Не робіть з Євгенії Більченко «жертву» – нехай виконує закон
Тільки-но в Україні запрацювали норми закону, згідно з якими сфера обслуговування перейшла на українську мову, як на цьому грунті розгорівся скандал. Причому в його центрі опинилася викладачка провідного педагогічного вишу країни – НПУ ім. Драгоманова Євгенія Більченко, яка зневажливо висловилась у Фейсбук про українську мову та Україну. Вона назвала Україну "онкохворою американською колонією", а новий закон про українську мову в сфері обслуговування – «опухлим лімфовузлом». Ця «медицина» викликала обурення громадськості і студентів вишу, які почали вимагати звільнення Більченко. Сама ж викладачка в притаманному їй стилі називає це віртуальним фашизмом і булінгом, і звісно, таку тему не могли оминути проросійські і російські ЗМІ, які тут же вкотре заволали про наступ на права російськомовного населення.
І тоді ми знову побачили, як вміло і сплановано запрацювала машина російської пропаганди, користуючись своєю перевагою в інформаційному просторі і насаджаючи «потрібні» ідеї. І до цього – підключаються уже всі, хто може і не може. І Україна наполохано демонструє, що зі свободою слова і з правами таких, як Більченко, у неї все гаразд. Більченко запрошують телеканали, її цитують ЗМІ… Звісно, як без усього цього обійдешся? У нас же «свобода слова». Але поволі проступає суть і сенс пропагандистської операції, яку системно проводить Росія проти України на психологічному фронті гібридної війни. Нас цілеспрямовано і успішно доводять до загальнодержавного обурення, до нервового зриву, за яким неминуче слідує депресія. А що ж робити? Наші ЗМІ мали б відповідально працювати, приділяючи «більченкам» рівно стільки уваги, на скільки вони заслуговують, натомість, підкреслюючи наші успіхи, в тому числі, і у вирішені мовної «проблеми». А вони, ці успіхи, є.
Втім, це тема для окремої розмови. А що же Більченко? Це «окремий випадок», який підлягає спокійному аналізу, але не більше того.
Від студентських закликів до заяви МОН
У своїх дописах у Фейсбук Євгенія Більченко, можна сказати, свою позицію задекларувала. Себе вона називає «представником російської цивілізації», Україну – тоталітарною, а також каже, що країною правлять «вуличні етнорадикали, а зовнішні глобалістичні сили керують вуличними радикалами», а мовну політику держави – «звичайним фашизмом». А ще додає, що тепер навмисне переходить у сфері обслуговування на російську.
Після скандалу і розголосу у ЗМІ на заяви викладачки керівництво університету ім. Драгоманова, де вона працює, відреагувало доволі розпливчато.
«Такі висловлювання зустріли рішуче несприйняття з боку керівництва університету, студентського загалу та професорсько-викладацького складу університету, які у соціальних мережах рішуче засудили такі висловлювання, як антиукраїнські й антинародні, такі, що йдуть всупереч з моральними принципами та переконаннями колективу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова», – зазначив голова профспілки закладу Іван Горбачук.
Але чи постане питання про звільнення Більченко, наразі, не зрозуміло. У заяві університету йдеться, що «попри гостроту питання, значний суспільний резонанс та шкоду іміджу закладу, університет буде діяти відповідно до чинного законодавства».
Сама Євгенія Більченко 25 січня писала, що отримала запевнення ректора у тому, що він її звільняти не збирається. Але вже наступного дня у етері одного з телеканалів заявила, що її можуть звільнити. Власне, остаточно це має вирішитися на засіданні Вченої ради університету, яке має відбутися у четвер 28 січня.
Не залишилися осторонь і студенти, які у соцмережі влаштували флешмоб #НПУбезвати. Свою позицію висловила голова Студентського парламенту Університету Катерина Бульчик: «… вона (Більченко. - Ред) безпосередньо впливає на погляди та формування свідомості, передусім – студентства! Тому я, як громадянка України, як частина великої родини університету, обурена і вважаю, що людина, чиї переконання, погляди, висловлювання мають вплив на молодь, не може на загал публікувати такі думки».
Свою позицію озвучило і в Міносвіти «Україна обрала свій шлях щодо мовного питання. Він про турботу навколо державної мови, що є важливим для країни. Нас, україномовних та російськомовних, об’єднує те, що ми всі – українці. І ми всі маємо турбуватися про нашу країну та нашу мову. Наше завдання як суспільства, що постійно розвивається, – дійти однієї системи координат», – дуже «по суті питання» заявили в МОН.
Півжиття викладає в університеті і вже давно «за Росію»
Євгенії Більченко 40 років і вже 20 років вона працює в університеті ім. Драгоманова, де викладає на кафедрі культурології та філософської антропології. Вона – доктор культурології, професор, у 2016 році навіть отримала нагороду «викладач року», посівши третє місце в університетському рейтингу. А ще вона письменниця – пише вірші російською і перекладає українську поезію російською, і навіть сім років тому присвятила вірш загиблим на Майдані, але згодом дуже швидко змінила свою позицію, заявивши, що розчарована в Майдані.
