майданівською сценою, яку спорудили напередодні. Більше з цього місця, до завершення протестів, вони не зійшли. Завершувався ранковий мітинг уже 40-тисячним зібранням. Увечері на Майдан прийшли майже 150-тисяч людей.
Вже наступного дня почали повсюдно з’являтися помаранчеві стрічки – символ тих революційних подій. Акції громадянської непокори набирали обертів і тривали до 26 грудня, коли у ході другого туру голосування стало відомо, що переміг Віктор Ющенко.
Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України.
23 січня 2005 року він офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України. У зв’язку з цим було багато надій і сподівань Але досить скоро ілюзії суспільства щодо змін на краще розвіялися – реформи захлинулися так і не розпочавшись, вся влада сконцентрувалася в руках «любих друзів» новообраного (хоч і ліберального) президента.
За п’ять років президентства Ющенка ставлення людей змінилося на протилежне, практично всі українці вважають цей час часом втрачених можливостей. Через дев’ять років громадяни України знову вийшли на площі та майдани, але цього разу привід для масових виступів був серйозніший: на кону стояла незалежність держави і відстоювати її довелося ціною власного життя.
Ювілеї дня:
151 рік від дня народження Андре Жіда (1869–1951), французького письменника, одного з кращих письменників Франції ХХ століття. Критики називають Жіда «останнім з класиків і першим із модерністів», маючи передусім на увазі його роман «Фальшивомонетники». Цікаво, що в колишньому Радянському Союзі твори письменника до 1937 року охоче друкували, але після появи на заході книги «Повернення з СРСР», в якій нещодавній «друг Октября» зробив спробу неупереджено розповісти про побачене в «стране победившего социализма», вся творчість письменника одразу ж була оголошена «антисоветской» і «вредной». Майже півстолітнє табу навколо імені Жіда було порушено наприкінці 1980-х. Творчість Жіда справила значний вплив на французьких письменників передвоєнного і післявоєнного часу, в тому числі на екзистенціалістів - перш за все Альбера Камю і Жана-Поля Сартра. У 1947 році Шведська академія присудила Жіду Нобелівську премію з літератури «за глибокі і художньо значущі твори, в яких людські проблеми представлені з безстрашної любов’ю до істини і глибокою психологічною проникливістю». У тому ж році він став почесним доктором Оксфордського університету.
130 років від дня народження Шарля де Ґолля (1890-1970), французького політичного, державного і військового діяча, генерала, засновника і президента П’ятої Республіки (1958). В дитинстві мріяв стати письменником, але доля склалася так, що йому довелося стати військовим, пройти дві світові війни – Першу і Другу. Щоправда, книжки він таки писатиме – це будуть «Чвари у таборі ворога», «На вістрі шпаги», «Франція та її армія», тритомні «Мемуари». Після початку Другої світової війни й встановлення режиму Віші де Ґолль змушений був перебувати в еміграції у Великій Британії (з 1940) та Алжирі (1943), де був організатором французької державної адміністрації і збройних сил, що продовжили боротьбу з Німеччиною. З 1943 року де Голль очолив Французький Комітет Національного Визволення, з 1944 – голова тимчасового уряду, 1945-1946 і 1958 – прем’єр. Ініціатор Конституції 1958 року, що встановила V Республіку з сильною президентською владою, у 1959-1969 рр. – президент. Шарль де Ґолль повернув Франції керівні позиції серед західноєвропейських країн. Генерал був противником зросту впливів США у Європі і саме завдячуючи йому Франція відразу після війни не перетворилася на політичний додаток США. Рішучість і швидкість, з якими генерал встановив у Франції владу національного уряду, дали змогу уникнути задуманого американцями запровадження режиму AMGOT (Allied Military Government for Occupied Territories – Спільний військовий уряд на окупованих територіях). Створена де Ґоллем Партія «Об’єднаних на підтримку республіки», після низки реорганізацій залишається впливовою силою у Франції. Нині ця партія називається «Республіканці», її очолює екс-президент Франції Ніколя Саркозі.
80 років від дня народження Анджея Жулавського (1940-2016), польського кінорежисера, сценариста. Серед найвідоміших кіноробіт: «Головне – кохати» (З Ромі Шнайдер і Клаусом Кінскі у головних ролях), «Володіння» (з Ізабель Аджані), «Шалене кохання», «Мої ночі чарівніші ваших днів», «Блакитна нота», «Вірність» (у трьох останніх фільмах знімалася Софі Марсо – одна з улюблених актрис кінорежисера і на той час ще дружина). Народився Анджей Жулавський у Львові. Після заборони у Польщі кінострічки «Диявол» виїхав у Францію, де зняв картину «Головне – кохати», яка мала надзвичайний успіх. В останні роки працював у Франції і Польщі. Фільми Жулавського гарно зняті, сюжет завжди туманний, режисера постійно звинувачували у надмірній жорстокості та відвертості. Втім, вважається, що Ромі Шнайдер, Ізабель Аджані та Софі Марсо зіграли в них свої кращі ролі.
Роковини смерті:
147 років з дня смерті Михайла Максимовича (1804-1873), українського вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника. Перший ректор Київського університету (1834–1835). Був одним із засновників вітчизняної ботаніки; автором однієї з перших природознавчих книг для народу («Книга Наума…»), праць з питань систематики рослин, обміну речовин тощо. Його збірник «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні» поклали початок українській фольклористиці.
Цього дня у 1963 році в Далласі (шт. Техас, США) декількома пострілами зі снайперської гвинтівки був убитий Джон Кеннеді (1917-1963), американський державний діяч, 35-й президент США (1961–1963) від Демократичної партії. Поряд з Кеннеді в авто була його дружина Жаклін, а також губернатор Техасу Джон Коннолі з дружиною. О 12-30, коли президентський «Лінкольн» проминув Техаський склад підручників, Лі Харві Освальд зробив три постріли з шостого поверху складу, влучивши в Джона Кеннеді і губернатора. Через півгодини лікарі констатували смерть президента. Йому було 46 років. В 1961 році він став наймолодшим президентом США і першим католиком, обраним на цю посаду. Убивцю - Лі Харві Освальда два дні потому застрелить гангстер Джек Рубі, коли Освальда вестимуть на допит. Цікаво, що Лі Харві Освальд упродовж деякого часу (1959–1961 рр.) мешкав у Мінську, був одружений з росіянкою, працював на місцевому заводі «Горизонт» (щоправда, працівник з нього був поганий), але потім повернувся до Техасу. Через тиждень після вбивства Кеннеді для розслідування обставин злочину була створена комісія з 7 чоловік під керівництвом голови Верховного суду Ерла Воррена. Її робота тривала 10 місяців і згідно з висновками комісії, єдиним виконавцем вбивства був Лі Харві Освальд, який діяв самостійно. Розслідування, які проводились спеціально створеними комісіями після комісії Воррена, підтверджували її основні висновки, хоча ряд обставин злочину і те як вони були відображені в доповіді Воррена дали привід для критики роботи комісії і лягли в основу багатьох альтернативних версій вбивства Кеннеді, серед яких участь ЦРУ, КДБ, віце-президента Джонсона, кубинського уряду, антикастрівських емігрантських формувань, організованих злочинних груп. У 1992 році конгрес США прийняв закон, згідно з яким всі документи про вбивство Кеннеді і його розслідування повинні бути передані в Національний архів. Тоді ж матеріали були засекречені строком на 25 років. У 2017 році більша частина цих документів була опублікована.