Взагалі, люди, які її добре знають, кажуть, що подібну позицію вона мала ще за багато років до нинішнього скандалу. Більченко вважає, що в Україні «громадянська війна», а за даними сайту «Миротворець», серед її друзів на Фейсбук, зокрема, московський письменник Захар Прилєпін, який і воював проти України на Донбасі, а нині ще й партію очолює, яка декларує знищення незалежної України в якості своєї програмної мети.
Між тим, Марія Прошковська, студентка Більченко, яка навчається на першому курсі магістратури (за спеціальністю культурологія), взагалі звернулася до керівництва університету з проханням відрахувати її за власним бажанням у зв’язку з повною відсутністю реакції на події останніх днів.
«І питання тут не тільки в її особистій позиції, а ще і в тому, що вона доволі м’яко, але системно промиває мізки студентам. Викладаючи гуманітарні дисципліни філософського спрямування не важко транслювати ті чи інші особисті погляди як істину. Достатньо подивитись на YouTube її лекції, що є частиною учбової програми на теми, пов’язані в сучасністю. Я пройшла Революцію Гідності, допомагала армії і цивільним, виховую свого сина в повазі і любові до України, а тому просто не можу вчитись далі у Євгенії Більченко та в університеті, який паплюжить всі принципи державної вищої освіти і на 7 році війни закриває очі на подібні резонансні речі, – написала Марія Прошковська.
Тест для університету
Скандал довкола висловлювань викладачки провідного педуніверситету країни не лише обурив громадськість, а й вийшов на загальну проблему: що ж має робити виш у таких випадках?
Екс-міністр освіти і науки, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт у коментарі Укрінформу називає неприпустимою ситуацію, щоб на сьомому році війни з Росією зі студентами працював викладач з антиукраїнською позицією:
«Це абсолютно неприпустимо. Ми живемо в умовах війни, де Росія – агресор, боремося за свою незалежність, а людина фактично виступає в ролі пропагандиста країни-агресора. Це не є питанням свободи слова», – наголошує Сергій Квіт.
Він додає, що у цій ситуації не менше питань до університету: «Яку внутрішню академічну культуру має університет і як він визначає свою місію? Відповідно – яких викладачів запрошує до себе. Такий пропагандист може працювати будь-де, але в університеті його ідеї доносяться студентам. Тому насамперед це питання до самого університету – які завдання він ставить перед собою в країні, яка бореться за незалежність».
Подібну думку висловив і Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація Політичних Наук», активіст Руху опору капітуляції: «Однозначно, викладачам з подібною позицією не місце у навчальних закладах. Більченко повинна бути звільнена негайно. Викладачі мають бути прикладом для наслідування, адже вони формують світогляд нового покоління українців. Який світогляд може формувати викладач, який ненавидить свою власну країну?».
Депутатка та членкиня комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Інна Совсун пише, що академічна свобода університету передбачає можливість висловлювання різних позицій, але наголошує: важливо, щоб академічні дискусії мали науковий характер, а керівництво закладу несло відповідальність за цінності, які несе університет.
Вона додає, що відправила звернення до НПУ ім. Михайла Драгоманова з вимогою пояснити, які механізми забезпечення якості освіти існують в університеті. «Ці механізми мали б унеможливлювали очевидну проросійську пропаганду, але при цьому зберігати простір для інтелектуальної дискусії та висловлення різних позицій. (…) У ситуації, що склалася, немає простих рішень. Повторюсь: кадрова політика має залишатися в повноваженнях університетів. (…) Однак це накладає на керівництво університетів відповідальність. Ключове питання до ректора Віктора Андрущенка, яким чином організовані процеси в університеті? Чи свідомі ваші працівники місії, цінностей, які несе педагогічний університет Драгоманова? Адже ваші викладачі навчають майбутніх вчителів.
Якщо для вишу це порожні слова, можливо, саме час розпочати дискусію щодо того, чого ви навчаєте студентів?».
Можемо зробити попередній висновок: такі проблеми, які висвічує скандал з Більченко, не забалакувати треба, а розробляти відповідну базу для протидії, в тому числі, на рівні законодавства. У нас же заборонено поширювати нацистську ідеологію? Тому й Євгенію Більченко треба поставити перед необхідністю, відповідно до контракту, виконувати безальтернативну умову: не поширювати серед студентів рашизм, а залишити його собі для домашнього вжитку, якщо вона без цього не може. Не жертву з неї треба робити, не сумнівну «зірку» рашистських телеканалів, а службовця, який зобов’язаний дотримуватися умов, які чітко сформульовані роботодавцем.
Втім, зовсім скоро стане зрозуміло, чи пройшло керівництво університету тест на дотримання державних цінностей.
Юлія Горбань, Київ
